Рішення

від 30.01.2023 по справі 158/2439/22

КІВЕРЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 158/2439/22

Провадження № 2/0158/30/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2023 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Поліщук С.В.

при секретарі Квач Н.А.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до гімназії села Омельне Луцького району Волинської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

27.10.2022р. до Ківерцівського районного суду Волинської області з цивільним позовом звернулась ОСОБА_2 до гімназії села Омельне Луцького району Волинської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 01.09.1975р. вона була прийнята за безстроковим трудовим договором на посаду вчителя Макаревичівської восьмирічної школи Ківерцівського району, а згідно наказу №9 від 10.09.1993р. переведена на посаду вчителя географії Омельненської ЗОШ І-ІІ ступеня.

Згідно рішення Ківерцівської міської ради №11/20 від 11.08.2021р. вищевказану загальноосвітню школу с. Омельне перейменовано на гімназію села Омельне Луцького району Волинської області.

У зв`язку із зміною істотних умов праці, з 10.07.2020р. по 30.06.2021р. та з 23.08.2021р. по 20.08.2022р. вона працювала за строковими трудовими договорам, однак відповідні записи у її трудову книжку, щодо припинення безстрокового трудового договору, а також про вищевказані строкові договори не вносились.

Вказує, що з 31.07.2022р. по 31.08.2022р., відповідно до її заяви від 29.07.2022р. та згідно наказу №129-в від 29.07.2022р., вона перебувала у черговій оплачуваній відпустці тривалістю 32 календарних дні.

Наказом директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області ОСОБА_1 №24-к від 29.07.2022р. її було звільнено з посади вчителя географії з 22.08.2022р. на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України (за закінченням строку трудового договору).

Вважає, що наказ про її звільнення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки звільнення відбулось під час перебування її у черговій оплачуваній відпустці, а сам наказ №24-к від 29.07.2022р. виданий всупереч висновку атестаційної комісії відділу освіти Ківерцівської районної державної адміністрації від 05.04.2022р., відповідно до якого, вона відповідає займаній посаді як спеціаліст вищої категорії та може працювати за фахом.

Період роботи на посаді вчителя географії з 10.07.2022р. вважає як роботу за безстроковим трудовим договором, так як фактично була допущена до роботи після 01.07.2022р. (ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України).

З повідомлення гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради від 12.09.2022р. їй стало відомо, що на займану нею посаду вчителя географії за безстроковим трудовим договором по переводу, прийнято іншу особу, скорочення чисельності або штату працівників відповідачем на час її звільнення не здійснювалось.

Також вказує, що на час її звільнення посада вчителя географії була вакантна (наказ директора школи №34од від 03.06.2022р.) і безпідставна відмова роботодавця у прийнятті на роботу прямо заборонена законом (ч. 1 ст. 22 КЗпП України).

Зазначає, що її звільнено з роботи під час перебування у черговій оплачуваній відпустці з 31.07 по 31.08.2022р. (наказ №129-в від 29.07.2022р.), що заборонено законом.

Також зазначає, що ні трудова книжка, ні наказ про її звільнення, як в день його видання так і в день звільнення (22.08.2022р.) вона не отримувала, розрахунок в день звільнення не проводився, про переривання чи скасування її відпустки у зв`язку із звільненням вона не повідомлялась.

27 серпня 2022р. на її поштову адресу рекомендованим листом надійшло поштове відправлення від адресата ОСОБА_1 в конверті якого знаходилась її трудова книжка з наявним у ній записом про її звільнення з роботи з 22.08.2022р. В телефонній розмові з директором гімназії села Омельне ОСОБА_1 їй було повідомлено про звільнення з роботи за наказом виданим 29.07.2022р., а також про необхідність ознайомлення з вищевказаним наказом. В подальшому на підставі її заяви від 01.09.2022р., 14.09.2022р. їй було надіслано копію наказу про надання відпустки з 29.07.2022р. на 52 дні та копію наказу про звільнення №24-к від 29.07.2022р.

Враховуючи вищевикладене, вважає, що оскільки строковий трудовий договір з нею укладався двічі, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України є таким, що укладений на невизначений строк; наказ про звільнення її з посади вчителя географії гімназії села Омельне Луцького району Волинської області №24-к від 29.07.2022р. є незаконним, так як винесений відповідачем в порушення положень КЗпП України, а також Закону України «Про повну загальну середню освіту», просить скасувати даний наказ, поновити її на роботі на посаді вчителя географії гімназії села Омельне Луцького району Волинської області, стягнути з відповідача по справі в її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 31.10.2022р. у даній цивільній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

16.11.2022р. до Ківерцівського районного суду Волинської області представником відповідача директором гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О.В. подано відзив на позовну заяву, у якому цивільний позов ОСОБА_2 вважає безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення. Зазначає, що відповідач по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у 2015 році досягла пенсійного віку, з 2017 року є інвалідом ІІ групи загального захворювання та отримує пенсію за віком, що є підставою у відповідності до п. 2 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» припиненню безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, як наслідок до 01 липня 2020р. керівники державних та комунальних закладів середньої освіти зобов`язані були припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік.

Згідно наказу №06-к від 27 квітня 2020р. у відповідності до вищевказаних норм закону, ОСОБА_2 була попереджена про зміну істотних умов праці та в подальшому ознайомлена з наказом №10-к від 13.06.2020р. «Про зміну істотних умов праці» про припинення безстрокового трудового договору та укладення строкового трудового договору строком на 1 рік з 01.07.2020р. по 30.06.2021р. Внесення відповідних відомостей у трудову книжку, відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 не передбачено.

Наказом загальноосвітньої школи І-ІІ ст. с. Омельне від 14.05.2021р. №22-в «Про надання відпусток працівникам школи» ОСОБА_2 було надано основну щорічну відпустку тривалістю 56 календарних днів з 29.06.2021р. по 23.08.2021р., як наслідок, у відповідності до ст. 3 Закону України «Про відпустки» та роз`яснення Міністерства соціальної політики України «Щодо закінчення строку трудового договору» №30/13/133-12 від 31.01.2012р., строковий трудовий договір ОСОБА_2 було продовжено до закінчення основної щорічної відпустки, тобто до 23.08.2021р., а в подальшому, у відповідності до ст. 39-1 КЗпП України та наказу загальноосвітньої школи І-ІІ ст. с. Омельне від 25.06.2021р. №22-к «Про зміну істотних умов праці», вказаний строковий договір з ОСОБА_2 було продовжено на один рік, а саме з 23.08.2021р. по 22.08.2022р.

Наказом директора гімназії с. Омельне від 29.07.2022р. №29-в «Про надання відпусток педагогічним працівникам гімназії» ОСОБА_2 було надано відпустку з 31.07.2022р. по 22.08.2022р.

Наказом від 29.07.2022р. №24-к «Про звільнення ОСОБА_2 » позивача по справі ОСОБА_2 було звільнено відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України в останній день відпустки 22 серпня 2022р. та відповідно до п.2 вищевказаного наказу виплачено компенсацію за невикористану частину відпустки тривалістю 9 календарних днів.

Вважає, що відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства при звільненні позивача з роботи, тому просить суд в задоволенні позову відмовити в повному об`ємі.

05.12.2022р. до Ківерцівського районного суду Волинської області по даній цивільній справі надійшла відповідь на відзив, яку суд не приймає до уваги оскільки вона складена та підписана ОСОБА_3 , повноваження якого на представництво інтересів позивача по справі ОСОБА_2 жодним належним та допустим доказом не підтверджуються та матеріали справи не містять.

03 січня 2023р. від позивача по справі ОСОБА_2 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вважає, що підстави, на які у відзиві покликається представник відповідача, які б слугували для відмови в задоволенні позову є необґрунтованими, таким, що не заслуговують на увагу. Позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити в повному об`ємі.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 03.01.2023р. закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.01.2023р. відмовлено у задоволенні клопотання позивача по справі ОСОБА_2 про розгляд даної цивільної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач по справі ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, подала до суду клопотання про підтримання позову в повному об`ємі, просить позов задовольнити, розгляд справи проводити у її відсутності. Крім того подала до суду письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог у яких посилається на обставини викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача по справі директор гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О.В. в судовому засіданні просила в задоволенні позовних вимог відмовити в повному об`ємі з посиланням на відзив на позовну заяву та вважає, що відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства при звільненні позивача ОСОБА_2 з посади вчителя географії гімназії села Омельне Луцького району Волинської області. Крім того подала до суду клопотання про застосування строку позовної давності, який позивачем пропущений при зверненні до суду з даним позовом.

Заслухавши пояснення представника відповідача по справі ОСОБА_1 , дослідивши надані письмові докази, суд приходить наступного висновку.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист він незаконного звільнення.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Предметом судового розгляду справи є звільнення працівника на підставі строкового трудового договору, строк якого закінчився, тобто правові відносини в даному випадку регулюються ст.36 КЗпП України «Підстави припинення трудового договору».

Відповідно до статті 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами: працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Частиною 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року №463-ІХ, який набрав чинності 18 березня 2020 року (далі Закон №463-ІХ) визначено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Разом з тим, підпунктом 2 пункту 3 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 463-IX визначено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з п. 9 ч.1 ст.36 КЗпП України.

До 1 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Судом встановлено та вбачається із записів у трудовій книжці, що позивача по справі ОСОБА_2 01.09.1975р. прийнято на посаду вчителя фізичної культури 4-8 класів та російської мови та літератури (5клас) Макаревичівської восьмирічної школи Ківерцівського району Волинської області. В подальшому, згідно наказу №46§6 від 24.08.1976р. з 01.09.1976р. переведено на посаду вчителя математики даного навчального закладу та згідно наказу №9 від 10.09.1993р. ОСОБА_2 переведено на посаду вчителя географії Омельненської ЗОШ І-ІІ ст., яка згідно рішення Ківерцівської міської ради №11/20 від 11.08.2021р. перейменована на гімназію села Омельне Луцького району Волинської області, даний факт стверджується копією трудової книжки ОСОБА_2 . Також з копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_2 працювала у вищевказаному навчальному закладі до 22.08.2022р. про що наявний запис №05 про звільнення (а.с. 26-29).

З копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 26.04.2017р. та довідки управління соціального захисту населення №51 від 16.04.2015р. вбачається, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером, інвалідом ІІ групи загального захворювання, отримує пенсію за віком, отже підпадає під норму закону №463-ІХ (а.с. 7-9).

27 квітня 2020 року на виконання вимог п.3 ч.2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», п. 2 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №463-ІХ, відповідно до наказу директора ЗОШ І-ІІ ступеня с. Омельне №06-К від 27.04.2020р. «Про повідомлення працівників щодо зміни істотних умов праці», позивача по справі ОСОБА_2 вчителя географії було повідомлено про припинення безстрокового трудового договору як з педагогічним працівником, якому виплачується пенсія за віком та одночасно про можливість укладення строкового трудового договору на 1 рік з 01.07.2020р. по 30.06.2021р., на що ОСОБА_2 дала свою згоду, подавши відповідну заяву. Також їй повідомлено, що у разі відмови від продовження роботи за строковим трудовим договором, трудовий договір буде припинено згідно з п.9 ч.1 ст.36 КЗпП України. Наказом №10-к від 13.06.2020р. продовжено роботу з вчителем географії ОСОБА_2 шляхом заміни безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір з 01.07.2020р. по 30.06.2021р. З повідомленням та даними наказами позивач ОСОБА_2 була ознайомлена, про що свідчить її власноручний підпис (а.с. 20, 52, 116).

З наказу директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О.В. №22-В від 14.05.2021р. «Про надання відпусток працівникам школи» вбачається, що позивачу по справі ОСОБА_2 з 29.06.2021р. по 23.08.2021р. надана щорічна відпустка. З даним наказом ознайомлена під підпис позивач по справі ОСОБА_2 (а.с. 53).

З повідомлення директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області ОСОБА_1 та за згодою позивача по справі ОСОБА_2 , згідно поданої нею заяви було переукладено (продовжено) строковий трудовий договір на 1 рік з 23.08.2021р. по 22.08.2022р. З даним повідомленням та наказом №22-К від 25.06.2021р. ознайомилась ОСОБА_2 (а.с. 19, 21).

Твердження позивача ОСОБА_2 щодо тих обставин, що до її трудової книжки не вносились відомості про зміну її істотних умов праці, а саме припинення з нею, як вчителем географії гімназії села Омельне Луцького району Волинської області безстрокового трудового договору та переведення на строковий трудовий договір не заслуговують на увагу, оскільки підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за №110 не передбачено внесення даних відомостей до трудової книжки працівника.

Таким чином, судом встановлено, що безстроковий трудовий договір позивачу, як педагогу, який отримує пенсію за віком та у відповідності до п. 2 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» замінено на строковий, на що позивач надала свою згоду і вказана обставина підтверджується наявними у матеріалах даної цивільної справи доказами.

Накази директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О.В. №10-К від 13.06.2020р. та №22-К від 25.06.2021р. позивач не оскаржувала, обставини щодо отримання пенсії за віком не заперечує. Між сторонами договору досягнуто згоди на продовження трудових відносин на умовах строкового трудового договору.

З копії наказу директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О.В. від 13.06.2022р. №25-В «Про внесення змін до наказу «Про надання відпусток працівникам гімназії» №01 від 04.01.2022р.» ОСОБА_2 було надано частину основної оплачуваної відпустки тривалістю 24 календарні дні з 20.06.2022р. по 13.07.2022р., а наказом №29-В від 29.07.2022р. «Про надання відпусток працівникам гімназії» позивачу надано відпустку з 31.07. по 22.08.2022р. З резолюції директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О.В. на заяві ОСОБА_2 від 29.07.2022р. про надання відпустки з 31.07.2022р. по 31.08.2022р. вбачається, що заяву задоволено частково та надано позивачу відпустку з 31.07.2022р. по 22.08.2022р. про що було відомо ОСОБА_2 , оскільки даний наказ їй було зачитано директором гімназії 29.07.2022р. Даний наказ позивачем не оскаржувався (а.с. 23-25, 62).

Як вбачається з пояснень представника відповідача по справі ОСОБА_1 в судовому засіданні, позивач ОСОБА_2 відмовилась від підпису про ознайомлення з даним наказом, а акт про відмову від ознайомлення з даним наказом не було складено по причини відсутності на роботі працівників гімназії.

Наказом №24-К від 29.07.2022р. «Про звільнення ОСОБА_2 » позивачку по справі ОСОБА_2 було звільнено з посади вчителя географії гімназії села Омельне Луцького району Волинської області на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України з 22 серпня 2022р. у зв`язку із закінчення строкового трудового договору. Останній день відпустки є днем звільнення позивача, що не суперечить положенням ст. 3 Закону України «Про відпустки». Виплачено позивачу компенсацію за невикористану відпустку 9 (дев`ять) календарних днів. У червні місяці 2022р. ОСОБА_2 виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення. Згідно наданих доказів з позивачем проведено повний розрахунок при звільненні (а.с. 13, 110, 113-115).

З письмової заяви ОСОБА_2 адресованої директору гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О.В. від 25.05.2022р. вбачається, що позивач по справі ОСОБА_2 надала згоду на продовження строкового трудового договору на 1 рік, яку зареєстровано в журналі реєстрації працівників гімназії 08.06.2022р. за №27/03.11 (а.с. 18).

Згідно письмової відповіді на дану заяву ОСОБА_2 відмовлено у продовженні строкового трудового договору на 1 (один) рік з тих підстав, що роботодавцем на ім`я ОСОБА_2 не надходило пропозиції щодо продовження трудових відносин на умовах строкового трудового договору на 2022-2023рр. та повідомлено про припинення з нею трудових відносин з 22.08.2022р. згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 65).

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

З копії акту №01 від 22.08.2022р., складеного директором гімназії села Омельне Луцького району Волинської області ОСОБА_1 у присутності працівників вищевказаного навчального закладу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вбачається, що у телефонному режимі 22.08.2022р. об 09 год. 49 хв. ОСОБА_2 було повідомлено про звільнення та необхідність ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки на що ОСОБА_2 відмовилась (а.с. 66).

У суду немає підстав ставити під сумнів достовірність складання вищевказаного акту, оскільки позивачем не заявлялось клопотання про допит судом осіб зазначених у акті в якості свідків.

Як вбачається з пояснень представника відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні та наявних у справі доказів, досліджених судом, 23.08.2022р. трудова книжка з наявним записом про звільнення, згідно наказу №24-К була надіслана позивачу рекомендованим листом та отримана останньою 27.08.2022р., про що свідчить її власноручний підпис та не заперечується позивачем по справі ОСОБА_2 (а.с. 15).

Посилання позивача про порушення відповідачем трудового законодавства, а саме звільнення її з роботи у період перебування у відпустці суд вважає безпідставним, оскільки в даному випадку останній день відпустки є днем звільнення працівника, що відповідає положенням ст. 3 Закону України «Про відпустки».

Не заслуговує на увагу і твердження позивача щодо її роботи на посаді вчителя географії гімназії села Омельне з 10.07.2022р. за безстроковим трудовим договором на підставі ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України, оскільки укладений із ОСОБА_2 трудовий договір як з педагогічним працівником, що досягнув пенсійного віку є строковим, що передбачено ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» № НОМЕР_3 і не може вважатись укладеним на невизначений строк.

Згідно копії відповіді на письмове звернення ОСОБА_2 гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради від 12.09.2022р. №495/01-17/2-22 порушень трудового законодавства відповідачем по справі щодо відмови у продовженні строкового трудового договору із ОСОБА_2 перевіркою не встановлено (а.с. 10).

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Строк, на який працівник приймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення його строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Не заслуговує на увагу суду й те, що звільнення працівника у даному випадку, який досяг пенсійного віку, та який бажає й надалі працювати можливо за його власною ініціативою та в односторонньому порядку, оскільки таке бачення трудових відносин суперечить трудовому законодавству та природі трудового договору, який відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. З наведеного слідує висновок про необхідність волевиявлення обох з сторін.

Закінчення строкового трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин, зокрема, до такого висновку дійшов у своїй постанові від 22 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №607/18964/18, провадження № 61-17321св19.

Таким чином твердження позивача про те, що трудові відносини з нею тривають на підставі безстрокового трудового договору не відповідає дійсності та є безпідставним.

Аналізуючи вищевикладені обставини у справі та правові норми, суд дійшов висновку про відсутність порушень відповідачем по справі чинного трудового законодавства при звільненні ОСОБА_2 з посади вчителя географії гімназії села Омельне Луцького району Волинської області з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України та відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того представником відповідача по справі ОСОБА_1 до суду подано клопотання про застосування строку позовної давності при зверненні позивача до суду з даним позовом, що є підставою для відмови у позові (а.с. 107).

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Даний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, провадження № 61-5845св19 та від 03.10.2022р. у справі №204/1724/20, провадження №67-18714св20.

Враховуючи викладене, суд встановив, що ОСОБА_2 звільнена з займаної посади 22 серпня 2022 року, трудову книжку з записом про звільнення отримала 27 серпня 2022 року і як вже зазначалось раніше, даний факт не заперечується сторонами та підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах даної цивільної справи, проте із позовом до Ківерцівського районного суду Волинської області позивач звернулась 24 жовтня 2022 року, про що є відмітка на штемпелі поштового відправлення (а.с. 34).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд за клопотанням позивача по справі може поновити ці строки.

Варто зазначити, що позивачем ОСОБА_2 при зверненні з даним позовом до суду не порушувалось питання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

Враховуючи встановлені обставини справи суд приходить до висновку що позивачем по справі ОСОБА_2 пропущено місячний строк для звернення до суду із позовними вимогами про поновлення на роботі, визначений ст. 233 КЗпП України.

Отже, оцінивши належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності наявних у справі доказів, в розумінні ст.76 81 ЦПК України, обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки діями відповідача трудові ОСОБА_2 порушено не було.

Суд зазначає, що не підлягають до задоволення і позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення та у відповідності до ст. 235 КЗпП України та п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року (з наступними змінами), стягнення середньомісячного заробітку можливе лише коли звільнення буде визнано незаконним, а таких обставин судом не встановлено.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 п. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено в повному об`ємі, судовий збір з відповідача не стягується. Як вбачається з пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 26.04.2017р. позивач по справі ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, а тому судові витрати по справі слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст. ст. 21, 23, 36, 233 КЗпП України, Законом України «Про повну загальну середню освіту», Законом України «Про відпустки», суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до гімназії села Омельне Луцького району Волинської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити в повному об`ємі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Волинського апеляційного суду безпосередньо або через Ківерцівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач ОСОБА_2 , жителька АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Ківерцівським РВУ МВС України у Волинській області 31.12.1999р., РНОКПП НОМЕР_4 ;

відповідач гімназія села Омельне Луцького району Волинської області, юридична адреса с. Омельне, вул. Центральна, буд. 41, Луцького району Волинської області, код ЄДРПОУ 20139740;

представник відповідача Громик Оксана Вікторівна, паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Ковельським МРВ УМВС України у Волинській області 29.04.2008р., РНОКПП НОМЕР_6 .

Повний текст судового рішення складено 07 лютого 2023 року.

Суддя Ківерцівського районного суду С.В. Поліщук