Постанова

від 22.08.2023 по справі 914/379/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/379/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

третьої особи - Чижович І. З. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 (колегія суддів: Кордюк Г. Т. - головуючий, Марко Р. І., Скрипчук О. С.) і рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 (суддя Горецька З. В.) у справі

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наша хата"

до: 1) Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, 2) Виконавчого комітету Львівської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

про скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У лютому 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наша хата" (далі - ОСББ "Наша хата") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому просило:

- скасувати державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, площею 29,4 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1110147, на підставі рішення виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.05.2003;

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.2013 № 528 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Японській, 8";

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, площею 47,6 м2, індексний номер: 19932695, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 03.04.2014;

- скасувати державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, площею 47,6 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 329730846101, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно в ОКП ЛОР "БТІ ТА ЕО" 14.02.2014 за реєстраційним номером запису про право власності 5210541;

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.11.2020 № 1038 "Про вирішення питання балансового обліку нежитлових приміщень на вул. Японській, 8".

1.2. Позовні вимоги ОСББ "Наша хата" обґрунтовані тим, що спірні приміщення є допоміжними підвальними приміщеннями; при проектуванні будинку функціональне призначення цих приміщень не передбачало їх використання як магазину, перукарні, офісу чи поштового відділення, вони не мають окремого входу та евакуаційного виходу, ізольованого від житлової частини будинку. За доводами позивача, спірні приміщення відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" є спільною власністю всіх співвласників багатоквартирного будинку, тому дії та рішення відповідачів щодо таких приміщень є незаконними.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 у справі № 914/379/21 позовні вимоги ОСББ "Наша хата" задоволено повністю.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення за Львівською міською радою, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, площею 47,6 м2, індексний номер: 19932695, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 03.04.2014;

Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.2013 № 528 та від 13.11.2020 № 1038.

Скасовано державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, площею 29,4 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1110147, на підставі рішення Виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.05.2003.

Скасовано державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, площею 47,6 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 329730846101, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно в ОКП ЛОР "БТІ ТА ЕО" 14.02.2014, реєстраційний номер запису про право власності: 5210541.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 у справі № 914/379/21 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

2.3. Постановою Верховного Суду від 15.06.2022 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021, а справу № 914/379/21 передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

2.4. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та направляючи справу на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду, зазначив, що при вирішенні цього спору та вирішенні питання щодо наявності у відповідачів повноважень на розпорядження спірними приміщеннями ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи належать вони до допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими. За висновком Верховного Суду, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції ухилився від встановлення статусу спірних приміщень (допоміжні чи нежилі), як і не взяв до уваги те, що за наявності у спірних приміщень статусу допоміжних приміщень, позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку відповідно до закону. Факт використання відповідачами спірних приміщень для власних потреб не впливає на правовий режим цих приміщень, встановлений Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

2.5. За результатами нового розгляду справи постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

2.6. Постановою Верховного Суду від 31.01.2023 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022, а справу № 914/379/21 передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

2.7. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та направляючи цю справу на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду, зазначив, що апеляційний господарський суд дійшов передчасного висновку про неналежність спірних приміщень до допоміжних. Посилаючись на те, що приміщення площею 47,6 м2 у акті від 18.07.2006 про передачу житлового будинку, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Японська, 8, на баланс ОСББ "Наша хата", названо "технічним" Відкритого акціонерного товариства, а тому за актом спірні приміщення не передавались на баланс ОСББ "Наша хата" як допоміжні, апеляційний господарський суд, за висновком Верховного Суду, не врахував, що за змістом статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжними є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитловим - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

2.8. За результатами нового розгляду справи постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 залишено без змін рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 у справі № 914/379/21.

2.9. Апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду першої інстанції про те, що спірні приміщення не є самостійним об`єктом нерухомого майна та не є ізольованими, а тому належать до житлового фонду і є допоміжними приміщеннями. Крім того, враховуючи встановлення належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, за висновком апеляційного господарського суду, позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки за наявності у них режиму допоміжних приміщень, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку, представником яких є позивач.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 та рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 у справі № 914/379/21, до Верховного Суду звернулося Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

3.3. Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.4. Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення пунктів 2, 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", статті 4 Житлового кодексу РСР та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц.

3.5. Водночас, на думку скаржника, в цьому випадку суди необґрунтовано звільнили позивача від обов`язку доказування, порушивши при цьому принципи змагальності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 916/2069/17.

3.6. Крім того, скаржник вважає, що апеляційний господарський суд порушив положення статей 13, 74, 86 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо оцінки доказів, а саме листа ОКП ЛОР БТІ та ЕО від 12.09.2022 № 2360, в якому містилась інформація щодо первинної інвентаризації будинку, і таке порушення, на думку скаржника, призвело до ухвалення незаконного, необґрунтованого рішення, відмінного від постанови Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 463/5112/17, де мали місце аналогічні обставини і на основі аналогічного доказу - матеріалів інвентаризації будинку суд прийняв протилежне рішення, ніж у цій справі. При цьому, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій не дослідили докази у справі.

3.7. ОСББ "Наша хата" у відзиві на касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів - без змін. ОСББ "Наша хата" зазначає, що спірні приміщення не є самостійним об`єктом нерухомого майна та не є ізольованими, а тому належать до житлового фонду та є допоміжними приміщеннями.

3.8. 11.08.2023 до Верховного Суду надійшло клопотання від ОСББ "Наша хата" про розгляд справи без участі уповноваженого представника позивача.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що на підставі рішення Виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 26.07.1987 № 271 "Про затвердження реєстру № 1 та реєстрації житлових будинків (будівель)" за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, і це підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2008 № 21082730 (виданий як дублікат реєстраційного посвідчення від 21.03.1988).

4.2. 19.05.2003 за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради зареєстровано право власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, площею 29,4 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1110147 (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та його архівної складової частини щодо об`єкта нерухомого майна від 21.04.2021 № 253648036).

4.3. 24.11.2003 мешканцями багатоквартирного будинку № 8, розташованого за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, зареєстровано ОСББ "Наша хата".

4.4. Згідно з актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 18.07.2006 на баланс ОСББ "Наша хата" було передано житловий комплекс, розташований за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, разом із спірним приміщенням, позначеним як технічне, в розмірі 47,6 м2.

4.5. Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.2013 № 528 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Японській, 8" передбачено територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради зареєструвати право комунальної власності на нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 47,6 м2, що розташоване за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, згідно з технічним паспортом, складеним Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 27.03.2003 за № 5, виділивши вказане приміщення в окремий об`єкт.

4.6. Відповідно до технічного паспорта, виготовленого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації, та експертної оцінки від 27.08.2003 до складу підвальних приміщень, загальною площею 47,6 м2, входить п`ять розмежованих кімнат. Також технічний паспорт свідчить про те, що спірні приміщення не є ізольованими, а доступ до них відбувається через загальний вхід до будинку та сходову клітку загального користування.

4.7. 03.04.2014 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції видано Львівській міській раді свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 47,6 м2, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів.

4.8. Господарські суди зазначили, що відповідно до листа Управління архітектури від 05.07.2007 № 25920/2401, направленого Генеральному директору Відкритого акціонерного товариства "Львівської фабрики паперовобілових виробів "Бібльос", щодо розгляду проекту перепланування нежитлових приміщень будинку, розташованих за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, проектом передбачено перепланування існуючих приміщень під нову функцію об`єкта торгівлі. З урахуванням наведеного господарські суди зазначили, що, починаючи з етапу проектування будинку спірні приміщення не будувалися як такі, що мають функціональне призначення: магазин, перукарня, офіс, поштове відділення тощо.

4.9. Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.11.2020 № 1038 передбачено Львівському комунальному підприємству "Агенція ресурсів Львівської міської ради" взяти на баланс нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 47,6 м2, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, та забезпечити проведення оцінки балансової вартості цих приміщень.

4.10. Судами також установлено, що на підставі договору оренди нежитлових приміщень № 7517, укладеного 03.08.1998 між Управлінням комунального майна Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астерія", зазначеному товариству було передано у користування нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 29,4 м2, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів.

4.11. Також за договорами оренди від 17.12.2003 № С-1817 та від 29.11.2007 № Ф-5509-7, укладеними між управліннями Львівської міської ради та Відкритим акціонерним товариством "Львівська фабрика паперово-білових виробів "Бібльос", зазначеному товариству було передано в оренду нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, загальною площею 47, 6 м2.

4.12. Відповідно до змісту листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради від 08.12.2004 № 2-10643/20, направленого ОСББ "Наша хата", Відкритим акціонерним товариством "Львівська фабрика паперово-білових виробів "Бібльос" самовільно і без відповідних дозволів було переплановано підвальне приміщення, розташоване за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів.

4.13. За таких обставин позивач, вважаючи, що у відповідачів відсутні законні підстави для розпорядження спірним нерухомим майном, яке є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку, звернувся до Господарського суду Львівської області з цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, представника третьої особи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги ОСББ "Наша хата" до територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради про скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва.

5.4. Підставою позовних вимог є незаконні, на думку позивача, дії та рішення відповідачів щодо спірних приміщень.

5.5. Верховний Суд зазначає, що пунктом 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

5.6. Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 зазначеного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами, внесеними згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.11.2011 № 14-рп/2011.

5.7. У пункті 1.1 рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 роз`яснено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.

5.8. За змістом частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

5.9. Відповідно до статті 4 Житлового кодексу УРСР до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

5.10. Отже, нежилим є приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц та постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 910/22039/21, від 31.01.2023 у справі № 914/379/21, від 30.06.2022 у справі № 906/1227/19.

5.11. У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина 3 статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц та постановах Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 914/379/21, від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19, від 13.10.2021 у справі № 914/687/20.

5.12. Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно належати до допоміжного та бути нежитловим. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 910/16166/19, від 30.06.2022 у справі № 922/1406/21.

5.13. Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 924/195/22, від 27.06.2023 у справі № 910/22039/21, від 31.01.2023 у справі № 914/379/21.

5.14. Визначальним для правильного вирішення цього спору є з`ясування та визначення правового режиму спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18, від 17.11.2021 у справі № 904/663/19, від 13.04.2021 у справі № 916/2961/18.

5.15. У постановах Верховного Суду в цій справі від 15.06.2022 та від 31.01.2023 зазначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

5.16. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.17. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.18. Задовольняючи позовні вимоги ОСББ "Наша хата", господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні приміщення не є самостійним об`єктом нерухомого майна та не є ізольованими, а тому належать до житлового фонду, і є допоміжними приміщеннями. Крім того, враховуючи встановлення належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, за висновком господарських судів, позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки за наявності у них режиму допоміжних приміщень, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку, представником яких є позивач.

5.19. Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення. Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.20. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.21. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення пунктів 2, 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", статті 4 Житлового кодексу РСР та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц.

5.22. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.23. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій у цій справі з огляду на таке.

5.24. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Вишнівецької селищної ради Збаразького району Тернопільської області, Збаразького районного бюро технічної інвентаризації Тернопільської області, Державного навчального закладу "Вишнівецький професійний ліцей" про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання".

5.25. Проаналізувавши зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів констатує, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, на які посилається скаржник, оскільки, як установили суди в цій справі, спірні приміщення не є самостійним об`єктом нерухомого майна та не є ізольованими, а тому належать до житлового фонду і є допоміжними приміщеннями.

5.26. При цьому колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі № 914/379/21, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та направляючи цю справу на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду, зазначив, що рішення Виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної Ради народних депутатів м. Львова від 26.05.1987 № 271, яке стало підставою для реєстрації за відповідачем права власності на спірне майно як окремі нежитлові приміщення, не підтверджує право власності територіальної громади м. Львова на спірні приміщення після прийняття Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

5.27. За висновком Верховного Суду, зазначене рішення було прийняте у 1987 році та повністю відповідало законодавству того часу. Однак із прийняттям 19.06.1992 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" правовий режим житлового фонду змінився, всі квартири та всі приміщення в багатоквартирних будинках, за виключенням приміщень, у яких розміщувалися магазини, заклади громадського харчування, аптеки тощо, передавалися у спільну сумісну власність співвласникам багатоквартирного будинку. Факт використання відповідачами спірних приміщень для власних потреб не впливає на правовий режим цих приміщень, встановлений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

5.28. Таким чином, посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.08.2020 у справі № 916/3089/19, є необґрунтованим.

5.29. Крім того, на думку скаржника, в цьому випадку суди необґрунтовано звільнили позивача від обов`язку доказування, порушивши при цьому принципи змагальності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також не врахували висновки щодо застосування статей 2, 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 916/2069/17. Скаржник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях дійшли висновку про відсутність необхідності доводити, що приміщення є допоміжними.

5.30. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 916/2069/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Райдужне сяйво вісімнадцять" до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Фізичної особи - підприємця Наумової Наталії Леонідівни про стягнення 16 553,56 грн, визнання недійсними додаткових договорів та зобов`язання усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням першого поверху у будинку № 18 на вулиці Махачкалінський у місті Одесі. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Частина третя статті 2 ГПК визначає основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та диспозитивність.

Відповідно до частин першої-третьої статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Попередні судові інстанції, відмовляючи в задоволені позову зі справи, дійшли висновку, що Приміщення не є допоміжним приміщенням, яке відноситься до спільного майна усіх співвласників ОСББ, оскільки позивачем відповідні фактичні обставини не доведені. Зазначений висновок попередніх судових інстанцій ґрунтується, зокрема, на висновку експертизи. За таких обставин попередні судові інстанції відмовили в задоволенні позовних вимог, які мотивовані тим, що Департамент не мав права укладати з ФОП Наумовою Н.Л. договір та додаткові угоди до нього.

З огляду на зазначене колегія суддів Касаційного господарського суду не вбачає порушення попередніми судовими інстанціями припису частини першої статті 316 ГПК щодо обов`язковості вказівок, які містяться у постанові суду касаційної інстанції, та положень частини другої статті 382 ЦК, частини другої статі 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», на які вказує позивач у касаційній скарзі.

…7.4. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Проте відсутність реєстрації як такої не спростовує наявності права власності відповідно до встановлених судами у справі обставин на підставі чинного законодавства."

5.31. Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.06.2020 у справі № 916/2069/17, оскільки господарські суди попередніх інстанцій у процесі розгляду цієї справи встановили належність спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а тому зазначили, що в цьому випадку позивачу не потрібно доводити право власності на спірні приміщення, оскільки за наявності у них статусу допоміжних приміщень, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку, представником яких є позивач. Водночас господарські суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях послалися на аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18.

5.32. При цьому колегія суддів враховує, що подібний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 918/917/19, від 16.03.2021 у справі № 909/128/18.

5.33. Водночас у справі № 916/2069/17, на яку посилається скаржник, господарські суди попередніх інстанцій у процесі розгляду справи встановили, що спірне приміщення не є допоміжним приміщенням, яке належить до спільного майна усіх співвласників багатоквартирного будинку.

5.34. Таким чином, посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.06.2020 у справі № 916/2069/17, та доводи про звільнення позивача від обов`язку доказування, є необґрунтованими.

5.35. Крім того, скаржник вважає, що апеляційний господарський суд порушив положення статті 86 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо оцінки доказів, а саме листа ОКП ЛОР БТІ та ЕО від 12.09.2022 № 2360, в якому містилась інформація щодо первинної інвентаризації будинку, і таке порушення, на думку скаржника, призвело до ухвалення незаконного, необґрунтованого рішення, відмінного від постанови Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 463/5112/17, де мали місце аналогічні обставини і на основі аналогічного доказу - матеріалів інвентаризації будинку суд прийняв протилежне рішення, ніж у цій справі.

5.36. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 463/5112/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Львівської міської ради про визнання незаконним рішення та скасування державної реєстрації нерухомого майна. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Як установлено судами та підтверджено матеріалами справи, будинок на вул. Генерала Д. Грицая (раніше - вул. Вересаєва), 12 у м. Львові введений в експлуатацію 1928 році, однак його інвентаризація проводилася з 1946 року.

Зазначений будинок мав у своєму складі чотири житлові квартири: дві чотирикімнатні квартири знаходилися на першому та другому поверхах та на час розгляду справи судами належали позивачам, та дві однокімнатні квартири, що складались із житлової кімнати, кухні та туалету і знаходились у півпідвальному (цокольному) поверсі.

Однокімнатною квартирою було приміщення квартири АДРЕСА_1 (складалось із житлової кімнати 1-2 площею 13,30 кв. м, кухні 1-1 площею 10,40 кв. м та туалету ІV площею 1,10 кв. м), яке є предметом спору у цій справі, що підтверджується довідкою Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 26 вересня 2017 року № 3420 (а. с.116 т. 1), згідно з якою нежитлові приміщення IV (1,0 кв. м), ХІІ (13,4 кв. м), ХІІІ (10,5 кв. м), загальною площею 27,9 кв. м, це колишні приміщення під індексами IV (1,1 кв. м), 1-1 (10,4 кв. м), 1-2 (13,3 кв. м), загальною площею 24,8 кв. м. Відомості про спірні приміщення як житлові, що становили квартиру АДРЕСА_2 , містяться у матеріалах інвентаризаційної справи за результатами інвентаризації нерухомого майна за 1949 рік (аркуші 44 - 46), 1977 рік (аркуш 84), 1977, 1985 рік (аркуші 87 - 89), 1981 рік (аркуші 92, 93).

Таким чином, судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що спірні приміщення протягом тривалого часу з початку проведення інвентаризації будинку мали статус саме житлових приміщень, у зв`язку з чим були самостійним об`єктом нерухомого майна.

Матеріали справи не містять відомостей про зміну статусу спірних приміщень на допоміжні на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи переобладнання таких приміщень.

Отже, висновки судів про те, що приміщення під індексами IV, V, XII, XIII, загальною площею 27,9 кв. м, на вул. Генерала Д. Грицая, 12 у м. Львові, не є допоміжними приміщеннями, правильні, оскільки під час проведення інвентаризації будинку та протягом тривалого часу статус спірних приміщень був визначений як житлові приміщення, після чого такі приміщення використовувалися як нежитлові та були об`єктом оренди, в тому числі одним з позивачів, тому спірні приміщення мають статус самостійного об`єкта нерухомого майна та не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Верховний Суд звертає увагу на те, що приналежністю є річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 186 ЦК України).

Аналіз статей 186, 382 ЦК України свідчить про те, що допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку є приналежністю до квартир та нежитлових приміщень, які розташовані у такому будинку, та призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Це проявляється, зокрема, у тому, що допоміжні приміщення належать усім співвласникам на праві спільної сумісної власності та не є самостійним об`єктом нерухомого майна (законодавством України не передбачено реєстрацію права власності на допоміжні приміщення).

За встановленими у справі обставинами, спірні приміщення були визначені як житлові приміщення, тобто були самостійними об`єктами нерухомого майна, відомостей про зміну статусу спірних житлових приміщень на допоміжні немає, тому відсутні правові підстави вважати, що на час звернення позивачів до суду спірні приміщення є допоміжними".

5.37. Розглянувши доводи скаржника, проаналізувавши наведені висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, на які посилається скаржник, оскільки у справі № 463/5112/17 суди встановили, що спірні приміщення не є допоміжними приміщеннями. Разом з тим у справі № 914/379/21, яка розглядається, суди встановили, що спірні приміщення не є самостійним об`єктом нерухомого майна та не є ізольованими, а тому належать до житлового фонду і є допоміжними приміщеннями.

5.38. Щодо посилань скаржника на те, що апеляційний господарський суд порушив положення статті 86 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо оцінки доказів, а саме листа ОКП ЛОР БТІ та ЕО від 12.09.2022 № 2360, не заперечивши при цьому проти його долучення до матеріалів справи, водночас не взявши до уваги цей доказ, колегія суддів зазначає, що відповідно до змісту постанови апеляційного господарського суду від 19.09.2022 в цій справі суд надав оцінку письмовим поясненням Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 16.09.2022 та констатував, що пояснення в частині посилання на лист ОКП ЛОР БТІ та ЕО від 12.09.2022 № 2360 по суті є клопотанням про приєднання нових доказів у справі. Проте зазначені пояснення не містили жодних обґрунтувань або інформації, які би підтверджували неможливість подання відповідних доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від заявника. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що лист ОКП ЛОР БТІ та ЕО № 2360 від 12.09.2022 не може бути прийнятий та досліджений судом, оскільки заявник відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу не надав доказів неможливості подання такого листа до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

5.39. Разом з тим колегія суддів враховує, що постанова апеляційного господарського суду від 19.09.2022 скасована постановою Верховного Суду від 31.01.2023 у цій справі. При цьому касаційна скарга не містить доводів про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права щодо оцінки зазначеного доказу під час повторного апеляційного перегляду судового рішення.

5.40. Таким чином, колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.05.2023 у справі № 463/5112/17. При цьому доводи про порушення апеляційним господарським судом положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими.

5.41. Крім того, відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій, суди надали оцінку доводам скаржника про те, що спірні приміщення були предметами оренди нерухомого майна. За висновком судів, той факт, що спірні приміщення були предметом договорів оренди, не змінює правового режиму спірних приміщень. Водночас господарські суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях послалися на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.

5.42. При цьому колегія суддів констатує, що факт використання відповідачами спірних приміщень для власних потреб не впливає на правовий режим цих приміщень, встановлений Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 914/379/21, від 15.06.2022 у справі № 914/379/21.

5.43. Отже, Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень, установив, що оскаржувані судові рішення в цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник. Водночас оскаржувані судові рішення в цій справі ухвалені з урахуванням наведених висновків.

5.44. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.45. Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили докази у справі.

5.46. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.47. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.48. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.49. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 911/2809/21, від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 28.02.2023 у справі № 914/1377/22, від 07.03.2023 у справі № 914/3593/21.

5.50. Крім того, Верховний Суд зазначає, що деякі доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою фактів, на які посилався скаржник, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних рішень про задоволення позовних вимог у цій справі.

5.51. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.52. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 у справі № 914/379/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак