Постанова

від 01.02.2023 по справі 751/887/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 лютого 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/887/22

Головуючий у першій інстанції Деркач О. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/295/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Шкарупою Ю.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Чернігівська міська рада, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 жовтня 2022 року (ухвалене о 15:02, повний текст складено 28 жовтня 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації земельної ділянки, припинення права власності,-

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівської міської ради, ОСОБА_2 , в якому, просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 1.2. рішення Чернігівської міської ради від 25 лютого 2019 року №39/VII-16 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального садівництва та учасникам АТО, учасникам бойових дій, ветеранам війни та членам сімей загиблих учасників АТО для індивідуального дачного будівництва, для будівництва індивідуальних гаражів»;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки для індивідуального садівництва площею 0,073 га, кадастровий номер 7410100000:01:053:0147 та припинити право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Позов обґрунтовував тим, що він є членом садового товариства «Жайворонок», рішенням правління вказаного товариства у 1996 році йому надано у користування земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0592 га для ведення садівництва, яка з часом була збільшена до 0,0765 га в результаті виконання ряду робіт з благоустрою території товариства.

Указував, що при розробці у 2021 році на його замовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж використовуваної земельної ділянки для її передачі у власність, у результаті аналізу матеріалів публічної кадастрової карти України, було виявлено, що на фактичне місце розташування даної земельної ділянки накладаються графічні межі іншої (суміжної) земельної ділянки - № НОМЕР_2 , площею 0,073 га, кадастровий номер 7410100000:01:053:0147, зареєстрованої на праві власності за членом садового товариства «Жайворонок» - ОСОБА_2 , та призначеної для ведення індивідуального садівництва. Ділянку відповідача ОСОБА_2 не позначено на місцевості межовими знаками.

Зазначав, що він ніколи не повідомлявся та не брав участі у проведенні робіт із закріплення межовими знаками меж належної ОСОБА_2 земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 0,0730 га, кадастровий номер 7410100000:01:053:0147, в натурі (на місцевості), а також у погодженні меж вказаної земельної ділянки при їх визначенні у ході розробки відповідного проекту відведення.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушення норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги є тотожними доводам позовної заяви та зводяться до того, що позивач ніколи не повідомлявся та не брав участі у проведенні робіт із закріплення межовими знаками меж належної ОСОБА_2 земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 0,0730 га (кадастровий номер 7410100000:01:053:0147) в натурі (на місцевості).

Заявник вважає, що фактично сутність оскаржуваного рішення зведена судом до того, що за умови рівності прав позивача та ОСОБА_2 на приватизацію використовуваних ними у якості членів садівничого товариства земельних ділянок, набуте ОСОБА_2 , у тому числі, за рахунок частини ділянки ОСОБА_1 , право власності, підлягає більшому захисту, ніж право ОСОБА_1 вимагати усунення порушення власних прав (у тому числі, на приватизацію використовуваної ділянки) шляхом приведення сторін спору у первісне становище.

Зазначає, що земельна ділянка № НОМЕР_3 (з користувачем якої погоджувались межі земельної ділянки ОСОБА_2 ) так само не була сформована у розумінні ст. 79-1 ЗК України як об`єкт цивільних прав на час погодження меж земельної ділянки № НОМЕР_2 та закріплення її меж межовими знаками в натурі (на місцевості), а тому таке погодження меж не має жодного правового значення, належний суб`єкт погодження меж з відповідної частини контуру ділянки не брав участі у даній процедурі.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шевченка О.А., який просив скасувати рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав вважати, що цивільні права та інтереси позивача порушені.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд.

Судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є членами Садівничого товариства «Жайворонок», створеного у формі обслуговуючого кооперативу (а.с. 6).

Згідно довідки Садівничого товариства «Жайворонок» від 15.04.2021 ОСОБА_1 в 1999 році правлінням СТ «Жайворонок» виділено земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0592 га, та після викопування водоймища своїми силами земельна ділянка № НОМЕР_1 збільшилась до 0,0765 га (а.с. 26). Будь-яких графічних матеріалів щодо місця розташування, конфігурації та меж вказаної земельної ділянки з часу її виділення позивачу матеріали справи не містять.

05.04.2018 ОСОБА_2 звернулась до Чернігівської міської ради з проханням надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0730 га за адресою: АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва (а.с. 11).

Підпунктом 3.1.1 пункту 3 рішення №31/VII-21 Чернігівської міської ради від 31 травня 2018 року «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального садівництва, городництва, будівництва індивідуальних гаражів» ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального садівництва, громадянам членам садівничого товариства «Жайворонок», на земельну ділянку № НОМЕР_2 , орієнтовною площею 0,0730 га (а.с. 56).

У 2018 році ФОП ОСОБА_3 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0730 га у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва АДРЕСА_1 , який погоджено Висновком Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради №01-24/594 від 06.11.2018 (а.с. 8-24).

У матеріалах вказаного проекту землеустрою міститься кадастровий план зовнішніх меж земельної ділянки № НОМЕР_2 , площею 0,073 га (кадастровий номер 7410100000:01:053:0147), з описом меж: від А до Б земельна ділянка СТ «Жайворонок», діл. 82 (кадастровий номер не встановлено); від Б до В землі загального користування (проїзд) (кадастровий номер не встановлено); від В до Г землі СТ «Жайворонок» (кадастровий номер не встановлено); від Г до А землі Чернігівської міської ради (кадастровий номер не встановлено) (а.с. 23 зворот).

Підпунктом 3.1.1 пункту 3 рішення Чернігівської міської ради від 25 лютого 2019 року №39/VII-16 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, передачу земельних ділянок у власність та оренду громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального садівництва та учасникам АТО, учасникам бойових дій, ветеранам війни та членам сімей загиблих учасників АТО для індивідуального дачного будівництва, для будівництва індивідуальних гаражів» затверджено проект відведення та передано у власність безоплатно ОСОБА_2 земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 0,0730 га (кадастровий номер 7410100000:01:053:0147) для індивідуального садівництва (а.с. 55).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, вбачається, що 01.03.2019 ОСОБА_2 зареєструвала право приватної власності на земельну ділянку площею 0,073 га, кадастровий номер 7410100000:01:053:0147 (а.с. 28).

До позовної заяви ОСОБА_1 додано план земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,592 га у СТ «Жайворонок», м. Чернігів, з якого вбачається що має місце накладення земельних ділянок АДРЕСА_1 та № 79, площа накладення 0,0062 га. Із указаного плану також вбачається, що він складений при розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 27).

15.03.2021 листом №1863/2-08/21 Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради повідомило позивача, що за результатами розгляду наданих ним графічних матеріалів, частина земельної ділянки, яка планується для передачі йому у власність, перебуває у власності (кадастровий номер 7410100000:01:053:0147) згідно рішення Чернігівської міської ради, для індивідуального садівництва. Для вирішення питання по суті, позивачу запропоновано надати до управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради уточнюючі графічні матеріали, де зазначена конфігурація та площа земельної ділянки (а.с. 25).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із порушенням, на думку ОСОБА_1 , відповідачами його права на приватизацію земельної ділянки № НОМЕР_1 у СТ «Жайворонок» через передачу у власність ОСОБА_2 частини використовуваної ним земельної ділянки, яке підлягає відновленню шляхом визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та скасування її державної реєстрації із припиненням права власності.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частинами першою-четвертою, дев`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Законом України «Про Державний земельний кадастр» визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

За змістом статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 статті 9 зазначеного Закону).

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

При цьому у статті 15 зазначеного Закону наведено перелік відомостей про земельні ділянки, за змістом якого до Державного земельного кадастру включаються такі відомості: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині 2 статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 16 цього Закону земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер; кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

З приписів наведених норм права вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Верховний Суд у постанові від 07 травня 2020 року у справі №910/1310/19 дійшов висновку про те, що згідно зі статтею 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування.

Власники зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (стаття 91 ЗК України).

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Зважаючи на те, що земельна ділянка № НОМЕР_1 , яка знаходиться у СТ «Жайворонок» не сформована як об`єкт цивільного права, оскільки не має ані визначених меж, ані кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, відсутні підстави вважати, що частина саме цієї земельної ділянки передана у власність ОСОБА_2 . Як зазначалось вище, будь-яких матеріалів щодо місця розташування, конфігурації та меж вказаної земельної ділянки з часу її виділення позивачу матеріали справи не містять.

Відтак районний суд дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним та скасування оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування, а також скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач ніколи не повідомлявся та не брав участі у проведенні робіт із закріплення межовими знаками меж належної ОСОБА_2 земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 0,0730 га (кадастровий номер 7410100000:01:053:0147) в натурі (на місцевості), не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки сама відсутність такого акту погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу у власність земельної ділянки.

У зв`язку із недоведенням ОСОБА_1 набуття права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за рахунок частини його земельної ділянки є неспроможними доводи заявника про те, що фактично сутність оскаржуваного рішення зведена судом до того, що за умови рівності прав позивача та ОСОБА_2 на приватизацію використовуваних ними у якості членів садівничого товариства земельних ділянок, набуте ОСОБА_2 право власності, підлягає більшому захисту, ніж право ОСОБА_1 .

Посилання заявника на те, що земельна ділянка № НОМЕР_3 (з користувачем якої погоджувались межі земельної ділянки ОСОБА_2 ) так само не була сформована у розумінні ст. 79-1 ЗК України як об`єкт цивільних прав на час погодження меж земельної ділянки № НОМЕР_2 та закріплення її меж межовими знаками в натурі (на місцевості), не мають правового значення для вирішення даного спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 лютого 2023 року.

Головуюча О.Є. Мамонова

Судді: Н.В.Висоцької

Н.В. Шитченко