Постанова

від 01.02.2023 по справі 179/2192/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/746/23 Справа № 179/2192/19 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участюсекретаря судовогозасідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Еко-Овочі», третя особа - приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк Ірина Василівна, про скасування рішень про державну реєстрацію договорів оренди та усунення перешкод у здійсненні права власності земельною ділянкою,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 лютого 2019 року вона є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, яка має загальну площу 6,3299 га та розташована на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Вищезазначена земельна ділянка позивачем була успадкована після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після отримання свідоцтва на спадщину та проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222385000:01:001:0018, позивач отримала інформацію, що 09 лютого 2015 року ФГ «Еко-Овочі» було проведено державну реєстрацію права оренди зазначеної земельної ділянки.

Підставою для проведення державної реєстрації права оренди став Договір оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладений між ФГ «Еко-Овочі» та ОСОБА_2 терміном на 49 років. Державна реєстрація договору оренди була проведена 09 лютого 2015 року.

Також позивачка стверджувала, що вказаний факт викликав у неї здивування, так як за життя її батько, з яким вона перебувала у близьких стосунках та тісному спілкуванні, ніколи не повідомляв про намір укласти договір з ФГ «Еко-Овочі», в тому числі на вищевказаний період часу, ОСОБА_2 за життя орендної плати від ФГ «Еко-Овочі» за користування земельною ділянкою на правах оренди ніколи не отримував. Екземпляру договору оренди земельної ділянки ОСОБА_2 ніколи не передавалось.

Так, намагаючись перевірити факт законності укладення вищезазначеного договору оренди землі, та, зокрема, отримати екземпляр договору, позивач, скориставшись послугами адвоката, шляхом направлення адвокатського запиту, прохала ФГ «Еко-Овочі» надати засвідчену належним чином копію договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Еко-Овочі», засвідчені належним чином копії документів, що підтверджують виконання зобов`язання за договором оренди (копії відомостей, розрахункових документів і т.п.), засвідчені копії податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь ОСОБА_2 в межах дії договору оренди землі.

Однак, незважаючи на отриманий адвокатський запит, ФГ «Еко-Овочі» його проігнорувало та жодної інформації позивачці з приводу договору оренди землі та його виконання не надало.

Позивачка вважала, що при укладенні договору оренди землі підпис від імені її батька було вчинено іншою особою, що як наслідок підтверджує відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення даного правочину.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 , як правонаступник ОСОБА_2 в порядку спадкування, вказувала, що її право порушене через безпідставне утримання належної їй земельної ділянки з боку відповідача, у зв`язку із чим, з урахуванням зміни предмету позову, просила суд скасувати державну реєстрацію оскаржуваної додаткової угоди та усунути перешкоди у користуванні земельної ділянки, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «Еко-Овочі», третя особа - приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І.В., про скасування рішень про державну реєстрацію договорів оренди та усунення перешкод у здійсненні права власності земельною ділянкою відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги у повному обсязі.

ФГ «Еко-Овочі», відповідно до ст.360 ЦПК України, подало відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати з ухваленням нового судового рішення по суті даного спору, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 22 квітня 2014 року укладено договір оренди земельної ділянки, площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, між ФГ «Еко-Овочі» та ОСОБА_2 , право оренди зареєстровано 09 лютого 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1 а. с. 16-17).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 13).

Позивач є власником земельної ділянки, площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, розташованої на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 лютого 2019 року, виданого приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харьківської області Вовк І.В., реєстровий номер 264 (т. 1 а. с. 14).

Згідно висновку експерта №3557-21 від 20 вересня 2021 року, складеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз:

- підписи від імені Кравець С.Т. у договорі оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису (т. 2 а. с. 24-26).

З матеріалів спадкової справи №157/2018 року після смерті ОСОБА_2 також установлено, що позивач 23 листопада 2018 року звернулася до приватного нотаріуса Первомайського РНО Харківської області Вовк І.В. із заявою про прийняття спадщини на підставі рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2018 року справа №179/2123/17 (провадження №2-др/179/12/18), яким їй продовжено строк для подання заяви про прийняття спадщини (т. 2 а. с. 74-75).

06 лютого 2019 року позивачеві видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_2 , площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, розташовану на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (т. 2 а. с. 101).

Право власності на земельну ділянку зареєстровано 06 лютого 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1 а. с. 15).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року скасовано додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2018 року у справі №179/2123/17 (провадження №2-др/179/12/18), яким позивачеві продовжено строк для подання заяви про прийняття спадщини (т. 2 а. с. 44-47).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, стверджуючи про набуття права власності на земельну ділянку, площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, не надала доказів вчинення нею передбаченого чинним законодавством комплексу послідовних юридично значимих дій з оформлення відповідного речового права, які б свідчили про завершення юридичного складу набуття повноважень власника нерухомого майна, враховуючи скасування додаткового рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2018 року, яким ОСОБА_1 було продовжено строк для подання заяви про прийняття спадщини, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позовної заяви, оскільки позивач в межах розгляду цього спору не довела набуття у встановленому законодавством порядку речового права, на захист якого подано даний позов і що державна реєстрація права оренди на спірне нерухоме майно за відповідачем порушує таке речове право ОСОБА_1 .

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст.1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1225ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, а також на права на земельну частку (пай) є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.

У справі, яка переглядається, районним судом було установлено, що позивач є власником земельної ділянки, площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, розташованої на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Згідно з ч.1 ст.316, ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями ст.392ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

При цьому, можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у ст.ст.335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Водночас, відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.182ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 2Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів даної справи, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, розташовану на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, зареєстроване 06 лютого 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності:30168447 від 06 лютого 2019 року, та наразі ніким не оспорюється.

При цьому, підставою виникнення права власності ОСОБА_1 на вищевказану земельну ділянку є свідоцтво про право на спадщину за законом від 06 лютого 2019 року, видане позивачці приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І.В. після смерті її батька ОСОБА_2 , реєстр.№264, яке у свою чергу жодною особою не оскаржувалося та є чинним.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45392108 від 06 лютого 2019 року, прийняте приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І.В., на підставі якого було здійснено запис про державну реєстрацію права власності, також не оскаржувалося та є чинним.

Крім того, з матеріалів спадкової справи №157/2018 року вбачається, що після смерті ОСОБА_2 ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем спірної земельної ділянки.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що даному випадку існує не вирішений у встановленому порядку спір про право власності на земельну ділянку.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що відповідно до ч.4 ст.263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі №761/26815/17 зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1316/2227/11 зроблено висновок, що «у ст.1301ЦК України як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування, - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (провадження №12-44гс20) зазначено, що «скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто, без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення».

Під час розгляду даної справи, суд першої інстанції встановив, що додаткове рішення суду, ухвалене у справі №179/2123/17, яким поновлено ОСОБА_1 строк звернення із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на підставі якого позивачці видане свідоцтво про право на спадщину за законом від 06 лютого 2019 року, скасоване постановою апеляційного суду, а тому вважав, що відсутні правові підстави для задоволення вимог позовної заяви.

Проте, такий висновок районного суду є передчасним, адже скасування додаткового рішення у справі №179/2123/17 саме по собі (тобто, без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення, а отже відсутність рішення у справі №179/2123/17 саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні даного позову, оскільки відповідно до ч.1 ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом, визнається недійсним виключно за рішенням суду.

Аналогічний правовий висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №515/417/20, провадження №61-10718св22.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд не в повній мірі з`ясував обставини даної справи, зокрема, що за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи було підтверджено факт підробки підпису ОСОБА_2 у договорі оренди землі від 22 квітня 2012 року, тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Так, особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено ст.205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі ч.1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто, слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (ч.ч.2, 4 ст.207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у ч.3 ст.203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису ч.1 ст.215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил ст.ст.229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто, як у ч.1 ст.215 ЦК України, так і в ст.ст.229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у ст.218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом ст.ст.76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У ст.626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч.3 ст.626 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Загальною істотною умовою цього договору є предмет договору. Також істотними умовами договору оренди є плата, яка стягується з наймача за користування майном (орендна плата) та строк дії договору.

Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму), зокрема, земельної ділянки, хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто, суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У справі, що переглядається, позивачка звернулася з вимогою щодо скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, мотивованою тим, що її батько цей договір не підписував та умови останнього не погоджував.

За встановленими у справі обставинами, оспорюваний договір ОСОБА_2 не підписував та, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору не погоджував.

Натомість, відповідач користується земельною ділянкою.

Разом з тим, відсутні відомості про виконання договору стороною позивача.

З урахуванням викладеного, немає підстав вважати договір оренди земельної ділянки від 22 квітня 2012 року укладеним.

При цьому, такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене та беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 щодо скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Еко-Овочі», прийнятого державним реєстратором Магдалинівського районного управління юстиції Дніпропетровської області Бредихіною М.С., індексний номер 19312168 від 13 лютого 2015 року, номер запису про інше речове право 8715539, дата державної реєстрації 09 лютого 2015 року, та скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Еко-Овочі», прийнятого державним реєстратором приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І.В., індексний номер 45392108 від 06 лютого 2019 року, номер запису про інше речове право 30169952, дата державної реєстрації 09 лютого 2015 року.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.

Відповідно до ч.2 ст.16ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення/земельної ділянки позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

ОСОБА_1 у цій справі наполягає, зокрема, на усуненні їй перешкод у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) земельною ділянкою, площею 6,3299 га, що знаходиться на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222387400:01:001:0017, шляхом зобов`язання ФГ «Еко-Овочі» звільнити вказану земельну ділянку від власних працівників, сільськогосподарської техніки й обладнання, сільськогосподарських культур та надати безперешкодний доступ до останньої.

Так, зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном.

Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов.

Такі висновки наявні й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21).

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, при цьому, оскільки на викладене вище суд першої інстанції належної уваги не звернув, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, на підставі ст.376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про задоволення даного позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Еко-Овочі», третя особа - приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк Ірина Василівна, про скасування рішень про державну реєстрацію договорів оренди та усунення перешкод у здійсненні права власності земельною ділянкою задовольнити.

Скасувати рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та Фермерським господарством «Еко-Овочі» (код ЄДРПОУ: 38580689), прийняте державним реєстратором Магдалинівського районного управління юстиції Дніпропетровської області Бредихіною М.С., індексний номер 19312168 від 13 лютого 2015 року, номер запису про інше речове право 8715539, дата державної реєстрації 09 лютого 2015 року.

Скасувати рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та Фермерським господарством «Еко-Овочі» (код ЄДРПОУ: 38580689), прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І.В., індексний номер 45392108 від 06 лютого 2019 року, номер запису про інше речове право 30169952, дата державної реєстрації 09 лютого 2015 року.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) земельною ділянкою, площею 6,3299 га, що знаходиться на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222387400:01:001:0017.

Зобов`язати Фермерське господарство «Еко-Овочі» (код ЄДРПОУ: 38580689) звільнити земельну ділянку, площею 6,3299 га, що знаходиться на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222387400:01:001:0017, від власних працівників, сільськогосподарської техніки та обладнання, сільськогосподарських культур та надати ОСОБА_1 безперешкодний доступ до вказаної земельної ділянки.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова