Рішення

від 08.02.2023 по справі 927/1028/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

08 лютого 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1028/22 Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за правилами спрощеного позовного провадження розглянуто справу

за позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Дружба,

вул. Генерала Білого, 58, с. Сядрине, Корюківський район, Чернігівська область, 15323;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ДОК-1,

вул. Бібліотечна, 12, м. Корюківка, Корюківський район, Чернігівська область, 15300;

предмет спору: про стягнення 321646,37грн

без виклику (повідомлення) сторін

21.11.2022, надійшов позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Дружба (надалі - СТОВ Дружба) до Товариства з обмеженою відповідальністю ДОК-1 (надалі ТОВ ДОК-1) про стягнення 321646,37грн, з яких: 202500,00грн заборгованості за поставлену продукцію (дрова паливні твердої, середньої та м`якої породи) за договором №061221-Д від 06.12.2021 (надалі Договір); 50757,93грн інфляційних нарахувань за період з грудня 2021 року по жовтень 2022 року; 5450,32грн 3% річних за період з 11.12.2021 по 11.11.2022, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України; 62938,12грн пені за той самий період, нарахованої на підставі п.7.2 Договору.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов Договору в частині своєчасної оплати за продукцію, поставлену в грудні 2021 року за Договором.

Ухвалою суду від 12.12.2022, після усунення недоліків, дану позовну заяву прийнято до розгляду; відкрито провадження в справі №927/1028/22; ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін; сторонам установлено процесуальні строки для подачі до суду письмових заяв по суті спору, зокрема відповідачу 15 календарних днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження в справі, для подання до суду відзиву на позовну заяву, в порядку статей 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України), з доказами його направлення позивачу.

Відповідач в установлений судом строк скористався правом на подачу відзиву на позов, яким підтвердив факт поставки товару за договором №061221-Д від 06.12.2021 у спірному періоді на загальну суму 402300,00грн, у рахунок якого сплачено 199800,00грн. В іншій частині відповідач за отриманий товар не розрахувався, оскільки вважає, що строк по його оплаті не настав, враховуючи, що умовами Договору не погоджено граничного строку по розрахунку за господарськими операціями з поставки товару. Відтак, керуючись частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), строк по оплаті такого товару має відраховуватись з моменту звернення позивача з вимогою по його оплаті, натомість, позивач не надав належних доказів відправлення відповідачу претензії про сплату основного боргу та штрафних санкцій за Договором, отож у нього відсутній обов`язок по розрахунку за отриманий товар. Вважає, що позов пред`явлено передчасно, у зв`язку з чим задоволенню не підлягає. Також звертав увагу на порушення вимог до форми позовної заяви, встановлених частиною 2 статті 162 ГПК України.

Крім того, відповідачем, одночасно з відзивом, подано клопотання про зменшення розміру неустойки (в формі пені), що на його думку, є надмірним та невиправдано обтяжливим для нього, до 12938,12грн.

Позивач, в установлений судом строк, скористався правом на подачу письмової відповіді на відзив, в якій спростовуючи доводи відповідача, посилався на зміст частин 1 та 2 статті 692 ЦК України, за якими обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Зазначив, що досудове врегулювання спору є правом сторони, що не обмежує її в зверненні до суду з відповідним позовом. Повідомив, що ним вжито вичерпних заходів для врегулювання спору в досудовому порядку шляхом направлення, 17.09.2022, за адресою реєстрації відповідача претензії від 15.09.2022 №13 (разом з описом вкладення до цінного листа, доданого до відповіді на відзив), від отримання якої відповідач ухилився. Позивач заперечив проти зменшення неустойки (в формі пені), що нарахована ним відповідно до погоджених сторонами умов у п.7.2. Договору, в межах подвійної облікової ставки НБУ.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 248 ГПК України, суд розглядає справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження в справі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Суд констатує, що сторонами не заявлено клопотань щодо розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи в порядку визначеному статтею 252 ГПК України. Право сторін на подачу до суду клопотань наведеного змісту роз`яснено при відкритті провадження в справі в ухвалі суду від 12.12.2022.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд

ВСТАНОВИВ :

06.12.2021, між СТОВ Дружба (надалі Постачальник, позивач) та ТОВ Док-1 (надалі Покупець, відповідач) укладено договір №061221-Д, на умовах якого (п.1.1.) Постачальник зобов`язався поставити Покупцю наступну продукцію: дрова паливні твердої, середньої та м`якої породи (надалі товар), ціна Договору становить 900 (дев`ятсот) грн 00 коп. за 1м3 (з ПДВ) на складі Покупця.

Виходячи з умов розділу 2 Договору «Сума Договору», ціна одиниці виміру товару зазначається в додатках до Договору, а загальна вартість кожної партії товару визначається сторонами в видаткових накладних, оформлених на підставі попередніх замовлень Покупця, а також рахунках на оплату товару. Загальна вартість Договору не обмежена і визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма видатковими накладними. Рахунок на оплату товару є підтвердженням Постачальника в прийнятті до виконання замовлення Покупця.

Місце передачі товару від Постачальника Покупцю є склад Постачальника (п.3.2. Договору).

Перехід права власності та всіх ризиків на товар (випадкового знищення або пошкодження) здійснюється в момент передачі товару від Постачальника Покупцеві, що фіксується відповідною видатковою накладною про прийняття товару (п.3.3. Договору).

Разом з товаром Постачальник передає Покупцеві супровідну документацію: рахунок на сплату вартості товару; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну (п.3.4. Договору).

За розділом 5 Договору «Порядок розрахунків»: розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку шляхом переказу Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, що визначений у цьому Договорі. Валютою платежу є гривня України. Покупець зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок Постачальника 100% вартості товару, що підлягає поставці на підставі рахунку виставленого Постачальником. Датою здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зарахована на рахунок Постачальника.

Відповідно до пунктів 9.1. та 9.2. цей Договір вступає в дію з моменту фактичного підписання його повноважними представниками сторін і діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна із сторін не направить письмове повідомлення іншій стороні про зміну або небажання продовжити дію цього Договору на інший термін, цей Договір вважається продовженим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.

Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані §1 Глави 54 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України). Судом установлено, що договір №061221-Д від 06.12.2021 на момент вирішення спору є чинним, за відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження його припинення сторонами в установленому законом порядку.

Предметом позову в даній справі є стягнення вартості товару, поставленого за Договором, неустойки (в формі пені) за порушення грошових зобов`язань по своєчасному розрахунку за цей товар, а також відсотків річних та інфляційних втрат, право на нарахування та стягнення яких обумовлено частиною 2 статті 625 ЦК України.

Тобто до обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, належить наявність між сторонами договірних правовідносин; факт поставки товару, погодженого сторонами; порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної оплати за поставлений, та отриманий ним товар; наявність достатніх правових підстав для застосування до нього штрафних санкцій (неустойки), стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за фактом порушення грошових зобов`язань.

За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов Договору Постачальник поставив, а Покупець отримав товар загальною вартістю 402300,00грн, про що свідчать двосторонні видаткові накладні: №167 від 09.12.2021 на суму 18900,00грн; №168 від 09.12.2021 на суму 18900,00грн; №171 від 10.12.2021 на суму 18900,00грн; №172 від 10.12.2021 на суму 19800,00грн; №173 від 10.12.2021 на суму 19800,00грн; №184 від 15.12.2021 на суму 18900,00грн; №190 від 15.12.2021 на суму 18000,00грн; №191 від 15.12.2021 на суму 18000,00грн; №193 від 16.12.2021 на суму 18000,00грн; №194 від 16.12.2021 на суму 18000,00грн; №200 від 17.12.2021 на суму 18900,00грн; №202 від 17.12.2021 на суму 18900,00грн; №203 від 17.12.2021 на суму 18000,00грн; №210 від 20.12.2021 на суму 16200,00грн; №211 від 20.12.2021 на суму 18000,00грн; №232 від 24.12.2021 на суму 18000,00грн; №233 від 24.12.2021 на суму 18000,00грн; №236 від 24.12.2021 на суму 18000,00грн; №263 від 29.12.2021 на суму 18000,00грн; №264 від 29.12.2021 на суму 17100,00грн; №265 від 30.12.2021 на суму 18000,00грн та товарно-транспортні накладні №РЧ-167 від 09.12.2021 на суму 18900,00грн; №РЧ-168 від 09.12.2021 на суму 18900,00грн; №РЧ-171 від 10.12.2021 на суму 18900,00грн; №РЧ-172 від 10.12.2021 на суму 19800,00грн; №РЧ-173 від 10.12.2021 на суму 19800,00грн; №РЧ-184 від 15.12.2021 на суму 18900,00грн; №РЧ-190 від 15.12.2021 на суму 18000,00грн; №РЧ-191 від 15.12.2021 на суму 18000,00грн; №РЧ-193 від 16.12.2021 на суму 18000,00грн; №РЧ-194 від 16.12.2021 на суму 18000,00грн; №РЧ-200 від 17.12.2021 на суму 18900,00грн; №РЧ-202 від 17.12.2021 на суму 18900,00грн; №РЧ-203 від 17.12.2021 на суму 18000,00грн; №РЧ-210 від 20.12.2021 на суму 16200,00грн; №РЧ-211 від 20.12.2021 на суму 18000,00грн; №РЧ-224 від 20.12.2021 на суму 18000,00грн; №РЧ-232 від 24.12.2021 на суму 18000,00грн; №РЧ-233 від 24.12.2021 на суму 18000,00грн; №РЧ-236 від 24.12.2021 на суму 18000,00грн; №РЧ-263 від 29.12.2021 на суму 18000,00грн; №РЧ-264 від 29.12.2021 на суму 17100,00грн; №РЧ-265 від 30.12.2021 на суму 18000,00грн.

На оплату перелічених накладних позивачем виставлено відповідні рахунки.

Перелічені видаткові та товарно-транспортні накладні складені за підписом обох сторін та завірені печатками юридичних осіб.

Факт отримання товару за вказаними документами на суму 402300грн відповідачем підтверджено в відзиві на позов.

За змістом частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, із припису частини 1 статті 692 ЦК України, слідує обов`язок негайного виконання покупцем зобов`язань по оплаті вартості поставленого товару, за умови якщо сторонами або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати цього товару.

Враховуючи, що умовами договору №061221-Д від 06.12.2021 сторонами не погодженого іншого строку оплати, відповідач зобов`язаний був розрахуватись за цей товар після його прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому позивач пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару.

Відтак судом відхилено заперечення відповідача в частині відсутності в нього обов`язку по розрахунку за отриманий товар.

Враховуючи зміст частини 1 статті 692 ЦК України судом встановлено, що строк по оплаті за товар, отриманий відповідачем за переліченими видатковими та товарно-транспортними накладними настав:

-за видатковими накладними: №167, №168 від 09.12.2021 10.12.2021;

-за видатковими накладними: №171, №172, №173 від 10.12.2021 13.12.2021 (11.12.2021 вихідний день, наступний робочий за яким 13.12.2021, з урахуванням правил обчислення строків, установлених частиною 5 статті 254 ЦК України);

-за видатковими накладними: №184, №190, №191 від 15.12.2021 16.12.2021;

-за видатковими накладними: №193, №194 від 16.12.2021 17.12.2021;

-за видатковими накладними: №200, №202, №203 від 17.12.2021 20.12.2021 (18.12.2021 вихідний день, наступний робочий за яким 20.12.2021, з урахуванням правил обчислення строків, установлених частиною 5 статті 254 ЦК України);

-за видатковими накладними: №210, №211 від 20.12.2021 21.12.2021;

-за видатковими накладними: №232, №233, №236 від 24.12.2021 27.12.2021 (25.12.2021 вихідний день, наступний робочий за яким 27.12.2021, з урахуванням правил обчислення строків, установлених частиною 5 статті 254 ЦК України);

-за видатковими накладними: №263, №264 від 29.12.2021 30.12.2021;

-за видатковою накладною №265 від 30.12.2021 31.12.2021;

-за товарно-транспортною накладною №РЧ-224 від 20.12.2021 21.12.2021.

Відповідачем у рахунок вартості отриманого товару сплачено 199800грн, про що свідчить банківська виписка по рахунку позивача, сформована за період з 16.12.2021 по 18.01.2022. Кошти в сумі 199800,00грн зараховані позивачем в рахунок вартості товару.

Відповідач у відзиві на позов підтвердив факт часткової оплати на суму 199800,00грн.

В іншій частині за отриманий товар вартістю 202500грн не розрахувався, на момент ухвалення рішення в справі доказів оплати наявного боргу до суду не надав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України), статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Наведене узгоджується зі змістом частини 2 статті 218 ГК України, за якою учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем, на підставі належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76-77 ГПК України, не доведено існування обставин, що є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення грошових зобов`язань перед позивачем.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи та аргументи обох сторін, суд дійшов висновку, що позов у частині вимоги про стягнення основного боргу в сумі 202500,00грн є обґрунтованим, правомірним, підтверджується належними доказами, відтак підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його в строк, установлений Договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення в сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 ЦК України.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, керуючись зазначеною нормою, з огляду на порушення відповідачем грошового зобов`язання щодо своєчасного розрахунку за товар, поставлений за Договором, заявив до стягнення з відповідача 5450,32грн трьох відсотків річних за період з 11.12.2021 по 11.11.2022 та 50757,93грн інфляційних втрат за період з грудня 2021 року по жовтень 2022 року.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором, суд, керуючись наведеними нормами, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про стягнення інфляційних втрат у повному обсязі в сумі 50757,93грн та частково в частині вимог про стягнення трьох відсотків річних у сумі 5434,47грн за заявлені періоди.

Судом відмовлено в частині стягнення 15,85грн трьох відсотків річних, з огляду на допущені позивачем помилки при визначенні граничного строку оплати по спірним видатковим накладним: №171, №172, №173 від 10.12.2021 та №200, №202 від 17.12.2021, оплата за якими є простроченою з 13.12.2021 та 20.12.2021 відповідно, з огляду на приписи частини 5 статті 254 ЦК України, за правилами якої, в разі якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону в місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За змістом частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції в вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній визначеній грошовій сумі, або в відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 вказаної статті передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань установлюються в відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 даного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

З урахуванням наведених норм, розмір неустойки (пені) за порушення грошових зобов`язань установлюється сторонами в договорі в відсотковому співвідношенні до суми невиконаного зобов`язання, однак не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, якщо інше не передбачено в спеціальному нормативно-правовому акті, що регулює спірні правовідносини сторін.

Виходячи з умов погоджених сторонами в п.7.2. Договору, за порушення термінів виконання зобов`язань за цим Договором, винна сторона сплачує іншій стороні неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування, від вартості простроченого зобов`язання за кожний день затримання.

Позивач, керуючись вказаними умовами Договору, в межах даного спору заявив до стягнення за порушення грошових зобов`язань по своєчасній сплаті за поставлений товар неустойку в формі пені в розмірі 62938,12грн за період з 11.12.2021 по 11.11.2022 (у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в періоді прострочення зобов`язань по оплаті).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За визначенням статей 549 та 550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності в кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідач клопотав зменшити розмір неустойки (пені) до 12938,12грн, оскільки вважає, що стягнення неустойки в заявленому до стягнення розмірі, створить для нього непосильний майновий тягар, у той час як позивачем не доведено наявність у нього збитків, спричинених порушенням відповідачем договірних зобов`язань.

Частиною 1 статті 550 ЦК України встановлено загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки в усіх випадках порушення боржником зобов`язання, незалежно від того, виникли чи ні в зв`язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Водночас частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України також установлено право суду на зменшення розміру санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов`язання боржником.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд констатує, що законодавством не встановлено перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийнято рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів даної справи, відповідачем, у грудні 2021 року, отримано товар загальною вартістю 402300,00грн, у рахунок якого до цього часу сплачено лише 199800,00грн, в той час як прострочення виконання грошового зобов`язання триває понад рік.

Міра відповідальності відповідача за порушення грошових зобов`язань перед позивачем, що обумовлена п.7.2. Договору в формі неустойки (пені) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в періоді прострочення виконання грошового зобов`язання, має відшкодувати позивачу майнові втрати, пов`язані із тривалою затримкою розрахунку за отриманий відповідачем товар. У той час як відповідач упродовж тривалого часу не вчиняє жодних дій по розрахунку з позивачем.

Загальний розмір неустойки (пені), заявлений до стягнення з відповідача за порушення виконання грошових зобов`язань складає 62938,12грн, що співвідноситься до розміру простроченого зобов`язання (202500,00грн) на рівні 31,08%, що за висновком суду не є надмірним та непропорційним, або таким, що створює непосильний майновий тягар для відповідача, за відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження складного фінансового становища останнього.

З урахуванням наведеного вище, суд не вбачає правових підстав для зменшення розміру неустойки (пені), як міри відповідальності відповідача за час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак, беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань по оплаті позивачу вартості поставленого товару, суд дійшов висновку, що позов у частині стягнення пені підлягає задоволенню в сумі 62843,14грн за заявлений період, з огляду на допущені позивачем помилки при визначенні граничного строку оплати по спірним видатковим накладним: №171, №172, №173 від 10.12.2021 та №200, №202 від 17.12.2021.

Судом відмовлено в частині вимог про стягнення 94,98грн пені за безпідставністю нарахування.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

За частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач доказів належного виконання зобов`язань перед позивачем щодо оплати за товар, обумовлений Договором, поставлений за видатковими накладними не надав.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань по своєчасному розрахунку за поставлений товар, суд, дослідивши матеріали справи, задовольнив позов у частині основного боргу в сумі 202500,00грн, у частині неустойки (пені) в сумі 62843,14грн за період з 11.12.2021 по 11.11.2022, у частині трьох відсотків річних у сумі 5434,47грн за період з 11.12.2021 по 11.11.2022 та в частині інфляційних втрат у сумі 50757,93грн за період з грудня 2021 року по жовтень 2022 року.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

За статтею 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Таким чином, з огляду на те, що позов підлягає частковому задоволенню, за рахунок відповідача позивачу мають бути відшкодовані судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4823,03грн пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165-167, 178, 184, 233, 236, 238, 241, 247 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Дружба (вул. Генерала Білого, 58, с. Сядрине, Корюківський район, Чернігівська область, 15323; код ЄДРПОУ 30626537) до Товариства з обмеженою відповідальністю Док-1 (вул. Бібліотечна, 12, м. Корюківка, Корюківський район, Чернігівська область, 15300; код ЄДРПОУ 40182159) про стягнення 321646,37грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Док-1 (вул. Бібліотечна, 12, м. Корюківка, Корюківський район, Чернігівська область, 15300; код ЄДРПОУ 40182159) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Дружба (вул. Генерала Білого, 58, с. Сядрине, Корюківський район, Чернігівська область, 15323; код ЄДРПОУ 30626537) 202500,00грн основного боргу; 62843,14грн пені; 50757,93грн інфляційних нарахувань; 5434,47грн трьох відсотків річних та 4823,03грн судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко