Постанова

від 13.02.2023 по справі 522/10706/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1249/23

Справа № 522/10706/18

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Сидоренко А.О.,

розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко Сергія Олександрович про знесення об`єкта самочинного будівництва та скасування рішення державного реєстратора,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

Позивач в особі представника ОСОБА_3 19.06.2018 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко Сергія Олександрович про знесення об`єкта самочинного будівництва та скасування рішення державного реєстратора.

Уточнивши свої вимоги заявою від 25.01.2021 року (т.2 а.с.170-173) позивач просить:

- скасувати рішення про внесення змін до запису Державного реєстру прав від 07.08.2017 року № 36505767, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко Сергієм Олександровичем, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 85,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (РНОМ: 1148666151101).

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.07.2018 року №5931, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О.В., за яким ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла у власність нежитлове приміщення, загальною площею 85,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.07.2018 року №41900160, прийняте приватним нотаріусом Груєвою Олександрою Валеріївною, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нежитлове приміщення, загальною площею 85,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ: НОМЕР_2 ).

- зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва прибудову до квартири АДРЕСА_2 .

- стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) на користь Одеської міської ради (на рахунок юридичного департаменту Одеської міської ради: код ЄДРПОУ 26302537, р/р UA808201720344250211000034995 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) судові витрати у розмірі 6 125 (шість тисяч сто двадцять п`ять) гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю ОМР проведено перевірку дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_4 та встановлено наступне. 03.03.2017 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Пенчевим Костянтином Леонтійовичем проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . 07.08.2017 року державним реєстратором Єрміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко С.О. прийнято рішення, що стало підставою для внесення змін до інформації про вищезазначений об`єкт нерухомого майна, а саме: квартира змінено на нежитлове приміщення, загальна площа 47,1 кв.м. змінено на 85,5 кв.м., адреса АДРЕСА_5 змінено на АДРЕСА_4 , приміщення 2 «Н». Позивач зазначає, що ПП «Інвест-Сервіс», котрим розроблена проектна документація повідомив у листі від 14.12.2017 року, що проектна документація за вказаною адресою не розроблялася. ОСОБА_1 наведено недостовірні дані в повідомленні про початок виконання будівельних робіт також того, що влаштування прибудови змінило зовнішню конфігурацію об`єкта нерухомого майна, за чим отримання містобудівних умов та обмежень є обов`язковим. Тому, ОСОБА_1 виконано будівельні роботи з влаштування прибудови на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Одеси на праві комунальної власності. Наказом Управління ДАБК ОМР від 20.12.2017 року скасовано право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1). Тож, оскільки дозвільні документи скасовані, то будівельні роботи з реконструкції квартири є самочинним будівництвом.

Позивач вказував, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 самовільно зайнята ОСОБА_1 , тому підлягає звільненню, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва за рахунок відповідача. Рішення державного реєстратора підлягає скасуванню, адже ОСОБА_1 було подано реєстратору пакет документів, який не відповідає вимогам чинного законодавства, містить недостовірні відомості.

Позиція відповідача ОСОБА_1 у суді першої інстанції.

06 листопада 2020 року до суду надійшов відзив від представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 , відповідно до якого він просить відмовити у задоволенні позову.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 у законний спосіб та відповідно до чинного законодавства набула квартиру АДРЕСА_2 , прибудова була наявна при укладенні договору купівлі-продажу. ОСОБА_5 (попередній власник квартири) отримав дозвіл на будівництво прибудови 02.06.1988 року. Подані до державного реєстратора документи відповідали вимогам чинного законодавства, тому державна реєстрація змін є законною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2021 року позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченка С.О. про знесення об`єкта самочинного будівництва та скасування рішення державного реєстратора задоволено. Скасовано рішення про внесення змін до запису Державного реєстру прав від 07.08.2017 року № 36505767, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченком С.О., що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 85,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (РНОМ: 1148666151101). Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 04.07.2018 року №5931, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О.В., за яким ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла у власність нежитлове приміщення, загальною площею 85,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.07.2018 року №41900160, прийняте приватним нотаріусом Груєвою О.В., що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, загальною площею 85,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ: НОМЕР_2 ). Зобов`язано ОСОБА_1 знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва прибудову до квартири АДРЕСА_2 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради судові витрати у розмірі 6 125 гривень.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарг ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про задоволення позову.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарг ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про задоволення позову.

Сповіщення сторін та заяви у справі.

Про судове засідання, призначене на 01 лютого 2023 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Повний текст судового рішення виготовлено 13 лютого 2023 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 03.01.2018 року було повідомлено Юридичний департамент Одеської міської ради про виявлення факту самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.17-20).

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що 03.03.2017 року державним реєстратором Шостої одеської державної нотаріальної контори Пенчевим Костянтином Леонідовичем зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення №2 «Н» в будинку АДРЕСА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 03.03.201 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (т.1 а.с.209-210).

07 серпня 2017 року державним реєстратором Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченком Сергієм Олександровичем зареєстровано зміни об`єкта нерухомого майна, а саме: квартира змінено на нежитлове приміщення; загальна площа 47,1 кв.м, житлова площа 528 кв.м. змінено на загальна площа 85,5 кв.м.; адреса АДРЕСА_1 змінено на АДРЕСА_1 (т.1 а.с.21-24).

Згідно із акту №001359 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зафіксовала виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлового приміщення 2 «Н», шляхом влаштування прибудови на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку по АДРЕСА_4 , а саме влаштування фундаменту та кладка стін (т.1 а.с.40-59).

ПП «Інвест-сервіс» листом №01/12-17 від 14.12.2017 року повідомило про те, що дана організація не розробляла проектну документацію за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.60).

Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 15.12.2017 року видало припис ОСОБА_1 про усунення недостовірності даних наведених у повідомленні про початок виконання будівельних робіт (т.1 а.с.27-29), також 15.12.2017 року складено протокол про адміністративне правопорушення (т.1 а.с.30-34) та 29.12.2017 року постановою №698/17 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.96 КУпАП за наведення недостовірних даних в зареєстрованому повідомленні про початок виконання будівельних робіт (т.1 а.с.35-39).

Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради наказом №01-13/53671а від 20.12.2017 року скасувало право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) №ОД 061173351619 від 01.12.2017 року «Реконструкція нежитлового приміщення без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_5 , замовник ОСОБА_1 » (т.1 а.с.25-26).

У свою чергу Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом від 15.02.2018 року повідомив юридичний департамент Одеської міської ради про те, що рішення про передачу у власність або у користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 Одеською міською радою не приймалося (т.1 а.с.61).

Головним спеціалістом Томашевською С.І. відділу самоврядного контролю за використанням і охоронною земель, дотриманням земельного законодавства та використанням об`єктів комунальної власності Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 14.02.2018 року складено акт про те, що до квартири АДРЕСА_2 на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади міста Одеси прибудовано одноповерхове приміщення, орієнтованою площею 45 кв.м., будівельні роботи під час проведення обстеження не проводилися (т.1 а.с.62).

Підставою для відмови у задоволенні позову, на думку відповідачів, є наявність рішення №189 від 02.06.1988 року, з чим суд першої інстанції правильно не погодився з огляду на таке.

Відтак, рішенням №189 міжвідомчої комісії Приморської райради народних депутатів від 02.06.1988 року вирішили з метою покращення житлово-побутових умов ОСОБА_5 дозволили виконання робіт по проекту інституту «Укржилремпроект» №231-88-0І-АС (т.1 а.с.211).

Ситуаційний план №231/88-01-АС передбачає влаштування монолітного залізобетонного балкона на металевих консолях (т.1 а.с.212).

Згідно із технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 , виданий на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 загальна площа квартири становить 47,1 кв.м. (т.1 а.с.213-215), з яких площа балкона становить 1,9 кв.м. (т.1 а.с.216).

Відповідно до технічного плану ТОВ «Технік проект» на нежитлове приміщення №2 «Н» в будинку АДРЕСА_4 загальна площа приміщення становить 85,5 кв.м. (т.1 а.с.221-223), що на 38,4 кв.м. більше ніж загальна площа придбаної ОСОБА_1 квартири.

Крім невідповідності площі придбаної квартири та переоформленого нежитлового приміщення, варто відзначити, що рішення №189 міжвідомчої комісії Приморської райради народних депутатів від 02.06.1988 року є актом індивідуальної дії, яке видане саме з метою поліпшення житлово-побутових умов ОСОБА_5 .

Будівельні роботи, що проводилися ОСОБА_1 не відповідають тому дозволу на прибудову балкону отриманому ОСОБА_5 в 1988 році. Переведення житлової квартири в нежитлове приміщення суперечить «поліпшенню житлово-побутових умов».

Також варто відзначити, що згідно із ч.1 ст.8 ЖК Української РСР переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому використання власності не може завдати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст права власності, зокрема це право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

За правилами частини першої статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 5 статті 319 ЦК України передбачено, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Статтею 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Переведення житлового приміщення в нежитлове можливе з підстави знаходження будівлі в аварійному стані та за умови надання дозволу на переведення квартири в нежитлове / нежиле приміщення.

Отже, підстав вважати, рішення № 189 міжвідомчої комісії Приморської райради народних депутатів від 02.06.1988 року - дозволом на прибудову ОСОБА_1 частин приміщення та переведення житлового приміщення в нежитлове не встановлено. Тому, таке рішення не свідчить про набуття ОСОБА_1 права на збільшення площі об`єкту нерухомості за рахунок земель комунальної власності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно до частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно із статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Як вбачається з позовної заяви, Одеська міська рада вказує, що влаштування прибудови здійснено на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Одеси на праві комунальної власності без затвердження в установленому законом порядку проектної та відповідної дозвільної документації на будівництво (скасоване право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт), тому таке будівництво вважається самочинним та тягне за собою відповідальність за законом, а саме зобов`язання знесення об`єкту самочинного будівництва прибудову до квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Пункт 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені підстави для державної реєстрації прав. Зокрема, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор, серед іншого: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Тож, врахування невідповідності пакету документів поданих ОСОБА_1 для державної реєстрації змін речового права (що також встановлено з копії реєстраційної справи №1148666151101 наданої до суду на виконання вимог ухвали про витребування доказів), враховуючи самочинність будівництва, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування рішення про внесення змін до запису Державного реєстру прав від 07.08.2017 року № 36505767, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченко Сергієм Олександровичем.

04 липня 2018 року ОСОБА_1 продала та передала у власність ОСОБА_2 нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 85,5 кв.м., про що свідчить договір купівлі-продажу, зареєстрований за №5931 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О.В. (т.2 а.с.16-19).

Як вказувалося вище відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 658 ЦК України закріплено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не була та не є власником частини самочинно збудованого об`єкту нерухомості, договір купівлі-продажу укладений з ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним, а рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.07.2018 року №41900160 скасуванню.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржники не довели обставини, на які посилались як на підставу своїх апеляційних скарг, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надали.

Колегія суддів також зазначає, що при розгляді цієї справи враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Апеляційний суд, враховуючи вищевказане, дійшов висновку, що ОСОБА_1 , не маючи законної підстави, здійснила добудову до квартири, чим порушила права територіальної громади м. Одеси.

Наведені в апеляційних скаргах інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржників в апеляційних скаргах про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційних скарг його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 лютого 2023 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк