Постанова

від 08.02.2023 по справі 758/6540/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 758/6540/18 Головуючий у суді першої інстанції - Захарчук С.С.

Номер провадження № 22-ц/824/1853/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Одинадцята Київська державна нотаріальна контора, Ківерцівська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання незаконною державну реєстрацію права власності, визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання незаконною державну реєстрацію права власності, визнання права власності, відповідно до якого просили суд визнати недійсним свідоцтво про власності на спадщину за законом видане Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 12 червня 2013 року після смерті ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 на частину квартири АДРЕСА_1 , реєстровий № 3-304; визнати незаконною державну реєстрацію права власності на частини вказаної квартири за ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 по 1/8 частин вказаної квартири; судові витрати покласти на відповідача.

В подальшому, у лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій вказував, що відповідачка по справі в судовому засіданні в грудні 2018 року повідомила, що спірна квартира нею була продана, що підтверджується договором купівлі-продажу від 16 квітня 2016 року, укладеним між відповідачкою та ОСОБА_7 .

Позивач вказував, що звертався до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру, однак ухвалою суду першої інстанції від 08 лютого 2019 року у задоволенні його вимог про забезпечення позову відмовлено.

В ході подальшого розгляду справи, позивачу ОСОБА_1 стало відомо, що спірна квартира знову була відчужена, цього разу на користь представника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_4. на підставі договору дарування від 16 квітня 2016 року.

Позивач вважає, що сам по собі факт незаконного відчуження спірного майна є достатнім та беззаперечним доказом того, що в разі не накладення заборони відчуження такого майна, буде ускладнено або унеможливлено виконання рішення суду у разі задоволення його позовних вимог через можливість подальшого відчуження на користь третіх осіб.

Разом з тим вважає, що накладення арешту не спричинить суттєвих обмежень прав власника майна ОСОБА_4 , а лише обмежить його в праві розпоряджатись спірним майном до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Відтак, ОСОБА_1 просив суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої вважає, що судом було неповно з`ясовано обставини справи, а викладені висновки не відповідають фактичним обставинам справи, чим порушено норми процесуального та матеріального права.

Так, апелянт вказує, що не відповідає дійсності та матеріалам справи висновок суду про не наведення ним обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення або неможливості виконання рішення суду.

ОСОБА_1 вважає, що факт відчуження спірної квартири двічі протягом розгляду справи щодо такого майна вже є достатнім та беззаперечним доказом необхідності вжиття заходів забезпечення позову, оскільки наявна можливість й подальшого відчуження такого майна на користь третіх осіб, що призведе до утруднення або й унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , судові витрати покласти на відповідача.

30 листопада 2022 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори, який по суті є клопотанням про розгляд справи за відсутності третьої особи.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися.

Вирішуючи клопотання подане ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції враховує, що даним учасником справи до суду не подано належних та допустимих доказів на підтвердження його перебування за межами міста Києва на час розгляду справи та не можливості його явки до суду тому визнає дане клопотання не обґрунтованим. При цьому судом враховується, що ОСОБА_4 є обізнаним щодо дати, часу та місця розгляду справи по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні поданої заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову мотивував своє рішення тим, що оскільки у заяві про забезпечення позову не наведено обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову у справі може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких ОСОБА_1. звернувся до суду, то суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову.

Апеляційний суд не погоджується із вказаними висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову не відповідає з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до положень ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 2 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року вказано, що вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст.152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз`яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Так, відповідно до поданої позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати недійсним свідоцтво про власності на спадщину за законом видане Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 12 червня 2013 року після смерті ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 на частину квартири АДРЕСА_1 , реєстровий № 3-304; визнати незаконною державну реєстрацію права власності на частину квартири АДРЕСА_1 , реєстровий № 3-304 за ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 по 1/8 частин вказаної квартири (а.с.1-6).

В матеріалах справи міститься свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 2013 року, з якого вбачається, що його матір`ю є ОСОБА_6 (а.с.8 зворотній бік).

Також в матеріалах справи є свідоцтво про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 від 25 жовтня 2013 року (а.с.11).

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 листопада 2014 року у справі №758/1650/14 було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_6 . Рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 вересня 2014 року скасовано та ухвалено по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено. Визначено ОСОБА_6 додатковий строк в три місяці для подання заяви в нотаріальну контору для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 (а.с.15-17).

Постановою державного нотаріуса Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Кравець Я.М. від 07 лютого 2015 року було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_6 на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.18).

Постановою державного нотаріуса Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолай Л.В. від 08 травня 2018 року було відмовлено дітям спадкодавця - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкове майно, а саме частку квартири АДРЕСА_1 , що належала синові спадкодавця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємицею якого була його мати, яка прийняла спадщину за рішенням суду, але не встигла оформити своїх спадкових прав, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця (а.с.24-25).

Крім того, в матеріалах справи міститься також копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 червня 2013 року, видане державним нотаріусом Четвертої київської державної нотаріальної контори Ткаленко О.В. на ім`я ОСОБА_3 , відповідно до якого спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із частини квартири номер АДРЕСА_1 (а.с.59).

Як вбачається із копії наданого договору купівлі-продажу квартири від 16 квітня 2016 року, ОСОБА_3 (продавець) передає, а ОСОБА_7 (покупець) приймає у власність належну продавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с.60).

Відповідно до договору дарування квартири від 16 квітня 2016 року ОСОБА_7 (дарувальник) подарувала, а ОСОБА_4 (обдаровуваний) прийняв в дар квартиру АДРЕСА_1 (а.с.61).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 квітня 2016 року №57517961 вбачається, що право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4 16 квітня 2016 року (а.с.62).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи зазначені обставини, а також предмет позову, суд першої інстанції дійшов до хибного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову, оскільки як вбачається із матеріалів справи, спірну квартиру було вже двічі відчужено на користь інших осіб.

Таким чином, наявні правові підстави для задоволення поданої заяви про забезпечення позову, оскільки позивач оскаржує саме правомірність державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем по справі ОСОБА_3 в порядку спадкування.

Враховуючи приписи ч.1 ст. 317 ЦК України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, колегія суддів вбачає загрозу відчуження спірного майна на користь третій осіб.

Апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову, не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача.

Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки спірне майно фактично перебуває у його володінні, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому заява про забезпечення позову підлягає до задоволення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, постановлена з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового судового рішення про задоволення поданої заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

Забезпечити позов ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О. Фінагеєв