Постанова

від 31.01.2023 по справі 914/379/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/379/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

представники учасників справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наша хата"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022

у справі № 914/379/21

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наша хата"

до:

1) Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради;

2) Виконавчого комітету Львівської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

про скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наша хата» (далі - ОСББ «Наша хата») звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому просило суд:

- скасувати державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення на вул. Японській, 8 у м. Львові, площею 29,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1110147, на підставі рішення виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.05.2003;

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.2013 № 528 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Японській, 8»;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на вул. Японській, 8 у м. Львові, площею 47,6 кв.м, індексний номер: 19932695, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 03.04.2014;

- скасувати державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення на вул. Японська, 8 у м. Львові, площею 47,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 329730846101, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно в ОКП ЛОР «БТІ ТА ЕО» 14.02.2014 за реєстраційним номером запису про право власності 5210541;

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.11.2020 № 1038 «Про вирішення питання балансового обліку нежитлових приміщень на вул. Японській, 8».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні приміщення є допоміжними підвальними приміщеннями. При проектуванні будинку, функціональне призначення цих приміщень не передбачало їх використання як магазину, перукарні, офісу чи поштового відділення, вони не мають окремого входу та евакуаційного виходу, ізольованого від житлової частини будинку. Зазначені приміщення відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є спільною власністю всіх співвласників багатоквартирного будинку, тому дії та рішення відповідачів щодо спірних приміщень є незаконними.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.05.2021 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 позовні вимоги ОСББ «Наша хата» задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення за Львівською міською радою на вул. Японській, 8 у м. Львові, площею 47,6 кв. м, індексний номер 19932695, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 03.04.2014; визнано незаконними та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.2013 № 528 та від 13.11.2020 № 1038; скасовано державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення на вул. Японській, 8 у м. Львові, площею 29,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1110147 на підставі рішення виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.05.2003; скасовано державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення на вул. Японська, 8 у м. Львові, площею 47,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 329730846101, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно в ОКП ЛОР «БТІ ТА ЕО» 14.02.2014 за реєстраційним номером запису про право власності 5210541.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2022 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021, а справу № 914/379/21 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що при вирішенні даного спору та питання наявності у відповідачів повноважень на розпорядження спірними приміщеннями ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції ухилився від встановлення статусу спірних приміщень (допоміжні чи нежилі), як і не взяв до уваги те, що за наявності у спірних приміщень статусу допоміжних приміщень, позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону. Факт використання відповідачами спірних приміщень для власних потреб не впливає на правовий режим цих приміщень, встановлений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

За результатами нового розгляду справи постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 (колегія суддів у складі: Зварич О.В. - головуючий, Гриців В.М., Малех І.Б.) рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення Виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 26.07.1987 № 271 «Про затвердження реєстру № 1 та реєстрації житлових будинків (будівель)» за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради зареєстроване право власності на житловий будинок розташований за адресою: вул. Японська, 8 м. Львов, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2008 № 21082730 (виданий як дублікат реєстраційного посвідчення від 21.03.1988).

19.05.2003 за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради зареєстровано право власності на нежитлові приміщення на вул. Японській, 8 у м. Львові, площею 29,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1110147, (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та його архівної складової частини щодо об`єкта нерухомого майна від 21.042021 № 253648036).

24.11.2003 мешканцями багатоквартирного будинку № 8 по вул. Японській у м. Львові зареєстровано ОСББ «Наша хата».

Згідно з Актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 18.07.2006 на баланс ОСББ «Наша хата» було передано житловий комплекс по вул. Японській, 8 у м. Львові, разом із спірним приміщенням, позначеним як технічне, в розмірі 47,6 кв.м.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.2013 № 528 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Японській, 8» вирішено територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради зареєструвати право комунальної власності нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 47,6 кв.м на вул. Японській, 8, згідно з технічним паспортом, складеним Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експортної оцінки 27.03.2003 за № 5, виділивши вказане приміщення в окремий об`єкт.

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експортної оцінки від 27.08.2003, до складу підвальних приміщень загальною площею 47,6 кв.м входить п`ять розмежованих кімнат.

03.04.2014 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції видано Львівській міській раді Свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 47,6 кв.м, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.11.2020 № 1038 вирішено Львівському комунальному підприємству «Агенція ресурсів Львівської міської ради» взяти на баланс нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 47,6 кв. м на вул. Японській, 8, та забезпечити проведення оцінки балансової вартості вказаних приміщень.

Судами також установлено, що на підставі договору оренди нежитлових приміщень № 7517, укладеного 03.08.1998 між Управлінням комунального майна Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради та ТОВ «Астерія», останньому було передано у користування нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 29,4 кв.м, за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів.

Також, за договорами оренди від 17.12.2003 № С-1817 та від 29.11.2007 № Ф-5509-7, укладеними між управліннями Львівської міської ради та Відкритим акціонерним товариством «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос», останньому було передано в оренду нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, загальною площею 47, 6 кв.м.

Відповідно до змісту листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради від 08.12.2004 року № 2-10643/20 направленого ОСББ «Наша хата», ВАТ «Бібльос» самовільно і без відповідних дозволів було переплановано підвальне приміщення у м. Львові по вул. Японській, 8.

Звертаючись до суду з зазначеними позовними вимогами, ОСББ «Наша хата» обґрунтувало його наявністю правових підстав для скасування державної реєстрації права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на спірне нерухоме майно, визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.2013 № 528, від 13.11.2020 № 1038 та визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення площею 47, 6 кв. м, з огляду на відсутність у відповідачів законних підстав для розпорядження спірним нерухомим майном, яке є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку про належність спірних приміщень до спільної власності власників квартир у багатоквартирному будинку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції, за результатами нового розгляду справи, зазначив, що у зв`язку з відсутністю в матеріалах даної судової справи проектно-кошторисної документації на житловий будинок за адресою: м. Львів, вул. Японська, 8 станом на час його будівництва та прийняття в експлуатацію (1928 рік), суд апеляційної інстанції позбавлений можливості достеменно встановити обставини про те, з яким призначенням із самого початку будувались спірні приміщення. Водночас з аналізу матеріалів справи судом встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 26.07.1987 №271 за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради зареєстровано право комунальної власності на будинок, розташований за адресою: м. Львів вул. Японська, 8, яке є чинним та не оспорювалось у встановленому законом порядку. Позивач не додав до позовної заяви, ані впродовж підготовчого провадження у місцевому господарському суді належних і допустимих доказів про те, чи надавались власникам квартир (квартиронаймачам) спірні підвальні приміщення багатоквартирного житлового будинку після введення його в експлуатацію, чи знаходиться у ньому технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку неможлива, чи використовувалося спірне приміщення або якась із його частин для обслуговування будинку. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приміщення на вул. Японська, 8 у м. Львові, площею 47,6 кв.м є нежитловими приміщеннями, які не відносяться до житлового фонду, та є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. В результаті приватизації квартир мешканцями будинку № 8 по вул. Японська у м. Львові, право власності в останніх на вказані приміщення не виникло, спірні приміщення у зазначеному будинку належать до комунальної власності.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції постановив незаконне та необґрунтоване рішення, скасувавши рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, всупереч правовим висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 15.06.2022 у даній справі № 914/379/21. Це призвело до ухвалення незаконного рішення, та внаслідок неправильного тлумачення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004, офіційного тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 382 Цивільного кодексу України, незастосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», не взято до уваги та не застосовано висновки Верховного Суду, зокрема, правову позицію Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладену у постанові від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 16.12.2020 у справі №914/554/19, яка є показовою у захисті прав об`єднань співвласників багатоквартирних будинків шляхом надання роз`яснень щодо розмежування допоміжних та нежитлових приміщень, постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у даній справі № 914/379/21, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 16.12.2020 у справі №914/554/19 та від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.10.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.11.2022 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 14.11.2022.

До Верховного Суду 02.11.2022 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 17.11.2022 від Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради надійшли пояснення щодо касаційної скарги, які по суті є відзивом на неї, у яких представник третьої особи вказує на помилковість доводів скаржника.

22.11.2022 відкладено розгляд касаційної скарги на 29.11.2022.

29.11.2022 розгляд справи № 914/379/21 не відбувся, а касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наша хата" призначено до розгляду на 31.01.2023.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у даній справі № 914/379/21, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 16.12.2020 у справі №914/554/19 та від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18.

Пунктом 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону наведено у рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 зі змінами, згідно з рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2011 від 09.11.2011.

У п. 1.1 рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 роз`яснено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.

Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України, зокрема, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу УРСР до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

З огляду на викладене нежилим є приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина з статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц, постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19.

Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Колегія суддів не спростовує, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується "коло обставин", які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Визначальним для правильного вирішення даного спору є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18.

У постанові Верховного Суду у цій справі від 15.06.2022 вказано, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що з аналізу матеріалів справи судом встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 26.07.1987 №271 за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради зареєстровано право комунальної власності на будинок, розташований за адресою: м. Львів вул. Японська, 8, яке є чинним та не оспорювалось у встановленому законом порядку, а позивач не додав до позовної заяви, ані впродовж підготовчого провадження у місцевому господарському суді належних і допустимих доказів про те, чи надавались власникам квартир (квартиронаймачам) спірні підвальні приміщення багатоквартирного житлового будинку після введення його в експлуатацію, чи знаходиться у ньому технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку неможлива, чи використовувалося спірне приміщення або якась із його частин для обслуговування будинку.

Водночас апеляційний господарський суд не врахував, що у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у цій справі було зазначено, що рішення виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної Ради народних депутатів м. Львова від 26.05.1987 № 271, яке стало підставою для реєстрації за відповідачем права власності на спірне майно як окремі нежитлові приміщення, не підтверджує право власності територіальної громади м. Львова на спірні приміщення після прийняття Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Указане рішення було прийняте у 1987 році та повністю відповідало законодавству того часу. Однак, з прийняттям 19.06.1992 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», правовий режим житлового фонду змінився, всі квартири та всі приміщення в багатоквартирних будинках, за виключенням приміщень, у яких розміщувалися магазини, заклади громадського харчування, аптеки тощо, передавалися у спільну сумісну власність співвласникам багатоквартирного будинку.

Факт використання відповідачами спірних приміщень для власних потреб не впливає на правовий режим цих приміщень, встановлений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». При цьому всупереч вказаному висновку апеляційний суд зазначив, що впродовж тривалого часу, починаючи з 1998 року спірні приміщення за адресою: м. Львів, вул. Японська, 8 були об`єктом договорів оренди, орендодавцем в яких виступали виконавчі органи Львівської міської ради.

Вказуючи, що позивач не додав до позовної заяви, ані впродовж підготовчого провадження у місцевому господарському суді належних і допустимих доказів про те, чи надавались власникам квартир (квартиронаймачам) спірні підвальні приміщення багатоквартирного житлового будинку після введення його в експлуатацію, чи знаходиться у ньому технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку неможлива, апеляційний суд не врахував, що допоміжними є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Посилаючись на те, що приміщення площею 47,6 кв.м у акті від 18.07.2006 про передачу житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Японська, 8 на баланс ОСББ «Наша хата» «названо «технічним» ВАТ «Бібльос», а отже за вищевказаним актом спірні приміщення не передавались на баланс ОСББ «Наша хата» як допоміжні, апеляційний господарський суд не врахував, що за приписами ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжними є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), нежитловим - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відтак, апеляційний господарський суд дійшов передчасного висновку про неналежність відповідних спірних приміщень до допоміжних, який не ґрунтується на вимогах наведених вище норм матеріального права та наведених вище правових позиціях Верховного Суду, і це є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки ці порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, проте оцінка викладених вище обставин є необхідною для правильного вирішення спору по суті.

Відтак, підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі для здійснення нового розгляду до апеляційного господарського, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наша хата" задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі № 914/379/21 скасувати.

Справу № 914/379/21 направити на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.