Постанова

від 01.12.2022 по справі 914/338/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2022 р. Справа №914/338/20

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Гриців В.М. (головуючий), Зварич О.В., Малех І.Б.

секретар судового засідання Гілевич С.Р.

з участю прокурора у справі Майорчак В.М., представники: Міністерства оборони України - Гудима В.О., ДП МОУ Західвійськбуд - Уракіна Л.-Г.І., МПП Фірма Західбуд - Луцик В.Д. - директор, Андрейків Ю.Я. адвокат,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Господарського суду Львівської області (суддя Мороз Н.В.) від 12 травня 2022 року у справі №914/338/20 за позовом: Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави, в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України, до відповідача-1: Малого приватного підприємства Фірма Західбуд, до відповідача-2: Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд; про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України, до малого приватного підприємства «Фірма Західбуд», Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд», про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.07.2003, укладеного між державним підприємством Міністерства оборони України «Західвійськбуд» та малим приватним підприємством «Фірма Західбуд» щодо продажу будівель розташованих за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Підзамче № 5а загальною площею 626,9 кв. м., а саме нежитлові будівлі: майстерня літера «І» площею 387 кв. м., кузня літера «И» площею 92,8 кв. м., КТП літера «О» площею 60,4 кв. м., побутове приміщення літера «Ж» площею 34,7 кв. м., гараж літера «К» площею 52 кв. м. та застосувати наслідки недійсності правочину; витребування цього майна від малого приватного підприємства «Фірма Західбуд» на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне майно належало на праві загальнодержавної власності державі в особі Верховної Ради України і перебувало в повному господарському віданні державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд». 16.07.2003 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №8, відповідно до якого продавець (відповідач-2) продав, а покупець (відповідач-1) як переможець конкурсу купив будівлі, розташовані за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Підзамче, 5а загальною площею 626,9 кв. м., а саме нежитлові будівлі: майстерня літера «І» площею 387 кв. м., кузня літера «И» площею 92,8 кв. м., КТП літера «О» площею 60,4 кв. м., побутове приміщення літера «Ж» площею 34,7 кв. м., гараж літера «К» площею 52 кв. м.

Прокурор вважає, що оскаржуваний договір укладений з порушенням встановленого порядку відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України, встановленого законодавством, чинним на дату укладення договору, оскільки відсутні докази надання уповноваженими органами (Верховною радою України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством оборони України) дозволу на відчуження державного майна за договором купівлі-продажу будівель від 10.07.2003. Натомість, такий продаж був здійснений на підставі бізнес-плану на 2003 рік, затвердженого начальником центрального спеціалізованого будівельного управління МО України 10.02.2003, але без відповідного дозволу органу управління майном, оскільки начальнику централізованого будівельного управління Міністерства оборони України наказом Міністра оборони України від 14.07.1999 №212 «Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України», були делеговані повноваження лише здійснювати оперативне функціональне управління державним підприємством, яке створене на базі розформованих будівельних організацій і установ. Повноважень щодо відчуження майна державних підприємств цим наказом йому не делеговано.

Ураховуючи, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника (Міністерства оборони України) не з його волі, воно має бути повернуте навіть добросовісним набувачем, оскільки ст. 388 ЦК України передбачає можливість витребування майна від добросовісного набувача, яке вибуло від власника поза його волею.

З приводу позовної давності прокурор зазначив, що ні прокуратурі, ні позивачу не було відомо про порушення вимог законодавства при укладенні договору зі сторони ДП МОУ «Західвійськбуд», оскільки позивачем не надавався дозвіл на відчуження спірного майна. Вважає, що перебіг позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника необхідного обсягу дієздатності, тобто, отримали можливість вивчити договір на предмет його законності. Територіальним Західним КРУ Міністерства оборони України була проведена ревізія на ДП «Західвійськбуд», результати якої викладені в акті від 09.08.2008, але у вказаному акті зазначено про відчуження на підставі бізнес - плану ДП «Західвійськбуд» на 2003 рік іншого майна розташованих у військовому містечку №371 (с. Малехів Жовківського району Львівської області) 7 об`єктів нерухомості, а не майна, яке є предметом спору у даній справі, яке розташоване у м. Стрий.

Прокурор подав клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності з аналогічними мотивами. Посилався на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 17.10.2018 у справі №362/44/17, відповідно до якої позовну давність у даному випадку слід обчислювати з дня, коли про порушення права довідався орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.05.2022 в позові відмовлено повністю.

З рішенням Господарського суду Львівської області від 12.05.2022 не погодився заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону і оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції не враховано той факт, що обізнаність про наявність оспорюваного договору не є підставою для висновку про пропуск строку позовної давності, а тому позовну давність слід обчислювати з моменту, коли саме прокурор та міністерство дізналися про порушення закону при укладенні такого договору, а відтак строк позовної давності для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України не сплив.

Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 12 травня 2022 року у справі №914/338/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного на рішення Господарського суду Львівської області від 12 травня 2022 року у справі №914/338/20. Витребувано з Господарському суду Львівської області матеріали справи №914/338/20.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 призначено розгляд справи на 08.09.2022.

02.09.2022 на адресу апеляційного суду надійшло письмове пояснення від апелянта.

07.09.2022 до Західного апеляційного господарського суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому воно просило рішення Господарського Львівської області від 12 травня 2022 року у справі №914/338/20 скасувати, а апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону задовольнити повністю.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 розгляд справи відкладено на 27.10.2022.

27 жовтня 2022 року судове засідання не проводилось у зв`язку із повітряною тривогою.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 призначено розгляд справи на 17.11.2022.

16.11.2022 на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від МПП Фірма Західбуд в якому воно просить залишити рішення Господарського Львівської області від 12 травня 2022 року у справі №914/338/20 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 розгляд справи відкладено на 01.12.2022.

Сторони були повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухав пояснення представників і вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні з огляду на таке.

За матеріалами справи, відповідно до статуту державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд", затвердженого наказом Міністра оборони України №27 від 29.01.1998, зареєстрованого 24.06.1998, підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України, що є органом управління майном. Згідно з п. п. 2.1, 4.2, 4.4 вищевказаного статуту, підприємство створене з метою виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних сил України і інших замовників - юридичних та фізичних осіб України та інших держав незалежно від форм власності. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.

Відповідно до п. 1.8 рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області від 19.12.2002 №388, вирішено оформити право власності та видати свідоцтво про право власності на будівлі та споруди по вул. Підзамче, 5а у м. Стрий Львівської області на праві загальнодержавної власності за державою в особі Верховної Ради України в повному господарському віданні державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд».

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №37800 від 16.04.2003, нежитлові будівлі та споруди, які розташовані за адресою: м. Стрий, вул. Підзамче, 5а, а саме: майстерня літера «І» площею 387 кв. м., кузня літера «И» площею 92,8 кв. м., КТП літера «О» площею 60,4 кв. м., розчинний вузол літера «Р» площею 108 кв. м., будівля сторожа літера «Г» площею 17,2 кв. м., побутове приміщення літера «Ж» площею 34,7 кв. м., гараж літера «К» площею 52 кв. м., гараж літера «Л» площею 124,7 кв. м., гараж літера «М» площею 140,2 кв. м., пожежний щит літера «П» площею 2,2 кв. м., киснева літера «Т» площею 2,8 кв. м., навіс літера «Н», вбиральня літера «Б», належать на праві загальнодержавної власності за державою в особі Верховної Ради України в повному господарському віданні державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд».

10.02.2003 начальником Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України Д.В. Ісаєнком затверджений бізнес-план державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" на 2003 рік, п. 17 якого передбачено продаж в І кварталі 2003 року розчинного вузла та прилягаючих будівель і споруд в м. Стрий, вул. Підзамче, 5а.

16.07.2003 між ДП МО України «Західвійськбуд» (Продавець) та Малим приватним підприємством «Фірма Західбуд» (Покупець), укладено договір купівлі-продажу, згідно із яким продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, розташоване за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Підзамче, 5а загальною площею 626,9 кв. м., а саме нежитлові будівлі: майстерня літера «І» площею 387 кв. м., кузня літера «И» площею 92,8 кв. м., КТП літера «О» площею 60,4 кв. м., побутове приміщення літера «Ж» площею 34,7 кв. м., гараж літера «К» площею 52 кв. м. Згідно з п. 2.1 договору, загальна вартість майна у цьому договору складає 21381,6 грн., у тому числі ПДВ. Відповідно до п. п. 1.4 та 1.5 договору майно, що є його предметом, обліковується на балансі продавця, як інші необоротні матеріальні активи. Продавець гарантує законність набуття права власності на дане майно. Відповідно до п. 5 договору, продавець гарантує, що він володіє всіма необхідними правами, пов`язаними з продажем майна і продаж здійснює на підставі ст. 36 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 7 Закону України «Про власність», а також те, що майно на момент укладення цього договору та акту прийому-передачі не продане, не подароване, не обтяжене суперечками, під забороною та в заставі не перебуває, на нього також не мають претензій треті особи.

Згідно з інформаціїєю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.12.2019, зазначене майно, а також додатково розчинний вузол літера «Р» площею 108 кв. м., розташований за тією ж адресою, який не був предметом оскаржуваного договору, належить малому приватному підприємству «Фірма Західбуд» на праві приватної власності згідно з договором купівлі-продажу від 16.07.2003.

Стаття 121 Конституції України передбачає, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Згідно з ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", ст. 10 Закону України "Про оборону України", Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі ЗС України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби ЗС України надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.

Зважаючи на те, що предметом спірного договору купівлі - продажу було державне майно, суд першої інстанції обгрунтовано вважав подання означеного позову прокурором правомірним з огляду на можливість порушення спірним правочином інтересів держави.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до ст. 74 ГК України, майно державного підприємства закріплюється за ним на праві господарського віддання. Право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ч. 1 ст. 136 ГК України).

За змістом ст. 317, 326 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють, відповідно, органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно з чинними в період 1997-2011 Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997, Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006, Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства.

Як вже зазначено, 16.07.2003 між ДП МО України «Західвійськбуд» (продавець) та Малим приватним підприємством «Фірма Західбуд» (покупець), укладено договір купівлі-продажу, згідно із яким продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, розташоване за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Підзамче, 5а загальною площею 626,9 кв. м. На дату винесення оскаржуваного рішення право власності на майно, яке було предметом цього договору, зареєстроване за відповідачем 1.

Відповідно до ст. 655, 656 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Аналогічні положення діяли й на момент укладення оскаржуваного договору, а саме, норми ЦК УРСР 1963, Закон України «Про власність», Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» у відповідних редакціях.

Відповідно до ст. 4, 37 Закону України "Про власність", власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України. Статтями 224, 225 ЦК УРСР встановлено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Встановлено, що спірне нерухоме майно було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання відповідача - 2.

Відповідно до п. п. 3 «ж» п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України № 888 від 21.08.1997, в редакції, чинній на час існування відповідних відносин, Міністерство оборони України, здійснює управління військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, і надає Кабінету Міністрів України інформацію про результати інвентаризації військового майна Збройних Сил за минулий рік.

Згідно з ч. 5 ст. 75 ГК України (в редакції на момент укладення оспорюваного договору) передбачено, що відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством України.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України). Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України. В ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст.203 ЦК України закріплені положення про те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення норм права, передбачених в цьому Кодексі, інших актах цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1999 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в пункті 10 роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 №02-05/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням угод недійсними» вказується на те, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Оскільки спірний договір був укладений 26.03.2003, то при оцінці його на предмет дійсності чи недійсності повинно застосовуватися законодавство, яке діяло на момент його вчинення.

Стаття 48 ЦК УРСР, який діяв на час укладення оспорюваного договору, встановлює що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про власність», лише власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Згідно з п. п. 4.2., 4.4. статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд», воно засноване на майні Збройних Сил України, його майно є державною власністю, закріплюється за ним на праві повного господарського відання (пункт 4.2 Статуту) і відчуження засобів виробництва, що є державною власністю здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлюється законодавством.

Відповідно до преамбули та п. 1 Положення «Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю», затв. наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 № 1447 (в редакції на час укладення оспорюваного договору), положення визначало, зокрема, порядок відчуження майна шляхом продажу державного майна, закріпленого за державними підприємствами.

Пунктом 4 Положення визначено, що відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством, але після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном, за погодженням з Фондом державного майна або його регіональними відділеннями.

При цьому, п. 6 Положення передбачає передачу до органу управління майном та Фонду державного майна України пакета документів, зокрема, звернення підприємства; техніко-економічне обґрунтування доцільності відчуження майна та використання коштів; акт про оцінку вартості основних засобів, які підлягають відчуженню згідно з даними бухгалтерського обліку за встановленою формою; акт про інвентаризацію основних засобів, які підлягають відчуженню; акт про технічний стан майна; звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) та інші.

Відповідного пакету документів, передбаченого в п. 6 цього Положення для отримання дозволу на відчуження майна не подавалось, дозвіл на відчуження спірного майна, передбачений у Положенні, не надавався. Таким чином, оскаржуваний договір був укладений всупереч законодавству, чинному на дату його укладення. Відповідач 2 позов визнав повністю.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання відповідача 1 на те, що дозволом на відчуження спірного майна служив Бізнес-план ДП МОУ «Західвійськбуд», що передбачав цей продаж, оскільки такий Бізнес-план був затверджений начальником централізованого будівельного управління Міністерства оборони України, якому відповідні повноваження делеговані Наказом Міністра оборони України № 212 від 14.07.1999 «Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України». Як вбачається з вказаного наказу, начальнику централізованого будівельного управління делеговано лише здійснення оперативного функціонального управління державним підприємством, яке створене на базі розформованих будівельних організацій і установ. Повноважень щодо відчуження майна державних підприємств, надання дозволу на відчуження майна цим наказом йому не делеговано.

За своїм правовим характером і змістом бізнес-план підприємства не підміняє собою дозвіл чи волевиявлення власника майна на відчуження об`єктів нерухомості, а є лише документом, що відображає докладне техніко-економічне обгрунтування комерційної діяльності підприємства, яка планується на відповідний період, з обстеженням ринку, капіталовкладеннями, враховуючи фінансові й економічні наслідки цих дій. На такий висновок не впливає посада чи повноваження особи, яка затвердила бізнес-план.

Зі змісту Наказу Міністра оборони України №212 від 14.07.1999 «Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України» не вбачається також надання начальнику централізованого будівельного управління Міністерства оборони України права підписувати господарські договори від імені юридичної особи ДП МОУ «Західвійськбуд», підміняючи собою статутні органи підприємства.

Обгрунтовано не прийнято до уваги судом першої інстанції посилання відповідача - 1 на те, що в пункті 3 "в" Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, зазначено, що дія цього Положення не поширюється на майно Збройних Сил України. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» у відповідній редакції, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо. Відповідач - 2, відповідно до положень п. п. 2.1., 4.2. статуту, є Державним підприємством Міністерства оборони України, заснованим на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Це підприємство створене з метою виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних сил України і інших замовників. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Таким чином, за своєю правовою природою майно відповідача - 2 не є майном, на яке поширюється дія норм Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України». Відповідач 2 не є військовою частиною, закладом, установою чи організацією Збройних Сил України, а є державним підприємством, яке здійснює господарську діяльність, передбачену своїм статутом.

Посилання відповідача 1 на інші документи, зокрема, листування, результати перевірок щодо законності відчуження ДП МОУ «Західвійськбуд» за аналогічні періоди іншого майна, розташованого за іншими адресами, обґрунтовано не прийнято до уваги судом першої інстанції, як таке, що не стосується суті даної справи, оскільки визначене у цих документах майно відчужувалось за іншими правочинами, що не є предметом дослідження у цій справі.

Крім цього, відповідач 1 подав заяву про застосування до спірних відносин позовної давності, мотивовану тим, що позов подано прокурором через понад 17 років від дати укладення оскаржуваного договору, при тому, що позивачу достеменно було відомо про укладення оскаржуваного договору та набуття спірного майна відповідачем 1. Таке звернення із позовом вважає таким, що суперечить засадам правової визначеності та відповідним рішенням Європейського суду з прав людини.

Прокурор у свою чергу подав клопотання про поновлення позовної давності мотивоване тим, що обізнаність позивача із фактом укладення договору не є тотожною із обізнаністю про допущені при його укладенні порушення.

За змістом п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01.01.2004. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних правовідносин застосовується правила про позовну давність, передбачені Цивільним Кодексом Української РСР 1963 року. Оскільки термін позовної давності за позовом прокурора про визнання недійсним правочину укладеного в 2003 році не сплив до 01.01.2004, тому застосовуються правила про позовну давність встановлені ЦК України.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно з ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо ж суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону, а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові №3-21гс15 від 25.03.2015).

Прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Міністерства оборони України, але не наділяє прокурора правом визначати строк позовної давності в залежності від моменту, коли про даний факт стало відомо саме прокурору. Така позиція Верховного суду України викладена в постанові від 25.03.2015 №11/163/2011/5003. За таких обставин, момент обізнаності самого прокурора про порушення в діях осіб ДП МО України «Західвійськбуд» не має правового значення.

Прокурор посилався на те, що позовна давність не була пропущена, оскільки про порушення своїх прав Міністерство оборони України, яке не було стороною оскаржуваного договору, довідалось лише з листа прокурора від 31.01.2020, тобто, з лютого 2020.

Натомість, відповідач 1 посилається на те, що про порушення своїх прав Міністерство оборони України могло довідатись як за результатами інвентаризації 2004, фінансової звітності, що подавалась не пізніше 25.04.2004 за 2003 рік у порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України № 419 від 28.02.2000, якою затверджено Порядок подання фінансової звітності; так і з акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ «Західвійськбуд» від 09.06.2008, складений Західним контрольно-ревізійним управлінням Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України; так і з матеріалів судових справ, до яких воно було залучене і які стосувались продажу іншого майна, зазначеного у бізнес-плані 2003 року.

Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з відповідачем 1 щодо можливості Міністерства оборони України довідатися про існування спірного договору у зв`язку з поданням відповідачем - 2 у 2004 звітності про свою фінансово-господарську діяльність за 2003 рік, а також складання акта ревізії від 09.06.2008, оскільки встановленні обставини не доводять обізнаності уповноваженого державного органу (Міністерства оборони України) зі змістом оспорюваного договору купівлі-продажу та з порушенням цим договором вимог закону та прав позивача. Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20.08.2013 по справі №6/17-4949-2011, яка в силу приписів ст. 316 ГПК України є обов`язковою для суду.

Матеріали фінансової звітності, у яких відображено відчуження майна, яке відповідно до бізнес-плану готувалось до продажу, не надають можливості встановити, чи було таке відчуження проведене із порушенням законодавства. Аналогічно, в акті ревізії від 09.06.2008 не відображено висновків щодо продажу саме спірного майна, а ревізорами не було виявлено факту незаконності укладення спірного договору. Судові рішення, у яких розглядались аналогічні питання стосовно іншого майна також не можуть свідчити про обізнаність позивача з порушеннями, допущеними при відчуженні спірного майна, оскільки предметом розгляду цих справ був конкретний договір щодо того чи іншого майна.

Водночас, судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що прокурором до матеріалів справи №5015/3297/12 при поданні позову - 03.03.2012, а також до матеріалів справи №914/2783/16 у 2016 було долучено копію Бізнес-плану ДП МОУ "Західвійськбуд" на 2003 рік. Так, в судовому засіданні 12.05.2022 під час розгляду справи по суті судом з`ясовано, що в цих долучених прокурором копіях бізнес-плану в розділі "Примітки" навпроти об`єктів нерухомого майна, які підлягали до продажу містяться рукописні нотатки про номери договорів за якими було відчужено ці об`єкти нерухомості, дату їх укладення, суму коштів за які відчужено майно і особу котрій це майно відчужено, у тому числі щодо спірного майна (п. 17).

При цьому, особою (позивачем) у справі №5015/3297/12 та у справі №914/2783/16 в інтересах якої прокурором подано позов як і в даній справі було Міністерство оборони України, відтак Міністерство оборони України довідалося про порушення прав держави укладенням оскаржуваного договору ще при поданні позову прокурором в березні 2012 року.

Верховний Суд України в постанові від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16 зробив висновок про те, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Суб`єкт управління майном - Міністерство оборони України (позивач) не лише мав можливість, але і прямий обов`язок контролювати майно держави, що перебувало у господарському віданні відповідача - 2.

Військова прокурора Західного регіону України (її правопопередник), належно виконуючи свої повноваження мала об`єктивну можливість довідатись про наявність оскаржуваного договору, про порушення прав позивача та про осіб, які їх порушили, не пізніше 2012 року та повідомити про це позивача. Адже саме за результатами проведеної в 2012 році перевірки та ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ «Західвійськбуд» першим заступником військового прокурора Західного регіону України було подано до Господарського суду Львівської області позовну заяву в інтересах Міністерства оборони України до ДП МОУ «Західвійськбуд», ПП «Автотехнобудсервіс» (справа №5015/3297/12) про визнання недійсним з тих самих підстав нерухомого майна, зазначеного у тому ж бізнес-плані, у якому містився перелік інших об`єктів, які підлягали продажу, а також примітки із посиланням на конкретні укладені договори та їх умови, у т.ч. щодо оскаржуваного у цій справі договору. При цьому, листом №227/6/66 від 11.01.2012, котрий прокуратурою отримано 13.01.2012 за вх. №329 Департамент капітального будівництва Міністерства оборони України повідомляло, що бізнес-план підприємства не є дозволом про відчуження майна.

Клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності не заміняє клопотання самого позивача про поновлення строку позовної давності, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, в постанові №3-21гс15 від 25.03.2015, а протягом розгляду справи в суді першої інстанції, Міністерство оборони України не подавало клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Зміст же клопотання прокурора зводиться не стільки до обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності, скільки до констатації дотримання прокурором цього строку.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Таким чином, зважаючи на встановлений судом факт обізнаності позивача про порушення свого права спірним договором купівлі - продажу ще в березні 2012 року, тоді як позов у даній справі подано прокурором в інтересах позивача лише у 2020 році, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову у позові з огляду на пропуск строку позовної давності.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України», яке відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовується судами як джерело права, зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи скаржника на те, що рішення суду першої інстанції винесене з неправильним застосуванням норм ст. 256, 257, 261 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому відхиляються судом за безпідставністю.

Апеляційним судом також відхиляються твердження апелянта про те, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам, як необґрунтовані, оскільки вони спростовані вищевикладеним.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені обставини справи і приписи закону суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 12 травня 2022 року у справі №914/338/20 ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу залишає без задоволення.

Судовий збір, відповідно до ст.129 ГПК України, апеляційний суд покладає на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського Львівської області від 12 травня 2022 року у справі №914/338/20 залишити без змін, апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 08 лютого 2023 року.

СуддяВ.М. Гриців

Суддя О.В. Зварич

Суддя І.Б. Малех