Постанова

від 08.11.2023 по справі 571/942/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 571/942/21

провадження № 61-3128св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне некомерційне підприємство «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради, генеральний директор Комунального некомерційного підприємства «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради Барановська Ірина Миколаївна,

третя особа -Рокитнівська селищна рада Сарненського району Рівненської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Комунального некомерційного підприємства «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради та ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2022 року у складі судді Верзун О. П. і постанову Рівненського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Майданіка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Учервні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради (далі - КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради), генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради Барановської І. М. (далі - генеральний директор КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради), третя особа - Рокитнівська селищна рада Сарненського району Рівненської області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення дій, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у трудових відносинах з КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради та була звільнена 11 вересня 2019 року на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у справі № 571/1467/19 її апеляційну скаргу було задоволено частково, рішення суду першої інстанції в цій справі про відмову у задоволенні позову в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку та судових витрат скасовано, а позов у цій частині задоволено частково. Стягнуто з КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради на її користь компенсацію за 79 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 12 травня 2010 року до 30 червня 2013 року у розмірі 62 011,84 грн.

Вважала, що оскільки судовим рішенням встановлено непроведення з нею повного розрахунку при звільненні, то підприємство мало виплатити їй також середній заробіток за час затримки розрахунку, що відповідач добровільно не вчинив.

Крім того, вказувала, що на дату звільнення КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради не було видано їй трудову книжку та не складено акт прийому-передачі документів.

Також вказувала, що їй не були виплачені кошти, видані на відрядження у травні-грудні 2017 та 2018-2019 роках та завдана моральна шкода незаконними діями роботодавця.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність виконувача обов`язків (далі - в. о.) головного лікаря, в. о.генерального директора КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради Барановської І. М. щодо невнесення записів у трудову книжку стосовно державних нагород;

- визнати протиправною бездіяльність в. о. головного лікаря, в. о. генерального директора КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради Барановської І. М. щодо невиплати коштів, виданих на відрядження у травні-грудні 2017 та 2018-2019 років при звільненні з роботи;

- визнати протиправною бездіяльність генерального директора КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради Барановської І. М. щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- визнати протиправною бездіяльність в. о. генерального директора КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради Барановської І. М. щодо передачі документів та матеріальних цінностей при звільненні заступника головного лікаря з економічних питань ОСОБА_1 ;

- зобов`язати КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради виплатити кошти, видані на відрядження у травні-грудні 2017 та 2018-2019 роках при звільненні з роботи ОСОБА_1 ;

- зобов`язати КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради внести відомості в трудову книжку ОСОБА_1 про заохочення за успіхи у праці згідно почесних грамот;

- стягнути з КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 357 573,15 грн.

- стягнути з КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 18 252,24 грн;

- стягнути з КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 26 486,94 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 30 000 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що преюдиційним судовим рішенням встановлено, що відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем при звільненні, тому ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому, заявлені до стягнення 357 573,15 грн суди вважали завищеними та хибно розрахованими, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, здійснив власний розрахунок із застосуванням правової позиції Верховного Суду у справі № 761/16407/15-ц щодо необхідності врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця, зменшивши заявлений розмір середнього заробітку. Суди також дійшли висновку про необхідність поновлення позивачу строку на звернення до суду, оскільки вона звернулася до адміністративного суду за захистом своїх прав, а після закриття провадження в адміністративній справи подала цей позов. Суди послалися на відповідний правовий висновок Верховного Суду.

При цьому, суди вважали, що позивачу було завдано моральної шкоди вказаними протиправними діями відповідача, визначаючи розмір якої виходили із принципів розумності, виваженості, справедливості, врахуванням характеру, тривалості і глибини емоційних переживань.

До вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невнесення записів у трудову книжку, передачі документів та матеріальних цінностей при звільненні, зобов`язання внести відомості в трудову книжку про заохочення за успіхи у праці згідно з почесними грамотами суд першої інстанцій, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вважав, що позивач пропустила строк для звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України. Висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати при звільненні коштів, виданих на відрядження та зобов`язання виплатити такі кошти, суди дійшли через те, що позивачем не було подано звіти про відрядження.

Короткий зміст вимог касаційних скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків про поважність причин пропуску строку для звернення до суду з позовом у цій справі, оскільки судове рішення суду першої інстанції в адміністративній справі про закриття провадження у справі було ухвалено у жовтні 2020 року, тобто позивач саме тоді дізналася, що справу слід розглядати у порядку загального судочинства, у той час як з позовом у цій справі вона звернулася тільки у червні 2021 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки судів про те, що до спірних правовідносин поширюється положення частини статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду, є помилковими, оскільки, вважає, що до вимог про стягнення середнього заробітку такий строк не поширюється, що вказано у частині другій цієї статті.

Вважає, що апеляційний суд неправильно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, проігнорувавши іншу практику Верховного Суду про те, що середній заробіток слід стягувати з роботодавця при встановленні порушення ним прав за весь строк затримки розрахунку.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу КНП, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій правильно вважали причини пропуску нею строку на звернення до суду поважними, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказує на зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами, оскільки вважає, що немає підстав для звільнення її від спати судового збору, та просить накласти на неї штраф.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

01 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 січня 2020 року Рокитнівським районним судом Рівненської області у справі № 571/1467/19 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за її позовом до КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської районної ради про визнання незаконними і скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2020 року вказане рішення скасовано у частині стягнення компенсації за невикористану відпустку та судових витрат. З відповідача стягнуто на користь позивача компенсацію за 79 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 12 травня 2010 року до 30 червня 2013 року в розмірі 62 011,84 грн, нарахованої без утримання податку та інших обов`язкових платежів, та 2 141,6 грн витрат, понесених на оплату правничої допомоги.

25 червня 2020 року згідно з платіжним дорученням № 949 ОСОБА_1 виплачено стягнуту на її користь компенсацію за 79 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 12 травня 2010 року до 30 червня 2013 року у розмірі 49 919,53 грн ( сума виплачена з урахуванням утриманих податків і зборів).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 673/723/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 367/595/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 812/390/16 (провадження № К/9901/16011/18), від 09 грудня 2020 року у справі № 2340/3865/18 (провадження № К/9901/12454/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 761/9584/15-ц, що був застосований апеляційним судом в оскаржуваній постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради та ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Отже, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Подібні висновки також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі статтею 237 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши та надавши оцінку їм та наданим доказам за своїм внутрішнім переконанням, врахувавши наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про обґрунтованість вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та необхідності зменшення його заявленого розміру, оскільки він є неспівмірним з розміром заборгованості, а також правильно врахували принципи розумності та справедливості.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що законодавством передбачено стягнення середнього заробітку за весь період прострочення, оскільки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, що й вказано Великою Палатою Верховного Суду в указаній постанові.

При цьому, заявник не наводить обґрунтованих підстав для відступлення від таких висновків, а колегія суддів їх не встановила.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що на спірні правовідносини не поширюються вимоги щодо строку звернення до суду з посиланням на частину другу статті 233 КЗпП України, є безпідставними, оскільки, по-перше, суди попередніх інстанцій застосували норми права щодо пропуску звернення до суду до інших позовних вимог, вважаючи, що пред`явлення вимог про стягнення середнього заробітку з порушенням строку відбулося з поважних причин, а по-друге, середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати(постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21)). Відтак, вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні можуть бути пред`явлені у межах тримісячного строку, як встановлено у частині першій статті 233 КЗпП України, а не без обмеження будь-яким строком.

Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду в раніше прийнятих постановах не заслуговують на увагу, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у касаційній скарзі ОСОБА_1 постановам.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради про те, що суди дійшли помилкових висновків про поважність причин пропуску строку для звернення до суду з позовом у цій справі, оскільки судове рішення суду першої інстанції в адміністративній справі про закриття провадження у справі було ухвалено у жовтні 2020 року, тобто позивач саме тоді дізналася, що справу слід розглядати у порядку загального судочинства, у той час як з позовом у цій справі вона звернулася тільки у червні 2021 року.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, щозакриття провадження в справі за таким самим позовом адміністративним судом з тієї підстави, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, вважається обґрунтованою причиною для поновлення працівнику у порядку статті 234 КЗпП України строку судом встановленої юрисдикції, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 17 травня 2022 року в цивільній справі № 756/7222/18.

Судове рішення суду першої інстанції в адміністративній справі № 380/7257/20, на яке посилається заявника та яке було ухвалено у жовтні 2020 року одразу законної сили не набрало, оскільки було оскаржено до апеляційного суду. При цьому, ОСОБА_1 звернулася до суду загальної юрисдикції у цій справі у межах тримісячного строку (учервні 2021 року)після прийняття постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року, яким вказане судове рішення залишено без змін.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Підстав для накладення штрафу на ОСОБА_1 за зловживання процесуальними правами колегія суддів не вбачає, оскільки остання подала клопотання про звільнення від сплати судового збору у передбаченому ЦПК України порядку, яке було вирішено Верховним Судом.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Комунального некомерційного підприємства «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець