Рішення

від 06.02.2023 по справі 914/3013/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2023 Справа № 914/3013/22

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю Тема-Захід, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія Львівхолод, м.Львів

про: стягнення 99072,47грн пені, інфляційних нарахувань та 3% річних за договором поставки №1152 від 01.11.2018

Суддя У.І.Ділай

Без участі представників сторін

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2022, справу №914/3013/22 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 07.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов`язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.

19.12.2022 від відповідача до суду надійшов відзив.

02.01.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

03.01.2023 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 02.02.2023. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

01.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тема-Захід» та Товариством з обмеженою відповідальністю торгівельно-виробничою компанією «Львівхолод» укладено договір поставки № 1152 (з додатками та протоколом розбіжностей, змінами від 01.03.2019 та протоколом розбіжностей до них, змінами від 30.03.2020 із протоколом розбіжностей до них).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11 серпня 2022 року у справі № 914/1020/22 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю торговельно-виробничої компанії «Львівхолод» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Захід» 130273,36 грн пені та 19984,12 грн судового збору. В частині стягнення основного боргу в розмірі 1202001, 15 грн провадження закрито..

У апеляційному порядку зазначене рішення суду не оскаржено та набрало законної сили 06.09.2022.

12.09.2022 на примусове виконання рішення видано наказ.

Як зазначено в позові судове рішення від 11 серпня 2022 року у справі № 914/1020/22 виконано ТзОВ ТВК «Львівхолод» 29.08.2022.

Позивач заперечив проти покликань відповідача про односторонню зміну умов договору в частині умов оплати за поставлений товар та зазначив, що в листах від 24.02.2022 та від 07.03.2022 не наполягав на попередній оплаті та не відмовлявся виконувати умови Договору поставки. Зокрема, позивач звертався до відповідача з проханням розглянути можливість внесення змін до Договору поставки. Також позивач звертався до відповідача з проханням не порушувати строку оплату товару.

Крім того, позивач звернув увагу, що частина заборгованості з оплати отриманого товару відповідача перед позивачем виникла задовго до початку бойових дій на території України та існувала станом на дату листа Торгово-промислової палати (28.02.2022), строк оплати якої вже настав незалежно від визнання обставин форс-мажором. При цьому, позивач здійснював свої зобов`язання в частині поставки обумовленого товару та не змінював в односторонньому порядку умов договору. Щодо реструктуризації заборгованості позивач зазначив, що відповідач відмовився від подальшої співпраці із ТзОВ Тема-Захід, відтак позивач вважав, що реструктуризацію робити не доцільно, а ТзОВ ТВК «Львівхолод» вкотре було озвучено про необхідність погасити існуючу заборгованість за товар.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не своєчасно сплатив борг на користь ТзОВ Тема-Захід, встановлений судовим рішенням. Відтак, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 79853,09грн інфляційних втрат за період з 24.02.2022 до 16.06.2022, 12611,42грн пені за період з 21.05.2022 до 09.06.2022 та 6607,96грн 3% річних за користування грошовими коштами за період з 24.02.2022 до 09.06.2022.

Позивач заперечив проти покликань відповідача про поважність причин неналежного виконання зобов`язань, про винятковість цього випадку та невідповідності розміру пені наслідками порушення, про зменшення пені та звільнення від нарахованих інфляційних втрат та 3% річних, зазначивши, що не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження. На думку позивача, зменшення розміру штрафних санкцій нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, шо має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за поставлені ним товари.

Відповідач заперечив проти позову, зазначивши таке.

24.02.2022 війська Російської Федерації вторглись на територію України та в багатьох областях почались активні бойові дії. У зв`язку з тим, у багатьох постачальників були зруйновані виробничі потужності, склади та/або ланцюжки постачання. В окремих випадках здійснення доставки товару було неможливим через ризики для життя та здоров`я. Відтак, перед відповідачем постала проблема наявності продуктів харчування на полицях, оскільки загальновідомим є факт «продуктової паніки» та масового скуповування населенням продуктів харчування.

Відчуваючи свою соціальну відповідальність у такий складний час, 24 лютого 2022 року відповідач відкрив усі свої магазини для покупців та в умовах війни активно працював над пошуком альтернативних шляхів постачання товару на заміну зруйнованим ланцюжкам.

Важливість ролі суб`єктів роздрібної торгівлі в умовах війни визначена листом Міністерства економіки України №2711-10/10571-06 від 20.03.2022 до начальників обласних (районних) військових адміністрацій: «роздрібна торгівля забезпечує надання життєво-важливих послуг, порушення яких призводить до негативних наслідків для населення, суспільства, соціально- економічного стану та національної безпеки України, зокрема в частині продовольчого забезпечення. Крім того, суб`єкти господарювання, що задіяні в роздрібній торгівлі, підпадають під ознаки об`єктів критичної інфраструктури II та III категорії критичності, що визначені Законом України «Про критичні інфраструктуру».» Даним листом також висловлено прохання військовим адміністраціям вживати заходів для забезпечення безперервного та безперебійного функціонування суб`єктів роздрібної торгівлі, як таких, що надають послуги із задоволення життєво-важливих потреб населення у продуктах харчування та предметах першої необхідності.

Ситуація для відповідача як для суб`єкта роздрібної торгівлі ускладнювалась також тим, що деякі постачальники почали в односторонньому порядку, без жодних на те підстав, вимагати зміни умов укладених договорів: дехто почав одразу піднімати ціни на товар, дехто погоджувався відпускати товар виключно з власних складів (незважаючи на те, що умовами договорів передбачена доставка на розподільчий центр відповідача), а дехто вимагав зміни умов оплати (зменшення строку післяплати за поставлений товар або й повної передоплати).

Відповідач здійснює управління однією з найбільших продуктових мереж в західних областях України, куди в початку воєнних дій переїхало багато людей, а тому з метою недопущення дефіциту продуктів харчування та інших товарів першої необхідності. Відповідач почав переговори з усіма постачальниками, щоб домовитись про безперебійні поставки товару в умовах війни.

Як зазначено у відзиві 24.02.2022 відповідач отримав від позивача листа від 24.02.2022, в якому повідомлено про побажання змінити умови договору поставки в односторонньому порядку, зокрема, виключно за умови здійснення попередньої оплати за поставлену продукцію. Дослівно з цього листа: «...нові відвантаження продукції ми зможемо здійснювати за наступних умов: відсутності протермінованої заборгованості та можливості здійснення попередньої оплати за замовлену продукцію».

Відповідач вважає, що зазначеним листом позивач порушив взяті на себе договірні зобов`язання, оскільки відповідно до п. 1.1. Додатку і Комерційні умови до Договору поставки №1152: розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється згідно п.3.1. Договору поставки протягом 70 календарних днів з моменту отримання товару Покупцем, а щодо товарів під товарними знаками Юнілівер - протягом 75 днів календарних днів з моменту отримання товару Покупцем. Сторони погодили, що оплата за товар здійснюється Покупцем у Розрахунковий день, яким є вівторок та четвер. У випадку, якщо строк оплати припадає на інший день в тижні, що не є розрахунковим, то платіж здійснюється на наступний за встановленим строком оплати Розрахунковий день. При цьому, оплата за Товар з Розрахунковий день не вважається порушенням Покупцем строків оплати за товар.

За повідомленням відповідача відтермінування оплати, що було зафіксоване в договорі поставки, між позивачем на відповідачем існували усні комерційні домовленості про збільшення відтермінування, зокрема в даному випадку - до 90 календарних днів. Дана умова не була зафіксована в договорі, але була погоджена з керівництвом позивача та занесена у внутрішню систему відповідача. До початку війни позивач жодним чином не заперечував щодо здійснення відповідачем оплати в межах угодженого домовленостями відтермінування, але пізніше встановленого договором поставки відтермінування.

Після одержання від позивача листа від 24.02.2022 з повідомленням про припинення відвантаження товару без попередньої оплати, відповідач змушений був призупинити здійснення оплати за товар до з`ясування причин такої поведінки позивача та вирішення питання подальшої співпраці. Оплати були відновлені уже в березні 2022 року.

Листом №780 від 25.02.2022 відповідач повідомив позивача про те, що в умовах війни максимально важливим є спільна робота з недопущення паніки серед населення через дефіцит продуктів харчування, закликав позивача дотримуватись погоджених договірних умов, зокрема щодо і щодо ціни на товар, а також просив забезпечити безперебійне постачання товарів. Оскільки відповідач так і не одержав від позивача офіційної відповіді, а представники позивача усно лише посилались на форс-мажорні обставини, то відповідач листом №803 від 01.03.2022 звернув увагу позивача на те, що одностороння зміна умов договору поставки неможлива навіть під час форс-мажорних обставин та закликав позивача докласти всіх зусиль для вчасного виконання ним умов договору поставки, оскільки відповідач вважав, що в нього з позивачем є спільна мета - забезпечити населення України продуктами харчування, предметами першої необхідності та не допустити дефіциту, спекуляцій та паніки. Дефіцит продуктів харчування та товарів першої необхідності в перші дні війни є загальновідомим фактом.

Листом від 03.03.2022 №839 відповідач звернувся до позивача з вимогою дотримуватись умов Договору поставки, а також наголосив на тому, що оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 від N 160 «Щодо забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану» скорочено до 10 днів відтермінування оплати за поставлені продовольчі товари вітчизняного виробництва, визначені переліком товарів, що мають істотну соціальну значущість, з рахуванням позиції позивача щодо відмови від поставок товару без передоплати. Відповідач буде змушений здійснювати оплату за товари позивача після розрахунку з постачальниками соціально-значущих товарів, оскільки товари позивача не входять до переліку товарів, що мають істотну соціальну значущість.

Листом від 07.03.2022 відповідач отримав відповідь від позивача, в якій останній наполягав на продовженні співпраці лише за умови зміни форми оплати за товар на попередню оплату або одразу по факту отримання.

Листом від 16.03.2022 №989 відповідач наголосив на неможливості здійснення ним попередньої оплати, оскільки у ТзОВ ТВК «Львівхолод» немає відповідної кількості обігових коштів. Відповідач даним листом такод повідомив позивача про скорочення асортименту та про якнайшвидшу сплату усього наявного боргу, який буде закритий частинами після здійснення сплати податків, виплати заробітної плати а також закриття боргу перед постачальниками соціально-значущих товарів.

У подальшому відповідач просив позивача про реструктуризацію заборгованості. Однак, сторони спору не досягли домовленості щодо реструктуризації боргу.

За твердженням відповідача у правовідносинах з позивачем ТзОВ ТВК «Львівхолод» завжди діяв добросовісно та неодноразово намагався домовитись про добровільне врегулювання спору, однак позивач не йшов на жодні пропозиції та намагається покращити своє матеріальне становище не за рахунок ведення господарської діяльності, а нараховуючи відповідачу пеню та інфляційні втрати, які через війну та підняття Національним банком України облікової ставки в червні 2022 року до 25%річних є надто обтяжливими для будь-якого суб`єкта господарювання, в тому числі і для відповідача. Прострочення оплати перед позивачем було об`єктивовано двома причинами: одностороння відмова Позивача постачати товар без його передоплати з 24.02.2022, військове вторгнення Російської Федерації в Україну та початок повномасштабної війни. Після початку війни, населення почало масово скуповувати продукти харчування. За лічені дні магазини продали практично весь товар і полиці спорожніли. Для того, аби прогодувати мешканців територій, на яких розташовані магазини відповідача, потрібні були продукти харчування та інші товари першої необхідності. Проблема ще більше поглиблювалась великою кількістю осіб, які переміщувались від війни в західні області. В той же час закупити новий товар стало проблематично через знищені дороги та мости в багатьох містах, зруйновані виробничі потужності, склади та/або ланцюжки постачання, окупацію територій, мобілізацію транспорту та працівників підприємств-постачальників, страх людей виходити на роботу тощо.

Відповідач вважає, що проведені нарахування є надмірно великими в порівнянні зі збитками кредитора. Покликання позивача про придбання товарів на умовах 100% передплати, про одержання кредитів в період прострочення відповідача після 24.02.2022, про неможливість виплати заробітної плати своїм працівникам відповідач заперечив, звернувши увагу, що підтверджуючих доказів не надано.

Відповідач просить звільнити його від відповідальності у вигляді сплати інфляційних втрат в сумі 79853,09 грн, 6607,96 грн 3% річних, а також просить зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (пені) до 1000 грн, оскільки вважає, що уже сплачені ТзОВ ТВК «Львівхолод» 130273,36 грн у справі № 914/1020/22 є достатнім розміром відповідальності за прострочення сплати боргу.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Факт порушення відповідачем умов договору в частині несвоєчасної оплати 1202001,15грн боргу за поставлений товар встановлено рішенням Господарського суду Львівської області у справі від 11 серпня 2022 року у справі № 914/1020/22, яке в апеляційному порядку не оскаржено та набрало законної сили 06.09.2022.

В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання за договором поставку №1152 від 01.11.2018 виконав несвоєчасно, лише після звернення позивача до суду.

Відповідно до пояснень відповідача прострочення оплати перед позивачем було об`єктивовано двома причинами. Перша - це одностороння відмова позивача постачати товар без його передоплати з 24.02.2022. Друга причина - це військове вторгнення Російської Федерації в Україну та початок повномасштабної війни.

Заперечення відповідача щодо підстав судом відхиляються, оскільки в матеріалах справи відсутні та суду не подано докази звернення відповідача до позивача із замовленнями на поставку наступних партій товару після 24.02.2022.

Статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.

Введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (Товариство з обмеженою відповідальністю «Тема-Захід») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікував на сплату йому відповідачем боргу за договором поставку №1152 від 01.11.2018.

Відповідно до приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Покликання відповідача про звільнення від відповідальності у вигляді сплати інфляційних втрат в сумі 79853,09 грн та 6607,96 грн 3% річних судом відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Посилання відповідача на виникнення після 24 лютого 2022 року обставин, спричинених введенням воєнного стану в Україні та обмеженням господарської діяльності його товариства, в силу вимог чинного законодавства не дають підстав для звільнення його від виконання грошового зобов`язання за договором поставки №1152 від 01.11.2018. Щодо розпоряджень та наказів обласних військових адміністрацій, якими впроваджено заборону алкогольними напоями на територіях Львівської області, Івано-Франківської області, Львівської міської територіальної громади, Трускавецької територіальної громади, що спричинило значну втрату частину виторгу, судом оцінюється критично, оскільки відповідач не спеціалізується саме на продажу алкогольної продукції. Відповідно до видаткових накладних на поставку товарів, значну частину поставленого товару позивачем відповідачу складають товари, обмеження на торгівлю якими не застосовувалися.

Відповідачем не доведено, що військова агресія Російської Федерації проти України прямо вплинула на неможливість своєчасного виконання ним взятих на себе зобов`язань за договором.

Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності. Тому правові підстави перекладати комерційний ризик відповідача на позивача шляхом звільнення першого від виконання прийнятих зобов`язань відсутні.

Тому суд критично оцінює посилання відповідача на виникнення обставин непереборної сили, які давали б підстави для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань в частині нарахованих інфляційних нарахувань.

Щодо звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язань в частині нарахованих 3% річних суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі зазначено, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами п. 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме: встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96% та їх явну невідповідність принципу справедливості, натомість, у цій справі позивачем розраховані відсотки річних в розмірі, встановленому ст. 625 ЦК України, тобто 3%, що, у свою чергу, не порушує принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у п. 84 постанови від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 910/9905/21.

Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних у спірних правовідносинах судом не встановлено. За вказаних обставин суд не вбачає підстав для зменшення розміру 3% річних, заявлених позивачем у даній справі.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують для відповідача наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за спірним договором.

Відтак, твердження відповідача про те, що несвоєчасна оплата сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії російської федерації проти України та введенням воєнного стану, є необґрунтованим.

Також покликання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 від №160 «Щодо забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану», якою скорочено до 10 днів відтермінування оплати за поставлені продовольчі товари вітчизняного виробництва, що мають істотну соціальну значущість суд не бере до уваги, оскільки скорочення термінів відтермінування оплати за поставлені продовольчі товари не належить до підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідач не заперечив факт недотримання строків оплати за поставки продукції. Виходячи із вищенаведеного, суд звертає увагу на положення ч.2 ст. 617 ЦК України, відповідно до якої не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до положень статті 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 N 14 кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п`ятої статті 11 ЦК України грошове зобов`язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв`язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, підстави та правильність нарахування відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивачем допущені помилки у нарахуванні суми інфляційних втрат, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 79853,09грн інфляційних втрат за період з 24.02.2022 до 16.06.2022 та 6607,96грн 3% річних за користування грошовими коштами за період з 24.02.2022 до 09.06.2022 слід задоволити.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 12611,42грн пені за період з 21.05.2022 до 09.06.2022 суд зазначає таке.

У п. 6.7 договору поставки № 1152 від 01.11.2018 сторони погодили, що за несвоєчасну оплату за поставлений згідно замовлення товар, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від заборгованої суми.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми, відповідно до положень п. 6.7 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», судом встановлено, що позивачем допущені арифметичні помилки у нарахуванні суми пені, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 12611,42грн пені за період з 21.05.2022 до 09.06.2022 слід задоволити.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 1000,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту наведених норм вбачається, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.

При застосуванні частини 3 ст. 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В обґрунтуванні зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій (пені) до 1000,00 грн відповідач покликається на вже сплачені позивачу 130273,36 грн пені за спірним договором. На думку відповідача сплачений розмір пені є достатнім розміром відповідальності за прострочення сплати боргу з урахуванням того, що саме позивач першим порушив договірні умови. Також відповідач звернув увагу, що позивач нараховує усі суми виключно за період з 24.02.2022 та до повного погашення боргу відповідачем, тобто в період впливу на господарську діяльність наслідків війни, та в період, коли відповідач неодноразово намагався домовитись з позивачем.

Матеріали справи свідчать, що відповідач прострочив виконання обов`язку з оплати поставленого товару за договором.

Зменшення розміру пені до розміру 1000,00 грн фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Нарахована позивачем пеня в розмірі 12611,42грн базується на умовах договору поставки № 1152 від 01.11.2018, які є обов`язковими для виконання, у тому числі для відповідача. Укладаючи вказаний договір, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на його умови, в тому числі й щодо нарахування пені. Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Дослідивши наведені відповідачем обставини та подані в їх обґрунтування докази, суд вважає, що покликання ТзОВ ТВК «Львівхолод» жодним чином не свідчать про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості та здійсненні з його боку конкретних дій щодо вжиття усіх можливих заходів для виконання зобов`язань за договором поставки № 1152 від 01.11.2018.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що представлені відповідачем в обґрунтування свого клопотання докази не свідчать про винятковість розглядуваного випадку. Крім того, розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, суд вважає співрозмірним з порушенням.

Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Судом взято до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю торговельно-виробничої компанії «Львівхолод» (79034, м. Львів, вул. Угорська, 22 ідентифікаційний код 01553681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Захід» (79037, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 212, корп.2, ідентифікаційний код 33860155) 79853,09грн інфляційних втрат 12611,42грн пені, 6607,96грн 3% річних та 2481,00 грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 07.02.2023.

Суддя Ділай У.І.