Постанова

від 09.02.2023 по справі 917/830/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2023 року м. Харків Справа № 917/830/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Слободін М.М.

без виклику учасників справи

розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження без проведення судового засідання за наявними в справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 1378 П)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.10.2022 (повний текст складено 27.10.2022), ухвалене у складі судді Ківшик О.В.

у справі № 917/830/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кондитерська фабрика Ласощі Ням-Ням</a>;

до Фізичної особи - підприємця Букши Катерини Валентинівни,

про стягнення 92 036,99 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Кондитерська фабрика Ласощі Ням-Ням</a> звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Букши Катерини Валентинівни про стягнення 92036, 99 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання умов договору поставки № 21-01-22 від 21.01.2022.

В обґрунтування позову вказує на те, що відповідач не здійснив оплату отриманих товарів у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, встановлені зазначеним договором поставки та законом.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.10.2022 позов задоволено. Стягнуто з ФОП Букши Катерини Валентинівни на користь ТОВ Кондитерська фабрика Ласощі Ням-Ням 92036, 99 грн заборгованості, 8000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2481, 00 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивоване тим, що позивач виконав зобов`язання за вищезазначеним договором щодо здійснення ним поставки товару, а відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором не оплатив отриманий товар на суму 92036,99 грн.

Не погодившись з рішенням, ухваленим судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась ФОП Букша Катерина Валентинівна, яка просить:

- зобов`язати ТОВ Кондитерська фабрика Ласощі Ням-Ням направити до апеляційного суду оригінал Договору поставки № 21-01-22 від 21.01.2022;

- скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 27.10.2022 у справі № 917/830/22 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі;

- стягнути з ТОВ Кондитерська фабрика Ласощі Ням-Ням на користь ФОП Букши Катерини Валентинівни судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує на те, що:

- відповідач договору поставки №21-01-22 від 21.01.2022 не підписував, тобто дії спрямовані на виникнення чи схвалення відповідних правовідносин не вчинялись, а тому вказаний договір не породжує жодних правових наслідків для ФОП Букши К.В.;

- у підписаних сторонами видаткових накладних відсутній строк виконання зобов`язань з оплати постановленого товару, а позивачем не заявлялась в порядку ст. 530 ЦК України вимога про його оплату;

- ФОП Букша К.В. на час ухвалення судового рішення втратила статус фізичної особи- підприємця;

- присуджений оскаржуваним рішенням розміром витрат на професійну правничу допомогу не є співрозмірним зі складністю справи, ціною позову та наданим адвокатом обсягом послуг.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2022 у справі № 917/830/22 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 1378 П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.10.2022 у справі № 917/830/22 залишено без руху; встановлено апелянту десятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме: надати до Східного апеляційного господарського суду докази доплати судового збору у розмірі 2481,00 грн.

03.01.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшла заява про усунення недоліків з додатками, а саме: доказами доплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2481,00 грн.

Беручи до уваги усунення скаржником недоліків, які стали підставою для залишення апеляційної скарги без руху, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.10.2022 у справі № 917/830/22; розгляд апеляційної скарги здійснювати без повідомлення учасників справи; встановлено п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії іншим учасникам справи; зобов`язано ТОВ «Кондитерська фабрика «Ласощі «Ням-Ням» направити до апеляційного суду для огляду оригінал договору поставки № 21-01-22 від 21.01.2022.

20.01.2023 позивач надіслав на електронну адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обгрунтування своїх заперечень вказує таке:

- замовлення кондитерської продукції та її отримання відповідачем підтверджується підписаними видатковими накладними з вказівкою на зазначений договір поставки № 21-0122, що свідчить про виконання договору поставки;

- передбачена Законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару;

- незалежно від наявності або відсутності на час розгляду справи статусу фізичної особи-підприємця, така фізична особа є належним відповідачем по справі, що розглядається за результатами діяльності такої особи, як суб`єкта господарської діяльності.

01.02.2023 відповідач надіслав на електронну адресу суду письмові пояснення по справі, в яких підтримав свої доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи 21.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ласощі "Ням-Ням" та Фізичною особою - підприємцем Букша Катериною Валентинівною укладено договір поставки № 21-01-22.

Відповідно до п. 1.1, 1.2 договору постачальник зобов`язується в порядку та строки, визначені даним Договором, поставити та передати товар у власність Покупця Кондитерські вироби (далі - товар), а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його, на умовах визначених даним Договором. Асортимент, ціна Продукції (з урахуванням ПДВ) визначається на підставі узгодженої та підписаної сторонами Накладної. Ціна товару вказується у товарних накладених, які надаються Постачальником Покупцю разом з партією товару.

Згідно з п. 3.1 договору поставка кожної партії Товару здійснюється на підставі рахунків на оплату Покупця, протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання Постачальником 100% передоплати за таку партію Товару, або Покупець зобов`язується оплатити партії Товару протягом 14 (чотирнадцяти) днів з дня отримання товару, якщо додатково не будуть узгоджені інші умови.

У п. 3.3 договору зазначено, що Товар вважається переданим з моменту оформлення шляхом відмітки про його отримання на екземплярі Накладної (Специфікації) за допомогою підпису представника Покупця, оформленій відповідно до діючого законодавства України.

Відповідно до п. 5.1 договору оплата за Товар здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на умовах 100% передоплати на підставі виставленого рахунку, або протягом 14 днів з дня отримання товару, якщо додатково не будуть узгоджені інші умови.

Позивач не надав суду апеляційної інстанції оригіналу вказаного Договору поставки № 21-01-22, посилаючись на те, що між сторонами 21.01.2022 було досягнуто згоду про укладання договору поставки № 21-01-22 у спрощеній формі шляхом обміну сканованими примірниками цього договору (за звичаями ділового обороту), та цей договір був прийнятий до виконання замовлень із виготовлення кондитерської продукції, яка в подальшому отримувалась відповідачем на підставі видаткових накладних.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. ст. 638 і 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 по справі 338/180/17 зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що 21.01.2022 між сторонами було досягнуто згоди про укладання Договору поставки у спрощеній формі шляхом обміну сканованими примірниками цього договору (за звичаями ділового обороту) та шляхом оформлення видаткових накладних.

Договір був прийнятий до виконання замовлень із виготовлення та поставки кондитерської продукції, яка в подальшому отримувалась відповідачем у відповідності до п.3.3 договору на підставі видаткових накладних.

Так, до позовної заяви позивачем додано копії видаткової накладної № 1441 від 03.02.22 та видаткової накладної № 1440 від 03.02.22 (зворот); копії видаткової накладної № 1645 від 07.02.22 та видаткової накладної № 1646 від 07.02.22 (зворот); копії видаткової накладної № 1644 від 07.02.22 та видаткової накладної № 1817 від 10.02.22 (зворот); копії видаткової накладної № 1818 від 10.02.22 та видаткової накладної № 1819 від 10.02.22 (зворот); копії видаткової накладної № 2045 від 14.02.22 та видаткової накладної № 2046 від 14.02.22 (зворот); копії видаткової накладної № 2048 від 14.02.22 та видаткової накладної № 2047 від 14.02.22 (зворот); копії видаткова накладна № 2044 від 14.02.22 та видаткової накладної № 2212 від 17.02.22 (зворот); копії видаткової накладної № 2213 від 17.02.22 та видаткової накладної № 2407 від 21.02.22 (зворот); копії видаткової накладної № 2408 від 21.02.22 та видаткової накладної № 2409 від 21.02.22 (зворот); копія видаткової накладної № 2410 від 21.02.2022.

Вказані видаткові накладні містять відомості щодо найменування товару, його ціни та кількості з посиланням на Договір поставки № 21-01-22.

Засвідчуючи передачу позивачем вказаного товару, відповідач розписався та проставив печатку підприємства на вказаних видаткових накладних, що також свідчить про прийняття останнім пропозиції щодо укладення договору поставки № 21-01-22. Крім того, факт отримання товару відповідач не заперечував ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Отже, отримання відповідачем замовленої ним кондитерської продукції від позивача свідчить про виконання Договору відповідачем та необґрунтованість його доводів щодо неукладеності та недійсності Договору поставки №21-01-22 від 21.01.2022.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що п. 6 ст. 3 ЦК України визначає, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Необхідно також враховувати, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/11534/18).

Суд оцінює надані позивачем докази на підтвердження наявності господарських відносин з відповідачем щодо поставки йому товару більш вірогідними, аніж посилання відповідача про неукладеність та недійсність договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не вчинялись дії, спрямовані на виникнення та схвалення відповідних правовідносин за договором поставки №21-01-22 від 21.01.2022.

Наявними в матеріалах справи вищевказаними видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, підтверджено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв впродовж лютого 2022 товар на загальну суму 92036,99 грн. Факт отримання товару відповідачем підтверджено.

Приймаючи до уваги, що відповідач не здійснив оплату отриманого товару, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 92036,99 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов Договору поставки № 21-01-22.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами положень ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або Законом.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконання умов Договору поставки позивач передав, а відповідач прийняв впродовж лютого 2022 товар на загальну суму 92036,99 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та не заперечується відповідачем.

Проте, відповідач обов`язок з оплати вартості отриманого товару не виконав, внаслідок чого заборгованість відповідача на момент розгляду справи судом першої інстанції з оплати вартості Товару склала 92036,99 грн.

Приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду доказів сплати вказаної заборгованості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 92036,99 грн основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволенню.

У апеляційній скарзі скаржник стверджує, що позивачем не заявлялась в порядку ст. 530 ЦК України вимога про оплату товару, а отже, на його думку, строк виконання зобов`язань з боку відповідача не настав.

До вказаних тверджень колегія суддів ставиться критично з таких підстав.

Нормою ст. 530 ЦК України передбачена можливість виникнення обов`язку негайного виконання. Такий обов`язок випливає зокрема з припису ч.1 ст. 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту ч.2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення ч.2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Наведене свідчить про помилковість доводів скаржника у апеляційній скарзі про обов`язковість пред`явлення вимоги в порядку ст. 530 ЦК України.

Стосовно тверджень скаржника у апеляційній скарзі про те, що ФОП Букша К.В. на час ухвалення судового рішення втратила статус фізичної особи- підприємця, колегія суддів зауважує наступне.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, ч. 8 ст. 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов`язок виконання зобов`язань не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

У п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 зроблено висновок, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Викладене свідчить, що незалежно від наявності або відсутності на час розгляду справи статусу фізичної особи-підприємця, така фізична особа є належним відповідачем по справі, що розглядається за результатами діяльності такої особи, як суб`єкта господарської діяльності.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Також у апеляційній скарзі апелянт стверджує, що присуджений оскаржуваним рішенням розміром витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи, ціною позову та наданим адвокатом обсягом послуг.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що положеннями ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

При визначенні суми відшкодування адвокатських витрат, суд має виходити з критерію їх реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Як свідчать матеріали справи, між адвокатом Гордієнко Андрієм Івановичем та ФОП Букша К.В. 06.09.2022 було укладено Договір № 08/22 про надання правничої допомоги.

Пунктом 2.1. договору про надання правничої сторони домовились, що гонорар за надання правової допомоги визначається актом виконаних робіт відповідно до кількості годин протягом яких надавалась правова допомога. Вартість однієї години роботи адвоката складає 1000 грн.

На підтвердження отримання професійної правової допомоги позивач надав копію Договору про надання професійно - правничої допомоги, детальний розрахунок вартості гонорару, копію рахунку на оплату від 27.07.2022, копію платіжного доручення від 27.07.2022 №489; Виписку з ЄДРПОУ АО Радник, ордер та свідоцтво адвоката.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Водночас, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування має бути встановлено, що такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 Господарського процесуального кодексу України та у ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

З огляду на приписи ст. 15 Господарського процесуального кодексу України при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як вже зазначалось вище, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 126 ГПК України). Однак, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позов просив суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, обґрунтовуючи тим, що заявлений розмір не є співрозмірним зі складністю справи, ціною позову та наданим адвокатом обсягом послуг.

Проте, господарський суд дійшов вірного висновку, що доводи відповідача є неаргументованими та не підтвердженими жодним доказом чи розрахунком.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду ухвалене з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги відповідача та залишення без змін рішення Господарського суду Полтавської області від 27.10.2022 у справі № 917/830/22.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.10.2022 у справі № 917/830/22 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 27.10.2022 у справі № 917/830/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Шутенко

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя М.М. Слободін