Постанова

від 07.02.2023 по справі 352/973/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/973/22

Провадження № 22-ц/4808/162/23

Головуючий у 1 інстанції ХОМИНЕЦЬ М. М.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Луганської В.М.,

суддів: Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.

за участю секретаря- Петріва Д.Б.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Державна установа «Інститут охорони ґрунтів України»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою Державної установи «Інститут охорони ґрунтів України»

на рішення Тисьменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2022 року, ухвалене судом у складі судді Хоминець М.М.,

за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут охорони ґрунтів України», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Івано-Франківська філія ДУ «Інститут охорони ґрунтів» про визнання незаконним призупинення трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказав, що з 08.06.1995 року працює на різних посадах в Івано-Франківській філії ДУ «Інститут охорони ґрунтів», з 12.10.2020 року займає посаду провідного фахівця лабораторії моніторингу земель та агрохімічних досліджень. Наказом директора Івано-Франківської філії ДУ «Інститут охорони ґрунтів» від 31.05.2022 року № 03-К з 01.06.2022 року призупинено дію трудових договорів, до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану працівниками Івано-Франківської філії ДУ «Держгрунтохорона». Згідно доданого списку, в додатку до зазначеного наказу під №4 значиться прізвище позивача. З цим наказом він ознайомився 06.06.2022 року, про що свідчить його підпис з відміткою про дату ознайомлення. Вважає дії відповідача незаконними, оскільки було порушено вимоги чинного законодавства та його трудові права. Місце праці, як і юридична адреса установи, у якій він працевлаштований знаходиться в м. Івано-Франківськ. Жодного документу чи правового акту, у яких встановлено чи зазначено, що роботодавець абсолютно не має можливості надати роботу, а він, як працівник, не має змоги виконувати її, не існує.

Посилаючись на викладене, просив суд, визнати незаконним призупинення з ним трудового договору Івано-Франківської філії державної установи «Інститут охорони грунтів», поновити його в трудових правах, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2022 року по день поновлення на роботі, виходячи із середнього заробітку 925,97 грн на місяць.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 11 серпня 2022 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Державну установу «Інститут охорони ґрунтів України».

Рішенням Тисьменницького районного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 до ДУ «Інститут охорони ґрунтів» задоволено частково.

Визнано незаконним наказ директора Івано-Франківської філії ДУ «Інститут охорони ґрунтів» від 31.05.2022 № 03-К «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з 01.06.2022 трудового договору із ОСОБА_1 .

Стягнуто з Державної установи «Інститут охорони ґрунтів» в особі Івано-Франківської філії ДУ «Інститут охорони ґрунтів» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2022 по 14.08.2022 року у розмірі 2282, 71 грн, судові витрати у розмірі 4664, 30 грн. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернуто до негайного виконання.

Не погодившись з вказаним рішенням, Державна установа «Інститут охорони ґрунтів України» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Тисьменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не врахував положення статей 80, 95 ЦК України та статей 47, 48 ЦПК України, оскільки Івано-Франківська філія Державної установи «Інститут охорони грунтів України» не має статусу юридичної особи, та не може бути учасником судового процесу. Суд першої інстанції не врахував висновки, викладені постанові Верховного Суду в справі №593/98/21, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі №760/32455/19. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд мав закрити провадження у справі.

Судом першої інстанції не враховано, що призупинення трудового договору з позивачем було викликано через об`єктивні обставини, а саме: через бойові дії на території України зменшився обсяг наданих філією послуг, що в свою чергу призвело до неможливості виконання роботодавцем перед працівником зобов`язання надати роботу та виплатити заробітну плату.

Відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.

В судовому засіданні представник відповідача Державної установи «Інститут охорони ґрунтів України» апеляційну скаргу підтримав в межах доводів скарги.

Позивач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не зявилися, про дату, місце та час судового засідання повідомлені належним чином.

З урахуванням положень ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача та його представника.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи заявлені вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що судом були встановлені наступні обставини: позивач ОСОБА_1 та відповідач ДУ «Інститут охорони ґрунтів» в особі Івано-Франківської філії з 08.06.1995 року перебувають у трудових правовідносинах. З 12.10.2020 року позивач займає посаду провідного фахівця лабораторії моніторингу земель та агрохімічних досліджень Івано-Франківської філії ДУ «Інститут охорони ґрунтів», що підтверджується записами у трудовій книжці позивача. Директором Івано-Франківської філії ДУ «Інститут охорони ґрунтів» від 31.05.2022 року видано наказ № 03-К «Про призупинення дії трудового договору з працівниками». Відповідно до цього наказу призупинено дію трудових договорів з працівниками Івано-Франківської філії ДУ «Держґрунтоохорона», у тому числі з позивачем, з 01.06.2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану. Встановивши дані обставини, суд дійшов до висновку, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту неможливості роботодавця забезпечити позивача роботою відповідно до кола його обов`язків, які визначені розділом 2 Посадової інструкції провідного фахівця лабораторії моніторингу земель та агрохімічних досліджень ОСОБА_1 . Відповідач також не довів належними і допустимими доказами обставину, що позивач був позбавлений можливості виконувати свої посадові обов`язки у Івано-Франківській філії ДП «Інститут охорони ґрунтів» у межах посадової інструкції. Наказ ДУ «Держгрунтохорона» № 61-к від 27.04.2022 «Про організацію роботи філій» не є належним доказом на підтвердження існування умов, за наявності яких могла бути застосована норма ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Указами Президента України від 14 березня 2022 року за № 133/2022, від 18 квітня 2022 року за № 259/2022, від 17 травня 2022 року за № 341/2022, від 12 серпня 2022 року за № 573 та від 07 листопада 2022 року за № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні, в тому числі, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Згідно із вказаними вище Указами Президента України, воєнний стан введено на всій території України.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на вищевикладене положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Згідно із частиною 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Також судом встановлено, що відповідач з 15.08.2022 року відновив дію трудового договору з позивачем. Отже у період з 01.06.2022 року до 14.08.2022 року, коли дія трудового договору була призупинена, відповідач не отримував заробітної плати.

У спірних правовідносинах, вирішуючи питання відшкодування позивачу заробітної плати за вказаний період, суд вірно застосував аналогію закону частини 2 статті 235 КЗпП України, відповідно до якої при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року. Відповідно до вказаного Порядку, враховуючи наявну в матеріалах справи довідку про доходи позивача, суд першої інстанції вірно розрахував середній заробіток позивача за період з 01.06.2022 року по 14.08.2022 року включно у розмірі 2282,71 грн та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період 01.06.2022 року по 14.08.2022 року у розмірі 2282,71 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, проаналізувавши надані сторонами докази, повно та всебічно встановив обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову через недоведеність відповідачем передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору, а тому з метою поновлення порушених прав останнього визнав незаконним та скасував оскаржуваний наказ.

Доводи апеляційній скарзі про те, що суд мав закрити провадження у справі, колегія судді вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12.07.2022 року відкрито провадження по справі, суд вирішив справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у судовому зсідання з повідомленням (викликом) сторін, справу призначено до судового розгляду на 11.08.2022 року на 13-00 год.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про те, що Івано-Франківська філія Державної установи «Інститут охорони грунтів України» здійснює свою діяльність без права юридичної особи. Від представника позивача 11.08.2022 року до суду першої інстанції надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідача Державної установи «Інститут охорони грунтів України». Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2022 року залучено у даній справі в якості співвідповідача Державну установу «Інститут охорони грунтів України». Тобто, на час відкриття провадження у справі у суду не було відомостей про те, що Івано-Франківська філія Державної установи «Інститут охорони грунтів України» не є юридичною особою, після надходження заяви від позивача про залучення справі у якості співвідповідача Державної установи «Інститут охорони грунтів України», суд відповідно до вимог ч.1 ст.51 ЦПК України залучив до участі співвідповідачем Державну установу «Інститут охорони грунтів України» і розглянув справу з вимогами позивача саме до юридичної особи - Державної установи «Інститут охорони грунтів України». За клопотання позивача, суд протокольною ухвалою від 14 жовтня 2022 року змінив статус Івано-Франківської філії Державної установи «Інститут охорони грунтів України» з відповідача на третю особу. В даному випадку суд порушив норми процесуального права, оскільки особа, яка не є юридичною особою не може бути учасником справи, однак ця обставина не впливає на правильний висновок суду про задоволення позовних вимог позивача, оскільки стороною у справі, а саме відповідачем є Державна установа «Інститут охорони грунтів України».

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду в справі №593/98/21, №760/32455/19 та суд мав закрити провадження у справі колегія суддів відхиляє, оскільки обставини цієї справи не є тотожними у справах, які розглядалися касаційним судом.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального порушення норм процесуального права і не містять підстав для скасування рішення.

Відповідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення Тисьменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2022 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то витрати відносяться за рахунок скаржника.

Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державної установи «Інститут охорони ґрунтів України», залишити без задоволення.

Рішення Тисьменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 09 лютого 2023 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева