Постанова

від 19.06.2023 по справі 450/1703/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/1703/19 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/811/701/23 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Цьони С.Ю.;

позивача ОСОБА_1 та його представника

адвоката Смолинця Я.І.;

адвоката Колянковського Т.М.

представника відповідачки ОСОБА_2 ;

третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 , на рішення Пустомитівського районногосуду Львівської області від 03 лютого 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні2019року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Моісєєвої Ольги Ярославівни та лержавного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Труби Оксани Михайлівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Звенигородська сільська рада Пустомитівського району Львівської області та ОСОБА_3 , в кінцевій редакції позовних вимог якого просив суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Труби Оксани Михайлівни № 224186146236 від 01.09.2017 року про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в частині реєстрації права власності на сарай позначений за буквою «В».

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач є співвласником 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а іншим співвласником з часткою 1/2 є ОСОБА_3 . Дане право власності набуте позивачем в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 і стверджується Свідоцтвом про право на спадщину № 1-1020 від 26.08.2016 року. Також стверджувалося, що батько позивача в свою чергу набув право власності на вищезгаданий будинок на підставі рішення виконкому Звенигородської сільської ради № 3 від 19 серпня 1994 року, що стверджується Свідоцтвом на право особистої приватної власності на житловий будинок від 07.07.1995 року.

Як вбачається із реєстру прав на нерухоме майно, вищезгаданий будинок складається із п`яти житлових кімнат та кухні (загальна площа 136,8 кв.м) і до нього також відносяться такі господарські будівлі та споруди: гараж Б, сарай В, сарай Г, підвал Д, сарай Е, підвал Пд, вбиральня Ж, ворота № 2, хвіртка № 3, огорожа № 4, замощення І, колодязь К. Окрім цього, стверджувалося, що позивач має в користуванні 0,20 га земельної ділянки, на якій розташовано згадане будинковолодіння.

Також стверджувалося, що вищезгаданий сарай під літ. Е є тим самим об`єктом, що і належний відповідачці сарай під літ. В (в подальшому «спірний сарай»). Відтак вважає, що реєстрація за відповідачкою спірного сараю порушує право власності позивача, а тому просив скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Труби О.М. про реєстрацію права власності на спірний сарай за відповідачкою (том 1, а.с. 5-11, 253-259; том 2, а.с. 209-219; том 3, а.с. 207-208).

Оскаржуваним рішенняму задоволенніпозову відмовлено (том 3, а.с. 245-251).

Дане рішення оскаржив представник позивача.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Вважає, що «підставою для відмови у задоволенні позову стало те, що Позивачем обрано неправильний спосіб захисту у справі»,однак такийвисновок судуапелянт вважаєнеправомірним,оскільки «право власності не вибувало у Позивача» (том 4, а.с. 2-16).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, його представника та третьої особи ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника відповідачки ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4);

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77).

Судами встановлено та стверджується матеріалами справи наступне.

26листопада 1992року рішеннямкомісії зпитань поновленняправ реабілітованихгромадян Звенигородськоїсільської ради№ 26 ОСОБА_6 було повернутожитловий будинок,розташованийу с. Відники Пустомитівського району Львівської області, з якого її разом з родиною у 1947 році було виселено на спецпоселення у Казахстан: як реабілітованій на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (том 1, а.с. 191-194). У 1997 році ОСОБА_6 оформила Свідоцтво про право власності на повернутий їй житловий будинок.

Станом на час повернення родини Пліхівських в с. Відники Пустомитівського району Львівської області частину земельної ділянки, на якій знаходився повернутий ОСОБА_6 житловий будинок, займав ОСОБА_5 батько позивача. Відтак, 18серпня 1994року Звенигородська сільська рада прийняла рішення № 7 «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники п. ОСОБА_5 та реабілітованою п. ОСОБА_6 », яким доручила земельно-погоджувальній комісії разом із землевпорядником та головою Звенигородської сільської ради скласти акт обстеження, абрис земельної ділянки та схему розподілу. Такий розподіл було здійснено із врахуванням належних ОСОБА_6 та ОСОБА_5 будинків із приналежними до них господарськими спорудами, про що свідчать їх підписи на акті та абрисі.

Складеним 26 серпня 1994 року актом було встановлено, що площа присадибної ділянки ОСОБА_6 становить 0, 14 га, а ОСОБА_5 - 0, 06 га.

23березня 2012року рішенням Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 272 ОСОБА_5 було надано у власність земельну ділянку площею 0,20 га у с. Відники Пустомитівського району Львівської області та 13листопада 2012року видано на підставі цього рішення Державний акт на право власності на цю земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла і її будинок у с. Відники Пустомитівського району Львівської області успадкувала відповідачка ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 і належний йому у селі Відники Пустомитівського району Львівської області будинок в рівних частинах успадкували його діти: позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_3 .

Успадкувавши будинок померлої ОСОБА_6 , ОСОБА_2 (відповідачка у даній справі) у листопаді 2017 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про скасування вищезгаданих рішення Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 23 березня 2012 року № 272 та виданого на його підставі 13 листопада 2012 року Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 липня 2018 року (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року та постановою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року) вищезгаданий позов ОСОБА_2 було частково задоволено: визнано незаконними та скасовано рішення Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 23 березня 2012 року № 272, виданий на підставі цього рішення 13 листопада 2012 року Державний акт на право власності на земельну ділянку та реєстрацію на цю земельну ділянку за ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

При цьому Верховний Суд, залишаючи касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, у прийнятій ним 07 квітня 2021 року постанові зазначає, що «рішення Звенигородськоїсільської радинародних депутатівПустомитівського районуЛьвівської областівід 18серпня 1994року «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники ОСОБА_5 та реабілітованою ОСОБА_8 » є чинним, відомості про його оскарження ОСОБА_5 чи ОСОБА_6 , в тому числі з підстав неналежної вмотивованості чи невідповідності нормам законодавства в матеріалах справи відсутні.

Доводи касаційної скарги про незгоду ОСОБА_5 із встановленим в акті від 26 серпня 1994 року земельно-погоджувальною комісією порядком користування земельною ділянкою спростовані наявною в матеріалах справи копією цього акту і абрису присадибних ділянок (т. 4 а.с. 44-45), в яких наявний підпис ОСОБА_5 та відсутні будь-які зауваження щодо його незгоди з цим актом і абрисом, або невідповідності відображених в них відомостей дійсним обставинам.

Оригінали акту від 26 серпня 1994 року та абрису присадибних ділянок, копії яких містяться на а. с. 44-45 т.4, були оглянуті судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 27 лютого 2020 року, що підтверджено протоколом та технічним записом судового засідання.

Твердження заявника, що рішенням Пустомитівського районного суду від 02 листопада 1993 року по справі № 2-383 встановлено факт перебування у користуванні ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,20 га та відсутність на ній будь-яких належних ОСОБА_6 господарських будівель є безпідставним, з огляду на те, що рішення про оформлення права власності ОСОБА_6 на жилий будинок в селі Відники Пустомитівського району Львівської області сільською радою було прийнято у серпні 1994 року, коли також було вирішено спір щодо суміжного землекористування між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 » (том 2, а.с. 59-78; том 3, а.с. 87-114).

В суді апеляційної інстанції сторона позивача (апелянта) визнала, що сарай під літерою Е, який зазначений у реєстрі прав на нерухоме майно, як належна до будинку позивача господарська будівля, був збудований батьком позивача ОСОБА_5 на місці іншої господарської будівлі, яка належала до будинку, який був у 1992 році повернутим ОСОБА_6 , однак ця господарська будівля (на твердження апелянта) на той час вже не була придатною до експлуатації. Також визнали, що згаданий сарай під літерою Е з часу його будівництва і по даний час знаходиться у фактичному користуванні сторони позивача. Таким чином, як вбачається з наведеного, даний спір (про визнання незаконним та скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за відповідачкою на сарай під літерою «В» в якості належної до її житлового будинку господарської споруди) насправді спрямований на перегляд вищезгаданих рішень як органу місцевого самоврядування, так і судових якими вирішувався спір між суміжними землекористувачами: спочатку між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а потім між їхніми спадкоємцями: позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 , а відтак цей спір містить ознаки зловживання правом, що (у відповідності до статті 13 ЦК України) не допускається і (у відповідності до частини 3 статті 16 ЦК України) є самостійною підставою для відмови у позові.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне відмітити і наступне.

Саме наклопотання представникапозивача ОСОБА_1 03 березня 2020 року ухвалою суду першої інстанції у справі було призначено комплексну земельно-технічну та будівельно-технічну експертизу спірних об`єктів нерухомості, які знаходяться на суміжних земельних ділянках на яких збудовано належні позивачу та відповідачці ОСОБА_2 житлові будинки в селі Відники Пустомитівського району Львівської області (том 1, а.с. 342).

І згідно Висновку експерта № 17 комплексної земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24 грудня 2020 року «об`єкт нерухомості під літерою ПД (підвал),який належить ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та об`єкт нерухомості сарай підліт.«В» …,який належить ОСОБА_2 на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є однією і тією ж будівлею. Будівля сараюліт.«Е»,яка була розташована над підвалом літ. ПД, належала ОСОБА_1 на праві часткової власності та знаходилась за адресою: АДРЕСА_1 , демонтована» (том 2, а.с. 147-156).

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували вищенаведені висновки експерта.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення позову) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішенняПустомитівського районногосудуЛьвівської областівід 03лютого 2023року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 27 червня 2023 року.

Головуючий: Цяцяк Р. П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.