Рішення

від 21.10.2024 по справі 758/6540/18

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/6540/18

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Обиход В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи - Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, Ківерцівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, правочинів, визнання незаконною державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання незаконною державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх брат - ОСОБА_6 .

Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є його мати - ОСОБА_7 та дружина - ОСОБА_3 .

20.06.2013 ОСОБА_3 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

При видачі вказаного свідоцтва, не було включено до спадкування ОСОБА_7 , оскільки відповідач не повідомила нотаріуса про її існування.

Відповідно до рішенням апеляційного суду міста Києва від 12.11.2014 ОСОБА_7 визначено додатковий строк для прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_6 .

ОСОБА_7 подала до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті сина.

07.02.2015 нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 12.06.2013 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно після смерті ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_3 .

ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.06.2013.

ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

В якості правонаступників до участі у зазначеній вище справі було залучено їх.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08.11.2017, залишеним без змін постановою апеляційного суду міста Києва від 15.02.2018, в задоволені вказаного вище позову було відмовлено.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина до складу якої увійшли: житловий будинок АДРЕСА_2 та 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 .

Вони прийняли спадщину після померлої ОСОБА_7 та отримали свідоцтва на право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_2 .

З приводу спадкового майна у вигляді 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 нотаріусом винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю у них правовстановлюючого документа на квартиру.

Посилаючись на зазначене, просили визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане відповідачу на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , визнати незаконною державну реєстрацію права власності за відповідачем на вказану квартиру та визнати право власності по 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 за кожним з них в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_7 .

У подальшому, позивачами було подано заяву про збільшення позовних вимог від 28.01.2019, у якій вони просили визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_3 на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 від 12.06.2013, визнати незаконною державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину вказаної квартири, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 від 16.04.2016, визнати незаконною державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на вказану квартиру та визнати право власності по 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 за кожним з них в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_7 .

Одночасно, позивачами визначено співвідповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а третіми особами: Одинадцяту київську державну нотаріальну контору, Ківерцівську державну нотаріальну контору, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С.П.

Відповідно до ухвал Подільського районного суду у м. Києві від 26.02.2019 відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у прийнятті заяви від 28.01.2019 та закрито підготовче провадження з призначенням справи до розгляду по суті.

Відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 23.05.2019 скасовано ухвалу Подільського районного суду у м. Києві від 26.02.2019 про відмову у прийнятті заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про збільшення позовних вимог, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 24.09.2020 відмовлено у залученні в якості третьої особи Одинадцяту київську державну нотаріальну контору та залучено в якості третьої особи Головне територіальне управління юстиції в м. Києві.

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 11.11.2021 залучено співвідповідача у справі - ОСОБА_5 .

У подальшому, позивачами було подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій вони додатково просили визнати недійсним договір дарування спірної квартири, укладений 16.04.2016 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та просили визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на вказану квартиру.

У відзиві на позов, ОСОБА_3 , заперечуючи проти позову, вказала на те, що ОСОБА_7 за життя не набула право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , а тому позивачі, які є спадкоємцями останньої не мають право на набуття квартири, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову про визнання за позивачами право власності на частину спірної квартири.

До того ж, ОСОБА_7 дізналася про можливе порушення своїх прав 07.02.2015, отримавши відмову у вчиненні нотаріальної дії, про зазначене також було відомо позивачам, однак з позовом позивачі звернулися з пропуском строку позовної давності.

Посилаючись на зазначені обставини, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Крім того, заперечуючи проти заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_3 вказала на те, що вона звернулася в шестимісячний строк до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після померлого чоловіка, оскільки інші спадкоємці, зокрема, його матір з заявою про прийняття спадщини не зверталися. Померла ОСОБА_7 знала про смерть свого сина та не претендувала на належне йому майно. Всі судові процеси відносно неї були ініційовані позивачем у справі поза волею ОСОБА_7 . За життя ОСОБА_7 не набула права власності на нерухоме майно. Станом на 16.04.2016 вона була єдиним власником квартири та мала право на її відчуження. На час продажу спірної квартири ОСОБА_7 померла, тому вона вважала, що будь-які спори щодо належного їй майна відсутні.

У відповіді на відзив позивачі підтримали свою позицію, викладену у позові, а також вказали на те, що строк позовної давності ними не пропущений.

У письмових поясненнях ОСОБА_4 вказала на те, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири та на даний момент не її власником, оскільки нею квартира подарована ОСОБА_5 .

У письмових поясненнях ОСОБА_5 вказав на те, що він є добросовісним набувачем спірної квартири.

Головне територіальне управління юстиції у м. Києві у письмових пояснення просило розглянути справу відповідно до вимог чинного законодавства та просило розглядати справу за відсутності представника управління.

Ківерцівська державна нотаріальна контора у письмових пояснення просила розглянути справу відповідно до вимог чинного законодавства та просила розглядати справу за відсутності представника контори.

У судове засідання позивачі не з`явилися, подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України ухвалив розглядати справу за відсутності позивачів.

Відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , та треті особи у судове засідання не з`явилися, були повідомлені про дату та час судового засідання належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України ухвалив розглядати справу за відсутності учасників справи.

Від ОСОБА_5 надійшла заява про відкладення розгляду справи. Однак, ураховуючи те, що це не перша заява та за його заявами вже відкладалися судові засідання у справі, відповідно до ст. 233 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу за його відсутності.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (а.с. 13 т.1).

20.06.2013 ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 33 т. 1).

Відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 12.11.2014 рішення Подільського районного суду м. Києва від 12.09.2014 у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про надання додаткового строку для прийняття спадщини, - скасовано, та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_7 задоволено, визначено ОСОБА_7 додатковий строк в три місяці для подання заяви в нотаріальну контору для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а.с. 20-24 т. 1).

29.12.2014 ОСОБА_7 подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлого сина - ОСОБА_6 (а.с. 17 т. 1).

Відповідно до постанови державного нотаріуса Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Кравець Я.М. від 07.02.2015 відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_7 на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з відсутністю згоди спадкоємців щодо внесення змін до свідоцтва про право на спадщину та у зв`язку з дійсністю в повному обсязі свідоцтва про право на спадщину, виданого 12.06.2013 № 3-304 (а.с. 25).

Відповідно до постанови державного нотаріуса Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолая Л.В. від 08.05.2018 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері - ОСОБА_7 на частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця (а.с. 34 т. 1 ).

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 27 постанови від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Як установлено судом відповідно до постанови Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 758/5329/15 провадження № 61-18376св18 у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступники ОСОБА_7 ) до ОСОБА_3 , третя особа - Одинадцята київська державна нотаріальна контора, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 , рішення Подільського районного суду м. Києва від 08.11.2017 та постанову Апеляційного суду м. Києва від 15.02.2018 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено, внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_3 12.06.2013 Четвертою київською нотаріальною конторою, зазначивши, що спадкоємцями указаного у свідоцтві майна ОСОБА_6 , 1948 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його дружина - ОСОБА_3 -1/4 частка та його мати - ОСОБА_7 - 1/4 частка (а.с. 18-21 т.2).

Частинами 4, 5 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Зі змісту вищезазначеної постанови Верховного Суду вбачається те, що ОСОБА_7 прийняла спадщину після спливу строку для її прийняття, скориставшись визначеним їй додатковим строком для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .

Отже, на момент видачі оспорюваного свідоцтва ОСОБА_3 мала право на спадкування, померла ОСОБА_7 скористалася своїм правом та подала до суду позов про внесення змін до зазначеного свідоцтва, який відповідно до постанови Верховного Суду від 13.11.2019 був задоволений, а тому правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.06.2013, виданого ОСОБА_3 немає.

Судом установлено, що 16.04.2016 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 114 т.1), відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність належну продавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України).

16.04.2016 між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдаровуваний) було укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 110 т.2), відповідно до якого дарувальник подарував, а обдаровуваний прийняв в дар квартиру АДРЕСА_1 .

Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 (а.с. 111 т. 2).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Тож розпоряджатись майном може тільки власник.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна були правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 759/14874/15-ц (провадження № 61-10531св20) зазначив, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів правомочної особи.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18)).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й, у першу чергу, відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи підлягають застосуванню у тих правових відносинах, коли їх сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Чинне в Україні право виключає можливість у такому випадку конкуренції позовів та не визнає за позивачем право довільного вибору способу захисту його прав на власний розсуд .

Визначаючи зміст статті 5 ЦПК України, необхідно виходити з того, що, у першу чергу, способи захисту, які застосовуються судом, мають відповідати правовій природі цивільних відносин, що існують між сторонами, й лише у другу чергу, серед зазначених способів захисту, що відповідають правовій природі таких відносин, суд вправі обрати той з них, що забезпечує ефективність такого захисту.

Таке розуміння положень цивільного права випливає з його системного аналізу, структуру якого визначають окремі інститути права, які складають певні норми права, що регулюють однорідні правові відносини.

Отже, у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов`язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з`являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.

Вочевидь, якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником, то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних (зобов`язальних) відносинах один з одним, власник майна може використовувати тільки речово-правові способи захисту (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 справа № 521/20396/18 провадження № 61-12224св21).

Як установлено судом позивачі не є сторонами оспорюваних договорів, а тому їх відносини з відповідачами не носять характер договірних (зобов`язальних) відносин.

Таким чином, позивачі, як власники майна, можуть використовувати тільки речово-правові способи захисту свого порушеного права.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку, викладеного у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), згідно з яким особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже є неефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).

За встановлених фактичних обставин справи між позивачами та відповідачами не виникали договірні відносини, а так само до порушення прав позивачів на спірне майно між сторонами спору не існувало відносних правових відносин, а тому визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору дарування спірної квартири не матиме наслідком повернення її у володіння власника, а отже, правомірним способом захисту є звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Саме такий спосіб захисту відповідатиме правовій природі тих відносин, що виникли між учасниками цього спору.

Виходячи з вищевикладеного, у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання недійсним договору дарування слід відмовити з тих підстав, що такий спосіб захисту не матиме наслідком відновлення порушених прав позивачів як власників спірного майна, враховуючи, що вони не пов`язані з відповідачами договірними відносинами.

Не підлягає задоволенню позов і в частині визнання права власності за кожним з позивачів по 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_7 , виходячи з наступного.

В силу загальних норм ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Як установлено судом, нотаріус відмовив 08.05.2018 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері - ОСОБА_7 на частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця.

Разом з тим, відповідно до постанови Верховного Суду від 13.11.2019 внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_3 12.06.2013 Четвертою київською нотаріальною конторою, шляхом зазначення того, що спадкоємцями указаного у свідоцтві майна ОСОБА_6 , 1948 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його дружина - ОСОБА_3 -1/4 частка та його мати - ОСОБА_7 - 1/4 частка.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).

Доказів того, що позивачі зверталися до нотаріуса із зміненим відповідно до постанови Верховного Суду від 13.11.2019 свідоцтвом про право на спадщину, виданого ОСОБА_3 12.06.2013 для оформлення своїх прав на спадкове майно після померлої матері ОСОБА_7 та їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_7 , останніми суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного, позов про визнання права власності на частину квартиру за адресою: АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_7 (по 1/8 частини за кожним з позивачів) є передчасним і задоволенню не підлягає.

Не підлягає задоволенню і вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на майно, оскільки вона є похідною позовною вимогою.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 74, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , номер і серія паспорта НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , номер і серія паспорта НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 , номер і серія паспорта НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , треті особи - Головне територіальне управління юстиції в м. Києві (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-д, код ЄДРПОУ 34691374) Ківерцівська державна нотаріальна контора (45200, м. Ківерці, вул. Т. Шевченка, 6), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович (04215, м. Київ,вул. Б. Хмельницького, 9, оф. 11), про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, правочинів, визнання незаконною державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. С. Захарчук