Постанова

від 01.02.2023 по справі 2-1154/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 2-1154/11

провадження № 61-11134св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - Червоногвардійський відділ державної виконавчої служби у місті Макіївці Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків),

заінтересована особа (стягувач) - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романцової Тетяни Володимирівни на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2021 року у складі судді Левчук О. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 08 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Никифоряка Л. П., Новікової Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог, заперечень на скаргу і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Червоногвардійського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області (далі - Червоногвардійський ВДВС), заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк»), посилаючись на те, що 27 лютого 2012 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 31427240 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1154/11 від 27 січня 2012 року, виданого Червоногвардійським районним судом міста Макіївки Донецької області, про стягнення з нього на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» боргу в сумі 354 251,48 грн. 24 квітня 2014 року вказане виконавче провадження було завершено, про що державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктом 3 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), у зв`язку з тим, що стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення. Стягувач не оскаржував зазначену постанову про повернення виконавчого документа, протягом останніх 7 років не заявляв жодних вимог, не пред`являв виконавчі листи до виконання повторно, в судовому порядку не поновлював строк пред`явлення їх до виконання. Однак за інформаційною довідкою від 15 вересня 2021 року з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 01 березня 2012 року до цього реєстру було внесено запис № 12232235 про арешт всього належного йому нерухомого майна, який накладено постановою державного виконавця від 01 березня 2012 року у виконавчому провадженні № 31427240. Отже, після завершення виконавчих проваджень арешт, накладений на майно боржника, не був скасований, що порушує його законні права володіти та розпоряджатися нерухомим майном. 17 серпня 2021 року його представник - адвокат Романцова Т. В. звернулася до Червоногвардійського ВДВС із заявою про зняття арешту з нерухомого майна, яке було обтяжене за виконавчим листом № 2-1154/11 від 27 січня 2012 року, виданим Червоногвардійським районним судом міста Макіївки Донецької області, однак листом від 15 вересня 2021 року виконуючий обов`язки начальника Червоногвардійського ВДВС Жабін Андрій Сергійович відмовив у знятті арешту без зазначення причини такої відмови. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати неправомірною бездіяльність виконуючого обов`язки начальника Червоногвардійського ВДВС Жабіна А. С. щодо незняття арешту з належного йому нерухомого майна в межах виконавчого провадження № 31427240 за виконавчим листом № 2-1154/11 від 27 січня 2012 року, виданим Червоногвардійським районним судом міста Макіївки Донецької області; зобов`язати Червоногвардійський ВДВС зняти арешт з усього нерухомого майна (невизначене майно, все нерухоме майно), в тому числі зняти арешт із двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності, який було накладено в межах виконавчого провадження № 31427240.

У вересні 2021 року Червоногвардійський ВДВС подав до суду заперечення проти скарги, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що у зв`язку з проведенням у квітні 2014 року антитерористичної операції на територій Донецької та Луганської областей була порушена робота державних підприємств та організацій, внаслідок захоплення приміщень, матеріально-технічної бази та документації Червоногвардійського ВДВС виконавчі провадження та вся інша документація, зокрема книги обліку вхідної та вихідної кореспонденції, залишені на тимчасово окупованій території і виконавчі провадження в паперовому вигляді до переміщеного відділу не передавалися. Тому Червоногвардійський ВДВС не може підтвердити, чи отримав стягувач повідомлення державної виконавчої служби від 04 березня 2014 року щодо залишення за собою майна боржника, яке не було реалізоване на прилюдних торгах, чи дійсно стягувач відмовився від залишення за собою майна боржника. Крім того, після повернення виконавчого документа стягувачу постановою державного виконавця від 24 квітня 2014 року у виконавчому провадженні № 31427240 стягувач повторно пред`явив виконавчий лист до виконання, і постановою державного виконавця від 21 травня 2014 року було відкрито виконавче провадження № 43335793. Після цього постановою державного виконавця від 10 листопада 2014 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також - щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Тому Червоногвардійський ВДВС не мав правових підстав для зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1

ПАТ АБ «Укргазбанк» також заперечило проти скарги та просило відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що в листопаді 2020 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Червоногвардійського ВДВС (справа № 233/4380/20), а у грудні 2020 року - до ПАТ АБ «Укргазбанк» (справа № 233/5881/20) про зняття арешту з нерухомого майна. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2020 року у справі № 233/4380/20, а також рішенням цього суду від 16 квітня 2021 року у справі № 233/5881/20 в задоволенні позовів ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з тим, що заявлені вимоги про зняття арешту з нерухомого майна необхідно розглядати за правилами розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2020 року у справі № 233/4380/20 не оскаржувалося. Постановою Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року у справі № 233/5881/20 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романцової Т. В. було задоволено частково, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 квітня 2021 року скасовано, провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 377 ЦПК України, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Вказані обставини свідчать про те, що з листопада 2020 року ОСОБА_1 було відомо про порушення його прав щодо нерухомого майна, арешт на яке він просить зняти. Тому, подавши скаргу у вересні 2021 року, ОСОБА_1 пропустив десятиденний строк для звернення до суду.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2021 року в задоволенні скарги відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04 січня 2021 року було задоволено заяву ПАТ АБ «Укргазбанк» та відновлено втрачене судове провадження у справі № 2-1154/11 за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка розглядалася Червоногвардійським районним судом міста Макіївки Донецької області, в частині змісту судового рішення від 17 жовтня 2011 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 2233/812 від 01 лютого 2008 року, що разом складає 36 109,19 доларів США, пеню в сумі 56 609,32 грн та штраф в розмірі 7 400 грн, судовий збір в розмірі 1 700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн, а всього стягнуто 36 109,19 доларів США та 65 829,32 грн. Зазначена ухвала не була оскаржена та набрала законної сили 20 січня 2021 року. Враховуючи, що кредитором відновлено провадження у справі, в якій заставним є майно, з якого заявник ОСОБА_1 просить зняти арешт, що в подальшому унеможливить виконання рішення суду та може порушити права кредитора, а також у зв`язку з ненаданням заявником відомостей щодо погашення заборгованості перед стягувачем суд дійшов висновку про те, що скарга ОСОБА_1 на бездіяльність Червоногвардійського ВДВС не підлягає задоволенню.

Постановою Донецького апеляційного суду від 08 лютого 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

09 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Романцова Т. В. подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 08 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу ОСОБА_1 .

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_1 - адвокат Романцова Т. В. вказала, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в: постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц, від 18 січня 2021 року у справі № 681/1423/18, від 10 січня 2022 року у справі № 908/5303/15, про те, що бездіяльність виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається; постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, в якій зазначено, що незняття відповідачем (Рівненським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області) арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача. Оскільки ПАТ АБ «Укргазбанк» з 2014 року не пред`являло повторно виконавчі документи до виконання та не цікавилося ходом виконавчого провадження, в якому воно є стороною, то в цій справі суди повинні були врахувати правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 925/125/14 щодо обов`язку особи слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви та застосувати практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права, а саме рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії», в якому зазначено, що передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження, та рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», в якому вказано, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

06 грудня 2022 року справа № 2-1154/11 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 01 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк», яке змінило назву на ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2233/812, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 29 300 доларів США на строк до 31 січня 2028 року зі сплатою 12,9 % річних.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 01 лютого 2008 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 460/1, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором.

Також з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 01 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 460, посвідчений приватним нотаріусом Макіївського нотаріального округу Пірог Ю. С. за реєстровим № 738, предметом якого є двокімнатна квартира загальною площею 43,7 кв. м, житловою площею 30,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки за вказаним договором іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 01 лютого 2008 року приватним нотаріусом Макіївського нотаріального округу Пірог Ю. С. за реєстровим № 736.

ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим заочним рішенням Червоногвардійського районного суду міста Макіївки Донецької області від 09 грудня 2010 року у справі № 2-209/10 було задоволено позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» загальну суму заборгованості за кредитним договором № 2233/812 від 01 лютого 2008 року в розмірі 31 132,29 доларів США та 8 700,36 грн, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру загальною площею 43,70 кв. м, у тому числі житловою - 30,10 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» судовий збір у розмірі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн, всього 1 820 грн.

На підставі виконавчих листів № 2-209/10 від 14 лютого 2011 року, виданих Червоногвардійським районним судом міста Макіївки Донецької області, постановами державного виконавця Червоногвардійського ВДВС від 11 березня 2011 року було відкрито:

- виконавче провадження № 25123780 про звернення стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру загальною площею 43,7 кв. м, житловою площею 30,10 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- виконавче провадження № 25130213 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» боргу в розмірі 1 820 грн;

- виконавче провадження № 25132701 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» боргу в розмірі 255 797,35 грн.

15 березня 2011 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено записи:

- № 10939878 про арешт нерухомого майна - двокімнатної квартири загальною площею 43,7 кв. м, житловою площею 30,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , який накладено постановою державного виконавця від 11 березня 2011 року у виконавчому провадженні № 25123780;

- № 10941191 про арешт всього належного боржнику ОСОБА_1 нерухомого майна, який накладено постановою державного виконавця від 11 березня 2011 року у виконавчому провадженні № 25130213;

- № 10941414 про арешт всього належного боржнику ОСОБА_1 нерухомого майна, який накладено постановою державного виконавця від 11 березня 2011 року у виконавчому провадженні № 25132701.

Крім того, рішенням Червоногвардійського районного суду міста Макіївки Донецької області від 17 жовтня 2011 року у справі № 2-1154/11 було задоволено позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 2233/812 від 01 лютого 2008 року, що разом складає 36 109,19 доларів США, пеню в сумі 56 609,32 грн та штраф в розмірі 7 400 грн, судовий збір в розмірі 1 700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн, а всього стягнуто 36 109,19 доларів США та 65 829,32 грн.

На підставі виконавчого листа № 2-1154/11 від 27 січня 2012 року, виданого Червоногвардійським районним судом міста Макіївки Донецької області, постановою державного виконавця Червоногвардійського ВДВС від 27 лютого 2012 року було відкрито виконавче провадження № 31427240 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» боргу в розмірі 354 251,48 грн.

01 березня 2012 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено запис № 12232235 про арешт всього належного боржнику ОСОБА_1 нерухомого майна, який накладено постановою державного виконавця від 01 березня 2012 року у виконавчому провадженні № 31427240.

Постановами державного виконавця Червоногвардійського ВДВС від 24 квітня 2014 року у виконавчих провадженнях № 25123780, № 25130213, № 25132701, № 31427240 виконавчі документи було повернуто стягувачу на підставі пункту 3 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку з тим, що стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що в подальшому стягувач повторно пред`явив до виконання виконавчий лист № 2-1154/11 від 27 січня 2012 року, виданий Червоногвардійським районним судом міста Макіївки Донецької області, і постановою державного виконавця від 21 травня 2014 року було відкрито виконавче провадження № 43335793.

Постановою державного виконавця від 10 листопада 2014 року у виконавчому провадженні № 43335793 виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Вказана постанова державного виконавця мотивована тим, що Законами України «Про боротьбу з тероризмом», «Про тимчасові за період проведення антитерористичної операції» визначаються тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р затверджено перелік населених пунктів (зона проведення антитерористичної операції), на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. У зв`язку з цим виконавчі дії на тимчасово неконтрольованій території не проводяться. Подальше проведення виконавчих дій неможливе у зв`язку з тим, що матеріали виконавчого провадження перебувають на території, на якій проводиться активна фаза антитерористичної операції, а Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області переміщено на територію, підконтрольну Українській владі».

Листом Червоногвардійського ВДВС від 11 вересня 2020 року № 3657 ОСОБА_1 було повідомлено про те, що зняття арешту з майна боржника регламентується статтею 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), однак правові підстави для зняття арешту з майна у виконавчих провадженнях, з приводу яких він звертався, відсутні.

В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Червоногвардійського ВДВС (справа № 233/4380/20), а в грудні 2020 року - з позовом до ПАТ АБ «Укргазбанк» (справа № 233/5881/20) про зняття арешту з нерухомого майна.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2020 року у справі № 233/4380/20, а також рішенням цього ж суду від 16 квітня 2021 року у справі № 233/5881/20 в задоволенні позовів ОСОБА_1 було відмовлено у зв`язку з тим, що заявлені вимоги про зняття арешту з нерухомого майна необхідно розглядати за правилами розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2020 року у справі № 233/4380/20 не оскаржувалося та набрало законної сили 19 січня 2021 року.

Постановою Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року у справі № 233/5881/20 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романцової Т. В. було задоволено частково, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 квітня 2021 року скасовано, провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 377 ЦПК України, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, судами встановлено, що ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04 січня 2021 року було задоволено заяву ПАТ АБ «Укргазбанк» та відновлено втрачене судове провадження у справі № 2-1154/11 за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка розглядалася Червоногвардійським районним судом міста Макіївки Донецької області, в частині змісту судового рішення від 17 жовтня 2011 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 2233/812 від 01 лютого 2008 року, що разом складає 36 109,19 доларів США, пеню в сумі 56 609,32 грн та штраф в розмірі 7 400 грн, судовий збір в розмірі 1 700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн, а всього стягнуто 36 109,19 доларів США та 65 829,32 грн. Вказана ухвала не оскаржувалася та набрала законної сили 20 січня 2021 року.

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 не надав доказів погашення заборгованості перед стягувачем, суди дійшли висновку, що зняття арешту з майна боржника в подальшому унеможливить виконання рішення суду та може порушити права кредитора - ПАТ АБ «Укргазбанк».

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа № 2-1154/11 від 27 січня 2012 року та первісного пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктами 3, 9 частини першої, частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Частинами першою-четвертою статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частин п`ятої-сьомої статті 62 Закону № 606-XIV не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці державним виконавцем, що проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації майна на комісійних умовах. Майно може бути уцінене не більш як на 30 відсотків. У разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється в такому самому порядку, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна. У разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII.

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи, що після повернення виконавчого документа стягувачу постановою державного виконавця від 24 квітня 2014 року у виконавчому провадженні № 31427240 стягувач повторно пред`явив виконавчий лист до виконання і постановою державного виконавця від 21 травня 2014 року було відкрито виконавче провадження № 43335793, а ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04 січня 2021 року було відновлено втрачене судове провадження у справі № 2-1154/11 в частині змісту судового рішення від 17 жовтня 2011 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 2233/812 від 01 лютого 2008 року, і ОСОБА_1 не надав доказів погашення заборгованості перед банком, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що скарга ОСОБА_1 на бездіяльність Червоногвардійського ВДВС не підлягає задоволенню, так як зняття арешту в подальшому унеможливить виконання рішення суду та може порушити права ПАТ АБ «Укргазбанк».

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц, від 18 січня 2021 року у справі № 681/1423/18, від 10 січня 2022 року у справі № 908/5303/15, про те, що бездіяльність виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

Статтею 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до пункту «а» частини першої, частини другої статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Десятиденний строк для оскарження рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, встановлений також частиною п`ятою статті 74 Закону № 1404-VIII.

Статтею 122 ЦПК України передбачено, що строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

В постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

У справі, яка переглядається, заявник оскаржив саме бездіяльність органу державної виконавчої служби, а суд першої інстанції не вирішував питання про поновлення строку на подання скарги, а також не залишав її без розгляду, а відкрив провадження у справі і розглянув її по суті.

Крім того, при зверненні до суду зі скаргою на бездіяльність Червоногвардійського ВДВС ОСОБА_1 зазначив про дотримання ним строку оскарження і не заявляв клопотання про поновлення цього строку.

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції розглянув скаргу ОСОБА_1 по суті та постановив ухвалу про відмову в задоволенні скарги відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц, від 18 січня 2021 року у справі № 681/1423/18, від 10 січня 2022 року у справі № 908/5303/15, є необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення не суперечать вищевказаним правовим висновкам.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, про те, що незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача, не заслуговують на увагу, так як в зазначеній справі було встановлено інші фактичні обставини, а саме відсутність боргу за виконавчими провадженнями та знищення матеріалів виконавчих проваджень у зв`язку із закінченням терміну їх зберігання, натомість у справі, яка переглядається, суди виходили з того, що ОСОБА_1 не надав доказів погашення заборгованості перед стягувачем.

В постанові Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 925/125/14, на яку послалася заявник в касаційній скарзі, зазначено, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зробив, зокрема висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Передбачене частиною першою статті 6 Конвенції право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain)). Відтак, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви.

Висновок суду першої інстанції в цій справі, з яким погодився апеляційний суд, про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Червоногвардійського ВДВС не суперечить вищенаведеним правовим висновкам, а доводи касаційної скарги про те, що ПАТ АБ «Укргазбанк» з 2014 року не пред`являло повторно виконавчі документи до виконання та не цікавилося ходом виконавчого провадження, в якому воно є стороною, є неспроможними з огляду на таке.

Частинами першою, четвертою, п`ятою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред`явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

З огляду на те, що постановою державного виконавця від 10 листопада 2014 року виконавчий лист № 2-1154/11 від 27 січня 2012 року, виданий Червоногвардійським районним судом міста Макіївки Донецької області, було повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, то на час набрання чинності Законом № 1404-VIII строк пред`явлення цього виконавчого листа до виконання не сплив і він міг бути пред`явлений до виконання протягом трьох років відповідно до пункту 5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII.

При цьому, враховуючи факт відновлення втраченого судового провадження у справі № 2-1154/11 ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04 січня 2021 року, строк пред`явлення виконавчого листа № 2-1154/11 не сплив як на час звернення 17 серпня 2021 року представника ОСОБА_1 - адвоката Романцової Т. В. до Червоногвардійського ВДВС із заявою про зняття арешту з нерухомого майна, так і на час розгляду судом першої інстанції скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Червоногвардійського ВДВС.

Оскільки арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню, то у випадку невиконання виконавчого документа про стягнення з боржника коштів, немає підстав для зняття арешту з майна боржника.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Романцової Т. В. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Разом з касаційною скаргою представник ОСОБА_1 - адвокат Романцова Т. В. подала клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому послалася на ті ж обставини, на яких ґрунтувалися її доводи касаційної скарги, а саме - що в цій справі суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 про те, що незняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний суд звертає увагу на те, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Такими повноваженнями наділена не лише Велика Палата Верховного Суду, але й Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відповідно до частини першої статті 25 ЦПК України.

Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді в разі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків, і такі механізми є ефективними.

За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Романцової Т. В. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки в цій справі суди ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а наведені у клопотанні аргументи не свідчать про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Романцової Т. В. про розгляд справи з повідомленням та викликом учасників справи.

В касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Романцова Т. В. заявила клопотання про розгляд справи з повідомленням та викликом учасників справи.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

При обговоренні доповіді судді-доповідача про проведені підготовчі дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності виклику в судове засідання учасників справи для надання ними пояснень та про розгляд справи у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, а характер правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, то необхідність виклику учасників справи для надання пояснень у суді касаційної інстанції відсутня. Тому підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Романцової Т. В. про розгляд справи з повідомленням та викликом учасників справи немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Романцової Тетяни Володимирівни про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Романцової Тетяни Володимирівни про розгляд справи з повідомленням та викликом учасників справи.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романцової Тетяни Володимирівни залишити без задоволення.

Ухвалу Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 08 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук