Ухвала

від 31.01.2023 по справі 761/36017/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 761/36017/21

провадження № 61-12484ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія», за участю третьої особи - Первинної профспілки працівників Об`єднаної гірничо-хімічної компанії, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (далі - АТ «ОГХК»), за участю третьої особи - Первинної профспілки працівників Об`єднаної гірничо-хімічної компанії (далі - ППП ОГХК), про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі.

Позов мотивувала тим, наказом від 10 травня 2018 року № 11-к прийнята на посаду діловода відділу кадрів і соціальних питань АТ «ОГХК».

Відповідно до наказу від 18 листопада 2019 року № 24-к переведена на посаду інспектора з кадрів відділу кадрів і соціальних питань АТ «ОГХК».

24 липня 2020 року АТ «ОГХК» вручило ОСОБА_1 повідомлення без дати та номера про зміну в організації виробництва і праці, а також в організаційній структурі управління АТ «ОГХК», у зв`язку з чим, посада, яку вона обіймала відсутня із частковим збереженням функціоналу на посаді діловода організаційно-адміністративної служби. Також, у повідомленні містилась пропозиція про переведення її на посаду діловода організаційно-адміністративної служби із змінами істотних умов праці та попередження про те, що у випадку відмови позивача від переведення на іншу посаду, вона буде звільнена згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

ОСОБА_1 згоди на її переведення на посаду діловода організаційно-адміністративної служби не надала, у зв`язку з чим, відповідно до пункту 6 статті 36 КЗпП України звільнена наказом від 24 вересня 2020 року № 134-к.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки зміни в організації виробництва і праці не відбулися, а лише було затверджено та введено в дію нову організаційну структуру та новий штатний розпис АТ «ОГХК».

Крім того, ОСОБА_1 звернула увагу, що АТ «ОГХК» запропонувало їй не всі вакантні посади, що були на підприємстві відповідно до штатного розпису, на які вона могла претендувати, а лише одну, яку самостійно обрав відповідач на свій розсуд.

08 липня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про переведення її на посаду начальника організаційно-адміністративної служби, яка була наявна відповідно до штатного розпису. Проте в порушення прав позивача, АТ «ОГХК» жодним чином не відреагувало на цю заяву, залишивши її без розгляду.

Також, позивач зазначає, що на час звільнення була членом профспілки та членом виконавчого органу ППП ОГХК, проте відповідач не звертався за згодою до ППП ОГХК, чим порушив її права.

Рішенням від 07 червня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «ОГХК», за участю третьої особи - ППП ОГХК, відмовив.

Постановою від 09 листопада 2022 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до АТ «ОГХК», за участю третьої особи - ППП ОГХК, задовольнив частково.

Визнав незаконним наказ АТ «ОГХК» від 24 вересня 2020 року № 134-к про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із зміною істотних умов праці на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Поновив ОСОБА_1 з 24 вересня 2020 року на роботі на посаді інспектора з кадрів відділу кадрів і соціальних питань АТ «ОГХК».

Стягнув з АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 245 350,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У решті позову відмовив.

Стягнув з АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 908,00 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнув з АТ «ОГХК» 2 453,50 грн судового збору в дохід держави.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у грудні 2022 року, АТ «ОГХК»просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження АТ «ОГХК» зазначає неврахування судом апеляційної інстанцій висновку щодо застосування статтей 32, 36 КЗпП України, викладеного у постанові Верховного СудуУкраїни від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15, у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 677/1060/21.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_1 підстав для визнання незаконним наказу про її звільнення на піставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що із змісту наказу від 24 вересня 2020 року № 134-к ОСОБА_1 звільнена у зв`язку із відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Зміна істотних умов праці (розміру оплати праці, тривалості робочого часу, режиму роботи, зміну розрядів і найменування посад) може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів тощо.

Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці (пункт 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів").

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Отже, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено право власника або уповноваженого ним органу на розірвання трудового договору у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Факт скорочення посади виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19-ц, правовідносини у якій є подібними правовідносинам у цьому випадку.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у АТ «ОГХК» фактично проведена зміна в організації виробництва і праці зі зміною штату працівників, внаслідок чого було ліквідовано відділ кадрів і соціальних питань АТ «ОГХК», скорочено посаду інспектора з кадрів відділу кадрів, яку обіймала ОСОБА_1 , а також створено новий відділ у структури АТ «ОГХК» - організаційно-адміністративну службу, в складі якої передбачено нові посади: референта з основної діяльності, діловода, експедитора транспортного та інженера з оформлення вантажів першої категорії.

Враховуючи це, Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду, що внесення змін до шатного розпису АТ «ОГХК», відповідно до яких посада інспектора з кадрів відділу кадрів, яку обіймала ОСОБА_1 , виведена зі штатного розпису, а тому виключає можливість звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини.

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. Підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Подібна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.

Зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці.

Факт скорочення посади виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини. Визначена частиною третьою статті 32 КЗпП України зміна істотних умов праці та, відповідно, припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України може мати місце тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19 та від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19-ц, від 11 травня 2022 року у справі № 317/161/19.

Верховний Суд погоджується із рішенням суду апеляційної інстанції щодо відсутньої правової підстави для припинення з ОСОБА_1 трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, а тому її позовні вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення її на роботі є обґрунтованими. При цьому, як правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції, що у суду відсутні підстави для скасування наказу про звільнення, оскільки це відноситься до дискреційних повноважений керівника відповідача на підставі рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Підставою касаційного оскарження АТ «ОГХК» зазначає неврахування судом апеляційної інстанцій висновку щодо застосування статтей 32, 36 КЗпП України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15, у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 677/1060/21.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15, як на підставу касаційного оскарження, висновок якої не врахував суд апеляційної інстанції, не знайшла свого підтвердження, оскільки суд апеляційної інстанції застосував норми права та врахував цю постанову, посилаючись на неї у мотивувальній частині рішення.

У постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 677/1060/21 на яку посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права викладено, що до зміни істотних умов праці можна віднести встановлення або скасування деяких додаткових елементів у трудовій функції, якщо основна трудова функція при цьому не змінюється, відбувається збільшення або зменшення обсягу роботи, ступеня самостійності і відповідальності працівника, ступеня інтенсивності роботи, перехід з індивідуальної на колективну організацію праці і навпаки та створюються інші умови, що характеризують трудовий процес.

Посадові обов`язки працівника є також істотними умовами його праці (трудового договору). Зміна посадових обов`язків працівника у випадку виробничої необхідності має розглядатися як зміна істотних умов праці. Якщо працівник не погодиться на таку зміну у встановленому порядку (тобто відмовиться від продовження роботи за колишньою посадою, але з новими посадовими обов`язками), то роботодавець має право звільнити його за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно виходили із того, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, пов`язані, зокрема, з реформою децентралізації та передачею на підставі рішення органу місцевого самоврядування з 15 січня 2021 року на баланс Красилівського ПВКГ об`єктів водопостачання, що спричинило збільшення обсягів роботи, зокрема у начальника Красилівського ПВКГ, який відповідно до наказу від 04 січня 2021 року № 50-ОД виконував обов`язки уповноваженої особи, відповідальної за організацію та проведення спрощених закупівель.

У цій справі, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, фактично проведена зміна в організації виробництва і праці зі зміною штату працівників, внаслідок чого було ліквідовано відділ кадрів і соціальних питань АТ «ОГХК», скорочено посаду інспектора з кадрів відділу кадрів, яку обіймала ОСОБА_1 , а також створено новий відділ у структурі АТ «ОГХК» - організаційно-адміністративну службу, в складі якої передбачено нові посади: референта з основної діяльності, діловода, експедитора транспортного та інженера з оформлення вантажів першої категорії.

Отже, у цій справі, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення, врахував висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах та правильно зазначив, що відбулася фактична зміна в організації виробництва із зміною штату та скороченням посади ОСОБА_1 , а тому це не є зміна істотних умов праці.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Зі змісту касаційної скарги та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, а Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судового рішення, що оскаржене, відсутні.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія», за участю третьої особи - Первинної профспілки працівників Об`єднаної гірничо-хімічної компанії, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська