Постанова

від 01.02.2023 по справі 201/9683/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/143/23 Справа № 201/9683/18 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого Лаченкової О.В.

суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі Піменовій М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2021 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2018 року до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Розпорядженням голови Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська цивільну справу передано до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська у зв`язку з неможливістю утворити новий склад суду з підстав заявлення усіма суддями самовідводу.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 04 вересня 2018 р. ОСОБА_2 організовано мітинг під час якого поширено недостовірну інформацію стосовно нього. 04 вересня та 05 вересня 2018 р. невідомі громадяни на чолі з ОСОБА_2 прибули до його офісу на площі Соборна (Жовтнева) 12 у м.Дніпрі з плакатами, на яких зображено гасла «ШАМОТІЙ ДОСИТЬ ГОДУВАТИ ОКУПАНТІВ», «ТМ ІНКЕРМАН ГОДУЄ ПУТІНА», «ШАМОТІЙ НЕ ГОДУЙ АРМІЮ ОКУПАНТА», «ШАМОТІЙ, ПОСІБНИК РОСІЙСЬКИХ ОКУПАНТІВ у КРИМУ» та інші. ОСОБА_3 в гучномовець висловлював зображені на плакатах гасла, викрикував звинувачення та недостовірну інформацію. Встановивши намети громадської організації «Народний трибунал» фактично блокував входи до бізнес-центру «ЛОГОС», що знаходиться в будівлі за вказаною адресою. ГО «Народний трибунал» -це громадська організація зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , код за ЄДРПОУ 40874753, засновником та керівником якої є ОСОБА_2 . Крім того ОСОБА_2 через соціальну мережу Facebook на свої сторінках https://www.facebook.com/profile.php?id=100016314938410 https://www.facebook.com/profile.php7icH 100010703268164 поширено статті «Бізнес в тилу: бізнесмен з м.Дніпра ОСОБА_4 продовжує інвестувати кошти в Севастопольський винзавод "Інкерман", який досі працює на території тимчасово окупованої АР Крим і платить податки Росії». Вважає, що поширення зазначеної інформації негативно впливає на його честь, гідність та ділову репутацію. Крім того, поширенням такої інформації ОСОБА_5 завдає йому моральних страждань, що виражаються у душевних переживаннях, збентеженості, емоційній нестабільності, погіршенні стосунків у бізнес колах, втраті апетиту - іншими словами - зменшення певного особистого немайнового блага.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2021 року, через відмову позивача від позовної вимоги під номером 4, постановлено закрити провадження в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача у робочій день тижня та робочій час з 09:00 до 18:00 години за адресою: АДРЕСА_2 розгорнути 9 плакатів розміром 0,8 м на 1 м, на яких чіткими видимими на відстані 10 метрів літерами зазначити, що ОСОБА_2 приносить свої вибачення ОСОБА_1 у зв`язку з безпідставними звинуваченнями у сепаратизмі, а також повторити відповідні вибачення через гучномовець.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2021 року просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2021 року та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позов ОСОБА_1 .

У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2021 року просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2021 року.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з роздруківки скріншоту з мережі Facebook встановлено, що ОСОБА_2 виклав інформацію наступного змісту «Бізнес в тилу: бізнесмен з м.Дніпра ОСОБА_4 продовжує інвестувати кошти в Севастопольський винзавод «Інкерман», який досі працює на території тимчасово окупованої АР Крим і платить податки Росії».

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім`ї та права вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування моральної шкоди, нанесеної збором, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації.

Конституцією України, а саме ст.34 кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим, відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьблять її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності, честі та недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Таким чином, позов про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування і заборону розповсюдження недостовірної інформації вправі пред`явити фізична особа відносно якої поширена недостовірна інформації, що порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права

Відповідно до ч.1 ст.275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Частиною 2 ст.302 ЦК України визначено, що фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

З огляду на п.12 вказаної Постанови Пленуму належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (п.2 ч.2ст.119 ЦПК України).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 (справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18).

Відповідно до п.19 вказаної Постанови Пленуму роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно із ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оціночними судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Згідно зі ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з практики Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» («Карпюк та інші проти України», № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06.10.2015).

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Для правильного вирішення спору суд повинен встановити, чи має позивач право, яке прагне захистити у судовому порядку, чи порушене це право, чи порушено воно саме відповідачем, а також чи правильно обраний позивачем спосіб захисту цього права.

Разом з тим, з матеріалів справи не можливо достовірно встановити на підставі належних, допустимих та достатніх доказів відповідальність саме відповідача за спростування поширеної інформації, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що саме визначений позивачем відповідач ОСОБА_2 є відповідальним за публікацію у соціальній мережі Facebook за посиланням: НОМЕР_1 . З наявних у матеріалах справи роздруківок неможливо встановити особу відповідача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що не у всіх роздруківках вживається повністю анкетні данні позивача та його посада, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про те, що таку інформацію поширено конкретно стосовно позивача.

Розглядаючи позовні вимоги про недостовірність відповідної інформації, суд не може надавати оцінку недостовірності окремих слів, а повинен перевірити весь поданий обсяг інформації на предмет достовірності, оскільки особа, яка отримала (прочитала) відповідну інформацію, сприймає її в сукупності.

Разом з тим, слід зазначити, що «Фейсбук» є соціальною, загальнодоступною мережею, де будь-хто, без ідентифікації особи може створити будь - яку кількість сторінок, під будь-яким (в тому числі вигаданим) іменем, публікувати тексти, коментарі, копіювати і зберігати на власних пристроях фото осіб з інших сторінок.

Оскільки інтернет-мережа «Фейсбук» при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікацію особи згідно особистих документів (паспорта, свідоцтва про народження), то ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію неможливо за винятком сторінок, які створені та інформацію про які поширюють офіційно державні органи, офіційні особи.

Позивачем не підтверджено належними доказами, що автором публікації є саме відповідач. Долучені скриншоти оспорюваної інформації не є доказом розміщення публікації в інтернет-мережі саме відповідачем.

Отже, позивачем не надано суду належних, допустимих і достатніх доказів, що вказана в позові інформація була розміщена, розповсюджена саме відповідачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації не підлягають задоволенню, оскільки вищевказані твердження є оціночними судженнями, оспорювана інформація є суб`єктивною думкою автора, і не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що саме відповідач на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук у стверджувальній формі з вказанням ім`я та прізвища зазначив інформацію про певні факти та події, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачем не підтверджено належними доказами, що автором публікації є саме відповідач.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що підтвердженням факту розміщення відповідачем та поширення інформації щодо позивача в мережі є роздруківка скріншоту на паперовому носії, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не у всіх роздруківках вживаються повністю анкетні дані позивача та його посада, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про те, що таку інформацію поширено конкретно стосовно позивача. Суд перевіряє весь поданий обсяг інформації на предмет достовірності в сукупності, а не надає оцінку недостовірності окремих слів.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що мережа Фейсбук є відкритою для доступу необмеженому колу осіб, що відповідно являється одним із елементів юридичного складу правопорушення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки мережа Фейсбук при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікацію особи згідно особистих документів та є соціальною, загальнодоступною мережею, де будь-хто, без ідентифікації особи може створити будь - яку кількість сторінок, під будь-яким (в тому числі вигаданим) іменем, публікувати тексти, коментарі, копіювати і зберігати на власних пристроях фото осіб з інших сторінок, отже, ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію на цьому сайті неможливо.

Доводи апеляційної скарги, що відповідно до ст.277 ЦК України і ст.81 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, колегія суддів вважає слушними, проте позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права, також, позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Між тим, позивач не скористався наданим йому законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обгрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку (п.2 ч.2 ст.30 Закону України Про інформацію).

У справі «Ляшко проти України» ЄСПЛ також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет п.2 ст.10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №753/21759/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі №757/22307/17-ц, від 05 червня 2019 року у справі №758/6022/14-ц та ін.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, під час розгляду справи в апеляційній інстанції відповідач зазначає про стягнення витрат понесених на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7500,00 грн.

Згідно ордеру серії ДН №079835 від 20.01.2023 року правничу допомогу відповідачу надав адвокат Завгородній О.С.

20 січня 2023 року між відповідачем та ОСОБА_6 укладено договір про надання юридичних послуг №20/01/2023 (а.с.264-265).

Відповідно до п.4.2. договору вартість юридичних послуг, з виконання основного доручення визначеного у п.1.3. (представлення інтересів Замовника у Дніпровському апеляційному суді для захисту інтересів ОСОБА_2 у справі №201/9683/18) визначається сторонами в розмірі 7500 гривень (а.с.264 зворот).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони.

З Акту №1 прийому-передачі послуг від 31.01.2023 року вбачається, що вказані послуги надавалися відповідачу адвокатом та полягають у наступному: вивчення наданих Замовником документів та матеріалів справи №201/9683/18; надання усних консультації Замовнику з питань перспективи судової процедури за справою №201/9683/18; підготовка та подання замовнику заперечення на апеляційну скаргу у судовій процедурі за справою №201/9683/18, повне та самостійне представництво інтересів Замовника в Дніпровському апеляційному суді в судовому процесі із поданням необхідних пояснень, доказів, доповнень, клопотань та вчиненням інших дій в інтересах Замовника.

Згідно квитанції до платіжної інструкції від 25.01.2023 року ОСОБА_2 здійснено переказ на користь АБ Адвокатто відповідно до договору про надання юридичних послуг №20/01/2023 від 20 січня 2023 року.

Верховний Суд зазначив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.

Отже, з урахуванням того, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є підтвердженою відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартості, витраченого адвокатом часу на надання послуг, тому вимога ОСОБА_2 про стягнення понесених ним витрат на правову допомогу підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259,367,374,375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінськогорайонного судум.Дніпропетровськавід 29жовтня 2021року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7500 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова