Постанова

від 22.05.2023 по справі 179/2192/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 травня 2023 року

м. Київ

справа № 179/2192/19

провадження № 61-3903св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство «Еко-Овочі»,

третя особа - приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк Ірина Василівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фермерського господарства «Еко-Овочі», яка підписана представником Шевченко Ангеліною Григорівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до фермерського господарства «Еко-Овочі» (далі - ФГ «Еко-Овочі»), третя особа - приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І. В., про скасування рішень про державну реєстрацію договорів оренди та усунення перешкод у здійсненні права власності земельною ділянкою.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 лютого 2019 року є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, яка має загальну площу 6,3299 га та розташована на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. Спірна земельна ділянка позивачем була успадкована після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 після отримання свідоцтва на спадщину та проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222385000:01:001:0018, отримала інформацію, що 09 лютого 2015 року ФГ «Еко-Овочі» проведено державну реєстрацію права оренди зазначеної земельної ділянки.

Підставою для проведення державної реєстрації права оренди став договір оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладений між ФГ «Еко-Овочі» та ОСОБА_2 терміном на 49 років. Державна реєстрація договору оренди була проведена 09 лютого 2015 року. Позивачка стверджувала, що вказаний факт викликав у неї здивування, так як за життя її батько, з яким вона перебувала у близьких стосунках та тісному спілкуванні, ніколи не повідомляв про намір укласти договір з ФГ «Еко-Овочі», в тому числі на вищевказаний період часу, ОСОБА_2 за життя орендної плати від ФГ «Еко-Овочі» за користування земельною ділянкою на правах оренди ніколи не отримував. Екземпляру договору оренди земельної ділянки ОСОБА_2 ніколи не передавалось.

Намагаючись перевірити факт законності укладення зазначеного договору оренди землі, та, зокрема, отримати екземпляр договору, позивач, скориставшись послугами адвоката, шляхом направлення адвокатського запиту, прохала ФГ «Еко-Овочі» надати засвідчену належним чином копію договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Еко-Овочі», засвідчені належним чином копії документів, що підтверджують виконання зобов`язання за договором оренди (копії відомостей, розрахункових документів і т.п.), засвідчені копії податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь ОСОБА_2 в межах дії договору оренди землі. Однак, незважаючи на отриманий адвокатський запит, ФГ «Еко-Овочі» його проігнорувало та жодної інформації позивачці з приводу договору оренди землі та його виконання не надало.

Позивачка вважала, що при укладенні договору оренди землі підпис від імені її батька було вчинено іншою особою, що як наслідок підтверджує відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення правочину.

ОСОБА_1 , як правонаступник ОСОБА_2 , в порядку спадкування, вказувала, що її право порушене через безпідставне утримання належної їй земельної ділянки з боку відповідача.

ОСОБА_1 , з урахуванням зміни предмету позову, просила:

скасувати рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Еко-Овочі», прийняте державним реєстратором Магдалинівського районного управління юстиції Дніпропетровської області Бредихіною М. С., індексний номер - 19312168 від 13 лютого 2015 року, номер запису про інше право - 8715539, дата державної реєстрації - 09 лютого 2015 року;

скасувати рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Еко-Овочі», прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І.В., індексний номер - 45392108 від 06 лютого 2019 року, номер запису про інше право - 30169952, дата державної реєстрації - 09 лютого 2015 року;

усунути перешкоди у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) земельною ділянкою, площею 6,3299 га, що знаходиться на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222387400:01:001:0017 зобов`язавши ФГ «Еко-Овочі» (код ЄДРПОУ: 38580689) звільнити земельну ділянку, площею 6,3299 га, що знаходиться на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222387400:01:001:0017, від власних працівників, сільськогосподарської техніки та обладнання, сільськогосподарських культур , надавши ОСОБА_1 безперешкодний доступ до вказаної земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області в складі судді: Ковальчук Т. А., від 12 серпня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

06 лютого 2019 року позивачеві видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_2 площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, розташовану на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (т. 2 а. с. 101). Право власності на земельну ділянку зареєстровано 06 лютого 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1 а. с. 15). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року скасовано додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2018 року справа № 179/2123/17 (провадження № 2-др/179/12/18), яким позивачеві продовжено строк для подання заяви про прийняття спадщини (т. 2 а. с. 44-47);

позивач, стверджуючи про набуття права власності на земельну ділянку, площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, не надала доказів вчинення нею передбаченого чинним законодавством комплексу послідовних юридично значимих дій з оформлення відповідного речового права, які б свідчили про завершення юридичного складу набуття повноважень власника нерухомого майна, з урахуванням скасування додаткового рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2018 року, яким ОСОБА_1 продовжено строк для подання заяви про прийняття спадщини. В цьому випадку існує не вирішений у встановленому порядку спір про право власності на земельну ділянку. Проте позивач шляхом подання даного позову намагається оспорити речове право відповідача виключно у площині здійснення похідних реєстраційних дій щодо майна. Зазначене з огляду на визначений законодавством порядок набуття речових прав на нерухомість та принцип диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) унеможливлює вирішення такого спору судом по суті при розгляді заявлених позовних вимог;

відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки позивач в межах розгляду цього спору не довела набуття у встановленому законодавством порядку речового права, на захист якого подано даний позов і що державна реєстрація права оренди на спірне нерухоме майно за відповідачем порушує таке речове право позивача.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Еко-Овочі», прийняте державним реєстратором Магдалинівського районного управління юстиції Дніпропетровської області Бредихіною М. С., індексний номер - 19312168 від 13 лютого 2015 року, номер запису про інше речове право - 8715539, дата державної реєстрації - 09 лютого 2015 року.

Скасовано рішення про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Еко-Овочі», прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І. В., індексний номер - 45392108 від 06 лютого 2019 року, номер запису про інше речове право - 30169952, дата державної реєстрації - 09 лютого 2015 року.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) земельною ділянкою, площею 6,3299 га, що знаходиться на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222387400:01:001:0017.

Зобов`язано ФГ «Еко-Овочі» звільнити земельну ділянку, площею 6,3299 га, що знаходиться на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер: 1222387400:01:001:0017, від власних працівників, сільськогосподарської техніки та обладнання, сільськогосподарських культур та надано ОСОБА_1 безперешкодний доступ до вказаної земельної ділянки.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

відповідно до частин першої і другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Як вбачається з матеріалів даної справи, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, розташовану на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, зареєстроване 06 лютого 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності:30168447 від 06 лютого 2019 року, та наразі ніким не оспорюється. При цьому, підставою виникнення права власності ОСОБА_1 на вищевказану земельну ділянку є свідоцтво про право на спадщину за законом від 06 лютого 2019 року, видане позивачці приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І. В. після смерті її батька - ОСОБА_2 , реєстр. №264, яке у свою чергу жодною особою не оспорювалося та є чинним. Згідно матеріалів спадкової справи № 157/2018 року після смерті ОСОБА_2 - ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем спірної земельної ділянки. Отже, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що в цьому випадку існує не вирішений у встановленому порядку спір про право власності на земельну ділянку;

під час розгляду даної справи, суд першої інстанції встановив, що додаткове рішення суду, ухвалене у справі № 179/2123/17, яким поновлено ОСОБА_1 строк звернення із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на підставі якого позивачці видане свідоцтво про право на спадщину за законом від 06 лютого 2019 року, скасоване постановою апеляційного суду, а тому вважав, що відсутні правові підстави для задоволення вимог позовної заяви. Проте, такий висновок районного суду є передчасним, адже скасування додаткового рішення у справі №179/2123/17 саме по собі (тобто, без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення, а отже відсутність рішення у справі № 179/2123/17 саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні даного позову, оскільки відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом, визнається недійсним виключно за рішенням суду;

в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд не в повній мірі з`ясував обставини даної справи, зокрема, що за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи було підтверджено факт підробки підпису ОСОБА_2 у договорі оренди землі від 22 квітня 2012 року, тому зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. Згідно висновку експерта №3557-21 від 20 вересня 2021 року, складеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз: підписи від імені ОСОБА_2 у договорі оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису (т. 2, а. с. 24-26);

у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено;

за встановленими у справі обставинами, договір оренди ОСОБА_2 не підписував та, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору не погоджував. Натомість, відповідач користується земельною ділянкою. Разом з тим, відсутні відомості про виконання договору стороною позивача. З урахуванням викладеного, немає підстав вважати договір оренди земельної ділянки від 22 квітня 2012 року укладеним. При цьому, такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом;

таким чином, аналізуючи вищевикладене та беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, колегія суддів зробила висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 щодо скасування рішення про державну реєстрацію. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов. Так, особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин;

за таких обставин, колегія суддів вважала за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, при цьому, оскільки на викладене вище суд першої інстанції належної уваги не звернув, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, на підставі статті 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про задоволення даного позову у повному обсязі.

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Аргументи учасників справи

17 березня 2023 року ФГ «Еко-Овочі» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Шевченко А. Г., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, в якій просило:

скасувати повністю оскаржену постанову апеляційного суду;

направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;

судові витрати у справі, пов`язані зі сплатою судового збору за подання цієї касаційної скарги, покласти на позивача.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності. Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 367/4613/18-ц. У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року в справі № 1527/13038/12 сформульовано позицію про те, що відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Приймаючи оскаржуване рішення суд апеляційної інстанції не врахував позицію Верховного Суду про те, що відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові;

відповідно до пункту 4 частини третьої ст. 411 ЦПК України окремою (самостійною) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Суд апеляційної інстанції безпідставно в основу судового рішення поклав недопустимий доказ - наданий позивачем висновок експерта № 3557-21 від 20 вересня 2021 року про проведення почеркознавчої експертизи та не врахував, що висновок експерта, зроблений з порушенням чинного законодавства. Так, при проведенні почеркознавчої експертизи допущені суттєві порушення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, у зв`язку з чим висновок експерта № 3557-21 від 20 вересня 2021 року, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 179/2192/19, є недопустимим доказом у розумінні статті 78 ЦПК України. Предметом дослідження висновку експерта є документи, отримані з порушенням порядку, встановленого законом, а саме: експертизу проведено на підставі документів, які судом для дослідження експерту не направлялися та після проведення експертизи експертом на адресу суду не поверталися. Так, представником Відповідача, адвокатом Шевченко А.Г. наголошувалося, що при проведенні почеркознавчої експертизи допущені суттєві порушення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, у зв`язку з чим висновок експерта № 3557-21 від 20 вересня 2021 року, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 179/2192/19, є недопустимим доказом у розумінні статті 78 ЦПК України. Предметом дослідження висновку експерта є документи, отримані з порушенням порядку, встановленого законом. На зазначений висновок почеркознавчої експертизи і посилався апелянт як на беззаперечний доказ, а апеляційний суд прийняв цей недопустимий доказ і виключно на підставі цього недопустимого доказу визнав недійсним спірний договір оренди;

при винесенні оскаржуваної постанови апеляційний суд порушив порядок оцінки доказів, зокрема, правило, згідно з яким жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також правило щодо належності, допустимості достовірності кожного доказу, наявного у справі (стаття 89 ЦПК України). Апеляційний суд, всупереч вимогам закону про всебічність, об`єктивність, повноту та безпосередність дослідження доказів (стаття 89 ЦПК України), а також всупереч тому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України) вирішив дану справу, ґрунтуючись лише на тих доказах, які обґрунтовують позицію Позивача. При цьому апеляційний суд не обґрунтував в оскарженій постанові, чому, з яких підстав він бере до уваги одні докази (свідоцтво, про право на спадщину Позивача) і відхиляє інші (факт скасування додаткового рішення суду, яким Позивачу встановлювався додатковий строк для прийняття спадщини, на підставі якого Позивачем отримано свідоцтво про право на спадщину; проведення почеркознавчої експертизи на підставі документів, отриманих з порушенням порядку, встановленого законом);

апеляційний суд безпідставно і необґрунтовано встановлює нібито факт наявності права власності на спірну земельну ділянку у Позивача. При цьому не бере до уваги, що Позивачем не надано доказів вчинення нею передбаченого чинним законодавством комплексу послідовних юридично значимих дій з оформлення відповідного речового права, які б свідчили про завершення юридичного складу набуття повноважень власника нерухомого майна, з урахуванням скасування додаткового рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2018 року по справі № 179/2123/17, яким Позивачу продовжено строк для подання заяви про прийняття спадщини. Суд може захистити тільки те право Позивача, яке їй належить. У цьому випадку у позивача відсутнє будь-яке право на спірну земельну ділянку, Відповідач його не порушив, а відтак заявлений позов поданий на захист не існуючого права.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року касаційну скаргу в частині підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України та в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 211/728/20 повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ФГ «Еко-Овочі» про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року відмовлено.

12 травня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18; від 20 серпня 2021 року у справі № 751/1710/17; від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17; від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17; від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15; від 24 лютого 2021 року у справі № 367/4613/18-ц; від 03 березня 2021 року у справі № 1527/13038/12; від 03 серпня 2022 року у справі № 520/15132/19; від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17; від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16; від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13; від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 13 квітня 2022 року у справі № 520/16580/18; від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц; від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19; від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17; від 16 червня 2021 року у справі № 686/25728/19; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 22 квітня 2014 року укладено договір оренди земельної ділянки, площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, між ФГ «Еко-Овочі» та ОСОБА_2 , право оренди зареєстровано 09 лютого 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до висновку експерта №3557-21 від 20 вересня 2021 року, складеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз: підписи від імені ОСОБА_2 у договорі оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Додатковим рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2018 року в справі №179/2123/17 поновлено ОСОБА_1 строк звернення з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнавши причину пропуску поважною.

Згідно матеріалів спадкової справи № 157/2018 року після смерті ОСОБА_2 23 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Первомайського РНО Харківської області Вовк І.В. із заявою про прийняття спадщини на підставі додаткового рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2018 року в справі №179/2123/17.

06 лютого 2019 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_2 , площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, розташовану на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Право власності на земельну ділянку площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, зареєстровано 06 лютого 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 6,3299 га, кадастровий номер 1222387400:01:001:0017, розташованої на території Шевченківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 лютого 2019 року, виданого приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І. В., реєстровий номер 264.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 179/2123/17 апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2018 року скасовано. У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких підстав.

Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абзац 1 частини першої статті 638 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що:

«укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373//16-ц (пункт 67) звернула увагу на те, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов (такі висновки наявні й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, за змістом пункту 49 якої з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення, а позов про виселення є негаторним)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) вказано, що:

«реєстрація права оренди ТОВ «Міжлісся» на земельну ділянку, коли договір оренди ОСОБА_6 фактично не підписувала, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права. На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договору оренди (запису про проведену державну реєстрацію), проведеної ДП «Центр державного земельного кадастру» щодо земельної ділянки площею 1,2056 га, яка належить ОСОБА_6 та розташована на території Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

апеляційний суд встановив, що відповідно до висновку експерта № 3557-21 від 20 вересня 2021 року, складеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, підписи від імені ОСОБА_2 у договорі оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису;

за таких обставин, оскільки договір оренди землі від 22 квітня 2014 року є неукладеним, обставини, які свідчили б про те, що договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), внаслідок чого кваліфікація договору як неукладеного виключалася, відсутні, тому апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позов.

Аргумент касаційної скарги про те, що в позивача відсутнє порушене право і право власності на спірну земельну ділянку, оскільки скасоване додаткове рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2018 року в справі №179/2123/17 необґрунтований, оскільки скасування судового рішення саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення (див. пункт 7.22 постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).

Аргумент касаційної скарги про те, що висновок експертизи є недопустимим доказом колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України).

Ухвала про призначення експертизи направляється особам, яким доручено проведення експертизи, та учасникам справи. Об`єкти та матеріали, що підлягають дослідженню, направляються особі, якій доручено проведення експертизи (провідному експерту або експертній установі) (частина третя статті 104 ЦПК України).

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2020 року:

клопотання представника позивача ОСОБА_7 про витребування доказів задоволено.

витребувано докази з: головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області оригінали документів паперової пенсійної справи які містять підписи пенсіонера, відносно ОСОБА_2 ;

Первомайського міськрайонного суду Харківської області оригінали усіх аркушів кримінальної справи № 1-237/10, за ознаками частини першої статті 203 КК України, які містять підпис ОСОБА_2 , з метою подальшого використання в якості вільних зразків при проведенні почеркознавчої експертизи;

Первомайського міськрайонного суду Харківської області оригінали усіх аркушів кримінальної справи № 1-237/10, які містять підпис ОСОБА_2 , до моменту повернення з експертної установи, після проведення почеркознавчої експертизи;

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2020 року:

призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз (49000, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 17, офіс 361);

на вирішення експертів поставлено питання: чи виконано підпис в договорі оренди земельної ділянки від 22 квітня 2014 року, укладеному між ОСОБА_2 та ФК «ЕКО-ОВОЧІ», у лівому нижньому куті кожної сторінки договору та графі «Орендодавець» розділу 5 «Реквізити та підписи Сторін» договору ОСОБА_2 чи іншою особою?

витрати на проведення експертизи покладено на позивача - ОСОБА_1 ;

попереджено експертів про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за завідомо неправдивий висновок експерта або відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків.

для проведення експертизи в розпорядження експертів направлено: копію даної ухвали; оригінал договору № 31681 від 03 листопада 2005 року про користування електричною енергією, укладений між ОСОБА_2 та АК «Харківобленерго»; архівну пенсійну справу гр. ОСОБА_2 , оригінали документів з кримінальної справи № 1-237/10 за частиною першою статті 203 КК України; матеріали цивільної справи № 179/2192/19 провадження № 2/179/197/20 з долученими до неї документами.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення; оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства «Еко-Овочі», яка підписана представником Шевченко Ангеліною Григорівною, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков