Постанова

від 07.02.2023 по справі 571/1344/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 571/1344/22 пров. № А/857/306/23Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Лутчин А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2022 року у справі № 571/1344/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лапуги Олександра Анатолійовича -старшого лейтенанта поліції СРПП Відділення поліції №2 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області, Сарненського РВП управління внутрішніх справ України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

суддя в 1-й інстанції Верзун О.П., час ухвалення рішення 27.12.2022 року, місце ухвалення рішення смт. Рокитне, дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до старшого лейтенанта поліції СРПП ВП №2 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області Лапуги О.А., Сарненського РВП управління внутрішніх справ України в Рівненській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №300267 від 20.09.2022, посилаючись на те, що даною постановою на позивача накладено адміністративне стягнення в розмірі штрафу 3400.00 грн. Просить поновити строк оскарження, визнати дії поліцейського неправомірними, а постанову протиправною та скасувати її.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2022 року у справі № 571/1344/22 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Стверджує, що оскаржувана постанова є необґрунтованою та незаконною, а тому підлягає скасуванню. Просить скасувати рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2022 року у справі № 571/1344/22 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, не обгрунтовує свої вимоги тим, що транспортний засіб марки "Forte" на момент зупинення працівником поліції був зареєстрованим в установленому законом порядку, не доводить та не посилається на те, що він має право керувати даним транспортним засобом та має посвідчення водія відповідної категорії, а свої заперечення зводить до загальних моментів щодо можливих причин скасування постанови, зокрема, що транспортним засобом він не керував і він йому не належить.

Не погоджуючись із оскаржуваною постановою позивач покликається саме на відсутність доказів його вини у відповідача та обов`язок останнього доводити вину, хоча в даному випадку, судом перевіряється не наявність вини позивача за фактом вчинення ним правопорушень, а правомірність дій відповідача.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Як слідує з матеріалів справи, позовну заяву про скасування постанови серії БАБ №300267 від 20.09.2022 року позивачем було подано до суду першої інстанції 03 жовтня 2022 року. позивач подав заяву про поновлення строку на оскарження постанови, у якій стверджує, що йому не було вручено копії оскаржуваної постанови при складанні та вона не надходила через засоби зв`язку.

Приписами частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 2 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Як слідує з матеріалів справи, що постанова серії БАБ №300267 від 20.09.2022 винесена 20 вересня 2022 року на місці виявлення та вчинення адміністративних правопорушень в с. Березове, автодорога Т18-29 сполученням: с. Березове - с. Вежиця. Копію постанови в той же день вручено особі, яка притягується до адміністративної відповідальності. Вказану обставину засвідчує підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідності.

Отже, твердження позивача про те, що копію постанови йому не було вручено спростовується доказом, який долучено до позову; дійсність підпису не оспорюється. (а.с.15).

Таким чином, на переконання апеляційного суду, слід вважати, що днем коли позивач дізнався про оспорювану постанову, є саме день її винесення (та отримання її копії) 20 вересня 2022 року.

Згідно із частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до приписів частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.

Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 була подана до суду першої інстанції після закінчення встановленого частиною 2 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України 10-денного строку без зазначення будь-яких поважних причин його пропуску.

При цьому апеляційний суд наголошує, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Правові висновки, аналогічні за змістом, були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011).

Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (№3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» №11681/85).

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд дійшов переконання, що оскільки позовна заява ОСОБА_1 подана до суду після спливу встановленого законом строку за відсутності поважних причин його пропуску, то оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 268, 272, 286, 308, 310, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 27 грудня 2022 року у справі № 571/1344/22 скасувати та прийняти постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 07.02.2023 року