Постанова

від 31.01.2023 по справі 465/537/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/537/20 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.

Провадження № 22-ц/811/1229/22 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретарка: Гай О.О.,

за участі в судовому засіданні представника відповідача ПП «Рікота» Мотрука М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Рікота» на рішення Франківського районного суду м.Львова в складі судді Мартьянової С.М. від 26 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Рікота» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2022 року позовзадоволено.

Визнано незаконним та скасовано Наказ ПП «Рікота» №06/к від 26 грудня 2019 року «Про звільнення з посади лікаря-стоматолога ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпПУ».

Зобов`язано ПП «Рікота» в особі керівника (директора) Рікоти Юрія Миколайовича поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-стоматолога ПП «Рікота з 26 (двадцять шостого) грудня 2019 року.

Стягнуто з ПП «Рікота» в дохід держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок гривень) грн. 80 коп.

Дане рішення оскаржило Приватне підприємство «Рікота».

В апеляційній скарзі просять рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вважають рішення безпідставним та необґрунтованим. Зазначають, що підставою для винесення наказу став акт від 10 грудня 2019 року з якого вбачається, що ОСОБА_1 не вийшла на роботу 10 грудня 2019 року, а також 27, 28, 29 листопада 2019 року, 02, 03, 04, 05, 06 та 09 грудня 2019 року. Вказують, що зазначені дати охоплюють всі робочі дні у періоді з 27 листопада по 10 грудня 2019 року. Також підставою для винесення наказу стала доповідна записка старшого адміністратора ОСОБА_2 від 10 грудня 2019 року. Таким чином, дисциплінарне стягнення було накладене впродовж одного місяця з дати вчинення ОСОБА_1 проступків. Зазначає, що при прийнятті зазначеного вище рішення, у відповідності до ст. 149 КЗпП України враховувалися всі обставини, які мали значення, зокрема і те, що ОСОБА_1 не з`являлася на роботі з 01 лютого 2019 року, про що, як зазначено вище, складалися відповідні акти. Оскільки іншого способу повідомити ОСОБА_1 про звільнення не було через її небажання ходити на роботу, повідомлення про звільнення та копія наказу їй було надіслано знову ж таки за адресою: АДРЕСА_1 . Ці документи позивач отримала 28 грудня 2019 року, що підтверджується змістом позовної заяви та додатками до неї. Вважає,що позивачемне наданожодних доказівтого,що вонадійсно,як вказано відповіді навідзив,приходила нароботу заадресою: АДРЕСА_2 і їїхтось тудине допускав.Всі їїтвердження єголослівними тане підтверджуються матеріалами справи. Звертають увагу на те, що незважаючи на те, що акти складені щодо ОСОБА_1 дійсно мають назву «про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці», у всіх актах, починаючи з акту складеного 20 лютого 2019 року і закінчуючи актом від 26 грудня 2019 року, вказано, що «лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу». Таким чином, зазначеними актами встановлено саме відсутність ОСОБА_1 на роботі, а не, як стверджує суд першої інстанції, на робочому місці. Тобто, має значення не назва акту, а його зміст. І саме змістом акту, а не його назвою, підтверджується факт відсутності працівника. Також, суд першої інстанції не врахував та не дав жодної оцінки показанням свідка ОСОБА_2 , яка, будучи допитаною у судовому засіданні 26 квітня 2022 року, підтвердила як факт відсутності ОСОБА_1 на роботі, так і достовірність цитованих судом першої інстанції актів. Зазначає, що витяг про знаходження за адресою: АДРЕСА_2 іншого підприємства ніяк не підтверджує відсутності там ПП «Рікота», оскільки за вказаною адресою розміщено великий, багатоповерховий та багатоквартирний будинок, з великою кількістю житлової та комерційної нерухомості, а тому стверджувати що у будинку відсутнє одне підприємство через реєстрацію там іншого абсурдно. Водночас зазначають, що допитана у судовому засіданні 26 квітня 2022 року свідок ОСОБА_2 підтвердила факт наявності за адресою: АДРЕСА_2 великої кількості приміщень і що вона, будучи працівником ПП «Рікота», кожного дня там працює.

В судове засідання позивачка не з`явилася, однак суд вважавзаможливе проводити розгляд справи у її відсутності (відсутності її представників) зважаючи на те, що така повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від неї до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 43 Конституції України, 40, 139, 140141,142, 147, 149, 150, 152 КЗпП України, 3,10,12, 81, 89, 141, 259, 263 - 265, 352, 354 ЦПК України, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що наказом генерального директора ПП «Рікота» ОСОБА_3 від 26.12.2019р. №06/к позивача ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря-стоматолога з 26.12.2019р. за вчинення нею прогулів без поважних причин згідно ст.40 п.4 КЗпПУ. Підставами звільнення згідно наказу є доповідна записка старшого адміністратора ОСОБА_2 від 10 грудня 2019 року, акт №98 про встановлення факту відсутності позивача ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 10.12.2019р. Відповідно до доповідної записки від 10.12.2019р., складеної старшим адміністратором ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 в період з 01.02.2019р. по 10.12.2019р. не виходив на роботу, внаслідок чого ПП «Рікота» зазнає значних фінансових витрат. Згідно змісту акту №98 про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 10.12.2019р.: 10.12.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не вийшла на роботу, не повідомила про причини своєї відсутності та не виходить на зв`язок. Крім цього, ОСОБА_1 не вийшла на роботу 10 грудня 2019 року, а також 27, 28, 29 листопада 2019 року, 02, 03, 04. 05. 06 та 09 грудня 2019 року. З даних документів вбачається, що такі складені за адресою ПП «Рікота» м. Львів, вул.Володимира Великого 31, та підписані генеральним директором та старшим адміністратором. Окрім цього, згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці, 01.02.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці більше трьох годи. Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 20.02.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 20.02.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу. Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 28.02.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 28.02.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу. Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 28.03.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 28.03.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу. Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 25.04.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 25.04.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу. Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 30.05.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 30.05.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу. Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 30.07.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 30.07.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу. Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 29.08.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 29.08.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу. Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 30.09.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 30.09.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу. Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 31.10.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 31.10.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу. Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 26.11.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 26.11.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу. Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 26.12.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 26.12.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу. Окрім цього, з актів ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці вбачається, що 27.11.2019 року, 28.11.2019 року, 29.11.2019 року, 02.12.2019 року, 03.12.2019 року, 04.12.2019 року, 05.12.2019 року, 06.12.2019 року, 09.12.2019 року, 10.12.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не вийшов на роботу. Ухвалюючи своє рішення суд виходив , що у матеріалах справи немає належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, які б вказували про те, що позивач була відсутня на роботі без поважних причин у вказані дати, зокрема, і 10.12.2019 року, що є основною причиною звільнення позивачки з роботи. Крім цього, суд прийняв до уваги, наданий суду позивачем витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань з якого вбачається, що з 12.02.2019р. за адресою АДРЕСА_2 знаходиться товариство з обмеженою відповідальністю Наркологічна клініка «Детокс Медікал». Даний витяг спростовує твердження представника відповідача та свідка про здійснення своєї діяльності за вказаною адресою ПП «Рікота». В контексті цих обставин вважав, що поважність причин відсутності позивача на робочому місці не підтвердив і представник відповідача у судових засіданнях. Положеннями п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України непередбачена можливість розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Актів про відсутність позивача на роботі, а не виключно на робочому місці, що слід вважати різними поняттями, працівниками відповідача не складалося. Крім цього, будь-яких доказів про те, що після фактичного припинення своєї статутної діяльності у лютому 2019 року підприємством відповідача, позивач була поінформований про нове місце праці та функціональні обов`язки та дійсно на роботу не з`являвся (що заперечує позивач, вказуючи, зокрема, і про відсутність його робочого місця через діяльність нової юридичної особи у приміщеннях відповідача), а тим більше була відсутня на роботі без поважних причин, відповідачем не надано та судом не здобуто. Відтак враховуючи, що звільнення є найбільш тяжким видом стягнення, який може бути накладений на працівника за вчинення ним проступку, проте в матеріалах справи відсутні дані про те, що при обранні стягнення відносно ОСОБА_1 відповідач враховував ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу позивача, відповідно до положень ч.3ст.149 КЗпП України. А тому заявлені вимоги позивача підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

30.01.20220 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом доПриватного підприємства «Рікота», у якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ ПП «Рікота» №06/к від 26 грудня 2019 року та зобов`язати ПП «Рікота» поновити її на посаді лікаря-стоматолога.

В обґрунтування позовних вимог зазначала наступне. ОСОБА_1 , перебувала на посаді лікаря-стоматолога ПП «Рікота». 28.12.2019 року вона отримала надіслану мені поштовим відправленням копію Наказу №06/к від 26.12.2019 рокупро звільнення її із займаної посади за вчинення прогулів без поважних причин згідно ст. 40, п. 4 КЗпП України.Разом з тим, ні в зазначеному наказі, ні в супровідному листі до нього не зазначено, коли саме, на думку роботодавця, позивач була відсутня на робочому місці без поважних причин, та у зв`язку з чим до неї застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. А тому Наказ №06/к від 26.12.2019 року є абсолютно безпідставним та незаконним, оскільки прогулів вона не вчиняла. Проте, не зважаючи на те, що відповідачем прийнято Наказ №06/к від 26.12.2019 року про звільнення її з займаної посади, з нею і досі не проведено повний розрахунок, не виплачено заборгованість по заробітній платі та не надано інформацію про нараховані суми, належні їй при звільненні, що також вказує на незаконність дій відповідача. Вважає, що така поведінка роботодавця зумовлена виключно його особистим неприязним ставленням до позивачки, оскільки остання сумлінно виконує свої трудові обов`язки та не порушує трудової дисципліни.

Відповідно дост. 139 КЗпП Українипрацівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідност. 140 цього ж Кодексутрудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Крім цього, згідно змісту ст. 141 Кодексу сам власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну. (ст. 142 КЗпП України).

Крім цього, відповідно до статті 147 Кодексу за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавствомст. 147-1 КЗпП України).

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст. 148 Кодексу).

Відповідно дост. 150 КЗпП Українидисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XVцього Кодексу).

Також, згідно,ст. 152 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.

Відповідно до змісту вказаних норм закону за конкретне порушення трудової дисципліни може наставати дисциплінарне стягнення, зокрема, і у вигляді звільнення та вказане притягнення до дисциплінарної відповідальності не є обов`язком роботодавця. Тобто, у випадку прийняття роботодавцем рішення про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника повинно бути зазначено конкретний факт порушення трудової дисципліни, у чому таке проявилось та відповідна норма, стаття, пункт, тощо порушені працівником, за які на нього накладається стягнення.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Так, як вбачається із п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності нароботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно змісту п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Також,за п.22згаданої ПостановиПленуму ВерховногоСуд Україниусправах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції, а сторонами не оспорювалось та не спростовано, наказом генерального директора ПП «Рікота» Ю.М. Рікотою від 26.12.2019р. №06/к позивача ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря-стоматолога з 26.12.2019р. за вчинення нею прогулів без поважних причин згідно ст.40 п.4 КЗпПУ. Підставами звільнення згідно наказу є доповідна записка старшого адміністратора ОСОБА_2 від 10 грудня 2019 року, акт №98 про встановлення факту відсутності позивача ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 10.12.2019р.

Згідно змісту акту №98 про встановленняфакту відсутності ОСОБА_1 на робочомумісці за місцем праці від 10.12.2019р.: 10.12.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не вийшла на роботу, не повідомила про причини своєї відсутності та не виходить на зв`язок. Крім цього, ОСОБА_1 не виходила на роботу 27, 28 та 29 листопада 2019 року, а також 02, 03, 04. 05. 06 та 09 грудня 2019 року, що підтверджується актами складеними 27, 28, 29 листопада 2019 року і 02, 03, 04, 05, 06, 09 грудня 2019 року.

Відповідно до доповідної записки від 10.12.2019р., складеної старшим адміністратором ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 в період з 01.02.2019р. по 10.12.2019р. не виходила на роботу, внаслідок чого ПП «Рікота» зазнає значних фінансових витрат.

З даних документів вбачається, що такі складені за адресою ПП «Рікота» м.Львів, вул.Володимира Великого 31 та підписані генеральним директором та старшим адміністратором.

Окрім цього, згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці №2 від 01.02.2019 року, 01.02.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці більше трьох годин.

Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 20.02.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 20.02.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу.

Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 28.02.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 28.02.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу.

Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 28.03.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 28.03.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу.

Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 25.04.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 25.04.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу.

Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 30.05.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 30.05.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу.

Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 30.07.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 30.07.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу.

Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 29.08.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 29.08.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу.

Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 30.09.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 30.09.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу.

Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 31.10.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 31.10.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу.

Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 26.11.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 26.11.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу.

Згідно акту ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці від 26.12.2019 року вбачається, що з 01.02.2019 року по 26.12.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу.

Окрім цього, з актів ПП «Рікота» про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці вбачається, що 27.11.2019 року, 28.11.2019 року, 29.11.2019 року, 02.12.2019 року, 03.12.2019 року, 04.12.2019 року, 05.12.2019 року, 06.12.2019 року, 09.12.2019 року, 10.12.2019 року лікар-стоматолог ОСОБА_1 не вийшла на роботу.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що незважаючи на вказані акти слід вважати, що у матеріалах справи немає належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, які б вказували про те, що позивач була відсутня на роботі без поважних причин у вказані дати, зокрема, і 10.12.2019 року, що є основною причиною звільнення позивачки з роботи.

Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції підставно взяв до уваги витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що з 12.02.2019р. за адресою АДРЕСА_2 знаходиться товариство з обмеженою відповідальністю Наркологічна клініка «Детокс Медікал». Даний витяг спростовує твердження представника відповідача та свідка про здійснення своєї діяльності за вказаною адресою ПП «Рікота».

В контексті цих обставин слід вважати, що поважність причин відсутності позивача на робочому місці не підтвердив і представник відповідача у судових засіданнях.

Так, представник відповідача підтвердив той факт, що з лютого 2019 року підприємство відповідача фактично не здійснює своєї, передбаченої статутними документами, діяльності та існує виключно в особах директора та старшого адміністратора.

Крім цього, судом першої інстанції правильно встановлено, що будь-яких доказів про те, що після фактичного припинення своєї статутної діяльності у лютому 2019 року підприємством відповідача, позивачка була поінформована про нове місце праці, функціональні обов`язки та дійсно на роботу не з`являлася (що заперечує позивачка, вказуючи, зокрема, і про відсутність її робочого місця через діяльність нової юридичної особи у приміщеннях відповідача), а тим більше була відсутня на роботі без поважних причин, відповідачем не надано та судом не здобуто.

Окрім цього, вказані акти складені про відсутність позивача на робочому місці, про яке, не вказав відповідач, в особі представника, після того як почала здійснювати свою діяльність Наркологічна клініка « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 12.02.2019р. за адресою АДРЕСА_2 , як вказано вище.

Однак п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України непередбачена можливість розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору у випадку прогулу (в тому числі відсутності нароботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Актів про відсутність позивачки на роботі, а не виключно на робочому місці, що слід вважати різними поняттями, працівниками відповідача не складалося.

Доводи апеляційної скарги про те, що незважаючи на те, що акти складені щодо ОСОБА_1 дійсно мають назву «про встановлення факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці за місцем праці», у всіх актах, починаючи з акту складеного 20 лютого 2019 року і закінчуючи актом від 26 грудня 2019 року, вказано, що «лікар-стоматолог ОСОБА_1 не виходить на роботу», колегія суддів не бере до уваги, зважаючи на те, що такі акти складені саме про відсутність позивачки на робочому місці, а не на роботі, а про факт його відсутності у позивачки йшлося вище.

Відтак судом першої інстанції правильно враховано, що звільнення є найбільш тяжким видом стягнення, який може бути накладений на працівника за вчинення ним проступку, проте в матеріалах справи відсутні дані про те, що при обранні стягнення відносно ОСОБА_1 відповідач враховував ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу позивача, відповідно до положень ч.3ст.149 КЗпП України.

Враховуючи вказане, слід вважати суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про безпідставність звільнення позивачки з роботи за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України та необхідність задоволення позовних вимог, тому колегія суддів вважає, рішення суду таким, що прийняте із дотриманням норм матеріального та процесуального закону, а апеляційну скаргу безпідставною та такою, що до задоволення не підлягає.

Зважаючи на вказане, доводи скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому доводи апеляційної скарги вцілому слід визнати необґрунтованими, а саму скаргу слід залишити без задоволення.

Рішення ж суду, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Рікота» залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 08 лютого 2023 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра