Постанова

від 07.02.2023 по справі 753/24126/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 753/24126/21 Суддя (судді) першої інстанції: Якусик О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

При секретарі: Борисовській Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 червня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, Головного управління Національної поліції в Житомирській області, в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову серії БАА №001453 від 13.11.2021 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення нею правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що нею були виконані вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» та вона здійснила зупинку відповідно до вимог цього знаку. До того ж, на думку апелянта, екіпаж патрульної поліції знаходився на патрулюванні з порушенням правил патрулювання, складання та вручення оскаржуваної постанови не фіксувалося на нагрудні камери поліцейських.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 червня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано постанову серії БАА № 001453 від 13 листопада 2021 року про накладення адміністративного стягнення, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП у виді штрафу у розмірі 340 грн. та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Житомирській області (10008, м. Житомир, вул. Старий бульвар, буд. 5/37, ідентифікаційний код 40108625), витрати по сплаті судового збору у сумі 454,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 946,80 грн.

У позові до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції - відмовлено.

В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Житомирській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить змінити судове рішення в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Житомирській області судових витрат та у цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки на адресу Головного управління Національної поліції в Житомирській області не надходило жодних документів, які підтверджують судові витрати позивача, вказане призвело до неправильного вирішення даної справи та неможливості подачі відповідних заперечень.

Як вказує апелянт, на його адресу 19.01.2022 надійшла лише копія ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 29.12.2021 про залучення їх у якості співвідповідачів, судова повістка та копія позовної заяви.

Інших документів на адресу апелянта не надходило, тому позивач не виконав свій обов`язок щодо надання доказів, які підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, зокрема щодо стягнення з відповідача судових витрат.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як свідчать матеріали справи, 13 листопада 2021 року о 00 год. 27 хв. ОСОБА_1 на 71 км автодороги Житомир-Сквира, керуючи автомобілем Mazda 3, державний номерний знак НОМЕР_1 не виконала вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», здійснила проїзд без зупинки, чим порушила вимоги п. 33 Правил дорожнього руху України.

Як наслідок, 13 листопада 2021 року поліцейським ГРПП відділення поліції № 2 (смт. Попільня) Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області Сильчуком С.С. винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БАА № 001453, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Головним управлінням Національної поліції в Житомирській області не надано жодного доказу на підтвердження вчинення адміністративного правопорушення, тому відповідачем не доведено поза розумним сумнівом факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 КУпАП, що свідчить про необхідність скасування постанови серії БАА № 001453 від 13 листопада 2021 року та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП.

Крім того, враховуючи складність справи та виконані роботи, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 946,80 грн. та судовий збір у розмірі 454,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що апелянтом оскаржується рішення лише в межах розподілу судових, відтак суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення суду першої інстанції лише у цій частині.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції у частині розподілу витрат на правничу допомогу з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу вимог частини першої та третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до частин четвертої-п`ятої вказаної статті для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до п. 3 частини першої ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.

Наведені положення Основного Закону до 01 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У силу вимог частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що під час подання позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 454,00 грн.

Відтак, з огляду на задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до вірного переконання про необхідність стягнення з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь позивача судового збору. у розмірі 454,00 грн.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Аналіз вимог статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При цьому, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Адвокатським Бюро «Віталія Даниленка» укладено договір про надання правової допомоги від 15 листопада 2021 року, за умовами якого останній надає клієнту правов допомогу, що полягає у наданні правової інформації, консультації і роз`яснень з правових питань, здійснює правовий супровід діяльності клієнта, складає заяви, скарги, процесуальні та інші документи правового характеру, спрямовані на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновленню в разі порушення.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи, останньою додано додаткову угоду від 15 листопада 2021 року до цього договору, розрахунки вартості замовлених юридичних послуг від 15 листопада 2021 року, 29 грудня 2021 року, 24 січня 2022 року, 21 лютого 2022 року та акти приймання-здачі виконаних робіт та прийому-передачі грошей (суми гонорару) до вказаних розрахунків.

У відповідності до вказаних документів, надані за договором послуги включають надання консультації клієнту з приводу притягнення до адміністративної відповідальності вартістю 1 984,80 грн, ознайомлення з матеріалами адміністративної справи, проведення аналізу адміністративної справи та узгодження клієнтом правової позиції, вартістю 5 954,40 грн., підготовка позовної заяви до Дарницького районного суду міста Києва про скасування постанови про адміністративне правопорушення, апеляційної та касаційної скарги вартістю 7 939,20 грн., підготовка відзиву на позовну заяву, на апеляційну та на касаційну скаргу, пояснення на відзиви, підготовка заяви про збільшення позовних вимог - 5400 грн, а також участь адвоката у судових засіданнях 29 грудня 2021 року, 24 січня 2022 року, 9 лютого 2022 року та 24 лютого 2022 року вартістю 3969,60 грн. за одне засідання.

Як наслідок, позивач просив стягнути судові витрати на правову допомогу у розмірі 27 787,20 грн.

Слід зазначити, що у даному випадку, розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У той же час, колегія суддів зауважує, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

В контексті наведеного положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.

Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 813/1966/18.

Водночас, не зважаючи на те, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень подано клопотання про зменшення, у той же час, останнім не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Крім того, Верховний Суд у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

До того ж, Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2020 року у справі №440/1757/19 та від 24 квітня 2020 року у справі № 400/478/19 дійшов висновку про те, що зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката здійснюється судом за клопотанням відповідача.

Як вірно відзначено судом першої інстанції, як вбачається з розрахунку вартості послуг, адвокатом витрачено 16 годин на надання консультації, що є явно неспівмірним із складністю справи, крім цього у наданому розрахунку у вартість послуг включено вартість витрат на подання апеляційної та касаційної скарги, що у даному випадку у суді першої інстанції є неприпустим з огляду на виконання таких дій у майбутньому.

Також позивачем заявлено до стягнення витрати, пов`язані із участю адвоката у судовому засіданні 24 лютого 2022 року, яке не відбулося.

Колегія суддів звертає увагу на те, що розподілу судових витрат підлягають лише ті витрати, що безпосередньо стосуються судової справи та її предмета, відтак надання попередньої консультації, ознайомлення з матеріалами адміністративної справи, отримання додаткових доказів невинуватості клієнта, проведення аналізу адміністративної справи та узгодження клієнтом правової позиції, не стосуються розгляду конкретної судової справи.

Крім того, предмет спору в цій справі не є значно складним, містить лише один епізод спірних правовідносин стосовно оскарження спірної постанови, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 27 787,20 грн з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

З огляду вказане, часткову доведеність позивачем реальності та підтвердження фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, у той же час, оскільки дана справа є справою незначної складності, колегія суддів вважає, що витрати на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу лише у сумі 6 946,80 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Національної поліції в Житомирській області.

Посилання апелянта на те, що позивачем не було направлено на їх адресу документів, які б їпідтверджували понесені витрати на правничу допомогу, що свідчить про неможливість відшкодування таких витрат колегія суддів оцінює критично, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління Національної поліції в Житомирській області скористалось можливістю надання відзиву на позовну заяву та можливістю висловити відповідні заперечення проти відшкодування витрат на правничу допомогу у відзиві.

При цьому, за правилами статті 174 КАС України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу.

Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.

У той же час, колегія суддів враховує, що у разі відсутності направлення судом документів, сторона не позбавлена звернутись до суду з відповідним клопотанням або висловити відповідні зауваження під час судових засідань, які відбулись 29.12.2021, та 15.06.2022 або скористатись можливістю ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук