Ухвала

від 08.02.2023 по справі 991/2744/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

Справа № 991/2744/20

Провадження № 1-кп/991/35/20

У Х В А Л А

08 лютого 2023 рокумісто Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

здійснивши у відкритому судовому засіданні розгляд клопотань третіх осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,

у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України,

в с т а н о в и в :

На розгляді Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження № 42016160000000429 від 02.06.2016 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

На стадії судового розгляду до Вищого антикорупційного суду від третіх осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт (далі - треті особи), ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надійшли клопотання про скасування арешту з належних їм земельних ділянок (т. 16 а.с. 146, 152).

Обґрунтування заявленого клопотання

Своє клопотання заявники обґрунтовують тим, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 42016160000000429 ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 26.02.2019 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на земельні ділянки, зокрема з кадастровими номерами 5123755800:01:002:2874 та 5123755800:01:002:2875, які вони отримали у приватну власність у встановленому законом порядку.

Необхідність скасування арешту майна вмотивована тим, що у згаданому кримінальному провадженні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є підозрюваними (обвинуваченими) чи цивільними відповідачами. Зазначені земельні ділянки не є речовими доказами у кримінальному провадженні, так як не можуть бути знаряддям вчинення злочину та не зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення. На переконання заявників, на теперішній час відпала потреба в арешті вказаних земельних ділянок, оскільки щодо них проведені або мали бути проведені вже всі необхідні слідчі дії. Заявники є добросовісними набувачами земельної ділянки, оскільки отримали право власності у встановленому законом порядку. Тому вони не можуть бути витребувані у них навіть у разі доведення вини обвинуваченої. А шкода, завдана неправомірними діями інтересам держави має відшкодовуватися особою, яка її завдала.

З огляду на вищевикладене, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять скасувати арешт, накладений на їхні земельні ділянки та скасувати заборону вчиняти будь-які реєстраційні дії відносно них.

Позиції учасників судового провадження

Про дату, час та місце проведення судового засідання треті особи, прокурор, обвинувачена та її захисник повідомлені належним чином, проте у судове засідання не прибули, причин неявки не повідомили.

Прокурор ОСОБА_8 письмових заперечень проти скасування арешту зазначених земельних ділянок на адресу суду не направила. Водночас, суд враховує її правову позицію при розгляді аналогічних клопотань, відповідно до якої підстав для незадоволення таких клопотань нею не наводилось (т. 4 а.с. 202, т. 34 а.с. 92). Від захисника ОСОБА_9 та обвинуваченої ОСОБА_7 письмових заперечень проти задоволення клопотань третіх осіб також не надходило. Треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у своїх клопотаннях про скасування арешту майна просили провести судове засідання у їх відсутність.

За вказаний обставин, неприбуття у судове засідання третіх осіб, прокурора, обвинуваченої та її захисника не перешкоджає розгляду клопотань про скасування арешту майна.

Оцінка та висновки суду

Дослідивши клопотання та додані до них матеріали, перевіривши матеріали судової справи, колегія суддів вважає, що клопотання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною другою ст. 131 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) передбачено, що арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення його дієвості.

У відповідності до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Положеннями ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до положень ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений на майно особи, зокрема, на нерухоме майно.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку передбаченому пунктом першим частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь?якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально?протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально?протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частина четверта статті 962 КК України містить застереження, що спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача.

Системний аналіз положень матеріального та процесуального законодавства дає підстави дійти висновку, що арешт майна добросовісного набувача дозволяється лише з метою забезпечення збереження доказів.

Відповідно до ст. 84 КК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Частиною першою статті 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Як вбачається з матеріалів справи, на розгляді Вищого антикорупційного суду перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016160000000429 за обвинуваченням ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.

Відповідно до обвинувального акта, директор Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» ОСОБА_13 , заступник директора Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» ОСОБА_14 , директор Державного підприємства «Дослідне господарство «Таїровське ННЦ «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» ОСОБА_15 , голова Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_10 , заступник голови Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, начальник управління сільського господарства та продовольства ОСОБА_11 , голова Держкомзему в Овідіопольському районі Одеської області ОСОБА_12 , головний спеціаліст юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_7 , обвинувачуються у тому, що у період з 13.09.2007 по 22.11.2010, за попередньою змовою між собою, вчинили зловживання службовим становищем, внаслідок чого 18.08.2010 Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області було прийнято незаконне розпорядження № 919 «Про припинення права користування на частину земельної ділянки ДП «Дослідне господарство «Таїровське» на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту)». Внаслідок чого з державної власності було вилучено 10,73 га особливо цінних земель для створення садового товариства працівників Інституту ім. В.Є. Таїрова та Дослідне господарство «Таїровське». На масиві згаданої частини земельної ділянки загальною були сформовані низка окремих земельних ділянок.

У результаті послідуючих узгоджених злочинних дій обвинувачених, Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області було прийнято незаконне розпорядження від 22.11.2010 № 1344, яким затверджено проекти землеустрою щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_16 та іншим громадянам України (всього 143 особи) земельних ділянок загальною площею 9,8230 га, для ведення садівництва.

За версією обвинувачення, внаслідок дій обвинувачених земельна ділянка загальною площею 10,73 га протиправно вибула з державної власності, чим спричинено шкоду державі у розмірі 20 943 598 грн. Проте, у зазначеному кримінальному провадженні потерпілий не залучався, цивільний позов не подавався.

Ухвалами суду від 03.02.2021, 02.03.2021, 13.09.2021 та 20.05.2022 кримінальне провадження № 42016160000000429 в частині обвинувачення ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 закрито у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України. Разом з цим, судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 продовжується у звичайному порядку.

Як вбачається з постанови слідчого від 13.02.2019, сто п`ятдесят одна земельні ділянки (кадастрові номери зазначаються) визнані речовими доказами з тих підстав, що вони є об`єктом кримінальних протиправних дій і набуті кримінально?протиправним шляхом (т. 20 а.с. 81).

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 26.02.2019 (справа № 520/2188/19, провадження № 1-кс/520/2426/19) задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області, якою, в межах кримінального провадження № 42016160000000429, накладено арешт на зазначені земельні ділянки, зокрема під кадастровими номерами 5123755800:01:002:2874 та 5123755800:01:002:2875 (т. 20 а.с. 151). В ухвалі зазначено, що арешт накладено з метою забезпечення збереження речових доказів .

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 363777, виданого на підставі розпоряджень Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 22.11.2010 за № 1344 та від 27.04.2011 за № 404, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:01:002:2874 (т. 16 а.с. 155).

Окрім того, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 363778, виданого на підставі розпоряджень Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 22.11.2010 за № 1344 та від 27.04.2011 за № 404, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:01:002: 2875 (т. 16 а.с. 149).

Зі змісту висунутого ОСОБА_7 обвинувачення вбачається, що для цього кримінального провадження мають значення та підлягають доказуванню факти та обставини вибуття з власності держави зазначених в ухвалі слідчого судді земельних ділянок, а процесуальним джерелом цих доказів є показання, документи, висновки експертів. Відтак, земельні ділянки, перелічені в ухвалі від 26.02.2019, формально підпадають під ознаки речових доказів, так як фактично є об`єктом кримінально?протиправних дій.

Разом із цим, земельні ділянки зазначених третіх осіб, на які накладено арешт ухвалою слідчого судді від 26.02.2019, не є знаряддям вчинення злочину та не зберігають на собі його сліди, також не містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Таким чином, арештовані земельні ділянки не можуть слугувати процесуальним джерелом доказів у цьому кримінальному провадженні.

За версією сторони обвинувачення, зазначені земельні ділянки є об`єктом кримінально?протиправних дій, набуті кримінально?протиправним шляхом. Проте, враховуючи положення, закріплені в п. 3 ч. 1 та ч. 4 ст. 962 КК України, ці земельні ділянки підлягають поверненню власникам.

З метою забезпечення кримінального провадження процесуальним законом передбачена можливість накладення арешту на об`єкти кримінально?протиправних дій. Проте, при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для позбавлення особи права розпоряджатися майном має існувати очевидна (навіть мінімальна) причина, яка б виправдовувала подальше втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи.

Зі змісту викладеного в обвинувальному акті формулювання обвинувачення вбачається, що земельні ділянки, перелічені в ухвалі слідчого судді від 26.02.2019, формально підпадають під ознаки речових доказів, так як фактично є об`єктом кримінально?протиправних дій.

Однак, як слідує з наданих прокурором в попередніх судових засіданнях пояснень, стороною обвинувачення та іншими державними органами не ставиться під сумнів факт добросовісного набуття громадянами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належних їм земельних ділянок. Питання про позбавлення заявників права власності на це майно не порушується.

Таким чином, після завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016160000000429 таке втручання у право власності третіх осіб, як арешт майна, вже не відповідає принципу пропорційності, коли має бути дотримано справедливий баланс між вимогами загального інтересу та захистом основних прав людини. А враховуючи конкретні обставини справи, скасування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження (арешту майна) жодним чином не зашкодить виконанню завдань кримінального провадження.

З огляду на викладене та враховуючи, що в межах цього кримінального провадження цивільний позов не подавався, зазначені земельні ділянки конфіскації та спеціальній конфіскації не підлягають, є очевидним, що в подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна відпала потреба.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170, 174 КПК України,

п о с т а н о в и в :

Клопотання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 26.02.2019 (справа № 520/2188/19, провадження № 1-кс/520/2426/19), - задовольнити.

Арешт земельної ділянки, належної ОСОБА_5 , з кадастровим номером 5123755800:01:002:2874 - скасувати.

Арешт земельної ділянки, належної ОСОБА_6 , з кадастровим номером 5123755800:01:002:2875 - скасувати.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3