Рішення

від 03.02.2023 по справі 450/1703/19

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/1703/19 Провадження № 2/450/656/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2023 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Данилів Є.О.

при секретарі Ориняк Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Моісєєвої Ольги Ярославівни, лержавного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Труби Оксани Михайлівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Звенигородська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_3 ,

про (предмет позову):

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Труби Оксани Михайлівни № 224186146236 від 01.09.2017 року про реєстрацію права власності на право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в частині реєстрації права власності на сарай позначений за буквою «В»,

суд постановив

позиція позивача(підставапозову): позивач є співвласником 1/ 2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а іншим співвласником з часткою 1/ 2 є ОСОБА_3 . Дане право власності набуте позивачем на підставі Свідоцтва про право на спадщину серія та № 1-1020 від 26.08.2016р. в порядку спадкування після батька ОСОБА_4 . Позивач стверджує, що його батько ОСОБА_4 набув право власності на підставі Свідоцтва на право особистої приватної власності на житловий будинок від 07.07.1995р., яке було видане на підставі рішення виконкому Звенигородської сільської ради № 3 від 19 серпня 1994 року.

Як випливає із реєстру права на нерухоме майно будинковолодіння складається із: Загальна площа (кв.м): 136.8, житлова площа (кв.м): 72.2, Опис: cкладається з п`яти житлових кімнат та кухні. До житлового будинку відносяться такі господарські будівлі та споруди: гараж Б, сарай В, сарай Г, підвал Д, сарай Е, підвал Пд, вбиральня Ж, ворота № 2, хвіртка № 3, огорожа № 4, замощення І, колодязь К. Окрім цього, позивач стверджує, що він має в користуванні 0,20 га земельної ділянки, на якій розташовано його будинок.

На цій основі позивач стверджує, що позначений в його технічному паспорті сарай під літ. Е є тим самим об`єктом, що і належний відповідачці ОСОБА_2 сарай під літ. В. Вважає цим порушене його право власності та просить скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Труби Оксани Михайлівни (з відкриттям розділу), індексний номер: 8383157 від 27.11.2013 про реєстрацію права власності на право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в частині реєстрації права власності на сарай позначений за буквою «В».

Позиція відповідача ОСОБА_2 : заявлені позивачем позовні вимоги не визнала, подала суду відзив на позовну заяву з якого слідує, що позивачем не надано, а у уповноважених органів держави відсутні будь-які документи, які свідчать про правомірність зведення ОСОБА_4 житлового будинку у с. Відники, зокрема, і належного до нього сараю, а отже позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження своїх позовних вимог та не спростовано доводи адвоката відповідачки про відсутність у позивача та його правопопередника підстав для виникнення права власності на сарай та будинок, а також позивачем не доведено, що зареєстрований у позивача сарай літ. Е є тим самим об`єктом, що і належний на праві власності ОСОБА_2 сарай під літ. В.

Позиція відповідачаприватний нотаріусПустомитівського районногонотаріального округуМоісєєва ОльгаЯрославівна: у судове засідання не з`явилася.

Позиція відповідача Державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Труба Оксана Михайлівна: у судове засідання не з`явилася.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 : в судове засідання не з`явилася.

Позиція третьоїособи,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет споруЗвенигородська сільськарада Пустомитівськогорайогу Львівськоїобласті: явку представника у судове засідання не забезпечило.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.

22.05.2019 ухвала про відкриття провадження у справі; 12.08.2019 року клопотання адвоката ОСОБА_2 - Колянковського Т.М. про відкладення розгляду справи; 15.11.2019 року відзив на позов ОСОБА_1 ; 03.12.2019 року заява позивача про ознайомлення з матеріалами справи; 10.12.2019 року заява про уточнення позовних вимог; 12.02.2020 року клопотання позивача про призначення експертизи; 05.02.2020 року відзив на заяву позивача про уточнення позовних вимог; 28.02.2020 року заява позивача про ознайомлення з матеріалами справи; 02.03.2020 року заперечення на клопотаня про призначення експертизи; 03.03.2020 року додаткові пояснення до клопотання про призначення експертизи; 03.03.2020 року ухвала про призначення експертизи; 04.03.2021 року клопотання представника позивача ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи; 12.03.2021 року клопотання представника позивача ОСОБА_5 про ознайомлення з матеріалами справи; 31.03.2021 року клопотання адвоката ОСОБА_2 - Колянковського Т.М. про ознайомлення з матеріалами справи; 29.11.2021 року заява адвоката Колянковського Т.М про відвід судді; 14.12.2021 року клопотання адвоката Колянковського Т.М. про долучення судових рішень; 15.12.2021 року заява адвоката Колянковського Т.М. про застосування позовної давності; 15.12.2021 року клопотання представника позивача ОСОБА_5 про призначення експертизи; 20.01.2022 року заперечення адвоката Колянковського Т.М. на клопотання про призначення експертизи; 26.01.2022 року клопотання представника позивача ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи; 01.03.2022 року клопотання адвоката Колянковського Т.М. про відкладення розгляду справи; 05.04.2022 року заява позивача про ознайомлення з матеріалами справи; 13.04.2022 року додаткові пояснення представника позивача;12.06.2022 року клопотання представника позивача ОСОБА_5 про ознайомлення з матеріалами справи; 19.08.2022 року клопотання адвоката Колянковського Т.М. про відкладення розгляду справи; 22.08.2022 року заява представника позивача ОСОБА_5 про часткову відмову від позовних вимог; 03.10.2022 року клопотання адвоката Колянковського Т.М. про відкладення розгляду справи; 14.11.2022 року клопотання представника позивача ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи; 17.01.2023 року виступ адвоката Смолинець Я.І. у судових дебатах; 31.01.2023 року виступ адвоката Колянковського Т.М. у судових дебатах.

Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.

Позивач є співвласником 1/ 2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а нішим співвласником 1/ 2 частки житлового будинку є ОСОБА_3 . Дані обставини підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованої станом на 11.05.2019 р., згідно якої житловий будинок АДРЕСА_1 , на підставі виданого 26.08.2016 р. свідоцтва про право на спадщину, належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності (по 1/ 2).

Дане право власності набуте позивачем на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстровано в реєстрі за № 1-1020 від 26.08.2016 р. в порядку спадкування після свого батька ОСОБА_4 .

Як вбачається, із вищевказаної інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, будинковолодіння АДРЕСА_1 складається із: Загальна площа (кв.м): 136.8, житлова площа (кв.м): 72.2, Опис: складається з п`яти житлових кімнат та кухні. До житлового будинку відносяться такі господарські будівлі та споруди: гараж Б, сарай В, сарай Г, підвал Д, сарай Е, підвал Пд, вбиральня Ж, ворота № 2, хвіртка № 3, огорожа № 4, замощення І, колодязь К.

Батько позивача - ОСОБА_4 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва на право особистої приватної власності на житловий будинок від 07.07.1995р., яке було видане на підставі рішення виконкому Звенигородської сільської ради № 3 від 19 серпня 1994 року.

Схематичне розміщення будинковолодіння ОСОБА_4 відображено в технічному паспорті на жилий будинок № НОМЕР_1 від 22.06.1995 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а саме житловий будинок складається з п`яти житлових кімнат та кухні, житловою площею 72,2 кв.м., загальною площею 136,8 кв.м. До житлового будинку відносяться такі господарські будівлі та споруди: гараж Б, сарай В, сарай Г, підвал Д, сарай Е, підвал Пд, вбиральня Ж, ворота № 2, хвіртка № 3, огорожа № 4, замощення І, колодязь К.

Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 96092118 від 01.09.2017р.

Згідно матеріалів спадкової справи № 61/2012, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 88 років в с. Відники Пустомитівського району Львівської області.

24.12.2012 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6 , та їй 27.11.2013 р. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно - житловий будинок АДРЕСА_2 , до якого відносяться такі господарські будівлі: Б - вбиральня та № 1 - огорожа. Право власності на успадковане майно зареєстровано за ОСОБА_2 27.11.2013р.

Наявність у власності ОСОБА_6 виключно житлового будинку, підтверджується свідоцтвом на право власності на будинок від 28.07.1997 р., за реєстровим № 58 долученим до позовної заяви, яке видане на основі технічної документації, виготовленої Львівським міжміським БТІ 28.07.1997 р. та матеріалами інвентаризаційної справи.

Згідно наданої БТІ та ЕО копії Інвентаризаційної справи належного ОСОБА_6 будинковолодіння у с. Відники, та наявного в ньому зведеного акту за 1997 рік, дане будинковолодіння складалося з житлового будинку, примикаючи до нього двох веранд, вбиральні та огорожі.

Схематичне розміщення будинковолодіння ОСОБА_6 відображено в технічному паспорті на житловий будинок в с. Відники Пустомитівського району Львівської області від 04.08.1997 року, а саме житловий будинок складається з двох житлових кімнат та кухні, житловою площею 38,6 кв.м., загальною площею 63,4 кв.м. До житлового будинку відносяться такі господарські будівлі та споруди: Б - вбиральня та № 1 огорожа.

З копії Технічного паспорту на житловий будинок в с. Відники, виготовленого 29.08.2017 року Львівським БТІ та ЕО слідує, що будинок збудований у 1912 році, його загальна площа 63,4 кв.м, до будинку відносяться веранди, вбиральня, сарай (підвал), огорожа, хвіртка.

У матеріалах спадкової справи наявна довідка від 17.04.2013 року Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентиризації та експертної оцінки»», згідно якої вбачається, що станом на 17.04.2013 року будинок складається з двох житлових кімнат та кухні, житловою площею 38,6 м. 2, загальна площа будинку 63,4 м. 2.

Згідно зведеного акту спадкової справи № 61/2012, у власності спадкодавця ( ОСОБА_6 ) належав житловий будинок, вбиральня та огорожа. Іншого майна, в тому числі сарай - В, спадкодавець не мав.

Однак, на підставі довідки ОКП БТІ та ЕО № 2/6401 від 29.08.2017 року встановлено, що «Видана ОСОБА_2 про те, що при обстеженні будинковолодіння 29.08.2017р. за адресою с. Відники виявлено житловий будинок загальною площею 63,4 кв.м., 54% зносу, сарай (підвал) літ «В», площею 47,8 кв.м., 65% зносу, вбиральня літ «Б», хвіртка №1, огорожа №2. Згідно архівних даних ОКПЛОР БТІ та ЕО дане будинковолодіння побудовано в 1912 році.

На підставі довідки ОКП БТІ та ЕО № 2/6401 від 29.08.2017 року, 01.09.2017 року приватний онтаріус Пкстомитівського районного нотаріального округу Моісєєва О.Я. внесла зміни до об`єкту нерухомості за № 224186146236 про державну реєстрацію прав власності, внаслідок чого зареєструвала сарай (підвал) літ «В» за відповідачем.

Чинним законодавством не передбачено можливості набуття права власності на майно на підставі інвентаризаційної довідки. Дана реєстраційна дія не відповідає вимогам закону, оскільки Довідка БТІ не може слугувати підставою виникнення права власності на об`єкт нерухомості, який належить позивачу.

Більше того, державний реєстратор не мав права проводити реєстраційну дію, оскільки право власності за відповідачем набуто у порядку спадкування.

Будь-яких документів, зокрема, рішень виконавчого комітету сільської ради про передачу майна, а саме сараю не було.

ОСОБА_7 зі своїми батьками ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та братом ОСОБА_10 були виселені на спецпоселення в Казахстан 12 березня 1947 року із села Водники Бібрського (тепер - Пустомитівського) району Львівської області. На підставі статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вона разом з батьками була реабілітована. Під час виселення у ОСОБА_6 та її батьків ( ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ) було вилучене належне їм рухоме та нерухоме майно, яке знаходилося у селі Відники Пустомитівського району Львівської області.

Як встановлено в преамбулі Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", цим законом ліквідуються наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права, встановлюються компенсація за незаконні репресії та пільги реабілітованим. Статтею 4 цього Закону вирішено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі, в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Протоколом спільного засідання депутатської групи села Відники і Відниківської ради від 26 серпня 1992 року та Рішенням №26 від 26.11.1992 року Комісії з питань поновлення прав реабілітованих громадян Звенигородської сільської Ради заяву ОСОБА_11 про повернення їй вилученого майна, з огляду на факт реабілітації, вирішено задовільнити та забезпечити її поселення в її колишнє помешкання.

Згідно ч. 2 статті 5 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.

Згідно п. 9 постанови ВРУ "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", реабілітовані згідно із статтями 1 та 3 цього Закону особи (їх спадкоємці першої черги) мають право на повернення (відшкодування вартості) вилучених у них будинків, майна (стаття 5). Можливість повернення реабілітованому будинку (його частини) в натурі вирішується з урахуванням конкретних обставин: правомочного проживання там громадян, більшого порівняно з його вартістю розміру затрат на перебудову, потреби у продовженні його використання для соціальних потреб (дитячих закладів, лікарень тощо).

Після повернення з вислання в Україну право власності реабілітованій родині Пліхівських було поновлено, зокрема, Рішенням Виконкому Звенигородської сільської Ради № 2 від 19.08.1994 р. ОСОБА_6 було оформлене право власності на житловий будинок в с. Відники, та 28.07.1997 р. видано Свідоцтво про право власності на житловий будинок в цілому, - домоволодіння з приналежними до нього будівлями та спорудами у селі Відники Пустомитівського району Львівської області.

Після повернення в 1992 році реабілітованої родини ОСОБА_12 в село Відники частину їхньої земельної ділянки займав ОСОБА_4 , 18-го серпня 1994 року сесія Звенигородської сільської ради прийняла Рішення №7 "Про розподіл земельної ділянки між жителями с. Відники п. ОСОБА_4 та реабілітованою п. ОСОБА_6 ", яким доручила земельно-погоджувальній комісії разом із землевпорядником та головою Звенигородської сільської Ради зробити акт обстеження, абрис земельної ділянки та схему розподілу. Такий розподіл було здійснено із врахуванням належних ОСОБА_6 та ОСОБА_4 будинків із приналежними до них господарськими спорудами, про що свідчать їхні підписи на Акті (додаток № 1) та Абрисі (додаток № 2). Актом даної комісії сільської ради, який було складено 26.08.1994 р. встановлено, що площа присадибної ділянки ОСОБА_6 становить 0,14 га., а ОСОБА_4 - за будівельним паспортом 0,06 га, а по факту зайнято ним 0,08 га. Одночасно на Абрисі наведено об`єкти нерухомості, які належали ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 липня 2018 року у справі № 450/3198/17 визнано незаконними та скасовано рішення № 272 Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 23 березня 2012 року в частині погодження технічної документації та надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,20 га у селі Відники Пустомитівського району Львівської області, та виданий 13 листопада 2012 року на підставі даного рішення Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ №158742 на ім`я ОСОБА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 4623683100:03:002:0204; скасовано реєстрацію права спільної часткової власності на земельну ділянку, яка знаходиться у с. Відники Пустомитівського району Львівської області, площею 0,20 га, кадастровий номер земельної ділянки 4623683100:03:002:0204, за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07.04.2021 року дане рішення залишено в силі.

У тому числі, рішенням Пустомитівського районного суду від 02.11.1993 р. по справі № 2-383 встановлено наступні обставини: «Таким чином доведено, що позивач ОСОБА_4 є законним землекористувачем присадибної земельної ділянки розміром 0.20 га, що ніхто у його частини земельної ділянки у встановленому законом порядку не вилучав. Як видно з пояснень Позивача, з схем-плану забудови, затвердженої головою виконкому, Відповідач переставила його огорожу у сторону зменшення його земельної ділянки по пунктирній лінії на схемі так, що крім захоплення його землі фактично позбавила права користування пасікою, шопою, стодолою, пивницею, стайнею, туалетом, гнояркою, кладовою. Рішення про виділ відповідачці цієї частини землі орган місцевої влади не приймав. Таким чином доведено, що відповідачка порушила права законного землекористувача і чинить ОСОБА_4 перешкоди у користуванні присадибною земельною ділянкою та зазначеними господарськими будівлями. Як видно із довідки виконкому сільської ради це питання було предметом розгляду узгоджувальної комісії, яка спір про землекористування фактично відмовилася вирішувати, відіславши сторони в суд. За таких обставин, у відповідності до вимог ст. 44 ЗК України, порушені права землекористувача ОСОБА_4 повинні бути захищені в судовому порядку. Вище зазначені дії відповідача є неправомірними». За наслідком розгляду справи суд вирішив: «Зобов`язати ОСОБА_6 не чинити перешкоду ОСОБА_4 у користуванні його присадибною земельною ділянкою розміром 0.20 га землі (46м.*60м.*40м.*43м, - як зазначено у схемі-плані забудови), та пасікою, пивницею, стодолою, стайнею, туалетом, гноярною, кладовою у с. Водники, Пустомитівського району».

Стосовно висновку експерта № 35/19 про проведення будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи поданого адвокатом відповідача ОСОБА_13 з якого вбчається, що сарай В та вбиральня Б, які належать ОСОБА_2 , не є одним і там самим об`єктом, що і сарай Е та вбиральня Ж, які наведені на технічному паспорті ОСОБА_4 , суд зазначає наступне:

дана експертиза базувалася виключно на вихідних даних, які були подані стороною по справі без врахування доказів іншої сторони.

Щодо твердження позивача, що рішенням Пустомитівського районного суду від 02 листопада 1993 року по справі № 2-383 встановлено факт перебування у користуванні ОСОБА_4 земельної ділянки площею О, 20 га та відсутність на ній будь-яких належних ОСОБА_6 господарських будівель є безпідставним, з огляду на те, що рішення про оформлення права власності ОСОБА_6 на жилий будинок в селі Відники Пустомитівського району Львівської області сільською радою було прийнято у серпні 1994 року, коли також було вирішено спір щодо суміжного землекористування між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ».

Як зазначив, Верховний суд в справі № 450/3198/17 між сторонами, власне спір щодо землекористування та домоволодінь був вирішений між сторонами шляхом прийняття Звенигородською сільською радою, рішення № 7 від 18 серпня 1994 року, яким затверджено акт огляду та абрис розподілу домоволодінь, а також шляхом прийняття наступного ж дня на користь ОСОБА_6 рішення про надання у власність домоволодіння та видачу свідоцтва про це. А факт погодження сторонами конфлікту з таким розподілом шляхом проставляння підписів на акті розподілу та неоспорювання ними даного рішення сільської ради з актом розподілу та абрисом домоволодінь протягом більш як 20 років свідчить про погодження сторонами такого рішення його законність. За таких обставин посилання позивача на рішення Пустомитівського районного суду від 02.11.1993 р. у справі № 2-383 не може бути прийнято до уваги, оскільки воно не стосується правовідносин, які виникли після його прийняття.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необгрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Відповідно до Статті 1 Першого протоколу до Конвенції Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до вимог ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ст. 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 зазначила, що суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що, установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Отже, судове рішення про задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Така державна реєстрація має бути здійснена безпосередньо на підставі згаданого судового рішення без додаткового звернення власника нерухомого майна до суду з позовною вимогою щодо відповідної реєстрації. Судове рішення про задоволення віндикаційного позову є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем лише за умови, що на момент такої реєстрації право власності зареєстроване саме за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру індикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективним.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, пункти 146-147).

Раніше ВП ВС звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Також Велика Палата ВС зазначила, що не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном і фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. (Постанова ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Таким чином, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Труби Оксани Михайлівни № 224186146236 від 01.09.2017 року про реєстрацію права власності на право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в частині реєстрації права власності на сарай позначений за буквою «В», є неефективним способом захисту прав позивача, оскільки визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Труби Оксани Михайлівни № 224186146236 від 01.09.2017 року не призведе до поновлення його порушених прав.

В свою чергу, на теперішній час, у суду немає підстав вважати, що державний реєстратор та інші уповноважені особи, на підставі цього рішення суду (при набранні ним законної сили) не внесуть відповідні зміни до реєстру речових прав.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 141 ЦК України.

Керуючись ст. 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,

ухвалив:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Моісєєвої Ольги Ярославівни, Державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Труба Оксана Михайлівна,

про (предмет позову): визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Труби Оксани Михайлівни № 224186146236 від 01.09.2017 року про реєстрацію права власності на право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в частині реєстрації права власності на сарай позначений за буквою «В», - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 ; ОСОБА_2 , АДРЕСА_4 ; Приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Моісєєва Ольга Ярославівна, м. Пустомити, вул. Грушевського, 72; Державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Труба Оксана Михайлівна, м. Львів Винники, вул. Галицька, 20; ОСОБА_3 , АДРЕСА_5 ; Звенигородська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, с. Звенигород, Львівська область.

Повне рішення суду складено 03.02.2023 року.

СуддяЄ. О. Данилів