Рішення

від 07.02.2023 по справі 520/2301/22

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 р. Справа № 520/2301/22

Харківський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків,61057) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України № 8527306-2414-2030 від 03.06.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення щодо сплати земельного податку з фізичних осіб винесено з порушеннями вимог податкового законодавства, оскільки відповідачем не враховано, що позивач був власником частини приміщень у будівлях, розташованих за адресою, позивач не є власником земельної ділянки, земельна ділянка, щодо якої позивачу нараховано земельний податок, не є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу та ним отримана, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача через систему «Електронний суд» надав до суду відзив на позов, в якому вказав, що земельний податок нараховано ОСОБА_1 у відповідності та на підставі вимог чинного законодавства. Так, контролюючий орган вважає, що оскільки за договором купівлі продажу від 27.02.2019 за реєстровим № 1478, нежитлова будівля (яку придбала позивач) площею 197,2 кв.м. знаходиться на земельній ділянці площею 0,0988 га, то земельний податок слід нараховувати, виходячи саме із площі вказаної земельної ділянки. Таким чином, на думку відповідача, позивач повинна сплачувати податок на належне їй нерухоме майно, враховуючи загальну площу земельної ділянки, на якій це майно розташовано.

Представник позивача через систему «Електронний суд» надав до суду відповідь на відзив, в якій вказав на помилковість розрахунку податку на нерухома майно, який проведено відповідачем, зокрема без врахування того, що земельна ділянка, на якій розташовано майно позивача належить до комунальної власності та зареєстровано обмеження у її користуванні. Представник позивача також звернув увагу суду, що земельний податок позивачу нараховано за всю площу земельної ділянки, на якій розміщено належне їй нерухоме майно, без врахування того, що на такій земельній ділянці розміщені інші об`єкти нерухомості.

Положеннями ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно ч.2 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України: за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду.

Відповідно 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Оскільки на території м. Харкова з 24.02.2022 ведуться активні бойові дії, суд ухвалює рішення по справі за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 27.02.2019 за реєстровим № 1478, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Свергуновою Вікторією Андріївною (далі - Договір купівлі-продажу), належить право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 197, 2 кв.м. по АДРЕСА_2 .

Згідно з п. 1 Договору купівлі-продажу, нежитлова будівля розташована на неприватизованій земельній ділянці кадастровий номер 6310137900:01:001:0030 площею 0.0988 га, - цільове призначення для експлуатації нежитлової будівлі.

Відповідно до даних, вказаних у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №ПВ-0002928202019, виданому 27 березня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Свергуновою Вікторією Андріївною, зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки: вид обмеження: охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта транспорту; площа земельної ділянки (її частини), на яку поширюється дія обмеження: 0.0197 гектарів; підстава для виникнення обмеження у використанні земельної ділянки: Закон, «Про трубопровідний транспорт». 15.05.1996; строк дії обмеження: безстроково.

За Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку за кадастровим номером 6310137900:01:001:0030, дана земельна ділянка належить до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільовим призначенням даної земельної ділянки є: розміщення та експлуатація об`єктів дорожнього сервісу, вид використання: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

Контролюючим органом винесено податкове-повідомлення рішення від 03.06.2021 року № 8527306-2414-2030, відповідно до якого позивачу донараховано податкові зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2021 рік.

Доказів адміністративного оскарження вищевказаного податкового повідомлення-рішення до суду не надано.

Не погоджуючись із такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

ПК України встановлено принцип платності користування землею, який реалізується у двох формах: земельний податок, який сплачується власниками земельних ділянок, а також постійними користувачами земельних ділянок державної або комунальної власності; орендна плата, яка справляється на умовах договору оренди за надані у строкове користування земельні ділянки державної або комунальної власності (підпункт 14.1.147 статті 14 ПК України).

Стаття 206 ЗК України визначає, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій пункту 287.1 статті 287 ПК України, датою виникнення податкового обов`язку із справляння плати за землю власниками землі та землекористувачами є день виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.6 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа № 804/4739/16).

Така позиція відповідає висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 7 липня 2015 року у справі 826/12388/13-а: «Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно».

Таким чином, на усіх власників чи користувачів земельними ділянками покладається обов`язок із плати за землю, зокрема у вигляді земельного податку. При цьому у разі набуття права власності чи оренди на нерухоме майно обов`язок із сплати земельного податку або орендної плати покладається на власника/орендаря нерухомого майна, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою.

Тобто, позивач є платником земельного податку за земельну ділянку, на якій розміщені нежитлові приміщення, що належать їй на праві приватної власності.

Водночас, суд приймає до уваги посилання позивача на те, що земельний податок позивачу нараховано за всю площу земельної ділянки, на якій розміщено належне їй нерухоме майно, без врахування того, що на такій земельній ділянці розміщені інші об`єкти нерухомості.

Так, пунктом 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до п.286.1 ст.286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЗК України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до статті 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Згідно з пп.14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПК України, дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Згідно з п.п.14 п.24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, до Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про земельні ділянки, зокрема як нормативна грошова оцінка: значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з пп. 8 п. 22 цього Порядку.

Кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів: НЗК:НКК, де НДК - дванадцятизначний номер кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових зон становить 999999999999), в якому останні дві цифри відокремлюються від перших десяти двокрапкою; НКК - тризначний номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових кварталів у межах кадастрової зони становить 999).

Отже, виходячи із системного аналізу норм права, базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, нормативна грошова оцінка земельної ділянки проводиться у визначеному законом порядку, підставою для нарахування податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п.2-1 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Відповідно ч.1 ст. 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Згідно з ч. 5 ст. 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр", на отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Враховуючи вищенаведені правові норми та обставини справи, позивач як власник нежитлових приміщень наділений обов`язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок) пропорційно до площі нежитлової будівлі, яка йому належить. При цьому, такий податок нараховується контролюючим органом виключно із врахуванням (на підставі) даних державного земельного кадастру (п.286.1 ст. 286 ПК України).

Під час розгляду справи встановлено, що розрахунок земельного податку позивачу здійснювався на підставі площі земельної ділянки розміром 0,0988 га, про що відповідач зазначає у відзиві на позов.

Водночас, витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 161299233 підтверджено, що у власності ОСОБА_1 перебуває об`єкт житлової нерухомості площею 197,2 кв.м. (адреса - АДРЕСА_2 ), який набутий позивачем на підставі договору купівлі - продажу № 1478 від 27.03.2019.

Отже, розрахунок земельного податку відповідачем зроблено, виходячи з розміру площі земельної ділянки0,0988 га, при цьому до суду не надано доказів того, що використаний для розрахунку земельного податку у межах спірних правовідносин числовий показник площі земельної ділянки відповідає площі земельної ділянки (з пропорційною часткою прибудинкової території) у розумінні приписів ПК України., тобто відповідачем не надано деталізованого розрахунку частини земельної ділянки пропорційно до займаної площі нежитловим приміщенням, що належить позивачу.

Контролюючим органом при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не встановлено кількість користувачів земельної ділянки, та при визначенні позивачу земельного податку не враховано площу частки земельної ділянки кожного співвласника у праві власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці. Доказів протилежного до суду не надано.

Отже, суд зазначає, що відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами ПК України.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом під час нарахування земельного податку не враховувались та не використовувались дані Державного земельного кадастру, не наведено доказів врахування частини загальної площі земельної ділянки без визначення її пропорційності до площі нежитлового приміщення, яке належало позивачу.

Окрім того, контролюючим органом при розрахунку земельного податку за 2021 рік не враховано, що позивач 21.10.2021 року за договором купівлі продажу № 2515 реалізувала належне їй майно за адресою АДРЕСА_2 на корсить ТОВ «Маріїнське», тобто позивач користувалась земельною ділянкою не весь 2021 рік. Доказів протилежного до суду не надано, у розрахунку не наведено.

Також суд враховую позицію позивача про неправомірне застосування контролюючим органом при розрахунку суми земельного податку показника Кф із визначенням 3, оскільки до Державного земельного кадастру внесені відомості про цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:01:001:0030 - 12.11 (Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу), а Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджений Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 визначає за таким кодом показник Кф - 2,5.

Вказані обставини вливають на визначення коректної суми плати на землю, яку має сплачувати позивача, та, водночас, є окремим доказом протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

При цьому суд з врахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 у справі №803/1672/16, не може самостійно визначити суму податку, що належить сплатити позивачу, не тільки з підстав дискреційних повноважень контролюючого органу щодо цього питання, а також і за відсутності відомостей щодо даних Державного земельного кадастру та пропорційності частини загальної площі земельної ділянки відносно площі нежитлового приміщення, яке належало позивачу.

Додатково суд також звертає увагу, що відповідачем, всупереч вимог ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2022 року не надано до суду доказів направлення/вручення податкового повідомлення рішення № 8527306-2414-2030 від 03.06.2021 року.

Натомість, контролюючий орган у відзиві на позов обмежився посиланням лише на трек-номер поштового відправлення № 6130119798151, за яким, однак, дані у системі АТ «Укрпошта» відсутні https://track.ukrposhta.ua/tracking_RU.html

З огляду на зазначене, суб`єктом владних повноважень у контексті розуміння ст. 42 Податкового кодексу України не надано до суду належних доказів направлення на адресу позивача спірного податкового повідомлення рішення № 8527306-2414-2030 від 03.06.2021 року.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін, у тому числі правова позиція позивача щодо чинності окремих підзаконних нормативно-правових актів, порушення процедури надіслання контролюючим органом оскаржуваного рішення, тощо, є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Клопотання відповідача про надання додаткового строку для подання відзиву на позов втратило актуальність та не розглядається окремо судом, у зв`язку з надання контролюючим органом через систему «Електронний суд» відзиву на позов з додатковими доказами на його обґрунтування.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків,61057) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 8527306-2414-2030 від 03.06.2021, яким ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 ) визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб (код платежу 18010700) за 2021 рік у розмірі 178632 (сто сімдесят вісім тисяч шістсот тридцять дві) гривні 18 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 1786 (одна тисяча сімсот вісімдесят шість) грн. 32 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43983495).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя А.С.Мороко