Постанова

від 10.04.2023 по справі 914/379/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2023 р. Справа №914/379/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Скрипчук О.С.

Марка Р.І.

Секретар судового засідання Клебан Н.А.

розглянувши апеляційні скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н та дати (вх. № 01-05/2850/21 від 20.08.2021 року); Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради б/н від 25.08.2021 року (вх. № 01-05/2887/21 від 26.08.2021 року)

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 року

у справі № 914/379/21

за позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Наша хата (ОСББ Наша хата)

до відповідача-1: Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради

до відповідача-2: Виконавчого комітету Львівської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

про скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва

за участі представників:

від позивача: Коваль О.Р. адвокат (ордер серії ВС № 1119948 від 20.07.2022 року);

від відповідача-1: Піскун А.Й. (самопредставництво юридичної особи);

від відповідача-2: Піскун А.Й. (самопредставництво юридичної особи);

від третьої особи: Чижович І.З. (самопредставництво юридичної особи),

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наша хата» (далі - ОСББ «Наша хата») звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, в якому просило суд:

- скасувати державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення на вул. Японській, 8 у м. Львові, площею 29,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1110147, на підставі рішення виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.05.2003;

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.2013 № 528 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Японській, 8»;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на вул. Японській, 8 у м. Львові, площею 47,6 кв.м, індексний номер: 19932695, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 03.04.2014;

- скасувати державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення на вул. Японська, 8 у м. Львові, площею 47,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 329730846101, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно в ОКП ЛОР «БТІ ТА ЕО» 14.02.2014 за реєстраційним номером запису про право власності 5210541;

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.11.2020 № 1038 «Про вирішення питання балансового обліку нежитлових приміщень на вул. Японській, 8».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні приміщення є допоміжними підвальними приміщеннями. При проектуванні будинку, функціональне призначення цих приміщень не передбачало їх використання як магазину, перукарні, офісу чи поштового відділення, вони не мають окремого входу та евакуаційного виходу, ізольованого від житлової частини будинку. Зазначені приміщення відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є спільною власністю всіх співвласників багатоквартирного будинку, тому дії та рішення відповідачів щодо спірних приміщень є незаконними.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 позовні вимоги ОСББ «Наша хата» задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення за Львівською міською радою на вул. Японській, 8 у м. Львові, площею 47,6 кв. м, індексний номер 19932695, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 03.04.2014; визнано незаконними та скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.2013 № 528 та від 13.11.2020 № 1038; скасовано державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення на вул. Японській, 8 у м. Львові, площею 29,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1110147 на підставі рішення виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.05.2003; скасовано державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення на вул. Японська, 8 у м. Львові, площею 47,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 329730846101, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно в ОКП ЛОР «БТІ ТА ЕО» 14.02.2014 за реєстраційним номером запису про право власності 5210541.

Не погоджуючись із таким рішенням, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та Львівською міської радою подано апеляційні скарги на вказане вище рішення суду першої інстанції.

Зазначені апеляційні скарги обґрунтовані наступним:

- історією первинної реєстрації права на будинок у якому знаходяться спірні об`єкти нерухомого майна, починаючи із рішення виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м.Львова від 26.05.1987 № 271, яким затверджено реєстр №1 жилих будинків (будівель), які належать Радянській раді народних депутатів і зобов`язано БТІ видати реєстраційні свідоцтва ЖЕК Радянського району м.Львова, наступними актами органів місцевої влади та змінами у чинному законодавстві щодо приватизації житлового фонду, наслідком чого 19.06.1992 було прийнято Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду»;

- в технічному паспорті від 10.11.2003 року, приміщення площею 47,6 кв.м у будинку вул. Японській, 8 у м. Львові вписані в графу «загальна основна площа житлових і нежитлових приміщень», а приміщення площею 29,4 кв.м в графу «торгівля», порожньою є графа «загальна допоміжна площа». Також в інвентаризаційній справі від 27.08.2003 року спірні приміщення відзначені як нежитлові;

- спірні об`єкти нерухомого майна є окремими об`єктами такого майна, не належать до допоміжних приміщень, відсутні первинні документи щодо проектування такого будинку із призначенням спірних приміщень як допоміжних, а також, що позивачем не подано будь-яких доказів, які вказують зворотне і обґрунтовуються позовні вимоги виключно нормами закону та неаналогічною судовою практикою без об`єктивних доказів на спростування права власності відповідача Львівської міської ради;

- незастосування судом строку позовної давності про необхідність застосування якої було заявлено у суді першої інстанції третьою особою і усно підтримано представником відповідачів;

- зазначена в оспорюваному рішенні суду першої інстанції судова практика Верховного Суду не є аналогічною спірним правовідносинам у цьому спорі, оскільки у ній досліджуються обставини де є наявними первинні проектні документи на будівництво будинку із спірними приміщеннями, а у цьому спорі відсутні будь-які (проектні, кошторисні, реєстраційні після завершення будівництва) документи, оскільки такий будинок будувався на початку ХХ-го століття за тодішньої Польщі;

- позивач не довів, що спірні приміщення проектувались як допоміжні та не надав доказів про наявність в спірних приміщеннях майна (обладнання), що активно експлуатується і безпосередньо пов`язане з функціонуванням житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Японська, 8. Використання спірних приміщень орендарями та відсутність будь-яких звернень мешканців про необхідність надання доступу до приміщень, усунення перешкод в користуванні ними лише підтверджує, що спірні приміщення безпосередньо не пов`язані з функціонуванням будинку. Наявні в матеріалах справи докази доводять, що відповідні приміщення є окремим індивідуально-визначеним майном, не задіяним в експлуатації будинку та таким, що може використовуватись абсолютно самостійно. Спірні приміщення є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин та не належать до допоміжних приміщень. Позивач не надав доказів на спростування права власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірні приміщення.

Позивач в додаткових письмових поясненнях (вх. № 01-04/8416 від 06.12.2021 року) заперечує проти доводів скаржників. Зокрема, зазначає, що рішення виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної ради народних депутатів м.Львова від 26.05.1987 року №271 не можна вважати правовстановлюючим документом з тієї підстави, що дане рішення передбачало реєстрацію за відповідачем права власності на житловий будинок в цілому, як житловий фонд, де жодним чином не йдеться про будь-які нежитлові об`єкти. Звертає увагу на те, що відповідно до акта приймання-передачі житлового комплексу від 18.07.2006 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради передала на баланс ОССБ «Наша хата» весь житловий комплекс, серед якого відсутні окремі об`єкти цивільних прав, які з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення, тобто такі, що мають статус, відмінний від допоміжних приміщень. В даному акті фігурують тільки житлові та допоміжні приміщення, нежитлові відсутні. У даній справі відсутні докази того, що спірні приміщення будувалися не як допоміжні приміщення, а як інші приміщення в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення. Спірні приміщення знаходяться в підвальному приміщенні, разом з підвальними коморами, які належать кожному співвласнику на праві власності і доступ до них єдиний, виключно з першого поверху будинку по сходах донизу. Спірні приміщення площею 29,4 кв.м та 47,6 кв.м використовуються членами ОСББ «Наша хата» для забезпечення своїх побутових потреб. Члени ОСББ обслуговують будинок і всі належні до нього приміщення впродовж багатьох років, як співвласники даного майна.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у лютому 2022 року ОСББ «Наша хата» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021, а рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 залишити в силі.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2022 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021, а справу № 914/379/21 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що при вирішенні даного спору та питання наявності у відповідачів повноважень на розпорядження спірними приміщеннями ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції ухилився від встановлення статусу спірних приміщень (допоміжні чи нежилі), як і не взяв до уваги те, що за наявності у спірних приміщень статусу допоміжних приміщень, позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону. Факт використання відповідачами спірних приміщень для власних потреб не впливає на правовий режим цих приміщень, встановлений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

За результатами нового розгляду справи постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 (колегія суддів у складі: Зварич О.В. - головуючий, Гриців В.М., Малех І.Б.) рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції постановив незаконне та необґрунтоване рішення, скасувавши рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, всупереч правовим висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 15.06.2022 у даній справі № 914/379/21. Це призвело до ухвалення незаконного рішення, та внаслідок неправильного тлумачення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004, офіційного тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 382 Цивільного кодексу України, незастосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», не взято до уваги та не застосовано висновки Верховного Суду, зокрема, правову позицію Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладену у постанові від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 16.12.2020 у справі №914/554/19, яка є показовою у захисті прав об`єднань співвласників багатоквартирних будинків шляхом надання роз`яснень щодо розмежування допоміжних та нежитлових приміщень, постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18.

21.02.2023 до Західного апеляційного суду надійшли матеріали справи №914/379/21 з постановою Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №914/379/21, якою касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наша хата» задоволено частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі № 914/379/21 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2023 справу №914/379/21 розподілено до розгляду судді доповідачу Кордюк Г.Т., склад колегії сформовано із суддів: Кордюк Г.Т. головуючий суддя, судді члени колегії Скрипчук О.С. та Марко Р.І.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 призначено справу №914/379/21 до розгляду у судовому засіданні на 20.03.2023 року о 12 год. 30 хв. у приміщенні Західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 81 в залі судового засідання № 6.

20.03.2023 о 12 год. 30 хв. у судове засідання з`явились представники відповідача-1,2 - Піскун А.Й., третьої особи Чижович І.С. та позивача - Коваль О.Р. адвокат (ордер серії ВС № 1119948 від 20.07.2022 року).

20.03.2023 у судовому засіданні оголошеного перерву до 10.04.2023.

10.04.2023 о 14 год. 30 хв. у судове засідання з`явились представники відповідача-1,2 - Піскун А.Й., третьої особи Чижович І.С. та позивача - Коваль О.Р. адвокат (ордер серії ВС № 1119948 від 20.07.2022 року).

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, висловили свої міркування з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги. Позивач просив залишити без змін оскаржене рішення суду першої інстанції, апеляційні скарги без задоволення. В судовому засіданні представники третьої особи та відповідача-1,2 підтримали вимоги апеляційних скарг з наведених у них підстав.

Колегія суддів, заслухавши представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підставі рішення Виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 26.07.1987 № 271 «Про затвердження реєстру № 1 та реєстрації житлових будинків (будівель)» за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради зареєстроване право власності на житловий будинок розташований за адресою: вул. Японська, 8 м. Львов, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2008 № 21082730 (виданий як дублікат реєстраційного посвідчення від 21.03.1988).

19.05.2003 за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради зареєстровано право власності на нежитлові приміщення на вул. Японській, 8 у м. Львові, площею 29,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1110147, (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та його архівної складової частини щодо об`єкта нерухомого майна від 21.042021 № 253648036).

24.11.2003 мешканцями багатоквартирного будинку № 8 по вул. Японській у м. Львові зареєстровано ОСББ «Наша хата».

Згідно з Актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 18.07.2006 на баланс ОСББ «Наша хата» було передано житловий комплекс по вул. Японській, 8 у м. Львові, разом із спірним приміщенням, позначеним як технічне, в розмірі 47,6 кв.м.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.2013 № 528 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Японській, 8» вирішено територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради зареєструвати право комунальної власності нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 47,6 кв.м на вул. Японській, 8, згідно з технічним паспортом, складеним Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експортної оцінки 27.03.2003 за № 5, виділивши вказане приміщення в окремий об`єкт.

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експортної оцінки від 27.08.2003, до складу підвальних приміщень загальною площею 47,6 кв.м входить п`ять розмежованих кімнат.

03.04.2014 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції видано Львівській міській раді Свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 47,6 кв.м, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.11.2020 № 1038 вирішено Львівському комунальному підприємству «Агенція ресурсів Львівської міської ради» взяти на баланс нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 47,6 кв. м на вул. Японській, 8, та забезпечити проведення оцінки балансової вартості вказаних приміщень.

Судами також установлено, що на підставі договору оренди нежитлових приміщень № 7517, укладеного 03.08.1998 між Управлінням комунального майна Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради та ТОВ «Астерія», останньому було передано у користування нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 29,4 кв.м, за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів.

Також, за договорами оренди від 17.12.2003 № С-1817 та від 29.11.2007 № Ф-5509-7, укладеними між управліннями Львівської міської ради та Відкритим акціонерним товариством «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос», останньому було передано в оренду нежитлові приміщення, розташовані за адресою: вул. Японська, 8, м. Львів, загальною площею 47, 6 кв.м.

Відповідно до змісту листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради від 08.12.2004 року № 2-10643/20 направленого ОСББ «Наша хата», ВАТ «Бібльос» самовільно і без відповідних дозволів було переплановано підвальне приміщення у м. Львові по вул. Японській, 8.

Звертаючись до суду з зазначеними позовними вимогами, ОСББ «Наша хата» обґрунтувало його наявністю правових підстав для скасування державної реєстрації права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на спірне нерухоме майно, визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.06.2013 № 528, від 13.11.2020 № 1038 та визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення площею 47, 6 кв. м, з огляду на відсутність у відповідачів законних підстав для розпорядження спірним нерухомим майном, яке є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку про належність спірних приміщень до спільної власності власників квартир у багатоквартирному будинку.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

У статті 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у редакції чинній, на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню.

Пунктом 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Визначення поняття допоміжні приміщення надано у статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»: це - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об`єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо).

Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме, у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 за конституційним зверненням громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), у якому зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України, зокрема, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу України до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

З огляду на викладене нежилим є приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина з статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц, постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19.

Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується "коло обставин", які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.(Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц)

Окрім того, відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Визначальним для правильного вирішення даного спору є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18.

Згідно технічного паспорту від 27.08.2003 року нежитлові приміщення по вул. Японська,8, приміщення площею 47,6 кв.м. належить до підвальних приміщень. З технічного паспорту на будинок по вул. Японська,8, спірні приміщення не є ізольованими, доступ до вищевказаних приміщень відбувається через загальний вхід до будинку та сходову клітку загального користування.(а.с. 17-18, т.1)

19.05.2003 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою м.Львова зареєстровано право власності на нежитлові приміщення площею 29,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1110147, які знаходяться за адресою вул. Японська, 8, однак, у технічному паспорті від 27.08.2003 року площа зареєстрованих спірних приміщень зазначена у розмірі 47,6 кв.м.

Іншими словами, площа зареєстрованих приміщень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вул. Японська,8 не відповідає площі, зазначеній у технічному паспорті на вказані приміщення.

03.04.2014 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: САК №898482 , виданого 03.04.2014 року реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, серія та номер: 329730846101, виданого 14.02.2014 року, право власності на підвальне приміщення загальною площею 47,6 кв.м. зареєстроване за Львівською міською радою на праві комунальної власності в Державному реєстрі речовихправ на нерухоме майно 14.02.2014 року, номер запису про право власності: 5210421, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 329730846101.

Згідно акта приймання-передачі від 18.07.2006 року спірні приміщення позначені як технічні.(а.с.13-15, т.1)

Перелік документів, що долучені до матеріалів справи (рішення 528 від 21.06.2013 року, свідоцтво про право власності, витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, рішення 1038 від 13.11.2020 року) вказують на те, що спірне приміщення площею 47,6 кв.м. належить до підвальних приміщень будинку по вул. Японська, 8 .

З листа Управління архітектури від 05.07.2007 року № 25920/2401, скерованого Генеральному директору ВАТ Львівської фабрики паперовобілових виробів «Бібльос», щодо розгляду проекту перепланування нежитлових приміщень будинку по вул. Японська 8 під об`єкт торгівлі вбачається, що проектом передбачено перепланування існуючих приміщень під новуфункцію об`єкт торгівлі. Іншими словами, за своїм первинним задумом, починаючи з етапу проектування будинку спірні приміщення не будувалися як такі, використання яких мали функціональне призначення, таке як магазин, перукарня, офіс, поштове відділення тощо.

Враховуючи те, що спірні приміщення не є самостійним об`єктом нерухомого майна та не є ізольованими, а відтак, відносяться до житлового фонду та є допоміжними приміщеннями.

Твердження третьої особи, що спірні приміщення в технічному паспорті від 10.11.2003 року та інвентаризаційній справі віднесені до загальної основної площі житлових та нежитлових приміщень (47,6 кв.м.) та торгівля (29,4 кв.м.) і як наслідок не є допоміжними не спростовують вищенаведені висновки, адже як вірно зазначено судом першої інстанції вказаний факт пов`язаний з перебуванням спірних приміщень в оренді згідно вищезазначених договорів укладених з ТзОВ «Астерія» та ВАТ «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос». Крім того з вказаних договорів оренди також вбачається, що предметом орендних відносин виступають підвальні приміщення.

Враховуючи встановлення належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, позивачу не потрібно доводити право власності на це приміщення, оскільки за наявності у нього статусу допоміжного приміщення, воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку, представником яких виступає позивач (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 22.11.2018р. у справі № 904/1040/18).

Той факт, що спірні приміщення були предметом договорів оренди, не змінює правового статусу спірних приміщень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.

Апелянти, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначають, що на підставі рішення Виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 26.07.1987 №271 за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради зареєстровано право комунальної власності на будинок, розташований за адресою: м. Львів вул. Японська, 8, яке є чинним та не оспорювалось у встановленому законом порядку.

Проте, як вірно вказав суд першої інстанції, рішення виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної Ради народних депутатів м. Львова від 26.05.1987 № 271, яке стало підставою для реєстрації за відповідачем права власності на спірне майно як окремі нежитлові приміщення, не підтверджує право власності територіальної громади м. Львова на спірні приміщення після прийняття Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Вищенаведене рішення було прийняте у 1987 році та повністю відповідало законодавству того часу, оскільки вся нерухомість належала державі. Однак, з прийняттям 19.06.1992 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», правовий режим житлового фонду змінився, всі квартири та всі приміщення в багатоквартирних будинках, за виключенням приміщень, у яких розміщувалися магазини, заклади громадського харчування, аптеки тощо, передавалися у спільну сумісну власність співвласникам багатоквартирного будинку.

При цьому, факт використання відповідачами спірних приміщень для власних потреб не впливає на правовий режим цих приміщень, встановлений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Судами при розгляді даної справи не враховано, що допоміжними є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Посилання на те, що приміщення площею 47,6 кв.м у акті від 18.07.2006 про передачу житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Японська, 8 на баланс ОСББ «Наша хата» названо «технічним» ВАТ «Бібльос», а отже за вищевказаним актом спірні приміщення не передавались на баланс ОСББ «Наша хата» як допоміжні, не є обґрунтованим, оскільки слід враховувати, що за приписами ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжними є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), нежитловим - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

З огляду на все викладене вище в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не можуть слугувати підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н та дати (вх. № 01-05/2850/21 від 20.08.2021 року); Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради б/н від 25.08.2021 року (вх. № 01-05/2887/21 від 26.08.2021 року) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2021 у справі №914/379/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

4. Порядок та строк оскарження встановлено ст.ст. 288 289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.04.2023

Головуючий суддяКордюк Г.Т.

СуддяМарко Р.І.

СуддяСкрипчук О.С.