Рішення

від 30.10.2007 по справі 12/203

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/203

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

30.10.2007                                                                              Справа  № 12/203

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Львівморепродукти”,   м. Львів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „М. В. М. Маркет –Торг”, м. Ужгород

про стягнення суми 1 744,66 грн. –основного боргу та 17,38 грн. –3%  річних.

                                                                                                        Суддя    Тисянчин  В. М.

                  Представники:

Від позивача –не з'явився (не викликався, явка на розсуд сторін)

Від відповідача –не з'явився (не викликався, явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Львівморепродукти”, м. Львів до товариства з обмеженою відповідальністю „М. В. М. Маркет –Торг”, м. Ужгород про стягнення суми 1 744,66 грн. –основного боргу та 17,38 грн. –3%  річних.

У судовому засіданні 12.10.2007 року приймали участь уповноважені представники сторін:

від позивача –Локатир І.І., (представник за дорученням №575/01-247 від 11.10.2007 року)          

від відповідача –Кузьма О.Й., директор,

яким роз'яснено права та обов'язки визначені ст.ст. 20,22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не заявлено.

Спільним письмовим клопотанням поданим в судовому засіданні (вх. №9739 від 12.10.2007 року) представники сторін просили відкласти розгляд справи на 23.10.2007 року з  метою добровільного врегулювання спору з наданням суду відповідних доказів.

Проте, на момент ухвалення судового рішення по справі суду надійшли докази про часткове врегулювання спору відповідачем –сплатою 1 116,35 грн., за рибну продукцію (платіжне доручення №17255 від 12.10.2007 року) та судових витрат в сумі 220 грн. (платіжне доручення №17256 від 12.10.2007 року).

Водночас, всупереч сподіванням учасників судового засідання 12.10.2007 року щодо відмови позивача від решти суми позову, враховуючи добровільну сплату (до ухвалення висновку суду щодо примусового стягнення боргу) –позивач надіслав суду клопотання (вх. № 70051 від 22.10.2007 року), яким просить стягнути 577,58 грн., посилаючись на мотиви обґрунтувань зазначених в даному клопотанні, що здійсненні на засадах укладеного між сторонами договору.

В судовому засіданні 23.10.2007 року застосовувалась перерва до 30.10.2007 року з метою отримання доказів в підтвердження добровільного врегулювання спору (ст. 77 ГПК України).    

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх,  суд

ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 1 744,66 грн.  –основного боргу щодо оплати за поставлену, згідно договору поставки № 16 від 03.01.2006 року, рибну продукцію, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

        -  видатковими накладними: № ЛМLL 1 –20325 від 19.12.2006 року та №  ЛМLL 1 -01472, № ЛМLL 1 –01473 від 23.01.2007 року;

           -   податковими накладними: від 19.12.2006 року та від 23.01.2007 року;

           -   актом звірки розрахунків станом на 12.10.2007 року;

           -   відомостями банківської устнови про рух коштів між сторонами;

        -  розрахунком позову, а за таких обставин стягнення суми основного боргу заслуговує на увагу суду.

                   Заявлені вимоги позивача (претензія № 297/01-126 від 18.05.2007 року) про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

         Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених ГК України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання –кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами, є поставка рибної продукції (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленої рибної продукції є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Однак, відповідач повідомив суд (лист вх. № 9723 від 15.11.2007 року) про погашення суми 1 116,35 грн. –основного боргу та судових витрат –220 грн., про що ствердив платіжним дорученням №№ 17255, 17256 від 12.10.2007 року.

За таких обставин провадження в цій частині позову підлягає припиненню відповідно п.1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки відсутній предмет спору.

Відтак, залишок боргу, який просить стягнути позивач у своїй заяві (вх. № 70051 від 22.10.20007 року) становить 577,58 грн.

При оцінці правомірності обґрунтування вимог в цій частині позову судом визнано обґрунтованими вимоги в сумі 541,88 грн. –основного боргу і які підлягають примусовому стягненню. В стягненні решти суми 35,70 грн. належить відмовити з підстав відсутності розмежування нарахувань окремо по кожній вимозі (основний борг, 3% річних та інфляційних збитків) з огляду різного виникнення правової природи вимог, їх обґрунтування у відповідності до листа Верховного суду України від 03.04.1997 року № 62-97.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб'єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов'язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися  колом обставин, які зумовлюють застосування  до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

Позак, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

Суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.  

При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

                 Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку – письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

                   Таким чином, позивачем переважно доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”;  ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 80 (п.1-1), 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.           Позов задоволити  частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „М. В. М. Маркет –Торг” (м. Ужгород, вул. Достоєвського, 1г/6; код 31477600) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Львівморепродукти” (м. Львів, вул. Опришківська, 5; код 25236666) суму 541,88 (п'ятьсот сорок одну грн. 88 коп.) – основного боргу. Видати наказ.

     3. В стягненні 1 116,35 грн. –провадження у справі припинити.

4.          В решті позову відмовити.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

      Суддя                                                                                     Тисянчин В. М.