Постанова

від 07.02.2023 по справі 571/942/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2023 року

м. Рівне

Справа № 571/942/21

Провадження № 22-ц/4815/256/23

Головуючий у Рокитнівському районному суді

Рівненської області: суддя Верзун О.П.

Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції

(вступної та резолютивної частин): 10 год. 00 хв.

28 жовтня 2022 року в смт. Рокитне

Сарненського району Рівненської області

Повний текст рішення складено: дату і час не зазначено.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Майданік В.В.

секретар судового засідання: Крижов В.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач 1: Комунальне некомерційне підприємство "Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги" Рокитнівської селищної ради;

відповідач2: Генеральний директор Комунального некомерційного підприємства "Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги" Рокитнівської селищної ради - Барановська Ірина Миколаївна;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Рокитнівська селищна рада Сарненського району Рівненської області;

за участі: ОСОБА_2 і представників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Комунального некомерційного підприємства "Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги" Рокитнівської селищної ради та ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги" Рокитнівської селищної ради, Генерального директора Комунального некомерційного підприємства "Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги" Рокитнівської селищної ради Барановської Ірини Миколаївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Рокитнівська селищна рада Сарненського району Рівненської області; про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення дій, стягнення середнього заробітку та відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У червні 2021 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги" Рокитнівської селищної ради (далі - КНП "Рокитнівський ЦПМСД"), Генерального директора КНП "Рокитнівський ЦПМСД" Барановської І.М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Рокитнівська селищна рада Сарненського району Рівненської області (далі Рокитнівська селрада); про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення дій, стягнення середнього заробітку та відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Просила суд:

1) визнати протиправною бездіяльність в.о. головного лікаря, в.о. генерального директора КНП "Рокитнівський РЦПМСД" Барановської І.М. щодо невнесення записів у трудову книжку стосовно державних нагород;

2) визнати протиправною бездіяльність в.о. головного лікаря, в.о. генерального директора КНП "Рокитнівський РЦПМСД" Барановської І.М. щодо невиплати коштів, виданих на відрядження в травні-грудні 2017 та 2018-2019 років при звільненні з роботи;

3) визнати протиправною бездіяльність генерального директора КНП "Рокитнівський РЦПМСД" Барановської І.М. щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

4) визнати протиправною бездіяльність в.о. генерального директора КНП "Рокитнівський РЦПМСД" Барановської І.М. щодо передачі документів та матеріальних цінностей при звільненні заступника головного лікаря з економічних питань ОСОБА_1 ;

5) зобов`язати КНП "Рокитнівський РЦПМСД" виплатити кошти, виданих на відрядження в травні-грудні 2017 та 2018-2019 роках при звільненні з роботи ОСОБА_1 ;

6) зобов`язати КНП "Рокитнівський РЦПМСД" внести відомості в трудову книжку ОСОБА_1 про заохочення за успіхи у праці згідно почесних грамот;

7) стягнути з КНП "Рокитнівський РЦПМСД" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 357573,15 грн.

8) стягнути з КНП "Рокитнівський РЦПМСД" на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 18252,24 грн.;

9) стягнути з КНП "Рокитнівський РЦПМСД" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 26486,94 грн.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з КНП "Рокитнівський РЦПМСД" ради на користь ОСОБА_1 30 000 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та 3000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто в дохід держави з ОСОБА_1 3888,27 грн. судового збору, а з КНП "Рокитнівський РЦПМСД" 329,85 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що існуючий у справі спір пов`язаний із трудовим спором за позовом ОСОБА_1 до КНП "Рокитнівський РЦПМСД" про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зокрема, 29 січня 2020 року Рокитнівським районним судом Рівненської області у задоволенні зазначеного позову було відмовлено. Згодом рішення скасовано постановою Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2020 року в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку та судових витрат і стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію за 79 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 12.05.2010 по 30.06.2013 в розмірі 62011,84 грн., нарахованої без утримання податку та інших обов`язкових платежів та 2141,60 грн. витрат, понесених з оплатою правничої допомоги. Оскільки 25 червня 2020 року позивачу було виплачено стягнуту на її користь компенсацію за дні невикористаної щорічної основної відпустки, тому суд попередньої інстанції в цій справі дійшов висновку про те, що за період від 11.09.2019 по 24.06.2020 позивач має право на отримання середнього заробітку. При цьому з урахуванням того, що згідно зі ст. 233 КЗпП України позивач мала право звернутися до суду із такою вимогою в межах тримісячного строку, а також наявності заяви відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, суд визнав за можливе матеріально-правовий строк поновити. Вказував, що пропущено його з поважних причин, адже з таким позовом ОСОБА_1 зверталась в порядку адміністративного судочинства, де в подальшому судом було закрито провадження в справі та роз`яснено, що спір має вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Частково задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначив, що заявлені до стягнення 357 573,15 грн. є завищеними та хибно розрахованими. Тому здійснив власний розрахунок із застосуванням правової позиції Верховного Суду в справі № 761/16407/15-ц щодо необхідності врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця, зменшивши заявлений розмір середнього заробітку. У відшкодуванні матеріальної шкоди та витрат на лікування суд відмовив через необґрунтованість та недоведеність. Заявлену до відшкодування суму моральної шкоди в розмірі 26 486,94 грн. зменшив з огляду на часткове задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку та незначний характер правопорушення відповідача. До вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невнесення записів у трудову книжку, передачі документів та матеріальних цінностей при звільненні, зобов`язання внести відомості в трудову книжку про заохочення за успіхи у праці згідно з почесними грамотами суд застосував наслідки спливу позовної давності. Висновку про відмову в задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати при звільненні коштів, виданих на відрядження та зобов`язання виплатити такі кошти, суд дійшов через те, що позивачем не було подано звіти про відрядження. У стягненні витрат позивача на правничу допомогу відмовив тому, що вони не пов`язані із розглядом цієї справи.

На рішення суду КНП "Рокитнівський ЦПМСД" подано апеляційну скаргу, де покликалося про його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неправильному застосуванні норм матеріального права і порушенні норм процесуального права.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось про те, що стягуючи з роботодавця середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 02 по 25 червня 2020 року суд не врахував, що після прийняття апеляційним судом постанови 02 червня 2020 року про стягнення з підприємства грошової компенсації за невикористані дні відпустки відносини щодо виплати присудженої суми регулюються Законом України "Про виконавче провадження" і норма ст. 117 КЗпП України застосовуватися не може. Така правова позиція викладена в ухвалах колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 червня 2006 року у справі № 6-75кс05 та від 26 листопада 2008 р. у справі № 6-3633св08. Зважалось на залишення судом поза увагою того факту, що ст.ст. 81, 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про відпустки" не покладає на підприємство, установу, організацію, куди після звільнення був переведений працівник, обов`язку надати йому невикористану за попереднім місцем роботи щорічну основну відпустку або виплатити у разі його звільнення грошову компенсацію. На переконання автора апеляційної скарги, до задоволеної частково вимоги необхідно було застосувати наслідки пропуску позовної давності. Так, перебіг строку звернення до суду починався з дня ухвалення апеляційним судом рішення про стягнення на користь позивачки грошової компенсації за невикористані дні відпусток, а саме з 02 червня 2022 року, коли вона дізналася про порушення права на отримання цієї компенсації, що узгоджується з викладеною в ухвалі Верховного Суду України від 05 грудня 2007 року в справі № 6-16914св07 правовою позицією. На думку заявника, звернення ОСОБА_1 із цим позовом до Львівського окружного адміністративного суду та подальше оскарження ухвалених у справі за цим позовом судових рішень не може бути визнано об`єктивною обставиною, що перешкодила чи унеможливила своєчасне звернення до суду.

З наведених підстав КНП "Рокитнівський ЦПМСД" просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку у розмірі 30 000 грн. за час затримки виконання рішення суду та 3 000 гри. на відшкодування моральної шкоди скасувати і ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

У поданому відзиві ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення помилковим, просила задовольнити її позов, відхиливши апеляційну скаргу відповідача.

Крім того, рішення Рокитнівського районного суду від 28 жовтня 2022 року оскаржила й позивач, а в апеляційній скарзі покликалася на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначала, що суд попередньої інстанції не повинен був брати до уваги відзив КНП "Рокитнівський ЦПМСД" на позов, оскільки його було подано поза межами встановленого ст. 178 ЦПК України строку, а копію не було надіслано іншим учасникам справи. На переконання ОСОБА_1 , суд був зобов`язаний задовольнити заявлений нею відвід, клопотання про застосування до відповідача заходів процесуального примусу за неповне виконання ухвали суду, а також клопотання про виклик свідків, адже для цього існували об`єктивні причини. Покликалась на залишення судом без уваги судових рішень, якими презюмувалася вина відповідача щодо невиплати працівнику належних при звільненні грошових сум. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, то позивач виходила із того, що загальний розмір виплат, котрі їй належало виплатити в день звільнення, а саме 11 вересня 2019 року, становив 103 848, 26 грн. та складався з таких сум: 40 399, 19 грн. - заборгованість по заробітній платі, яка виплачена 12 вересня 2019 року; 1 437, 23 грн. - компенсація за 2 календарні невикористаної відпустки згідно з Законом Україну "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які виплачені 10 жовтня 2019 року; 62 011,84 грн. за 79 календарних днів невикористаної відпустки, що виплачені фактично лише 25 червня 2020 року в примусовому порядку. Отже, з огляду на те, що сума середньої заробітної плати, обчислена в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 порядку, становила 1 203,95 грн., то розмір середнього заробітку за затримку в виплаті належних працівнику при звільненні сум за період з 11 вересня 2019 року по 25 червня 2020 року, тобто за 297 календарних днів, складає 357 573, 15 грн. Вважала, що існували правові підстави для задоволення вимоги про відшкодування працівнику понесених витрат, у зв`язку з службовими відрядженнями. Також йшлося про те, що неправомірними діями відповідачів було завдано шкоди здоров`ю позивача, яка пов`язана з виникненням певних захворювань, а також моральної шкоди. По даний час позивач не одержала належним чином оформленої трудової книжки з занесенням почесних нагород та грамот, не ознайомлена з особовою карткою працівника та їй не було повернено матеріальні цінності та документи.

З викладених міркувань заявник просила скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявників, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення.

Судом було з`ясовано, що у 2019 році ОСОБА_1 було пред`явлено позов до КНП "Рокитнівський РЦПМСД", де вона заявила такі вимоги: визнати незаконними та скасувати накази КНП "Рокитнівський РЦПМСД" №55 від 11 вересня 2019 року "Про звільнення заступника головного лікаря з економічних питань ОСОБА_1 за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України", №55 від 19 вересня 2019 року "Про звільнення заступника головного лікаря з економічних питань ОСОБА_1 " за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України"; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника головного лікаря з економічних питань КНП "Рокитнівський РЦПМСД"; стягнути з КНП "Рокитнівський РЦПМСД" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 вересня 2019 року до 29 січня 2020 року у розмірі 113578,27 грн. та компенсацію за невикористані щорічні відпустки у сумі 118075,12 грн.; визнати незаконними та скасувати накази №50 та 52 від 6 серпня 2019 року і 27 серпня 2019 року відповідно "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника головного лікаря з економічних питань ОСОБА_1 ", винесених виконуючою обов`язки генерального директора КНП "Рокитнівський РЦПМСД".

Зазначені вимоги були вирішені при розгляді цивільної справи №571/1467/19, де рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 29 січня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку та судових витрат скасовано.

Позов в цій частині задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію за 79 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 12 травня 2010 року по 30 червня 2013 року в розмірі 62 011,84 грн., нарахованої без утримання податку й інших обов`язкових платежів та 2 141,60 грн. понесених витрат із оплати правничої допомоги.

Стягнуту суму з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів, як це було визначено апеляційним судом, ОСОБА_1 виплачено 25 червня 2020 року.

Тому колегія суддів погоджується з тим, що позивач має право на виплату їй середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме від дня звільнення - 11 вересня 2019 року по день виконання постанови апеляційного суду - 25 червня 2020 року.

Кількість календарних днів в цьому періоді становить 288, а на підставі норми ст. 117 КЗпП України з роботодавця підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за 196 робочих днів у цьому періоді та становить 235 974,20 грн. (196*1203,95), що правильно було обчислено районним судом, а не за 297 календарних днів - як хибно про це вказує ОСОБА_1 .

При цьому працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Тому з огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (235 974,20 грн.) до належної при звільненні суми 49 919,53 грн. місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність зменшення розміру відповідальності відповідача до 30 000 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною обґрунтованою оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про залишення районним судом того факту, що трудове законодавство не покладає на підприємство, установу, організацію, куди після звільнення був переведений працівник, обов`язку надати йому невикористану за попереднім місцем роботи щорічну основну відпустку або виплатити у разі його звільнення грошову компенсацію.

Обов`язок з виплати компенсації за невикористані ОСОБА_1 дні основної щорічної відпустки на КНП "Рокитнівський ЦПМСД" покладено судовим рішення, яке набрало законної сили та ним було виконано.

Ураховуючи порушення трудових прав позивача під час звільнення з роботи, суд першої інстанції правильно визнав за необхідне поновити позивачу встановлений ч.1 ст. 233 КЗпП України (в чинній на час пред`явлення позову редакції) строк на звернення до суду за цією вимогою.

Цією нормою закону було передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Передбачені у положеннях статей 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Норми Кодексу законів про працю України не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Тобто поважність причин означає, що працівник не ставився безвідповідально до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали об`єктивні причини.

Між тим, закриття провадження в справі за таким позовом адміністративним судом з тієї підстави, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, вважається обґрунтованою причиною для поновлення працівнику в порядку ст. 234 КЗпП України строку судом встановленою юрисдикції, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 17 травня 2022 року в цивільній справі № 756/7222/18.

Справу в частині вимоги щодо відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку вирішено відповідно до визначеної правозастосовчої практики в розрізі спірних прав і обов`язків, які викладені зокрема Великою Палатою Верховного Суду в справі 761/9584/15-ц. Тому до застосування в оскаржуваній частині судового рішення висновки Верховного Суду України, на які покликається відповідач, (ухвали від 29 червня 2006 року у справі № 6-75кс05, від 26 листопада 2008 р. у справі № 6-3633св08, від05 грудня 2007 року в справі № 6-16914св07) врахуванню не підлягають.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим до позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності роботодавця щодо невнесення записів у трудову книжку стосовно державних нагород, передачі документів та матеріальних цінностей при звільненні, зобов`язання внести відомості в трудову книжку про заохочення за успіхи у праці, незважаючи на їхню обґрунтованість, підлягають застосуванню правила про строки звернення до суду, що передбачені законодавством про працю.

Згідно з абз. першим пунктів 2.4, 4.1 затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України наказом №58 від 29 липня 93 року Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників" усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

За цими вимогами встановлений ст. 233 КЗпП України строк рахується з дня звільнення позивача, тобто з 11 вересня 2019 року, а тому очевидно, що повинні пред`являтись протягом того ж часу, як і вимоги в справі №571/1467/19.

Оскільки позивач в порушення положень, передбачених п. 3 "Порядку складання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт", затвердженого наказом Міністерства фінансів України та зареєстрованого Міністерством юстиції України за № 1248/27693 від 13 жовтня 2015 року вчасно не подала звіти про відрядження, то понесені нею грошові кошті відносяться на її рахунок, що правильно з`ясовано судом попередньої інстанції.

Крім іншого, через відсутність причинно-наслідкового між матеріальною шкодою, витратами на лікування та протиправністю дій відповідача відповідні вимоги не підлягали задоволенню.

Так, для відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Поготів, факту незаконності звільнення позивача з роботи не встановлено.

Тому колегія суддів погоджується з судом попередньої інстанції, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на обґрунтування цих позовних вимог.

Погоджується апеляційний суд й з розміром присудженої моральної шкоди.

Норма статті 2371 КЗпП України у чинній на час виникнення спірних відносин редакції вказувала, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Визначений судом розмір відповідає цим засадам, а також принципу пропорційності до існуючих в справі обставин.

В розумінні глави 8 "Судові витрати" Цивільного процесуального кодексу України розподілу підлягають лише ті судові витрати, які понесені учасником в справі, що розглядається, а не будь-якої іншої справи.

Тобто на законних підставах суд першої інстанції міг розподілити ті судові витрати сторін, які понесені ними безпосередньо в справі №571/942/21 і вирішувати питання розподілу понесених ОСОБА_1 судових витрат, що не були пов`язані з розглядом цієї справи, а були нею понесені зокрема в справах №380/7257/20, №571/1467/19 чи в порядку складення позову про скасування результатів інспекційного відвідування щодо перевірки законності звільнення ОСОБА_1 , не було правових підстав.

Хоча згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання трудового спору, заявники не надали, а апеляційним судом здобуто не було.

Щодо незастосування заходів процесуального примусу, то це питання входить до дискреційних повноважень суду, тобто здійснюється ним на власний розсуд, а тому навіть за наявності об`єктивних причин суд вправі ці заходи не застосовувати.

Більше того, заходи процесуального примусу не можна розглядати як вид відповідальності, а тим паче як покарання, оскільки вони покликані забезпечити виконання правил цивільного судочинства, а не покарати особу. Тобто вони повинні спонукати особу припинити протиправні дії, спрямовані особою на перешкоджання судочинства.

Наведені ОСОБА_1 мотиви відводу судді на підставі ст. ст. 36, 37 ЦПК України не були такими, за яких суддя першої інстанції був зобов`язаний прийняти відвід від розгляду справи.

Відповідно ч.4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, якими, в т.ч., є ухвала про залишення позову без руху, незастосування заходів процесуального примусу тощо, не може бути підставою для відводу.

До дискреційних повноважень суду відноситься й питання щодо виклику свідків, яке ініціюється учасником справі при дотриманні вимог ст. 91 ЦПК України, але ОСОБА_1 цих вимог дотримано не було.

Отже, наведені в апеляційних скаргах аргументи та доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення, вони не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке постановлене з додержанням вимог закону.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (справи Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Спонуканням для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Комунального некомерційного підприємства "Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги" Рокитнівської селищної ради та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2022 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М. Ковальчук

В.В. Майданік

Повний текст постанови складено: 07.02.2023