Рішення

від 08.11.2022 по справі 758/14609/18

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/14609/18

Категорія 4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2022 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Кошова Є. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, стягнення грошової компенсації вартості частки майна,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, стягнення грошової компенсації вартості частки майна.

Зазначав, що перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі з 25.04.1998, який було розірвано відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.09.2014.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 22.03.2003 ними за спільні кошти був придбаний садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 531 кв. м., на якій розташовані вищевказані об`єкти нерухомості.

29.05.2003 ними був отриманий Державний Акт про право власності на земельну ділянку серії КВ № 144851 відповідно до якого відповідачка є власником земельної ділянки, площею 0,0531 га, за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно договору купівлі-продажу від 04.12.2003 за спільні кошти ними був придбаний садовий будинок АДРЕСА_3 та земельна ділянка, площею 0,0635 га, на якій розташовані вищевказані об`єкти нерухомості.

16.09.2008 ними був отриманий Державний Акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 007048, відповідно до якого відповідачка є власником земельної ділянки, площею 0,0635 га, за адресою: АДРЕСА_3.

Після придбання зазначених земельних ділянок вони вирішили їх об`єднати, знести старі будинки та побудувати один новий садовий будинок з господарськими спорудами.

12.01.2011 ними був отриманий Державний Акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 039434, відповідно до якого відповідачка стала власником земельної ділянки, площею 0,1166 га, за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:467:0096.

У 2006 році вони за спільні кошти побудували садовий будинок, площею 487,4 кв.м., гараж-майстерню, площею 401,7 кв. м., сарай, площею 5,1 кв. м. та вбиральню, площею2,8 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 28.10.2011 садовий будинок, площею 487,4 кв.м., гараж-майстерня, площею 401,7 кв. м., сарай, площею 5,1 кв.м. та вбиральня, площею 2,8 кв. є закінченим будівництвом, об`єкт готовим до експлуатації.

Після прийняття вказаного об`єкта до експлуатації відповідачка, будучи особою, на яку оформлено право власності на земельну ділянку, почала усіляко затягувати державну реєстрацію права власності, а починаючи з 2014 категорично відмовилася це робити.

Відповідно до Звіту про експертно-грошову оцінку земельної ділянки, площею 0,1166 га, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:467:0096 від 25.10.2018, ринкова вартість вказаної земельної ділянки становить 1 692 483 грн. 98 коп.

Згідно зі звітом про визначення ринкової вартості садового буднику, загальною площею 487,4 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 від 25.10.2018 р., ринкова вартість вказаного будинку становить 7 052 421 грн. 29 коп.

Зазначені земельна ділянка та садовий будинок з господарськими спорудами є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вартість належній йому 1/2 частині у спільній сумісній власності подружжя становить 4 372 452 грн. 63 коп.

На початку жовтня 2018 він був позбавлений можливості вільно користуватися своєю часткою у спільній сумісній власності подружжя, у нього відібрали ключі та за допомогою поліції змусили залишити зазначені вище приміщення.

Фактично його позбавили права власності на вищевказаний об`єкт спільної сумісної власності подружжя.

Посилаючись на зазначені обставини, просив визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку, площею 0,1166 га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:467:0096 та садовий будинок (об`єкт незавершеного будівництва), площею 487,4 кв.м., гараж-майстерню, площею 401,7 кв.м., сарай, площею 5,1 кв.м., вбиральню, площею 2,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію вартості 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1166 га, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:467:0096 та 1/2 частини садового будинку (об`єкт незавершеного будівництва), площею 487,4 кв.м., гараж майстерню, площею 401,7 кв.м., сарай, площею 5,1 кв.м., вбиральню, площею 2,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 4 372 452 грн. 63 коп.

Заперечуючи проти позову, у відзиві на позов відповідачка вказала на наступне.

Починаючи з березня 2009 та на даний час, нерухоме майно, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_4 ( АДРЕСА_5 , с/т. «Артемівець») знаходиться в оренді у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на підставі договору оренди нежилого приміщення (будівлі), укладеного з нею, та використовується під станцію технічного обслуговування та ремонту автомобілів.

Про вказану обставину позивачу відомо.

Факт виклику поліції за вказаною адресою не свідчить про обмеження права власності позивача. До того ж, викликом поліції лише зафіксовано факт конфлікту між громадянином ОСОБА_4 та позивачем.

Крім того, вона не була замовником експертиз, на які посилається позивач у позові.

Термін дії експертиз, на які посилається позивач сплинув 26.04.19.

Посилаючись на зазначені обставини, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов з викладених у ньому підстав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення учасників справ, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 25.04.1998, який було розірвано відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.09.14 (а.с. 8-9 т. 1).

За час шлюбу - 22.03.2003, сторонами були придбані садовий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, площею 531 кв. м., на якій розташовані вищевказані об`єкти нерухомості (а.с. 10-12 т. 1).

Крім того, 04.12.2003 сторонами були придбані садовий будинок АДРЕСА_3 та земельна ділянка, площею 0,0635 га, на якій розташовані вищевказані об`єкти нерухомості (а.с. 13-14 т. 1).

Згідно з Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 28.10.2011 садовий будинок, площею 487,4 кв.м., гараж-майстерня, площею 401,7 кв. м., сарай, площею 5,1 кв.м. та вбиральня, площею 2,8 кв. є закінченим будівництвом, об`єкт готовим до експлуатації (а.с. 24-26 т. 1).

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У судовому засіданні представник відповідача не заперечував ту обставину, що земельна ділянка, площею 0,1166 га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:467:0096 та садовий будинок, площею 487,4 кв.м., гараж-майстерню, площею 401,7 кв.м., сарай, площею 5,1 кв.м., вбиральню, площею 2,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя - сторін у справі, та вказав на визнання позову в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ураховуючи те, що доказів того, що відповідач заперечує право спільної сумісної власності позивача та у сторін існує з цього приводу спір, позивачем не надано, а тому правових підстав для визнання зазначеного вище нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя немає, оскільки вказана обставина не заперечується відповідачем.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами 1-3 ст. 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно зі ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 25 постанови від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Обґрунтовуючи розмір частки у спільному майні подружжя, позивач посилався на звіт про експертно-грошову оцінку земельної ділянки, площею 0,1166 га, що розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:467:0096 від 25.10.2018, відповідно до якого ринкова вартість вказаної земельної ділянки становить 1 692 483 грн. 98 коп. (а.с. 66-99 т. 1) та на звіт про визначення ринкової вартості садового буднику, загальною площею 487,4 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 від 25.10.2018 р., відповідно до якого ринкова вартість вказаного будинку становить 7 052 421 грн. 29 коп. (а.с. 27-65 т. 1).

Як вбачається зі звітів, вони були складені 25.10.18 за замовленням ОСОБА_2 .

Разом з тим, відповідачка вказала на те, що вона не замовляла складення зазначених звітів, термін дії їх закінчився - 26.04.19, а тому вони не можуть бути належним обґрунтуванням позовних вимог.

Крім того, відповідачкою було подано заяву про застосування строків позовної давності.

У заяві вказала на те, що шлюб між нею та відповідачем було розірвано 23.09.2014, а тому в силу норм СК України строк позовної давності сплив 24.09.2017, а з позовом до суду позивач звернувся 06.11.2018.

Заперечуючи проти застосування строків позовної давності, позивач вказав на те, що про порушення його прав на спільне нерухоме майно йому стало відомо у 2018 році, пославшись на те, що на початку жовтня 2018 він був позбавлений вільно користуватися своєю часткою у спільній сумісній власності подружжя, у нього відібрали ключі та за допомогою полії змусили залишити приміщення садового будинку та гаражу-майстерні, а тому строк позовної давності ним не пропущений.

Як установлено судом, відповідно до листа начальника Подільського УП ГУ НП у м. Києві Іщенка В.М. від 11.06.19, надісланого на виконання ухвали Подільського районного суду м. Києва від 16.05.19 відповідно до якої було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 ОСОБА_5 про витребування з Подільського УП ГУ НП у м. Києві інформації про те, чи дійсно 05.10.18 було здійснено виклик поліції відносно ОСОБА_1 , який нібито без належних правових підстав перебував на території СТО за адресою: АДРЕСА_6 (а.с. 141-142 т.1), 05.10.19 о 16 год. 29 хв. надійшов виклик, що за адресою: АДРЕСА_5 бешкетує колишній власник. Оперативним черговим по районному управлінню на місце події було направлено наряд РУПОР-259, який при виїзді на виклик встановив, що між колишнім власником ОСОБА_1 та новим ОСОБА_4 виник конфлікт, у подальшому, вказані громадяни повідомили, (а.с. 146 т. 1).

Суд не приймає до уваги зазначений вище документ, як належний доказ того, що позивач був позбавлений права користування належною йому частиною нерухомого майна.

Частиною 2 ст. 72 СК України передбачено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Ураховуючи те, що доказів того, що про порушення свого права власності на частину майна позивачу стало відомо саме у жовтні 2008 року ОСОБА_1 не надано, а тому позивач пропустив строк позовної давності, визначений ст. 72 СК України, клопотання про поновлення зазначеного строку суду не подав.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ураховуючи те, що строк дії звітів про визначення вартості спільного майна подружжя, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, закінчився 25.04.19, ОСОБА_2 заперечує ту обставину, що зазначені звіти були складені на її замовлення, а ОСОБА_1 не зміг пояснити природу їх походження, суд дійшов висновку про те, що розмір частки ОСОБА_1 у спільному майні подружжя у розмірі 4 372 452 грн. 63 коп. останнім не підтверджений належними та допустимими доказами, а тому правових підстав для задоволення позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1166 га, за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:467:0096 та 1/2 частини садового будинку (об`єкт незавершеного будівництва), площею 487,4 кв.м., гараж майстерню, площею 401,7 кв.м., сарай, площею 5,1 кв.м., вбиральню, площею 2,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , с/т «Артемівець» у розмірі 4 372 452 грн. 63 коп. немає.

Керуючись ст. ст. 365, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 60, 63, 68, 70, 71 СК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, стягнення грошової компенсації вартості частки майна - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. С. Захарчук