Ухвала

від 26.04.2023 по справі 179/2192/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 179/2192/19

провадження № 61-3903ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу фермерського господарства «Еко-Овочі», яка підписана представником Шевченко Ангеліною Григорівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року у справі за позовомОСОБА_1 до фермерського господарства «Еко-Овочі», третя особа - приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк Ірина Василівна, про скасування рішень про державну реєстрацію договорів оренди та усунення перешкод у здійсненні права власності земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до фермерського господарства «Еко-Овочі» (далі - ФГ «Еко-Овочі»), третя особа - приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І. В., про скасування рішень про державну реєстрацію договорів оренди та усунення перешкод у здійсненні права власності земельною ділянкою.

Позовна заява обґрунтована тим, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, яка має загальну площу 6,3299 га та розташована на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. Спірна земельна ділянка позивачем була успадкована після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після отримання свідоцтва на спадщину та проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222385000:01:001:0018, позивач отримала інформацію, що 09 лютого 2015 року ФГ «Еко-Овочі» було проведено державну реєстрацію права оренди зазначеної земельної ділянки.

Підставою для проведення державної реєстрації права оренди став Договір оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладений між ФГ «Еко-Овочі» та ОСОБА_2 терміном на 49 років. Державна реєстрація договору оренди була проведена 09 лютого 2015 року.

Також позивачка стверджувала, що вказаний факт викликав у неї здивування, так як за життя її батько, з яким вона перебувала у близьких стосунках та тісному спілкуванні, ніколи не повідомляв про намір укласти договір з ФГ «Еко-Овочі», в тому числі на вищевказаний період часу, ОСОБА_2 за життя орендної плати від ФГ «Еко-Овочі» за користування земельною ділянкою на правах оренди ніколи не отримував. Екземпляру договору оренди земельної ділянки ОСОБА_2 ніколи не передавалось.

Так, намагаючись перевірити факт законності укладення вищезазначеного договору оренди землі, та, зокрема, отримати екземпляр договору, позивач, скориставшись послугами адвоката, шляхом направлення адвокатського запиту, прохала ФГ «Еко-Овочі» надати засвідчену належним чином копію договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Еко-Овочі», засвідчені належним чином копії документів, що підтверджують виконання зобов`язання за договором оренди (копії відомостей, розрахункових документів і т.п.), засвідчені копії податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь ОСОБА_2 в межах дії договору оренди землі. Однак, незважаючи на отриманий адвокатський запит, ФГ «Еко-Овочі» його проігнорувало та жодної інформації позивачці з приводу договору оренди землі та його виконання не надало.

Позивачка вважала, що при укладенні договору оренди землі підпис від імені її батька було вчинено іншою особою, що як наслідок підтверджує відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення даного правочину.

ОСОБА_1 , як правонаступник ОСОБА_2 , в порядку спадкування, вказувала, що її право порушене через безпідставне утримання належної їй земельної ділянки з боку відповідача, у зв`язку із чим, з урахуванням зміни предмету позову, просила суд скасувати державну реєстрацію оскаржуваної додаткової угоди та усунути перешкоди у користуванні земельної ділянки, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, стверджуючи про набуття права власності на земельну ділянку, площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, не надала доказів вчинення нею передбаченого чинним законодавством комплексу послідовних юридично значимих дій з оформлення відповідного речового права, які б свідчили про завершення юридичного складу набуття повноважень власника нерухомого майна, враховуючи скасування додаткового рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2018 року, яким ОСОБА_1 було продовжено строк для подання заяви про прийняття спадщини, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позовної заяви, оскільки позивач в межах розгляду цього спору не довела набуття у встановленому законодавством порядку речового права, на захист якого подано даний позов і що державна реєстрація права оренди на спірне нерухоме майно за відповідачем порушує таке речове право ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , задоволено. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2022 року скасовано та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Еко-Овочі», прийняте державним реєстратором Магдалинівського районного управління юстиції Дніпропетровської області Бредихіною М. С., індексний номер - 19312168 від 13 лютого 2015 року, номер запису про інше речове право - 8715539, дата державної реєстрації - 09 лютого 2015 року. Скасовано рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Еко-Овочі», прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І. В., індексний номер - 45392108 від 06 лютого 2019 року, номер запису про інше речове право - 30169952, дата державної реєстрації - 09 лютого 2015 року. Ухвалено усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) земельною ділянкою, площею 6,3299 га, що знаходиться на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222387400:01:001:0017. Зобов`язано ФГ «Еко-Овочі» звільнити земельну ділянку, площею 6,3299 га, що знаходиться на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222387400:01:001:0017, від власних працівників, сільськогосподарської техніки та обладнання, сільськогосподарських культур та надати ОСОБА_1 безперешкодний доступ до вказаної земельної ділянки.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач є власником земельної ділянки, площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, розташованої на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, право власності якої наразі ніким не оспорюється, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що даному випадку існує не вирішений у встановленому порядку спір про право власності на земельну ділянку. Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції встановив, що додаткове рішення суду, ухвалене у справі № 179/2123/17, яким поновлено ОСОБА_1 строк звернення із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на підставі якого позивачу видане свідоцтво про право на спадщину за законом від 06 лютого 2019 року, скасоване постановою апеляційного суду, а тому вважав, що відсутні правові підстави для задоволення вимог позовної заяви.

Проте, такий висновок районного суду є передчасним, адже скасування додаткового рішення у справі №179/2123/17 саме по собі (тобто, без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення, а отже відсутність рішення у справі № 179/2123/17 саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні даного позову, оскільки відповідно до частини 1 статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом, визнається недійсним виключно за рішенням суду. Аналогічний правовий висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №515/417/20 (провадження №61-10718св22).

Апеляційний суд зазначив, що позивачка звернулася з вимогою щодо скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, мотивованою тим, що її батько цей договір не підписував та умови останнього не погоджував. За встановленими у справі обставинами, оспорюваний договір ОСОБА_2 не підписував та, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору не погоджував. Натомість, відповідач користується земельною ділянкою. Разом з тим, відсутні відомості про виконання договору стороною позивача. З урахуванням викладеного, немає підстав вважати договір оренди земельної ділянки від 22 квітня 2012 року укладеним. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов. Такі висновки наявні й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21).

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

ФГ «Еко-Овочі» 17 березня 2023 року засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Шевченко А. Г., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 24 березня 2023 року ці недоліки було усунуто, зокрема, подано уточнену касаційну скаргу, у якій ФГ «Еко-Овочі» просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд.

У касаційній скарзі ФГ «Еко-Овочі» однією з підстав касаційного оскарження судових рішень зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Касаційна скарга у цій частині мотивована тим, що відсутній висновок щодо захисту прав у випадку скасування рішення суду першої інстанції, яким особі встановлено додатковий строк на прийняття спадщини, на підставі якого вже отримано свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване право власності, відсутності інших заінтересованих осіб (крім особи, яка набула права власності на підставі додаткового рішення суду, яке в подальшому скасоване), які могли б в судовому порядку визнати свідоцтво про права на спадщину недійсним.

Окрім цього, в уточненій касаційній скарзі ФГ «Еко-Овочі» однією з підстав касаційного оскарження судового рішення зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 211/728/20.

Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третяї статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку (пункт 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України).

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення. Особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Формальна вказівка на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Особою, яка подала касаційну скаргу, не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині.

Окрім цього, оскаржена постанова Дніпровського апеляційного суду ухвалена 01 лютого 2023 року. Постанова Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 211/728/20, на яку посилається у касаційній скарзі ФГ «Еко-Овочі», ухвалено та оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень після ухвалення оскарженого судового рішення. Тому посилання на указану постанову Верховного Суду не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином, особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства «Еко-Овочі», яка підписана представником Шевченко Ангеліною Григорівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року в частині підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України та в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 211/728/20 повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат