Постанова

від 22.05.2024 по справі 450/1703/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

справа № 450/1703/19

провадження № 61-11253 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Моісєєва Ольга Ярославівна, державний реєстратор комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Труба Оксана Михайлівна,

треті особи: Звенигородська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 лютого 2023 року у складі судді Даниліва Є. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу

Моісєєвої О. Я., державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Труби О. М., треті особи: Звенигородська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява мотивована тим, що він є співвласником 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а іншим співвласником 1/2 чистки є ОСОБА_3 .

Він набув право власності на вказане майно у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 26 серпня 2016 року № 1-1020. Його батько набув право власності на вказаний вище будинок на підставі рішення виконавчого комітету Звенигородської сільської ради від 19 серпня 1994 року № 3, що підтверджується свідоцтвом на право особистої приватної власності на житловий будинок

від 07 липня 1995 року.

Відповідно до реєстру прав на нерухоме майно вище зазначений будинок складається із п`яти житлових кімнат та кухні, загальною площею 136,8 кв. м,

і до нього також відносяться такі господарські будівлі та споруди: гараж літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», підвал літ. «Д», сарай літ. «Е», підвал літ. «Пд», вбиральня літ. «Ж», ворота № 2, хвіртка № 3, огорожа № 4, замощення І, колодязь літ. «К». Крім того, він має у користуванні 0,20 га земельної ділянки, на якій розташовано будинковолодіння.

ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 27 листопада 2013 року.

Належний йому сарай літ. «Е» є тим самим об`єктом, що належить відповідачці, а саме сарай літ. «В», який зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Труби О. М. від 01 вересня 2017 року № 224186146236.

Вважав, що реєстрація за відповідачкою спірного сараю порушує його право власності, унаслідок чого підлягає скасуванню вищевказане рішення державного реєстратора.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Труби О. М. від 01 вересня 2017 року

№ 224186146236 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у частині реєстрації права власності

на сарай літ. «В».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 лютого

2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у матеріалах спадкової справи наявна довідка від 17 квітня 2013 року обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», згідно з якою станом на 17 квітня 2013 року будинок

АДРЕСА_1 , який прийняла у спадщину відповідачка, складався з двох житлових кімнат та кухні, житловою площею 38,6 кв. м, загальна площа будинку 63,4 кв. м. Відповідно до зведеного акту спадкової справи № 61/2012 у власності спадкодавця відповідачки - ОСОБА_6 перебував житловий будинок, вбиральня та огорожа. Іншого майна, в тому числі сарай літ. «В», спадкодавець не мав.

На підставі довідки обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 29 серпня 2017 року приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу

Моісєєва О. Я. внесла зміни до об`єкту нерухомості № 224186146236 про державну реєстрацію прав власності, унаслідок чого зареєструвала сарай (підвал) літ. «В»

за відповідачем. Проте законом не передбачено можливості набуття права власності на майно на підставі інвентаризаційної довідки. Вказана реєстраційна дія не відповідає вимогам закону, оскільки відповідна довідка бюро технічної інвентаризації не може бути правовою підставою виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна, який належить позивачу. Будь-яких документів, у тому числі рішень виконавчого комітету сільської ради, про передачу спірного сараю у власність спадкодавця відповідача, чи самої ОСОБА_2 не приймалося.

Разом з тим, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу»

Труби О. М. від 01 вересня 2017 року № 224186146236 про реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у частині реєстрації права власності на сарай літ. «В», є неефективним способом захисту прав позивача, оскільки не призведе до поновлення його порушених прав, належним способом захисту прав є подання віндикаційного позову.

Суд послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 залишено без задоволення, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 лютого

2023 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач всуді апеляційної інстанції визнав, що сарай літ. «Е», який зазначений у реєстрі прав на нерухоме майно, як належна до будинку позивача господарська будівля, був збудований батьком позивача - ОСОБА_5 на місці іншої господарської будівлі, яка належала до будинку, який у 1992 році повернуто у власність спадкодавця відповідача - ОСОБА_6 , проте ця господарська будівля, зі слів позивача, на той час вже не була придатною до експлуатації.

Також апеляційним судом установлено, що вказаний сарай літ. «Е» з часу його будівництва перебуває у фактичному користуванні позивача. Таким чином, позов

у цій справі спрямований на перегляд раніше ухвалених рішень органу місцевого самоврядування та відповідних судових рішень, якими вирішувався спір між суміжними землекористувачами, тобто спадкодавцями позивача і відповідача,

а потім між самими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Отже, вказані обставини свідчать про те, що цей спір містить ознаки зловживання правом.

Згідно з висновком експерта товариства з обмеженою відповідальністю «Судово-експертне бюро України» від 24 грудня 2020 року № 17, здійсненого на виконання ухвали суду першої інстанції, об`єкт нерухомості під літ. «ПД» (підвал), який належить ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та об`єкт нерухомості - сарай літ. «В», який належить ОСОБА_2 на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є однією і тією самою будівлею. Будівля сараю літ. «Е», яка була розташована над підвалом літ. «ПД», належала ОСОБА_1 на праві часткової власності та знаходилась за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували вищевказаний висновок експерта.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просив оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 450/1703/19 з Пустомитівського районного суду Львівської області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду

від 19 вересня 2023 року справу передано судді-доповідачеві - Русинчуку М. М., судді, які входять до складу колегії: Антоненко Н. О., Дундар І. О.

У зв`язку з відставкою судді ОСОБА_8 на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Касаційного цивільного суду Червинської М. Є., розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року

№ 585/0/226-24 справу передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачеві

Гульку Б. І., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково не зверну уваги на висновок суду першої інстанції про те, що законом не передбачено можливості набуття права власності на майно на підставі інвентаризаційної довідки, така довідка не може бути підставою виникнення права власності на об`єкт нерухомості, який належить позивачу. Отже, державний реєстратор не мав права здійснювати реєстрацію за відповідачкою права власності на спірний сарай. Крім того, відсутні відповідні рішення виконавчого комітету сільської ради про передачу сараю у власність відповідачки.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки спірний сарай зареєстрований за ним, що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27 серпня 2016 року індексний номер: 31115463. Тобто спірне майно не вибувало з його власності.

Проте оспорюваним рішенням державного реєстратора 01 вересня 2017 року також зареєстровано за відповідачкою право власності на спірний сарай.

Ураховуючи викладене, районний суд дійшов помилкового висновку про те, що права позивача підлягають захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову, оскільки саме скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно є ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 листопада 1992 року рішенням комісії з питань поновлення прав реабілітованих громадян Звенигородської сільської ради № 26 спадкодавцю відповідачки - ОСОБА_6 повернуто житловий будинок, розташований у с. Відники Пустомитівського району Львівської області, з якого її разом з родиною у 1947 році було виселено на спецпоселення у Казахстан: як реабілітованій на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»

(а.с. 191-194, т. 1).

Станом на час повернення родині Пліхівських вказаного житлового будинку

у с. Відники Пустомитівського району Львівської області частину земельної ділянки, на якій він розташований, займав батько позивача - ОСОБА_5

18 серпня 1994 року Звенигородська сільська рада прийняла рішення № 7 «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники ОСОБА_5 та реабілітованою ОСОБА_6 », яким доручила земельно-погоджувальній комісії разом із землевпорядником та головою Звенигородської сільської ради скласти акт обстеження, абрис земельної ділянки та схему розподілу. Такий розподіл було здійснено із врахуванням належних ОСОБА_6 та

ОСОБА_5 будинків із приналежними до них господарськими спорудами, про що свідчать їх підписи на акті та абрисі.

Складеним 26 серпня 1994 року актом було встановлено, що площа присадибної ділянки ОСОБА_6 становить 0,14 га, а ОСОБА_5 0,06 га.

23 березня 2012 року рішенням Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 272 погоджено технічну документацію із землеустрою та надано ОСОБА_5 у власність земельну ділянку, площею 0,20 га, у с. Відники Пустомитівського району Львівської області та 13 листопада 2012 року видано на підставі цього рішення державний акт на право власності на цю земельну ділянку серії ЯМ №158742.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, належний їй будинок

АДРЕСА_1 успадкувала ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом

від 27 листопада 2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 , належний йому будинок

АДРЕСА_1 у рівних частках успадкували його діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 26 серпня 2016 року № 1-1020.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)

від 27 серпня 2016 року індексний номер: 31115463 зареєстровано за позивачем право власності на 1/2 частку житлового будинку

АДРЕСА_1 , до вказаного будинку, у тому числі відноситься сарай літ. «Е», що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 травня 2019 року

(а.с. 75-76, т. 1).

Рішенням державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Труби О. М. від 01 вересня 2017 року № 224186146236 здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі на сарай літ. «В».

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 липня

2018 року у справі № 450/3198/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, позов ОСОБА_2 частково задоволено. Визнано незаконними та скасовано рішення Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 23 березня

2012 року № 272 у частині погодження технічної документації та надання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 0,20 га у селі Відники Пустомитівського району Львівської області, та виданий 13 листопада 2012 року на підставі цього рішення державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ №158742 на ім`я ОСОБА_5 , кадастровий номер земельної ділянки 4623683100:03:002:0204; скасовано реєстрацію права спільної часткової власності на земельну ділянку, яка знаходиться у с. Відники Пустомитівського району Львівської області, площею 0,20 га, кадастровий номер земельної ділянки 4623683100:03:002:0204, за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 450/3198/17 (провадження № 61-6380 св 20) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області

від 27 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого

2020 року залишено без змін.

Верховний Суд при розгляді справи № 450/3198/17 дійшов висновку про те, що рішення Звенигородської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 18 серпня 1994 року «Про розподіл присадибної ділянки між жителем с. Відники ОСОБА_5 та реабілітованою

ОСОБА_10 » є чинним, відомості про його оскарження ОСОБА_5 чи ОСОБА_6 , у тому числі з підстав неналежної вмотивованості чи невідповідності нормам законодавства у справі відсутні. Доводи про незгоду ОСОБА_5 із встановленим в акті від 26 серпня 1994 року земельно-погоджувальною комісією порядком користування земельною ділянкою спростовані наявною у справі копією цього акту і абрису присадибних ділянок, в яких міститься підпис ОСОБА_5 та відсутні будь-які зауваження щодо його незгоди з цим актом і абрисом, або невідповідності відображених в них відомостей дійсним обставинам. Рішенням Пустомитівського районного суду від 02 листопада 1993 року у справі № 2-383 позов ОСОБА_5 задоволено, зобов`язано ОСОБА_10 не чинити перешкод ОСОБА_5 у користуванні його присадибною земельною ділянкою, площею 0,20 га.

Посилання ОСОБА_5 на рішення Пустомитівського районного суду

від 02 листопада 1993 року у справі № 2-383 є безпідставним, оскільки рішення про оформлення права власності ОСОБА_6 на жилий будинок у с Відники Пустомитівського району Львівської області сільською радою було прийнято у серпні 1994 року, коли також було вирішено спір щодо суміжного землекористування між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Згідно з висновком експерта товариства з обмеженою відповідальністю «Судово-експертне бюро України» від 24 грудня 2020 року № 17, здійсненого на виконання ухвали суду першої інстанції, об`єкт нерухомості під літ. «ПД» (підвал), який належить ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та об`єкт нерухомості - сарай літ. «В», який належить ОСОБА_2 на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є однією і тією самою будівлею.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

(частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позивач обрав неефективний спосіб захисту прав, що є самостійною підставою для відмови

у позові, оскільки ОСОБА_1 оспорює рішення державного реєстратора щодо реєстраціє за відповідачкою спірного сараю, проте не заявив вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, тобто обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки при задоволенні заявлених у цій справі позовних вимог позивач буде вимушений повторно звертатися до суду з відповідним позовом.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18), від 11 вересня 2018 року

у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338 цс 18)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373/16 (провадження № 14-2 цс 21) зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження

№ 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження

№ 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження

№ 14-125цс20).

Отже, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається, оскільки не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212 цс 21), якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли правильного висновку про те, що позивач, заявляючи вимогу про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки 01 вересня 2017 року

за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно

і ОСОБА_1 не перебував з нею у договірних правовідносинах.

Якщо позивач вважає, що його право порушене оспорюваним рішенням державного реєстратора, тоді правомірним та ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, й для такого витребування оспорювання рішень уповноважених органів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Вказані висновки суду спростовують основні доводи касаційної скарги про те, що позивачем обрано ефективний спосіб судового захисту своїх прав.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 лютого

2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець