Постанова

від 21.06.2023 по справі 201/9683/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 201/9683/18

провадження № 61-3011св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2021 року в складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 04 та 05 вересня 2018 року ОСОБА_2 організував мітинг, під час якого поширив недостовірну інформацію стосовно нього. Так, невідомі особи на чолі з ОСОБА_2 прибули до його офісу на АДРЕСА_1 з плакатами, на яких зображено гасла «ІНФОРМАЦІЯ_6» та інші. Особисто ОСОБА_2 у гучномовець висловлював зображені на плакатах гасла, викрикував звинувачення та недостовірну інформацію. Встановивши намети громадської організації «Народний трибунал», керівником якої є відповідач, останній фактично блокував входи до бізнес-центру «Логос», що знаходиться в будівлі за вказаною адресою.

Крім того ОСОБА_2 через соціальну мережу Facebook на своїх сторінках: ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 поширив статті «ІНФОРМАЦІЯ_7».

Вказав, що поширення зазначеної інформації негативно впливає на його честь, гідність та ділову репутацію. Крім того, поширенням такої інформації ОСОБА_2 завдав йому моральних страждань, що виражаються у душевних переживаннях, збентеженості, емоційній нестабільності, погіршенні стосунків у бізнес колах, втраті апетиту.

За таких обставин позивач просив суд:

- Визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , розповсюджену ОСОБА_2 інформацію під час мітингу та у соціальній мережі Facebook;

- зобов`язати ОСОБА_2 через соціальну мережу Facebook на своїх сторінках: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 розмістити повідомлення, що ОСОБА_2 приносить свої вибачення ОСОБА_1 у зв'язку із безпідставними звинуваченнями у сепаратизмі;

- зобов`язати ОСОБА_2 у робочій день тижня та робочій час з 09:00 до 18:00 години за адресою: АДРЕСА_1 , розгорнути 9 плакатів розміром 0,8 м на 1 м, на яких чіткими, видимими на відстані 10 метрів літерами зазначити, що ОСОБА_2 приносить свої вибачення ОСОБА_1 у зв`язку з безпідставними звинуваченнями у сепаратизмі, а також повторити відповідні вибачення через гучномовець.

У зв`язку із відмовою позивача від частини позовних вимог ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2021 року закрито провадження в частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача у робочій день тижня та робочій час з 09:00 до 18:00 години за адресою: АДРЕСА_1 , розгорнути 9 плакатів розміром 0,8 м на 1 м, на яких чіткими, видимими на відстані 10 метрів літерами зазначити, що ОСОБА_2 приносить свої вибачення ОСОБА_1 у зв`язку з безпідставними звинуваченнями у сепаратизмі, а також повторити відповідні вибачення через гучномовець.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 500 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що матеріали справи не містять належних та достовірних доказів того, що саме визначений позивачем відповідач ОСОБА_2 є відповідальним за публікацію у соціальній мережі Facebook вищезазначеної інформації.

Водночас суди вказали про те, що оскільки інтернет-мережа Facebook при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікацію особи згідно із особистими документами (паспорта, свідоцтва про народження), то ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію, неможливо за винятком сторінок, які створені та інформацію про які поширюють офіційно державні органи, офіційні особи.

Крім того, суди надали оцінку оспорюваній інформації, вказавши, що вищевказані твердження є оціночними судженнями, оспорювана інформація є суб`єктивною думкою автора, і не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані.

Стягуючи із позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявлена сума витрат є підтвердженою відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартості, витраченого адвокатом часу на надання послуг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравченко Ю. В. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 01 липня 2021 року справа № 757/45270/19-ц, від 14 липня 2021 року справа № 295/14960/19, від 17 червня 2020 року справа № 346/5700/17, від 12 листопада 2019 року справа № 904/4494/18, від 12 січня 2023 року справа № 747/444/20, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не заперечував, що саме він поширив оспорену інформацію відносно позивача на свої особистій сторінці у соціальній мережі Facebook, а тому висновок судів про недоведеність позивачем поширення вказаної інформації саме відповідачем є необґрунтованим. Безпідставними, на переконання заявника, є також висновки судів про те, що оспорювана інформація є оціночним судженням, оскільки вона містить посилання на конкретні факти, достовірність яких можливо перевірити.

Заявлені відповідачем та стягнуті судом апеляційної інстанції на користь останнього витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг та не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

У травні 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У соціальній мережі Facebook на сторінці з назвою облікового запису (акаунту) « ОСОБА_4 » за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_2 поширено статті під назвами: «ІНФОРМАЦІЯ_7».

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 додав до позовної заяви копії фотокарток, а також скріншот із сторінки у мережі Facebook з назвою облікового запису (акаунту) «ІНФОРМАЦІЯ_3» та вказав, що 04 та 05 вересня 2018 року на АДРЕСА_1 відбувся мітинг, у якому узяли участь невідомі позивачу особи з плакатами, на яких зображено гасла «ІНФОРМАЦІЯ_6» (а. с. 15-21).

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Щодо спору по суті

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Частиною першою статті 277 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Таким чином, у даній категорії справ позивачу першочергово слід довести сам факт поширення інформації, а потім встановити та вказати у позові автора інформаційного матеріалу - особу, яка його поширила, а також власника веб-сайту, на якому розміщений інформаційний матеріал.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

У разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Доменне ім'я facebook.com є приватним доменним іменем другого рівня в домені соm, який є загальним доменом верхнього рівня. Доменне ім'я facebook.com не відносяться до українського сегменту Інтернет. Адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється.

Згідно з Законом України «Про авторське право та суміжні права» власник веб-сторінки - це особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та управляє і/або розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.

Тобто законодавець окремо вирізняє власника веб-сайту (у даному випадку соціальної мережі) та власника веб-сторінки (акаунту), і це стосується й відповідальності за розміщення інформації в соціальних мережах.

Таким чином, пред`являючи вимоги до певної особи та визначаючи її відповідачем у цій категорії прав, позивач має надати докази ідентифікації особи, яка буде відповідати за порушення його права та довести приналежність акаунту у соціальній мережі тій чи іншій фізичній особі.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 грудня 2021 року (справа № 310/6999/19-ц, провадження № 61-14120св21) та від 01 червня 2022 року (справа № 607/19370/20, провадження № 61-21309св21).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На обґрунтування доводів позову ОСОБА_1 вказав, що недостовірну інформацію відносно нього розповсюдив саме відповідач ОСОБА_2 через належні йому сторінки у соціальній мережі Facebook за адресами: ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 .

Колегія суддів враховує, що соціальна мережа Facebook при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікацію особи згідно із особистими документами та є соціальною, загальнодоступною мережею, де будь-хто, без ідентифікації особи може створити будь-яку кількість сторінок, під будь-яким (в тому числі вигаданим) іменем, публікувати тексти, коментарі, копіювати і зберігати на власних пристроях фото осіб з інших сторінок.

Посилання на сторінку ІНФОРМАЦІЯ_1 не містить відомості про те, хто є власником цієї веб-сторінки, лише зазначено, що її власник, можливо видалив контент або обмежив доступ до нього.

Сторінка у соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 для користувачів цієї мережі містить назву акаунту « ІНФОРМАЦІЯ_3 », також не містить даних про її власника. Зазначено, що адміністратором цієї сторінки є ОСОБА_5 .

Згідно із відомостями довідкового центру соціальної мережі Facebook адміністратор керує усіма аспектами роботи сторінки, зокрема редагує сторінку, створює та видаляє публікації на сторінці, відправляє повідомлення та відповідає на коментарі та публікації на сторінці, тощо.

Отже, посилання позивача на сторінку у соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 та його доводи про те, що фактичним розповсюджувачем оспорюваної інформації є саме відповідач ОСОБА_2 , а не особа, вказана адміністратором цієї сторінки, є безпідставними.

Таким чином, зазначені позивачем сторінки у соціальній мережі Facebook не містять будь-яких фактичних даних, які б давали змогу ототожнити їх саме з відповідачем у цій справі - ОСОБА_2 .

Колегія суддів також звертає увагу на те, що розміщені на акаунті «ІНФОРМАЦІЯ_3» публікації містять посилання на веб-сайти ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 7, 8), натомість позивач не пред`являв позовних вимог до власників цих веб-сайтів та не довів, що їх власником є визначена ним у якості відповідача особа.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач в порядку статті 81 ЦПК України не надав належних та достовірних доказів того, що саме визначений ним у якості відповідача ОСОБА_2 є відповідальним за публікацію у соціальній мережі Facebook інформації, яку він вважає недостовірною та просить спростувати, є автором цієї інформації та поширив її саме на своїй особистій сторінці у соціальній мережі Facebook.

Установивши, що позивачем не доведено, що відповідач є поширювачем інформації або адміністратором акаунту «ІНФОРМАЦІЯ_3» у соціальній мережі Facebook і те, що саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації, суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про те, що відповідач не заперечував, що саме він поширив оспорену інформацію відносно позивача на своїй особистій сторінці у соціальній мережі Facebook, оскільки ці аргументи заявника спростовуються змістом відзиву на позовну заяву, у якому відповідач ОСОБА_2 вказаний факт заперечував (а. с. 58).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 також зазначав, що 04 та 05 вересня 2018 року відповідач ОСОБА_2 організував мітинг, під час якого поширив недостовірну інформацію стосовно нього. Позивач вказував, що, невідомі особи на чолі з ОСОБА_2 прибули до його офісу на АДРЕСА_1 з плакатами, на яких зображено гасла «ІНФОРМАЦІЯ_6» та інші. Особисто ОСОБА_2 у гучномовець висловлював зображені на плакатах гасла, викрикував звинувачення та недостовірну інформацію.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , розповсюджену ОСОБА_2 інформацію під час мітингу, суди попередніх інстанцій виходили із недоведеності цієї частини позовних вимог.

Верховний Суд погоджується із такими висновками судів з огляду на те, що із наданих позивачем на обґрунтування позову та на підтвердження вказаних обставин доказів, а саме копій фотографій (а. с. 15-21), неможливо ідентифікувати зображених на них осіб, у тому числі і особу, яку позивач визначив відповідальною за поширення відомостей відносно себе на мітингу - відповідача ОСОБА_2 .

Аргументи касаційної скарги про належність та достовірність наданих доказів є безпідставними та необґрунтованими, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Водночас суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно оцінили оспорювану інформацію як оціночні судження є частково обґрунтованими, оскільки за недоведеності особи розповсюджувача такої інформації висновки судів про її характер є передчасними. Однак зазначене не є підставою для скасування правильних по суті та законних судових рішень судів попередніх інстанцій (частина друга статті 410 ЦПК України) про відмову в позові з підстав недоведеності позивачем факту поширення оспорюваної інформації відповідачем.

Колегія суддів вважає безпідставними також посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 01 липня 2021 року справа № 757/45270/19-ц, від 14 липня 2021 року справа № 295/14960/19, від 17 червня 2020 року справа № 346/5700/17, від 12 листопада 2019 року справа № 904/4494/18, від 12 січня 2023 року справа № 747/444/20, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у вказаних справах суди, перевіряючи належність відповідачів й обґрунтованість позовів, установили авторів поширюваної оспорюваної інформації, тоді як у справі, що переглядається, такі обставини не були установлені судами.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

На обґрунтування доводів заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Завгородній О. С. подав до суду договір про надання правничої допомоги від 20 січня 2023 року, акт № 1 прийому-передання послуг від 31 січня 2023 року до договору про надання правничої допомоги від 20 січня 2023 року, квитанції про оплату послуг адвокатського бюро «Завгороднього Олександра «Адвокатто» на суму 3 000 грн та ордер серії ДН № 079835 від 01 лютого 2023 року.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції виходив і доведеності понесених відповідачем витрат, враховував критерії реальності адвокатських витрат та розумність їх розміру, виходячи із обставин справи та фінансового стану обох сторін та стягнув з позивача на користь відповідача понесені витрати за правничу допомогу в розмірі 7 500 грн.

Колегія суддів вважає цей висновок судів таким, що відповідає вимогам закону та обставинам справи з огляду на наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частині четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п?ята, шоста статті 137 ЦПК України).

У касаційній скарзі позивач вказав, що визначений відповідачем розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) і обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. При цьому зазначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (правова консультація, вивчення матеріалів справи, підготовка відзиву на апеляційну скаргу, клопотань, заяв та представництво інтересів клієнта в судовому засіданні), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, обставини відмови у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість розміру стягнутих з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович