Рішення

від 07.02.2023 по справі 910/12483/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.02.2023Справа № 910/12483/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., розглянувши в

порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Глєбова Олександра Львовича

до Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-30"

про стягнення 132 476,89 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Глєбов Олександр Львович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Арсеналець-30" про стягнення 132 476,89 грн та зобов`язання повернути майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків позовної заяви.

01.12.2022 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (подана 29.11.2022), до якої, зокрема, додано уточнену редакцію позовної заяви.

Відповідно до уточненої позовної заяви, Фізична особа-підприємець Глєбов Олександр Львович просить суд стягнути з відповідача 132 476,89 грн вартості капітального ремонту приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для відшкодування відповідачем виконаного позивачем капітального ремонту нежитлового приміщення, яке було орендоване останнім за договором користування нежитловими приміщеннями № 4 від 28.12.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/12483/22 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено строки надання сторонами відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Через відділ діловодства суду 29.12.2022 відповідачем подано відзив яким заперечено позовні вимоги з огляду на безпідставність та необґрунтованість позову. Також, відповідачем заявлено про застосування правових наслідків спливу строку позовної давності.

Позивачем, 20.01.2023 подано відповідь на відзив, якою спростовує доводи відповідача та заперечення на заяву про застосування правових наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідачем, 31.01.2023 подано заперечення на відповідь на відзив, повторно викладено доводи зазначені у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 28 грудня 2009 року укладено договір користування нежитловими приміщеннями № 4, відповідно до умов якого відповідач надав, а позивач прийняв в користування нежитлове приміщення ("колясочну") на першому поверсі в будинку № 1, по вулиці Милославська, та нежитлове приміщення ("колясочну") на першому поверсі в будинку № 21, по вулиці Милославська у місті Києві.

Відповідно до пункту 1.2. договору приміщення надавалися позивачу під перукарні без права передачі приміщень іншим користувачам.

Термін дії договору користування - з 1 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року (пункт 6.1. договору).

В подальшому, 24 грудня 2012 року сторонами було укладено договір користування нежитловими приміщеннями № 5/12 на тих самих умовах, що і при попередньому договорі.

Термін дії договору користування - з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року (пункт 6.1. договору).

Додатковою угодою № 2 від 30.11.2016 до договору № 5/12 від 24.12.2012 сторони погодили, що термін дії договору продовжується по 31 грудня 2018 року.

Сторонами 01 січня 2019 року було укладено договір про встановлення сервітуту, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу право обмеженого платного строкового користування спільним майном багатоквартирних будинків відповідача.

Відповідно до пункту 2.1. договору сервітут був встановлений щодо нежитлового приміщення ("колясочна"), розташованого на першому поверсі будинку 19 по вулиці Милославській, та нежитлового приміщення ("колясочна"), розташованого на першому поверсі будинку 21 по вулиці Милославській.

Пунктом 4.2.3. договору визначено, що відповідач зобов`язаний надати позивачу право за власний рахунок здійснювати роботи щодо встановлення додаткового обладнання, які пов`язані зі специфікою підприємницької діяльності та не суперечать цільовим призначенням, передбаченим цим договором.

Позивач та Приватне підприємство "Алмаз" (підрядник) 3 серпня 2012 року уклали договір підряду відповідно до умов якого підрядник зобов`язався за дорученням позивача виконати капітальний ремонт нежитлового приміщення ("колясочна") на 1 поверсі по вулиці Милославській, 21, а позивач прийняти та оплатити його.

На виконання умов вказаного договору, позивач та підрядник підписали акт прийому виконаних будівельних робіт від 11.09.2012 на загальну суму 54 378,24 грн.

Позивач та Приватне підприємство "Алмаз" (підрядник) 12 липня 2013 року уклали договір підряду відповідно до умов якого підрядник зобов`язався за дорученням позивача виконати капітальний ремонт нежитлового приміщення ("колясочна") на 1 поверсі по вулиці Милославській, 19, а позивач прийняти та оплатити його.

На виконання умов вказаного договору, позивач та підрядник підписали акт прийому виконаних будівельних робіт від 05.09.2013 на загальну суму 62 003,65 грн.

Судом встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2022, рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/3493/21 скасовано в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про припинення користування та звільнення нежитлових приміщень. Прийнято нове рішення, яким задоволено дану позовну вимогу. Зобов`язано фізичну особу-підприємця Глєбова Олександра Львовича припинити користуватися та звільнити нежитлове приміщення ("колясочна"), розташоване на першому поверсі будинку 19 по вулиці Милославській у місті Києві, та нежитлове приміщення ("колясочна"), розташоване на першому поверсі будинку 21 по вулиці Милославській у місті Києві. Постановою Верховного Суду від 20.09.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 залишено без змін.

Позивач стверджує, що у зв`язку із вирішенням справи № 910/3493/21 з 2022 року у нього утворилося право на повернення коштів витрачених на ремонт приміщень, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

У пункті 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами статті 776 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: 1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; 2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

При цьому, наслідки поліпшення наймачем речі, переданої у найм, визначені у статті 778 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Отже, законодавством закріплено право наймача на проведення поліпшень майна, яке є предметом договору найму, лише за згодою наймача. Поліпшення майна означає проведення в ньому таких змін, завдяки яким суттєво збільшується вартість майна, його корисність, порівняно зі станом, в якому воно було до передачі його наймачу, без зміни функціонального призначення речі.

Відповідно, якщо наймодавець дає згоду на проведення таких поліпшень, він зобов`язується прийняти назад в зміненому стані річ, яка має більш високу вартість, і відшкодувати наймачеві понесені ним витрати на невіддільне поліпшення. Цивільне законодавство надає наймачу альтернативне право щодо вибору форми відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. При цьому право вибору предмета альтернативного зобов`язання належить боржнику, якщо інше не встановлене договором.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №916/685/17.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що, оскільки стан об`єкту оренди був непридатним до використання ним було проведено капітальний ремонт в орендованих приміщеннях, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок відшкодувати орендареві вартість такого ремонту.

У зв`язку з цим, посилаючись на статті 776 та 778 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача відшкодування вартості капітального ремонту у розмірі 132 476,89 грн.

Відповідач, у свою чергу, повністю заперечує позовні вимоги. Щодо доводів позивача про неможливість користуватися приміщеннями, які орендував під перукарні, відповідач стверджує, що позивач почав користуватися об`єктами оренди починаючи з 01 січня 2010 року, жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що у позивача існували будь-які перешкоди в користування нежитловими приміщеннями матеріали справи не містять, а відповідно посилання на положення частини третьої статті 776 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Судом враховано доводи відповідача та встановлено, що позивачем жодним чином не доведено, що спірні орендовані приміщення були непридатними для здійснення його підприємницької діяльності.

Щодо посилань позивача на положення частини першої статті 778 Цивільного кодексу України, якою визначено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця, відповідач зазначає, що не надавав жодного дозволу позивачу на поліпшення об`єкта оренди.

Частина 3 статті 778 Цивільного кодексу України передбачає, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за найм речі.

Водночас, частиною 5 статті 778 Цивільного кодексу України передбачено, якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Тобто, розглядаючи справу по суті, слід встановити наявність згоди орендодавця на здійснення поліпшень, а також встановити вартість витрат наймача на поліпшення і відповідно вирішити питання про наявність підстав їх компенсувати орендарю.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджували б надання згоди відповідачем на здійснення поліпшень орендованих приміщень.

Наведене свідчить про відсутність згоди орендодавця як самостійну підставу для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення вартості невід`ємних поліпшень в порядку статті 778 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідач зазначає про невірно обраний позивачем спосіб захисту, оскільки одночасне застосування до однієї вимоги положень статей 776 та 778 Цивільного кодексу України є невірним, оскільки, розмір витрат орендаря на проведення капітального ремонту, реконструкції не є тотожним поняттю розміру поліпшення орендованого майна, який орендодавець зобов`язаний компенсувати.

Разом з тим, судом досліджено, що пунктом 4.1.3. договору про встановлення сервітуту від 01 січня 2019 року сторони погодили, що позивач зобов`язаний протягом усього строку експлуатації приміщень здійснювати поточний ремонт приміщень.

У відповідності до частини першої статті 776 Цивільного кодексу України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, обов`язок здійснення поточного ремонту покладається на позивача за рахунок його коштів.

Крім того, суд має зазначити, що назви укладених позивачем та підрядником договорів про капітальний ремонт приміщень не відповідають дійсним умовам цих договорів, оскільки визначені ними та актами переліки робіт відповідають визначенню поточного ремонту.

Зазвичай від терміном "капітальний ремонт нерухомого майна" розуміється комплекс ремонтно-будівельних робіт, пов`язаних з відновленням або поліпшенням експлуатаційних показників об`єктів нерухомого майна із заміною або відновленням несучих або огороджувальних конструкцій інженерного обладнання тощо, без зміни будівельних габаритів об`єкта.

А відтак, враховуючи вищевикладені обставини, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу вартості поліпшень орендованого нерухомого майна у загальному розмірі 132 476,89 грн.

Разом з тим, статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Отже, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, та захисту підлягає саме порушене право. При цьому відсутність підтвердженого факту порушення прав позивача з боку відповідача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Встановивши відсутність покладених в основу позову фактичних та юридичних підстав, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Враховуючи відсутність порушеного права позивача, судом відмовлено у задоволенні заяви відповідача про застосування правових наслідків спливу строку позовної давності.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.Ю.Кирилюк