Постанова

від 17.01.2023 по справі 361/1698/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 361/1698/21

провадження № 22-ц/824/772/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

при секретарі Кошель К. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики» про визнання недійсними договорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Джас Ірини Василівни на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2022 року в складі судді Сердинського В. С.,

встановив:

02.03.2021 ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Джас І. В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики» (далі - ДП «УВНЛІ»), в якому просив визнати недійсними договори про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №1/2011 від 04.01.2011, №1/2012 від 03.01.2012, №1/2013 від 04.01.2013, №1/2014 від 03.01.2014, №1/2015 від 05.01.2015, №1/2016 від 05.01.2016, №1/2017 від 04.01.2017, укладені між фізичною особою ОСОБА_2 та ДП «УВНЛІ» в особі директора Дідика М. В., з моменту їх укладання. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ДП «УВНЛІ» судові витрати, понесені позивачем на день ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 червня 2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) 25 червня 2019 року було укладено договір купівлі-продажу об`єкта державної власності №08/19, предметом якого є об`єкт державної власності - єдиний майновий комплекс ДП "УВНЛІ".

Бувший директор ДП "УВНЛІ" ОСОБА_2 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , як правонаступника боржника ДП "УВНЛІ" про стягнення заборгованості за спірними договорами про надання безвідсоткової фінансової позики ( справа № 361/48/20).

Про існування спірних договорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №1/2011 від 04.01.2011, №1/2012 від 03.01.2012, №1/2013 від 04.01.2013, №1/2014 від 03.01.2014, №1/2015 від 05.01.2015, №1/2016 від 05.01.2016, №1/2017 від 04.01.2017 позивач дізнався з вимоги ОСОБА_2 від 11.12.2019, а тому строк звернення до суду з даним позовом не пропущено.

При укладенні вказаних договорів не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, вказані договори: не мають строку повернення фінансової допомоги; не визначений порядок надання та повернення грошової суми; відсутнє посилання на надання грошових коштів частинами ; ціллю отримання фінансової допомоги є використання її в господарській діяльності; підписані однією особою.

Крім цього, при укладенні договорів ОСОБА_2 було порушено: ч.2 ст. 75 ГК України або ст. 241 ЦК України при затвердженні цих договорів; умови ст. 640 ЦК України при укладенні та виконанні спірних договорів; вимоги ст. 1049 ЦК України щодо визначення суттєвої умови договору; вимоги ст. 731ГК України; вимоги ст. 732 ГК України; вимоги ч.3 ст. 238 ЦК України.

Оскільки спірні договори були укладені без створення в період 2011-2018 р.р. правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами, спрямовані на реалізацію інтересів однієї особи, що прямо суперечить вимогам ст. 238 ЦК України, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2022 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

11.07.2022 представник ОСОБА_1 - адвокат Джас І. В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі та відшкодувати судові витрати по справі.

Вважає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає матеріалам справи, винесене в інтересах ОСОБА_2 , який намагається здійснити шахрайські дії.

Зазначає, що порушення прав позивача полягає в тому, що ОСОБА_2 намагається стягнути з нього, а не позичальника ДП "УВНЛІ" за спірним договорами безвідсоткової фінансової позики грошові кошти, які не були передані державному підприємству фактично, що підтверджується наданими доказами по справі.

Твердження суду про отримання фінансової допомоги для цілей державного підприємства не ґрунтується на доказах. Посилання в оскаржуваному рішенні на аудиторський висновок від 05.03.2018 є безпідставним. Зведений акт інвентаризації майна ДП "УВНЛІ" від 30.11.2018 не може бути належним доказом по справі у зв`язку з відсутністю повного акту інвентаризації майна, на підставі якого виготовлено даний зведений акт.

18.08. 2022 ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2022 року є законним, обґрунтованим, ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставинах справи, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Вважає, що посилання позивача на норми ч.1 ст. 1051 ЦК України, як на підставу недійсності договорів є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 придбав єдиний майновий комплекс вже з боргом, який існував ще до прийняття рішення про приватизацію об`єкта державної власності.

Наявність боргу підтверджена фінансовим звітом станом на 31.12.2017, аудиторським висновком від 05.03.2018, зведеним актом інвентаризації майна ДП «УВНЛІ» від 30.11.2018, актом приймання-передачі єдиного майнового комплексу ДП «УВНЛІ» у зв`язку з приватизацією із сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України до сфери управління Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області, затверджений наказом РВ ФДМУ по Київській області 05.03.2019 №122. ОСОБА_1 добровільно, за відсутності будь-якого примусу прийняв участь в приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства на аукціоні з умовами. Отже, ОСОБА_1 усвідомлював, що купує не тільки активи, але й боргові зобов`язання, які були складовою єдиного майнового комплексу.

Судом правильно встановлено, що під час проведення приватизації ОСОБА_1 отримав об`єктивну інформацію щодо фінансового стану підприємства, в приватизації якого він приймав участь. Органи приватизації оприлюднюють всю інформацію щодо об`єкта приватизації в засобах масової інформації.

Вважає, що ОСОБА_1 звернувся до суду з жданим позовом з метою ухилення від виконання зобов`язань.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Джас І. В. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Муратова О. О. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача ДП "УВНЛІ" - Добровольській І. О. проти задоволення апеляційної скарги не заперечував.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Позивачем до позовної заяви надано копії договорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги: №1/2011 від 04.01.2011 р. на суму 43000 грн; №1/2012 від 03.01.2012 р. на суму 10000 грн; №1/2013 від 04.01.2013 р. на суму 16000 грн; №1/2014 від 03.01.2014 р. на суму 50000 грн; №1/2015 від 05.01.2015 р. на суму 70000 грн; №1/2016 р. від 05.01.2016 р. на суму 60000 грн; №1/2017 від 04.01.2017 р. на суму 30000 грн., укладених між ОСОБА_2 (сторона 1) та ДП «Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики» в особі директора Дідика М.В. (сторона 2) , за умовами яких сторона 1 надає стороні 2 безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а сторона 2 зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Поворотна фінансова допомога надається на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

Поворотна фінансова допомога використовується для потреб сторони 2 відповідно до цілей її господарської діяльності (а.с. 21, 23,25, 27, 30, 32, 34 т.1).

Судом встановлено, що відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 30.05.2018 №525 "Про прийняття рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації" прийнято рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу ДП «Українська виробничо-наукова лабораторія імуногенетики» шляхом продажу на електронному аукціоні.

05.03.2018 складено Аудиторський висновок (звіт незалежного аудитора) щодо огляду річного фінансового звіту та звітних даних ДП " УВНЛІ" станом на 31 грудня 2017 року.

Відповідно до вказаного висновку, станом на 31.12.2017 обліковується заборгованість по Договорам безповоротної фінансової допомоги у сумі 261 145,06 грн, яка у звітному періоді збільшилась на 26 748,14 грн. Фінансова допомога отримана від ОСОБА_2 . Направлена в погашення заборгованості за електроенергію та на погашення орендної плати на землю (а.с. 217-218 т.1).

25 червня 2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу об`єкта державної власності №08/19, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт державної власності - єдиний майновий комплекс ДП "УВНЛІ" (код ЄДРПОУ 14277337), а покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в цьому договорі зобов`язання.

Об`єкт приватизації включає в себе всі його активи і пасиви згідно зі зведеним актом інвентаризації майна державного підприємства, складеним станом на 30.11.2018 та затвердженим заступником Міністра аграрної політики та продовольства України Топчієм В. М., а саме:

- необоротні активи - 10 (десять) облікових одиниць основних засобів балансовою вартістю 21 402,00 грн, у тому числі:

нерухоме майно - приміщення лабораторії площею 163 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1139807032106; номер запису про право власності:18431248; дата державної реєстрації - 27.12.2016; форма власності - державна; власник: Міністерство аграрної політики та продовольства України (код ЄДРПОУ 37471967); державний реєстратор Грабовецька Наталія Володимирівна, Броварська районна державна адміністрація Київська область) - 18 310,00 грн;

обладнання, прилади, інструменти - термостат; центріфуга; холодильник М-14-17; холодильник М-118; морозильна камера NORD, морозильна камера NORD; комп`ютер, принтер CANON; сканер - 3092,00 грн;

- оборотні активи (виробничі запаси (реагенти у кількості 486 доз) - 17 010,00 грн;

- статутний капітал - 6 000,00 грн;

- додатковий капітал - 48000,00 грн;

- непокриті збитки - 277 100,00 грн;

- кредиторська заборгованість (інші поточні зобов`язання) - 261 100,00 грн ( п.1.1 договору).

Покупець стає правонаступником усіх прав та обов`язків підприємства ( п. 5.1.4 договору) (а.с. 18-20 т.1).

16 липня 2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено Акт прийому-передачі державного майна (а.с.37 т.1).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що ОСОБА_2 звернувся до нього з позовом про стягнення заборгованості за договорами про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в сумі 279 999 грн, як до правонаступника всіх прав та обов`язків ДП " УВНЛІ" відповідно до договору купівлі-продажу об`єкта державної власності №08/19 від 25.06.2019, який включав в собі кредиторську заборгованість в сумі 261 000 грн.

Відмовляючи в задоволенні вказаного позову, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання визначених в договорі купівлі-продажу об`єкта державної власності №08/19 від 25.06.2019 позивач 16.07.2019 прийняв за Актом прийому-передачі державного майна об`єкт приватизації , що включає всі його активи та пасиви згідно зі зведеним актом інвентаризації майна державного підприємства, складеним на 30.11.2018, останній отримав всю об`єктивну інформацію щодо фінансового стану підприємства, в приватизації якого він приймав участь, позивач є засновником відповідача по справі - ДП "УВНЛІ" ( код ЄДРПОУ 14277337), що виключає диспозитивність та змагальність у цивільному провадженні та є неприпустимим. Позивачем не зазначено, яким саме чином укладення спірних правочинів порушує його права, в чому полягає це порушення, невизнання або оспорення його прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів з боку відповідачів.

Якщо особа звертається з позовом задля інших цілей, ніж захист порушеного права чи інтересу, зокрема для встановлення преюдиційних обставин або з метою ухилення від виконання зобов`язань, то у задоволенні позову може бути відмовлено.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, колегія суддів виходить з таких підстав.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, укладених між ОСОБА_2 та ДП "УВНЛІ".

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України передбачає такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 217 зазначеного Кодексу недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Судом встановлено, що у позивача, як правонаступника усіх прав та обов`язків придбаного ним підприємства, обов`язок з погашення кредиторської заборгованості виник не у зв`язку з укладенням спірних договорів безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, а у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу об`єкта державної власності №08/19 від 25 червня 2019 року.

З огляду на вказану обставину, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що позивачем не зазначено, яким саме чином укладення спірних правочинів порушує його права та законні інтереси.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відсутність обов`язку позивача у поверненні грошових коштів за спірними договорами підлягає доведенню у спорі з іншим предметом позову, який на даний час перебуває на розгляді в іншому судовому процесі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , як правонаступника ДП "УВНЛІ" про стягнення заборгованості за спірними договорами про надання безвідсоткової фінансової позики.

Вирішуючи цей спір і відмовляючи у позові, суд першої інстанції з`ясував характер спірних правовідносин сторін, надав оцінку змісту порушеного права позивача оспорюваними договорами, стороною яких позивач не є, дослідив обставини справи і наявні у ній докази та визнав недоведеним позивачем факт порушення такими договорами прав і законних інтересів позивача, які підлягали би захисту у судовому порядку в спосіб, обраний позивачем.

Оскільки відсутність порушення прав і законних інтересів позивача спірними договорами є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача, та аргументи відповідача ОСОБА_2 , наведені у відзиві на апеляційну скаргу, не можуть братися судом до уваги.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Джас Ірини Василівни залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02.02.2023.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. А. Семенюк