Постанова

від 13.02.2023 по справі 910/1243/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2023 р. Справа№ 910/1243/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

без виклику учасників справи,

розглянувши апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 (повний текст рішення складено 11.07.2022)

у справі № 910/1243/22 (суддя Васильченко Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Академбудсервіс»

про стягнення 167 177,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Академбудсервіс» про стягнення 167177,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором №16/09/2019 сервісного обслуговування та ремонту транспортних засобів на ТОВ «Міа-Автогруп» від 16.09.2019, не здійснив повної та своєчасної оплати наданих послуг, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення 147287,33 грн основного боргу, інфляційні втрати у розмірі 883,72 грн, пеню у розмірі 3672,10 грн, 3% річних у розмірі 605,29 грн та штраф у розмірі 14728,73 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Академбудсервіс» про стягнення 167177,17 грн задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Академбудсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» основний борг у розмірі 47 289 грн 34 коп., штраф у розмірі 4728 грн 94 коп., 3% річних у розмірі 194 грн 34 коп., інфляційні втрати у розмірі 883 грн 72 коп. та судовий збір у розмірі 796 грн 45 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду обґрунтоване тим, що факт виконання робіт з сервісного обслуговування та ремонту транспортних засобів за актами на загальну суму 373024,50 грн., підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, при цьому відповідачем оплачений частково, а тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 47289,34 грн., який доведений позивачем.

В той же час, суд не вбачав правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 99997,99 грн. за послуги, які надані відповідачу за актами, вказаними у супровідному листі №13/01-01/22 від 13.01.2022, так як позивач не надав суду жодних доказів виконання узгоджених робіт на вказану суму, в тому числі і самих актів, підписаних позивачем.

Позовні вимоги в частині стягнення суми штрафу та 3% річних, суд задовольнив частково з урахуванням доведеного розміру заборгованості за виконані роботи, в той же час, це не вплинуло на визначений позивачем розмір інфляційних втрат, який суд задовольнив у визначеному позивачем розмірі. Водночас суд встановив, що відсутні підстави для стягнення з відповідача пені в сумі 3672,10 грн,, оскільки за умовами спірного договору сплата неустойки у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ застосовується у разі прострочення сплати збільшеної вартості виконаних робіт порівняно до сплаченої замовником суми (тобто доплата), проте жодних доказів того, що вартість робіт за спірними актами є збільшеною від вартості, яка була попередньо визначена в нарядах-замовленнях та рахунках, які мали бути оплачені відповідачем у формі 100% попередньої оплати, суду надано не було.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» 22.08.2022 звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 у справі №910/1243/22 в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 99997,99 грн, штрафу у розмірі 9999,79 грн, 3% річних у розмірі 410,95 грн, пені у розмірі 3672,10 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/1243/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1243/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 у справі № 910/1243/22.

31.08.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1243/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 залишено без руху. Надано апелянту строк на усунення недоліків.

13.09.2022 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 у справі №910/1243/22, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу. Справу призначено до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, справа №910/1243/22 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 19 лютого 2023 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду зміні з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16.09.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Академбудсервіс» (далі - замовник) був укладений договір №16/09/2019 сервісного обслуговування та ремонту транспортних засобів на ТОВ «Міа-Автогруп» (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого виконавець зобов`язувався виконати роботи з сервісного обслуговування та ремонту (далі -роботи) транспортного засобу (далі - ТЗ) замовника, а замовник зобов`язується прийняти і своєчасно оплатити роботи у порядку і на умовах цього договору щодо транспортних засобів замовника згідно з додатком №1 до договору.

Згідно з п. 1.2 договору, взаємовідносини між сторонами з технічного обслуговування і ремонту ТЗ та їх складових, а також вимоги щодо контролю за відповідністю наданих послуг регулюються відповідно до вимог ДСТУ 2322-93 і ДСТУ 3649-97, Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №615 від 28.11.2014 року.

Умови п. 2.1.2 договору передбачають, що виконавець гарантує обслуговування технічних засобів замовника за фактом або за попереднім записом. Попередній запис здійснюється на підставі письмового повідомлення замовника (по факсу) або в усній формі.

Згідно з умовами п. 3.1 договору перелік робіт, запасних частин, паливно-мастильних матеріалів тощо зазначаються у наряд-замовленні, що оформлюється по кожному ТЗ окремо та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пунктів 3.2 та 3.3 договору вартість виконаних робіт, запасних частин, паливно-мастильних матеріалів тощо визначається рахунком-фактурою, який складає виконавець у присутності уповноваженої особи замовника при оформленні заявки на виконання робіт, та є невід`ємною частиною договору. При цьому, сторони розуміють, що вартість є приблизною і може бути зміненою, відповідно до пункту 2.1.7 цього договору. В разі перевищення вартості робіт по ремонту автомобіля замовника понад 3000,00 грн, замовник зобов`язаний сплатити авансом 100% вартості запасних частин, необхідних для виконання зазначених робіт. Після виконання робіт виконавець зобов`язаний передати такі роботи замовнику, а замовник зобов`язаний їх оплатити виконавцю в сумі визначений в акті виконаних робіт, на підставі додаткового рахунку-фактури виконавця протягом 5 банківських днів з дати підписання акту виконаних робіт та передачі рахунка-фактури замовнику.

Замовник зобов`язаний зробити 100% попередню оплату на виконання робіт, запасні частини та матеріали протягом 3 банківських днів з моменту підписання та отримання уповноваженою особою замовника рахунку-фактури на виконання робіт, шляхом банківського переказу відповідних коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний в даному договорі, враховуючи суму обслуговування, ПДВ, вартість матеріалів і запасних частин (п. 3.6 договору).

Згідно з п. 3.10 договору у разі збільшення вартості виконаних робіт порівняно до сплаченої замовником суми (п.2.1.7 договору), доплата може здійснюватися замовником протягом 5 банківських днів з дати виконання робіт. У цьому випадку замовник надає виконавцю гарантійний лист, який підписує перший керівник, а також головний бухгалтер замовника з посиланням на номер і дату рахунку, з вказівкою про суму заборгованості, строку її оплати, а також із зобов`язанням оплати зберігання ТЗ у випадку порушення строку виконання зобов`язання по оплаті виконаних робіт.

Пунктом 4.3 договору визначено, що у разі порушення замовником строку оплати виконаних робіт передбаченого у пункті 3.10 цього договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період сплати пені, від вартості прострочених платежів за кожен день прострочення та штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості.

Відповідно до пункту 4.9 договору, у випадку недотримання замовником своїх зобов`язань згідно з пунктом 3.6 даного договору цілком чи частково, замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 10% від загальної вартості робіт, визначених у наряді-замовленні, а виконавець залишає за собою право відмовитись від виконання своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно з п. 5.1 цей договір набирає чинності з моменту скріплення печатками та підписання повноважними представниками сторін і діє до 31 грудня 2020 року. Договір автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про припинення договору не пізніше як за один місяць до закінчення строку дії даного договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він на виконання умов договору у період з 17 грудня 2019 року по 05 серпня 2021 року виконав роботи на загальну суму 473022,49 грн., на підтвердження чого до суду першої інстанції позивач надав акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2019 по 15.11.2021 підписаний позивачем, акт виконаних робіт №МІ-К-0281 від 05.08.2021 на суму 37904,00 грн, №МІ-К-0104 від 17.12.2019 на суму 24989,20 грн., №МІ-К-0014 від 26.05.2020 на суму 29619,00 грн, №МІ-К-0055 від 31.07.2020 на суму 4135,00 грн., №МІ-К-0037 від 19.06.2020 на суму 56610,30 грн., №МІ-К-0039 від 19.06.2020 на суму 5644,00 грн., №МІ-К-0029 від 19.06.2020 на суму 53232,00 грн., №МІ-К-0038 від 19.06.2020 на суму 3600,00 грн., №МІ-К-0050 від 29.07.2020 на суму 16800,00 грн., №МІ-К-0045 від 30.06.2020 на суму 3883,00 грн., №МІ-К-0042 від 30.07.2020 на суму 21131,00 грн., №МІ-К-0040 від 31.03.2020 на суму 24628,70 грн., №МІ-К-0040 від 17.06.2021 на суму 24628,70 грн, №МІ-К-0053 від 31.03.2021 на суму 58011,60 грн, №МІ-К-0124 від 31.03.2021 на суму 8208,00 грн.

Проте, відповідачем виконані роботи були оплачені в сумі 325735,16 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №560 від 20.12.2019 на суму 24989,20 грн., №577 від 27.12.2019 на суму 38129,96 грн., №729 від 26.05.2020 на суму 43000,00 грн., №741 від 09.06.2020 на суму 45000,00 грн., №741 від 15.06.2020 на суму 25000,00 грн., №766 від 24.06.2020 на суму 35000,00 грн., №1215 від 19.11.2020 на суму 50000,00 грн., №1346 від 25.01.2021 на суму 12317,00 грн., №1728 від 02.08.2021 на суму 33299,00 грн., №1763 від 10.08.2021 на суму 19000,00 грн., які наявні в матеріалах справи.

Отже, як вважає позивач, відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання за договором з оплати виконаних робіт та має заборгованість перед позивачем в сумі 147287,33 грн., в зв`язку з чим позивач звернувся з позовом про стягнення боргу.

За результатом розгляду вказаного позову, місцевим господарським судом позовні вимоги були задоволені частково.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що на виконання умов укладеного договору, позивачем виконано, а відповідачем прийняті погоджені послуги на суму 373024,50 грн., що підтверджується актами виконаних робіт (наданих послуг) №МІ-К-0104 від 17.12.2019 на суму 24989,20 грн, №МІ-К-0014 від 26.05.2020 на суму 29619,00 грн, №МІ-К-0040 від 17.06.2020 на суму 24628,70 грн, №МІ-К-0037 від 19.06.2020 на суму 56610,30 грн, №МІ-К-0039 від 19.06.2020 на суму 5644,00 грн, №МІ-К-0029 від 19.06.2020 на суму 53232,00 грн, №МІ-К-0038 від 19.06.2020 на суму 3600,00 грн, №МІ-К-0045 від 30.06.2020 на суму 3883,00 грн, №МІ-К-0050 від 29.07.2020 на суму 16800,00 грн, №МІ-К-0042 від 30.07.2020 на суму 21131,00 грн, №МІ-К-0055 від 31.07.2020 на суму 4135,00 грн, №МІ-К-0040 від 31.03.2021 на суму 24628,70 грн, №МІ-К-0053 від 31.03.2021 на суму 58011,60 грн, №МІ-К-0124 від 31.03.2021 на суму 8208,00 грн та №МІ-К-0281 від 05.08.2021 на суму 37904,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплені печатками сторін.

Натомість, місцевий господарський суд не вбачав правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 99997,99 грн за послуги, які, як зазначає позивач, надані відповідачу за актами, вказаними у супровідному листі №13/01-01/22 від 13.01.2022 (акти №МІ-К-0323 від 26.08.2021, №МІ-К-0061 від 12.11.2020, №МІ-К-0016 від 25.01.2021, №МІ-К-0108 від 28.12.2019), так як вказуючи про наявність боргу в такому розміру позивач не надає жодних доказів виконання узгоджених робіт на вказану суму, в тому числі і самих актів, підписаних позивачем.

Позивач же в своїй апеляційній скарзі просив скасувати рішення місцевого господарського суду про відмову в частині стягнення боргу в сумі 99997,99 грн. та на підтвердження виконаних робіт на зазначену суму додав до апеляційної скарги копії актів виконаних робіт №МІ-К-0323 від 26.08.2021 на суму 22115,00 грн., №МІ-К-0061 від 12.11.2020 на суму 27436,00 грн., №МІ-К-0016 від 25.01.2021 на суму 12317,00 грн., №МІ-К-0108 від 28.12.2019 на суму 38129,96 грн., документів, що підтверджують закупівлю запасних частин та матеріалів для виконання робіт, а також копії податкових накладних від 27.12.2019, 12.11.2020, 25.01.2021 та 26.08.2021.

Відповідно до ч.2 та 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. В той же час, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

У апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що причиною неподання таких доказів до суду першої інстанції було те, що акти виконаних робіт №МІ-К-0323 від 26.08.2021, №МІ-К-0061 від 12.11.2020, №МІ-К-0016 від 25.01.2021, №МІ-К-0108 від 28.12.2019 були направлені на адресу відповідача та не повернуті останнім на адресу позивача з підписом. Крім того, позовна заява була подана до суду директором підприємства позивача, який помилково не додав копії цих актів до позовної заяви як докази на підтвердження обставин, на які посилався позивач. В подальшому, в зв`язку з збройною агресією російської федерації, указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан. В зв`язку з веденням бойових дій поблизу Києва та небезпекою для життя адвокат позивача тимчасово виїхала за межі Києва, що унеможливило ознайомлення з матеріалами справи адвокатом позивача та подачу до суду копій відповідних актів. Таким чином, позивач посилається на наявність непереборних обставин (які не залежать від волі людини), що ускладнювали належну підготовку документів, пересування представника позивача, ознайомлення з матеріалами справи тощо.

Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що ухвалу про відкриття провадження у справі від 07.02.2022, він отримав 12.02.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з штрих-кодовим ідентифікатором 0105480000397 (а.с. 83), а відтак, позивач мав можливість скористатись своїми процесуальними правами. Тим більше, що в силу вимог ст. 13, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладено обов`язок подати докази разом з поданням позовної заяви. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Водночас колегія суддів враховує наступне.

Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що: суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».)

04.03.2022 було видано наказ Голови Верховного Суду, згідно з яким встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Верховний Суд зазначив, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим. Верховний Суд, визначаючи особливості здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, вказав, що запровадження воєнного стану є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Також, Рада суддів України 02.03.2022 опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, відповідно до п.6 яких судам необхідно виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків.

Враховуючи, що справа № 910/1243/22 розглянута судом першої інстанції без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, а також те, що введення в Україні воєнного стану відбулось у період розгляду цієї справи в суді першої інстанції, що унеможливило вчинення позивачем відповідних процесуальних дій у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, колегія суддів вважає за доцільне розглянути справу по суті з врахуванням всіх доданих позивачем до апеляційної скарги доказів.

За таких обставин, додані позивачем до апеляційної скарги письмові докази, приймаються колегією суддів як додаткові докази по справі.

Отже, як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, між сторонами був укладений договір підряду, відповідно до умов якого Позивач мав виконати роботи з сервісного обслуговування та ремонту транспортних засобів відповідача, а Відповідач їх прийняти та оплатити.

На виконання умов укладеного договору сервісного обслуговування та ремонту транспортних засобів, позивачем виконано, а відповідачем прийняті погоджені послуги на суму 373024,50 грн., що підтверджується актами виконаних робіт (наданих послуг) №МІ-К-0104 від 17.12.2019 на суму 24989,20 грн, №МІ-К-0014 від 26.05.2020 на суму 29619,00 грн, №МІ-К-0040 від 17.06.2020 на суму 24628,70 грн, №МІ-К-0037 від 19.06.2020 на суму 56610,30 грн, №МІ-К-0039 від 19.06.2020 на суму 5644,00 грн, №МІ-К-0029 від 19.06.2020 на суму 53232,00 грн, №МІ-К-0038 від 19.06.2020 на суму 3600,00 грн, №МІ-К-0045 від 30.06.2020 на суму 3883,00 грн, №МІ-К-0050 від 29.07.2020 на суму 16800,00 грн, №МІ-К-0042 від 30.07.2020 на суму 21131,00 грн, №МІ-К-0055 від 31.07.2020 на суму 4135,00 грн, №МІ-К-0040 від 31.03.2021 на суму 24628,70 грн, №МІ-К-0053 від 31.03.2021 на суму 58011,60 грн, №МІ-К-0124 від 31.03.2021 на суму 8208,00 грн та №МІ-К-0281 від 05.08.2021 на суму 37904,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплені печатками сторін. Тобто факт виконання робіт з сервісного обслуговування та ремонту транспортних засобів за цими актами підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем.

Крім того, позивачем були виконані роботи на суму 99997,96 грн, на підтвердження чого ним надано акти виконаних робіт №МІ-К-0108 від 28.12.2019 на суму 38129,96 грн., №МІ-К-0061 від 12.11.2020 на суму 27436,00 грн., №МІ-К-0323 від 26.08.2021 на суму 22115,00 грн., №МІ-К-0016 від 25.01.2021 на суму 12317,00 грн., податкову накладну №17 від 25.01.2021 на суму 12317,00 грн., квитанцію про доставку податкової накладної №17 до центрального рівня ДПІ України 15.02.2021, податкову накладну №77 від 27.12.2019 на суму 38129,96 грн., квитанцію про доставку податкової накладної №77 до центрального рівня ДПІ України 08.01.2020, податкову накладну №105 від 12.11.2020 на суму 27436,00 грн., квитанцію про доставку податкової накладної №105 до центрального рівня ДПІ України 27.11.2020, податкову накладну №223 від 26.08.2021 на суму 22115,00 грн., квитанцію про доставку податкової накладної №223 до центрального рівня ДПІ України 15.09.2021, рахунки-фактури №МІ-0252 від 26.08.2021 на суму 22115,00 грн., №МІ-0426 від 23.01.2021 на суму 12317,00 грн., №МІ-0427 від 12.11.2020 на суму 27436,00 грн., №МІ-С-0127 від 27.12.2019 на суму 38129,96 грн.

Разом з тим, акти виконаних робіт №МІ-К-0108 від 28.12.2019 на суму 38129,96 грн., №МІ-К-0061 від 12.11.2020 на суму 27436,00 грн., №МІ-К-0323 від 26.08.2021 на суму 22115,00 грн., №МІ-К-0016 від 25.01.2021 на суму 12317,00 грн. не підписані відповідачем.

Водночас, відповідачем у період з 20 грудня 2019 року по 10 серпня 2021 року проведено оплату виконаних робіт згідно договору №16/09/2019 від 16.09.2019 в загальній сумі 325735,16 грн.

03.12.2021 позивач направив на адресу відповідача претензію №01/03/12-21 щодо сплати заборгованості за виконані роботи, в якій просив оплатити заборгованість в сумі 147287,33 грн. у строк до 10.12.2021. Відповідач отримав претензію позивача 08.12.2021, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (арк. справи 54), проте залишив її без відповіді.

22.01.2022 позивач направив на адресу відповідача акти виконаних робіт №МІ-К-0108 від 28.12.2019, №МІ-К-0061 від 12.11.2020, №МІ-К-0323 від 26.08.2021, №МІ-К-0016 від 25.01.2021, разом з супровідним листом №13/01-01/22 від 13.01.2022, які були отримані відповідачем 24.01.2022, проте заперечень щодо підписання цих актів, як і самих підписаних актів, від відповідача на адресу позивача не надходило. Доказів протилежного ні місцевому господарському суду, ні апеляційному суду сторонами не надано.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, а відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ст. 853 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Враховуючи положення наведених вище норм законодавства, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акту виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

Якщо замовник в порушення вимог статті 853 Цивільного кодексу України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 ГК України (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі №910/2184/18, від 16.09.2019 у справі №921/254/18, від 15.10.2019 у справі №921/262/18).

Отже, відсутність своєчасно висловлених зауважень до виконаних робіт на суму 99997,96 грн. з боку відповідача свідчить про прийняття цих робіт та, відповідно, виникнення у останнього обов`язку щодо їх оплати.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до п.3.6 договору замовник зобов`язаний зробити 100% попередню оплату на виконання робіт, запасні частини та матеріали протягом 3 банківських днів з моменту підписання та отримання уповноваженою особою замовника рахунку-фактури на виконання робіт, шляхом банківського переказу відповідних коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний в даному договорі, враховуючи суму обслуговування, ПДВ, вартість матеріалів і запасних частин.

Так, акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2019 по 15.11.2021 свідчить, що за виконані роботи на суму 38129,96 грн. згідно акту виконаних робіт №МІ-К-0108 від 28.12.2019 (який не підписаний відповідачем) була здійснена попередня оплата, що підтверджується платіжним дорученням №577 від 27.12.2019 на суму 38129,96 з призначенням платежу «за послуги та запчастини згідно р/ф №МІ-С-00127 від 27.12.2019» та рахунком-фактурою №МІ-С-0127 від 27.12.2019 на суму 38129,96 грн.

Крім того, платіжне доручення №1346 від 25.01.2021 та рахунок-фактура №МІ-0426 від 23.01.2021 на суму 12317,00 грн. підтверджують, що відповідачем також здійснено попередню оплату виконаних позивачем робіт за актом виконаних робіт №МІ-К-0016 від 25.01.2021 на суму 12317,00 грн., оскільки на дату здійснення платежу у відповідача була переплата за виконані роботи в сумі 1280,97 грн. Зазначене свідчить про вчинення конклюдентних дій з боку відповідача щодо прийняття виконаних робіт без підписання актів виконаних робіт.

Разом з тим, суд не може прийняти до уваги накладні №UAUJ7_190070313 від 29.08.19, №UAUJ7_190070314 від 29.08.19, №SI0022128084 від 01.08.2020, №SI0022094019 від 30.07.2020 та видаткові накладні №ВКС00041822 від 22.08.2020, №ВКС00030366 від 20.05.2021, №15/01-01/21 від 15.01.2021, №01/11-01/20 від 01.11.2020, №23/12-01/19 від 23.12.2019, №28/12-01/19 від 28.12.2019 на підтвердження закупівлі запасних частин та витратних матеріалів для виконання робіт саме на транспортних засобах відповідача, оскільки вони не дають можливість ідентифікувати їх як ті, що були використані безпосередньо для сервісного обслуговування та ремонту транспортних засобів відповідача.

Дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів встановила, що позивачем було виконано роботи за договором №16/09/2019 сервісного обслуговування та ремонту транспортних засобів від 16.09.2019 на загальну суму 473022,46 грн., які відповідач, у порушення умов договору та вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, оплатив частково в сумі 325735,16 грн, внаслідок чого, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг в сумі 147287,30 грн.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до акту виконаних робіт №МІ-К-0040 від 17.06.2020 позивачем виконано роботи на суму 24628,70 грн., а не як він зазначає в акті звірки на суму 24628,72 грн. та відповідно до акту виконаних робіт №МІ-К-0037 від 19.06.2020 позивачем виконані роботи на суму 56610,30 грн., а не 56610,31 грн., а тому в частині стягнення з відповідача 0,03 грн. слід відмовити.

Позивач просив стягнути з відповідача інфляційне збільшення в сумі 883,72 грн та 3% річних в сумі 605,29 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши нарахування позивача, виходячи з суми задоволених вимог, апеляційний суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі в сумі 883,72 грн та 3% річних в сумі 605,29 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до пункту 4.9 договору, у випадку недотримання замовником своїх зобов`язань згідно з пунктом 3.6 даного договору цілком чи частково, замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 10% від загальної вартості робіт, визначених у наряді-замовленні, а виконавець залишає за собою право відмовитись від виконання своїх зобов`язань за цим договором.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати виконаних позивачем робіт за договором, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 4.9 договору, позивачем нараховано і заявлено до стягнення штраф у розмірі 14728,73 грн.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафу, прийшла до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1,3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до умов договору, сторонами визначена відповідальність у вигляді сплати пені тільки пунктом 4.3 договору, відповідно до умов якого у разі порушення замовником строку оплати виконаних робіт передбаченого у пункті 3.10 цього договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період сплати пені, від вартості прострочених платежів за кожен день прострочення та штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості.

В свою чергу, пунктом 3.10 договору сторонами встановлено, що у разі збільшення вартості виконаних робіт порівняно до сплаченої замовником суми (п.2.1.7 договору), доплата може здійснюватися замовником протягом 5 банківських днів з дати виконання робіт. У цьому випадку замовник надає виконавцю гарантійний лист, який підписує перший керівник, а також головний бухгалтер замовника з посиланням на номер і дату рахунку, з вказівкою про суму заборгованості, строку її оплати, а також із зобов`язанням оплати зберігання ТЗ у випадку порушення строку виконання зобов`язання по оплаті виконаних робіт.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що із системного тлумачення умов договору вбачається, що сплата неустойки у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у визначений позивачем період застосовується у разі прострочення сплати збільшеної вартості виконаних робіт порівняно до сплаченої замовником суми (тобто доплата). Проте, позивачем не надано жодних доказів того, що вартість робіт за актами виконаних робіт є збільшеною від вартості, яка була попередньо визначена в нарядах-замовленнях та рахунках, які мали бути оплачені відповідачем у формі 100% попередньої оплати, суду надано не було.

А тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені в сумі 3672,10 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оцінюючи вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі постановлено з неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, а отже підлягає зміні.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 у справі №910/1243/22 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 у справі №910/1243/22 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Академбудсервіс» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Академбудсервіс» (01023, м. Київ, вул. Печерський узвіз, буд.3, офіс 403; ідентифікаційний код 42013298) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» (02121, м. Київ, вул. Вірменська, буд.6, квартира 178; ідентифікаційний код 42503469) основний борг в сумі 147287 (сто сорок сім тисяч двісті вісімдесят сім) грн 30 коп., штраф в сумі 14728 (чотирнадцять тисяч сімсот двадцять вісім) грн. 73 коп., 3% річних в сумі 605 (шістсот п`ять) грн 29 коп., інфляційні втрати в сумі 883 (вісімсот вісімдесят три) грн. 72 коп. та судовий збір у розмірі 2452 (дві тисячі чотириста пятдесят дві) грн 49 коп.

Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Академбудсервіс» (01023, м. Київ, вул. Печерський узвіз, буд.3, офіс 403; ідентифікаційний код 42013298) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міа-Автогруп» (02121, м. Київ, вул. Вірменська, буд.6, квартира 178; ідентифікаційний код 42503469) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 3601 (три тисячі шістсот одна) грн. 38 коп.

4. Матеріали справи №910/1243/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв