Рішення

від 02.02.2023 по справі 753/526/22

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 753/526/22

провадження № 2/753/957/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Король Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларіс-КНД" про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у січні 2022 року звернувся до суду з позовом до ТОВ "Соларіс-КНД" про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - стягнення сплачених ним на користь ТОВ «Юридична служба Консул» грошових коштів за таким договором в сумі 31 500 грн.

Позов мотивований тим, що 04.08.2021 року між ним та ТОВ «Юридична служба Консул», яке 30.12.2021 року змінило назву на ТОВ "Соларіс-КНД", укладено договір про надання юридичних послуг № К-556.

Предметом вказаного договору є надання ОСОБА_1 юридичних послуг, а саме - представництво його інтересів з питань відшкодування майнової шкоди, яку він поніс у результаті кримінального правопорушення, виготовлення та подача необхідних документів, консультація.

Вартість юридичних послуг за вказаним договором становить 31 500 грн., які він у повному обсязі сплатив ТОВ «Юридична служба Консул», що підтверджує відповідними платіжними квитанціями.

Обставини кримінального правопорушення, вчиненого відносно нього, розслідується на даний час СВ Бучанського РУ ГУ НП в Київській області в межах кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст.115, 194 КК України.

Вважає, що відповідач, як юридична особа, не може виконувати зобов`язання за вказаним договором в силу положень ст. 131-2 Конституції України та ст.ст. 50, 58 КПК України, аджене наділена повноваженнями адвоката. Так, відповідно до ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 КПК України потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. А відповідно до ч.3 ст. 58 КПК Україниповноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні підтверджуються : 1) документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, - якщо представником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні; 2) копією установчих документів юридичної особи - якщо представником потерпілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа; 3) довіреністю - якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є потерпілою.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 50 КПК України повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; 2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред`явлення захисником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень захисника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається.

Від самого початку оспорюваний правочин, а саме договір про надання юридичних послуг, не міг бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки представником потерпілого може бути виключно особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні, а відповідач - юридична особа не наділена повноваженнями адвоката, не міг і не може бути таким представником.

Такий договір є нікчемним, не створив будь-яких юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Оскільки вказаний договір був укладений юридичною особою, яка не мала права виступати представником потерпілого в кримінальному судочинстві відповідно до закону, такий договір вважається недійсним/нікчемним на підставі ч.ч.1,2 ст. 215 ЦК України, й згідно ст. 216 ЦК України відповідач має повернути позивачу сплачені за таким договором грошові кошти в сумі 31 500 грн.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити. Вказав, що укладений ним договір про надання юридичних послуг з ТОВ «Юридична служба Консул» відповідачем не виконувався, жодної юридичної послуги він не отримав, а також те, що це його власне тлумачення норми договору, на якій саме стадії, а саме стадії судочинства, мав здійснювати повноваження відповідач, представляючи його інтереси.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду).

Відзив на позов відповідачем не подано.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до неї до відповідача, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності відповідача, з ухваленням заочного рішення відповідно до положень статті 280 ЦПК України за погодженням позивача.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Судом встановлено, що 04.08.2021 року між ТОВ «Юридична служба Консул» та ОСОБА_1 укладено договір про надання юридичних послуг № К-556 (а.с. 12 - 13).

30.12.2021 року ТОВ «Юридична служба Консул» змінило назву на ТОВ "Соларіс-КНД" (а.с. 16 - 17).

Предметом вказаного Договору, відповідно до п.п. 1.1. та 1.2, є надання/приймання юридичних послуг, вказаних у договорі. Переліком юридичних послуг є: представництво інтересів ОСОБА_1 з питань відшкодування майнової шкоди, яку понесла особа у результаті кримінального правопорушення, виготовлення та видача необхідних документів, консультація.

Вартість юридичних послуг, відповідно до п.4.1 Договору, визначена сторонами в сумі 31 500 грн., які позивачем у повному обсязі сплачено на користь ТОВ «Юридична служба Консул», що підтверджується двома платіжними квитанціями від 04 та 09 серпня 2021 року (а.с. 14, 15).

Позивач вважає, що відповідач, як юридична особа, не може виконувати зобов`язання за вказаним договором в силу положень ст. 131-2 Конституції України та ст.ст. 50, 58 КПК України. Оспорюваний правочин, а саме договір про надання юридичних послуг не міг бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки представником потерпілого може бути виключно особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні, а відповідач - юридична особа не наділена повноваженнями адвоката, не міг і не може бути таким представником.Такий договір є нікчемним, не створив будь-яких юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Й оскільки вказаний договір був укладений юридичною особою, яка не мала права виступати представником потерпілого в кримінальному судочинстві відповідно до закону, такий договір вважається недійсним/нікчемним на підставі ч.ч.1,2 ст. 215 ЦК України, й згідно ст. 216 ЦК України відповідач має повернути позивачу сплачені за таким договором грошові кошти в сумі 31 500 грн.

Положенням статті 216 ЦК України визначені правові наслідки недійсності правочину, йвідповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Надавши правової оцінки підставі, визначеній позивачем, для визнання правочину недійсним, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на необґрунтованість із таких підстав.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Між сторонами - позивачем (фізичною особою) ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «ЮС Консул» (юридичною особою), код ЄДРПОУ - 44144028, укладено Договір про надання юридичних послуг № К-556, предметом якого, відповідно до п.п. 1.1. та 1.2, є надання/приймання юридичних послуг, вказаних у Договорі. Переліком юридичних послуг є: представництво інтересів ОСОБА_1 з питань відшкодування майнової шкоди, яку понесла особа у результаті кримінального правопорушення, виготовлення та видача необхідних документів, консультація (а.с. 12 - 13).

Так, під час укладення договору сторони погодили всі його умови, у тому числі положення п.1, що є предметом договору, вони відповідають вимогам статті 203 ЦК України.

Суд важає, що позивач, надавши згоду на укладення вказаного договору, тим самим погодився й із особою, з якою уклав такий договір, уповноваживши його на представництво інтересів з питань відшкодування майнової шкоди, яку понесла особа у результаті кримінального правопорушення, виготовлення та видача необхідних документів, консультацію (а.с. 12 - 13), виконавши його зі своєї сторони, спативши повну суму вартості юридичних послуг, що підтверджується двома платіжними квитанціями від 04 та 09 серпня 2021 року (а.с. 14, 15), й за умовами якого ознак правочину, який не мав бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, немає.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого у статтях 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони вказаного договору погодили його умови, що підтверджується їх підписами (а.с. 12 - 13).

На виконання умов договору позивач, як замовник, сплатив 04 та 09 серпня 2021 року двама платіжними квитанціями вартість послуг, що мали надаватись відповідачем, у розмірі, визначеному умовами Договору в сумі 31 500 грн. (а.с. 14, 15), що ним визнається.

Умови вказаного договору не містять відомостей про процесуальний статус позивача як сторони у кримінальному провадженні, а також стадію кримінального провадження, на якій мали надаватися юридичні послуги (досудове, судове).

Натомість позивач вказує, що він є потерпілим, проте докази цьому матеріали справи не містять.

Дійсно, нормами закону визначено, що відповідно до ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Так, згідно підпункту 11 пункту 16-1 Розділу XV Конституції України, представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 КПК України потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. А відповідно до ч.3 ст. 58 КПК Україниповноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, - якщо представником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні; 2) копією установчих документів юридичної особи - якщо представником потерпілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа; 3) довіреністю - якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є потерпілою.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 50 КПК України повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; 2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред`явлення захисником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень захисника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається.

Водночас, норми процесуального закону не містять заборонних норм, які не дозволяють (забороняють) між фізичною та юридичною особою укладати договір про надання фізичній особі (замовнику) юридичних послуг, а тому доводи позивача, з огляду на предмет оспорюваного договору, визначеного сторонами, про те, що договір був укладений юридичною особою, яка не мала права здійснювати представницькі повноваження потерпілого відповідно до закону, такий договір вважається недійсним/нікчемним на підставі ч.ч.1,2 ст. 215 ЦК України, не заслуговує на увагу, адже предметом такого договору є надання/приймання юридичних послуг, вказаних у Договорі: представництво інтересів ОСОБА_1 з питань відшкодування майнової шкоди, яку понесла особа у результаті кримінального правопорушення, виготовлення та видача необхідних документів, консультація (п.п. 1.1. та 1.2), й такий договір не містить інформації про процесуальний статус особи, якій надаватимуться юридичні послуги та стадію кримінального провадження, за якої представництво особи має бути здійснено лише адвокатом. Окрім того, укладання договорів між фізичною особою (клієнт/замовник) та юридичною особою (юридична компанія, адвокатське об`єднання (бюро)/виконавець) законом не заборонено. При укладенні таких договорів юридична особа (компанія/адвокатське об`єднання (бюро)) вправі доручати окремо визначеному адвокату зі свого штату працівників здіснювати представницькі інтереси на стадії досудового розслідування та судового розгляду, де участь адвоката визначена законом (Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів).

Натомість, оспорюваний договір не передбачає визначену умову надання правової допомоги позивачу на тій стадії, на якій участь адвоката є обов`язковою, а доводи позивача про стадію кримінального судочинства є власним тлумаченням такого договору, яке не закріплене сторонами, й за умови визначеного сторонами предмету договору, а саме - представництво інтересів ОСОБА_1 з питань відшкодування майнової шкоди, яку понесла особа у результаті кримінального правопорушення, виготовлення та видача необхідних документів, консультація (п.п. 1.1. та 1.2), особа відповідача вцілому могла виконати такі умови договору, й за таких підстав вимога позивача є необґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрутованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.

Подавши свої докази, позивач реалізував своє право на доказування і одночасно виконав обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1 ст. 141 та ч.2 ст. 141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) покласти на позивача.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.11, 15, 16, 202, 203, 215, 216 ЦК Укараїни, з урахуванням пункту Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 263, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларіс-КНД" про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: