Постанова

від 08.02.2023 по справі 461/5265/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 461/5265/19

провадження № 61-4298св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - Перша державна Львівська нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2021 року у складі судді Фролової Л. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 березня 2022 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Перша державна Львівська нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним та його скасування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина

її рідного діда ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , після смерті якої залишилось спадкове майно - квартира АДРЕСА_1 .

Звернувшись до нотаріуса з метою оформлення спадщини, вона дізналася про складення померлою заповіту на користь відповідача.

Вважала, що заповіт порушує її права як законного спадкоємця четвертої черги спадкування, оскільки вона є рідною онукою спадкодавця по чоловікові. На час складення заповіту ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки хворіла на онкозахворювання та була інвалідом ІІ групи; останні роки життя стан її здоров`я різко погіршився і вона перебувала у лікарні, була нетранспортабельною, а тому не могла самостійно з`явитися до нотаріуса для складання заповіту.

Вказувала, що постійно проживала з ОСОБА_5 , піклувалася про неї, здійснювала догляд та організувала поховання спадкодавця. Зміст заповіту суперечить волі спадкодавця, оскільки складений на користь ОСОБА_2 , який є сторонньою для заповідача особою, напис та підпис у заповіті здійснено не заповідачем ОСОБА_5 , а іншою особою, що свідчить про його підробку та є підставою для визнання заповіту недійсним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним та скасувати заповіт, складений 26 листопада 2015 року ОСОБА_5 та посвідчений державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Сулимою Н. Б., зареєстрований в реєстрі за № 6-1744.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав для визнання заповіту недійсним. Заповіт, складений 26 листопада 2015 року ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , посвідчено державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Сулимою Н. Б. та зареєстровано в реєстрі за № 6-1744 з дотриманням вимог чинного законодавства. Висновком експерта від 29 жовтня 2020 року № 10/7/664 за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи доведено, що оспорюваний заповіт від 26 листопада 2015 року підписаний саме ОСОБА_5 . Доказів на спростовування висновку експерта позивачем не надано. Надана позивачем та досліджена в судовому засіданні медична документація не містить висновків щодо наявності у спадкодавця психічного або іншого захворювання, внаслідок якого заповідач ОСОБА_5 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Суд першої інстанції також зазначив, що аналіз змісту глави 85 ЦК України свідчить, що у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (статті 1254 ЦК України). Тоді як за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 31 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано належних і достовірних доказів, які б свідчили про те, що заповіт від 26 листопада 2015 року ОСОБА_5 особисто не підписувала або доказів на підтвердження того, що на момент складення оспорюваного заповіту заповідач перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Висновок експерта від 29 жовтня 2020 року № 10/7/664 містить чітку відповідь на поставлене судом питання щодо належності підпису на оспорюваному заповіті саме ОСОБА_5 ; дослідження проведено експертом, попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а отже цей висновок є належним та допустимим доказом в розумінні статтей 77-79 ЦПК України та не суперечить іншими доказами у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 березня 2022 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суд застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 524/8818/15, від 20 червня 2018 року у справі № 303/6480/13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 461/5265/19 із Галицького районного суду м. Львова.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на час складання оспорюваного заповітуОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки хворіла на важке онкологічне захворювання, лікування якого супроводжувалося важкими психотропними препаратами; волевиявлення на вчинення вказаного правочину не відповідало її волі; ОСОБА_5 спірний заповіт не підписувала.

Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 524/8818/15-ц, відповідно до якого для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи, та висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 303/6480/13-ц, відповідно до якого належним та допустимим доказом того, що на момент посвідчення заповіту спадкодавець через стійкий розлад здоров`я не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, є саме висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи та клопотання про проведення повторної судово-почеркознавчої експертизи; суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання позивача про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи та не прийняв процесуальне рішення про відмову чи задоволення вказаного клопотання.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з 24 листопада 1966 року ОСОБА_4 (дід позивача) та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 13, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (а. с. 10, т. 1).

ОСОБА_5 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , в якій вона була зареєстрована та проживала до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також ОСОБА_5 була власником грошових коштів, які знаходилися на відкритих нею рахунках у ПАТ «Державний ощадний банк України».

За життя ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений 26 листопада 2015 року державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Сулимою Н. Б. та зареєстрований в реєстрі за № 6-1744, згідно якого все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день її смерті буде належати їй і на що вона за законом матиме право, в тому числі належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_2 (а. с. 109, т. 1).

24 січня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Першої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , на підставі якої було заведено спадкову справу № 23/2019.

24 червня 2019 року ОСОБА_1 подала до Першої Львівської державної нотаріальної контори заяву, в якій просила не вчиняти жодних нотаріальних дій по оформленню спадщини за заповітом ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з її зверненням до суду з позовом про визнання такого заповіту недійсним.

З метою встановлення дійсності підпису спадкодавця ОСОБА_5 на складеному 26 листопада 2015 року заповіті, ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 29 травня 2020 року за клопотанням позивача у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: « ОСОБА_5 чи іншою особою виконаний підпис у графі «Підпис» заповіту, що складений 26 листопада 2015 року від імені ОСОБА_5 та посвідчений державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Сулимою Н. Б.?» (а. с. 213-214, т. 1).

Згідно з висновком експерта від 29 жовтня 2020 року № 10/7/664 за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи, досліджуваний підпис від імені ОСОБА_5 , який наявний в графі «Підпис» другого примірника заповіту серії НАС № 569275, складеного 26 листопада 2015 року від імені ОСОБА_5 , посвідченого державним нотаріусом Першої Львівської державної контори Сулимою Н. Б., - виконаний ОСОБА_5 (а. с. 247-255, т. 1).

Згідно з інформацією від 22 листопада 2019 року за № 1974/01.4.18, наданою комунальним некомерційним підприємством «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», ОСОБА_5 на стаціонарному лікуванні в закладі не перебувала (а. с. 96, т. 1).

Свідок ОСОБА_7 у суді першої інстанції пояснила, що ОСОБА_5 , з якою вона проживала по сусідству, до дня смерті вела активний спосіб життя, самостійно ходила на базар, в магазини, відмовляючись при цьому від запропонованої їй допомоги. На вихідні та свята ОСОБА_5 постійно їздила до свого племінника у гості та розповідала їй про це. Після отриманого у 2014-2015 році перелому ноги ОСОБА_5 пересувалася за допомогою палички, однак це не вплинуло на її активність. Приблизно за півтора місяця до смерті, через погіршення стану здоров`я, вона знову впала в квартирі, що обмежило її рух.

ОСОБА_8 (син відповідача ОСОБА_2 ) пояснив, що його баба і чоловік ОСОБА_5 були рідними братом та сестрою. Вони часто спілкувалися родинами, а після смерті чоловіка ОСОБА_5 приїжджали до них у гості. У листопада 2018 року вони дізналися про її онкологічне захворювання. Після того як ОСОБА_5 впала у квартирі, його батьки почали надавати їй необхідну допомогу, почергово перебували у квартирі. Не заперечував, що позивач ОСОБА_1 також приходила до ОСОБА_5 . Вказував, що ОСОБА_5 завжди була активною, пересувалася громадським транспортом, доглядала за своєю хворою сусідкою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду із позовом про визнання заповіту недійсним, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваний нею заповіт підписаний не заповідачем ОСОБА_5 , а іншою особою, волевиявлення заповідача не відповідало її волі.

При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалась, серед іншого, на положення статті 203, 215, 225 ЦК України.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судами обох інстанцій встановлено, що заповіт був підписаний ОСОБА_5 , що підтверджується висновком експерта від 29 жовтня 2020 року № 10/7/664 за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи. Волевиявлення ОСОБА_5 , спрямоване на передачу спірного нерухомого майна саме ОСОБА_2 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 26 листопада 2015 року, було вільним та відповідало її волі. Доказів протилежного позивач в порядку статті 81 ЦПК України не надала.

Крім того, зміст статей 1241, 1254, 1307 ЦК України при посвідченні заповіту від 26 листопада 2015 року нотаріусом заповідачу було роз`яснено. Заповіт містить позначення, що його прочитано вголос та підписано власноручно ОСОБА_5 , дієздатність якої нотаріусом перевірено.

ЦК України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Отже, ОСОБА_5 реалізувала своє право на заповіт, вимоги щодо форми якого при його посвідченні було дотримано.

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи.

У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16- ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 зазначається, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Разом із тим, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правомірного висновку, що надана ОСОБА_1 та досліджена в судовому засіданні медична документація не містить висновків щодо наявності у спадкодавця психічного або іншого захворювання, внаслідок якого заповідач ОСОБА_5 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З цих підстав суд першої інстанції ухвалою від 29 травня 2020 року відмовив у задоволенні клопотання позивача про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи. Вказана ухвала суду позивачем не оскаржувалася.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Клопотання про призначення комплексної посмертної судово-психіатричної експертизи для встановлення того, що в момент складання заповіту ОСОБА_5 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, в суді апеляційної інстанції позивач не заявляла, скориставшись своїми процесуальними правами на власний розсуд, тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довела обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх позовних вимог. Зокрема, позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 на момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а також не підписувала оспорюваний заповіт.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Матеріали справи свідчать про те, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 08 лютого 2021 року у задоволенні клопотання представника позивача про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи відмовлено з тих підстав, що у клопотанні відсутні посилання на обставини, які б давали підстави вважати, що висновок експерта є необґрунтованим і викликає сумнів, а отже не наведено переконливих доводів щодо доцільності проведення повторної експертизи. Крім того, суд звернув увагу на те, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи позивача про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи, виходив із того, що висновок експерта від 29 жовтня 2020 року № 10/7/664 містить чітку відповідь на поставлене судом питання щодо належності підпису на оспорюваному заповіті саме ОСОБА_5 ; дослідження проведено експертом, попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, отже, висновок є обґрунтованим, не суперечить іншим матеріалам справи та не викликає сумніви в його правильності.

Факт відмови в задоволенні вищевказаного клопотання не свідчить про порушення судами принципу змагальності сторін, так як серед обов`язків суду, встановлених частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, окрім сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, також визначено запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю сторін

Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про розгляд справи за участю сторін слід відмовити.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара