Рішення

від 13.02.2023 по справі 447/2521/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №2/447/12/23 Справа №447/2521/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

13.02.2023 Миколаївський районний суд Львівської області у складі судді Головатого А.П., за участю секретаря судового засідання Венгер Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаїв Львівської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Стрийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Стрийське лісове господарство», Львівської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права на землю, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом її повернення на користь держави із незаконного володіння,

прокурор Журавкін А.О.

Процесуальні дії у справі.

16.09.2020 до Миколаївського районного суду надійшов позов заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Стрийське лісове господарство» до Миколаївської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 , у якому прокурор просить визнати недійсним рішення Миколаївської міської ради Львівської області №1227 від 11.12.2018 про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 у приватну власність; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку (номер запису про право в державному реєстрі прав 29553469, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1726885946230) з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, площею 0,12 га, по АДРЕСА_1 . Крім цього, просить у рівних частинах стягнути з відповідачів на користь прокуратури Львівської області судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору.

В обґрунтуванняпозову прокурорпокликається нате,що рішеннямМиколаївської міськоїради №1112від 26.09.2018 ОСОБА_1 надано дозвілна виготовленняпроекту землеустроющодо відведенняземельної ділянкиплощею 0,1200га дляведення індивідуальногосадівництва по АДРЕСА_1 ,а рішеннямМиколаївської міськоїради №1227від 11.12.2018затверджено проектземлеустрою,розроблений ТОВ «НВП «Гео-Транс» щодо відведення вищенаведеної земельної ділянки із кадастровим номером 4623010100:01:020:0020. Зазначає, що вказана земельна ділянка повністю знаходиться у межах кварталу 39 Роздільського лісництва ДП «Стрийське лісове господарство» та відноситься до земель лісогосподарського призначення. Крім того, з примірника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, вбачається, що межа запроектованої земельної ділянки не проходить по лінії межі міста Миколаєва, тобто, суміжними землекористувачами в такому разі є Миколаївська міська рада та ДП «Стрийське лісове господарство». З проекту формування території та встановлення межі щодо роздержавлення та приватизації земель Миколаївської міської ради за 1992 рік, що використовувався при виготовленні проекту землеустрою на земельну ділянку, випливає, що села (хутора) Прийма взагалі не передбачено, а чітко зазначено, що на території міської ради розміщується (знаходиться) 1 338 га земель Роздільського лісництва «Стрийського ДЛГ», а межі міської ради й суміжних сільських рад проходять по межі кварталів вказаного лісництва. Земельна ділянка, якій в присвоєно кадастровий номер 4623010100:01:020:0020 із постійного користування ДП «Стрийське лісове господарство» не вилучалась. Крім цього, відповідач ОСОБА_1 не звертався до управління лісового та мисливського господарства про погодження меж спірної земельної ділянки та жодної технічної документації із землеустрою щодо відведення йому будь-якої земельної ділянки Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства не погоджувало. Більше того, під час проведення робіт з виготовлення вказаного проекту землеустрою ТОВ «НВП «Гео-Транс» не визначило ДП «Стрийське лісове господарство» як суміжного землекористувача. За матеріалами чинного на даний час лісовпорядкування земельна ділянка з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020 знаходиться у виділі 15 кварталу 39 Роздільського лісництва ДП «Стрийське лісове господарство» та відноситься до земель лісового фонду, яка через мозаїчність лісових природних комплексів належить до постійно не вкритих лісом, тобто, згідно матеріалів лісовпорядкування належить до біогалявин. За результатами обстеження в натурі виявлено, що на спірній земельній ділянці відсутні ознаки діяльності з ведення садівництва, натомість, є ознаки формування інфраструктури даної ділянки, орієнтованої на рекреаційне призначення: розчищення заїзду на ділянку, стоянки для автотранспорту за межами відведеної ділянки з повним вирубуванням лісо-чагарникової рослинності, підсипання шутером території, встановлення тимчасової споруди за розмірами явно більшого, ніж необхідно для садівничої ділянки, формування відповідної супутньої інфраструктури навіс для мангалу, дровітня тощо. Прокурором у позові наведено обґрунтування щодо віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020 до земель лісогосподарського призначення та вказано, що спірну земельну ділянку незаконно вилучили із державної власності та незаконно змінили її цільове призначення, а саме без прийнятого у законному порядку рішення про зміну цільового призначення землі, оскільки на момент прийняття Миколаївською міською радою рішення №1227 від 11.12.2018 така земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення та перебувала у кварталі №39 Роздільського лісництва, тобто перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Стрийське лісове господарство». Таким чином, Миколаївська міська рада Львівської області перевищила надані їй повноваження та прийняла рішення №1227 від 11.12.2018, яким передала у приватну власність спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,12 га, у тому числі, без встановлення належного органу, що уповноважений розпоряджатись спірною землею. На підставі наведеного вважає рішення Миколаївської міської ради №1227 від 11.12.2018 недійсним, оскільки прийнято з перевищенням повноважень щодо розпорядження земельної ділянки лісогосподарського призначення та надання її у власність з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, оскільки погодження зміни цільового призначення земельних ділянок, що вибули із користування ДП «Стрийське лісове господарство» не надавалось. Прокурор посилається на те, що на Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства покладено обов`язок щодо державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а ДП «Стрийське лісове господарство» передано у постійне користування земельні ділянки лісового фонду на відповідній територіальній одиниці, тому вибуття з постійного користування земельної ділянки лісового фонду порушує права вказаних підприємств. Крім того, наголошує, що враховуючи те, що відповідно до ст. 1 Лісового Кодексу України, ліси України є її національним багатством, тому, при зверненні до суду з даним позовом, прокурор відповідно здійснює захист інтересів держави, а відтак має право на подання позову. Окрім того, зазначив, що фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно. Враховуючи, що Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства та ДП «Стрийське лісове господарство» починаючи з квітня 2019 року, не зважаючи на лист Золочівської місцевої прокуратури, вичерпних дієвих заходів щодо усунення порушень вимог законодавства не вживали, маючи відповідні правомочності для звернення до суду з цим позовом, надані їм повноваження не використовували, причин не звернення до суду не вказали, що підтверджує наявність підстав для звернення прокурора із даним позовом до суду. Додатково прокурор вказав, що строк позовної давності у справі не закінчився, оскільки спірна земельна ділянка, яка на момент подання позову до суду, перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , до прийняття незаконного рішення Миколаївської міської ради №1227 від 11.12.2018 перебувала у постійному користуванні ДП «Стрийське лісове господарство» з цільовим призначенням: землі лісогосподарського призначення. Таким чином, позивачі могли дізнатися про порушення їхніх прав починаючи з 20.11.2018, а саме з моменту проведення державної реєстрації, що стверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №4623010100:01:020:0020.

17.09.2020 ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, відповідачам надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

16.10.2020 до суду надійшло клопотання, подане представником відповідача ОСОБА_1 , про залишення позову без розгляду.

29.10.2020 заступник керівника Золочівської місцевої прокуратури подав клопотання про долучення доказів.

02.11.2020 на електронну пошту суду надійшов відзив, поданий представником відповідача ОСОБА_1 , у якому така вказала, що вимоги прокурора є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. На підтвердження позиції зазначила, що ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, що розташована по АДРЕСА_1 . Дану земельну ділянку відповідачу передано у власність рішенням Миколаївської міської ради №1127 від 11.12.2018 у порядку безоплатної передачі земельної ділянки із земель комунальної власності. Вказала, що земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту міста Миколаїв, інші землекористувачі відсутні, склад угідь землі сільськогосподарського призначення. Керуючись нормами чинного законодавства, 26.09.2018 Миколаївська міська рада рішенням №1112 надала ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва. Проект землеустрою розроблено ТОВ «НВП «Гео-Транс» та 16.11.2018 надано висновок щодо відповідності такого вимогам законодавства. 20.11.2018 земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, присвоєно кадастровий номер 4623010100:01:020:0020. У витязі зазначено категорію земель землі сільськогосподарського призначення, форма власності комунальна. Після цього ОСОБА_1 звернувся до Миколаївської міської ради про безоплатну передачу у власність земельної ділянки. Відтак, вказує, що ОСОБА_1 не мав жодних підстав для сумніву у правомірності дій Миколаївської міської ради та органів Держгеокадастру, які визначили цільове призначення ділянки та власника землі. Щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, представник відповідача вважає, що прокурором подано документи, що розроблені на недостовірних та неактуальних даних. Зазначила, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту АДРЕСА_1 включено в межі міста Миколаїв на підставі Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 23.10.1989 №8294-ХІ «Про розширення меж міст Миколаєва і Старого Самбора Львівської області». Натомість, Роздільське лісництво ДП «Стрийське лісове господарство» є користувачем земель лісового фонду на території Миколаївської міської ради загальною площею 1338,0 га. Вказані землі знаходяться поза межами населеного пункту м. Миколаїв. Склад угідь усієї території, де знаходиться спірна земельна ділянка, є ріллею. Представник відповідача заперечує доводи прокурора про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування можуть бути підтверджуючими документами на земельні лісові ділянки, вказавши, що таке можливе лише за умови встановлення факту надання цих земель лісогосподарським підприємствам. Водночас, ДП «Стрийське лісове господарство» ніколи не було користувачем земель у межах населеного пункту Миколаїв. Таким чином, вважає, що подані прокурором матеріали лісовпорядкування є вторинними по відношенню до даних державного земельного кадастру. Щодо розмежування земель державної та комунальної власності вказала, що Миколаївська міська рада правомірно, з дотриманням вимог ЗК України, розпорядилася спірною земельною ділянкою, оскільки така знаходиться у межах м. Миколаїв. На підставі наведеного просить у задоволенні позову відмовити.

03.11.2020 до суду надійшов відзив відповідача Миколаївської міської ради, згідно якого вважають позовні вимоги необґрунтованими, такими, що не підлягають до задоволення. Голова міської ради зазначає, що на підставі звернення ОСОБА_1 рішенням Миколаївської міської ради від 26.09.2018 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1200 га для ведення індивідуального садівництва по АДРЕСА_1 . Відповідно до Генерального плану міста Миколаїв, Проекту роздержавлення та приватизації земель на території Миколаївської районної ради №78 від 05.04.1996 «Про затвердження проектів роздержавлення і приватизації земель в районі», територія, на якій знаходиться проектована до відведення земельна ділянка, розташована в межах населеного пункту, цільове призначення якої землі сільськогосподарського призначення, інші землекористувачі відсутні, територія не входить до земель лісового фонду. Вказав, що правових підстав для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не було. Проект землеустрою розроблений ТОВ «НВП Гео-Транс». Після погодження у встановленому законом порядку проекту відведення земельної ділянки, реєстрації такої у Державному земельному кадастрі, присвоєння кадастрового номеру 4623010100:01:020:0020, Миколаївською міською радою 11.12.2018 прийнято рішення №1227, яким передано ділянку у власність ОСОБА_1 для ведення індивідуального садівництва. Вважає, що порушень норм законодавства у даному випадку не було. Щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, у відзиві наведено доводи, аналогічні доводам, викладеним у наведеному вище відзиві, що поданий представником відповідача ОСОБА_1

13.11.2020 до суду надійшла відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_1 , у якому прокурор вказав, що доводи представника відповідача є надуманими або помилковими та підлягають спростуванню. Зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин, статус спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення не змінювався. Відсутність у лісогосподарського підприємства свідоцтва про право власності на земельну ділянку не свідчить про відсутність такого права, оскільки за положеннями п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, такими документами можуть бути планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Земельні ділянки у межах населеного пункту, зайняті зеленими насадженнями, віднесені до категорії лісів, належать до земель лісогосподарського призначення та можуть належати лісогосподарському підприємству, якщо це підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Ці матеріали складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Тому при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розд. VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. При цьому покликається на позиції, викладені у постановах ВСУ від 01.07.2015 у справі №6-50цс15 та від 24.12.2014 у справі №6-212цс14. Водночас вказує, що фактом, який підтверджує, що земельна ділянка, виділена відповідачу ОСОБА_1 , відносилася до земель лісогосподарського призначення, є лісорубний квиток №331176 серії 02 ЛКБ (№29) від 22.05.2013. Крім цього, відповідно до інформації ДП «Стрийське лісове господарство» вбачається, що на території кварталу №39 Роздільського лісництва знаходиться заповідний об`єкт ботанічна пам`ятка природи місцевого значення «Дендрарій Радів», створений у 1957 році та затверджений рішенням облвиконкому №634 від 02.10.1970. Факт віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020 до земель лісогосподарського призначення підтверджується листом Львівської Державної лісовпорядної експедиції №37/01-04 від 28.02.2020 та картою-схемою розташування території ДП «Стрийське лісове господарство», наданою Львівською Державною лісовпорядною експедицією, яка підтверджує факт знаходження спірної земельної ділянки у кварталі 39 Роздільського лісництва ДП «Стрийське лісове господарство». Крім цього, відповідно до висновку №83 від 02.07.2020 Інституту Екології Карпат НАН України про стан рослинного покриву, наявність ознак лісогосподарського чи сільськогосподарського використання земельної ділянки, що земельна ділянка з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020 однозначно розташована в межах земель лісового фонду та цей статус не змінювався щонайменше 60 років. Щодо входження спірної земельної ділянки у межі м. Миколаїв у складі хутора Прийма прокурор вказує, що згідно Указу Президії Верховної Ради Української РСР №8294-ХІ від 23.10.1989, хутір Прийма включено до м. Миколаїв Львівської області. Водночас, включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками. Межі адміністративно-територіальних одиниць встановлюються у порядку та відповідно до Закону України «Про землеустрій». Відомості про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць вносяться до Державного земельного кадастру, зазначаються у витязі з ДЗК, який безоплатно видається відповідній раді. Таким чином, незважаючи на те, що вищенаведеним указом від 23.10.1989 хутір Прийма включено до м. Миколаїв Львівської області, технічна проектна документація з цього приводу не виготовлена. У проекті формування територій і встановлення межі Миколаївської міської ради чітко зазначено про розміщення (знаходження) 1338 га земель Роздільського лісництва «Стрийського ДЛГ» та межі міської ради і суміжних сільських рад проходять по межі кварталів вказаного лісництва, не зазначено та не передбачено села (хутора) Прийма. Відповідачем документально наведене у позові не спростовано. Відтак, прокурор покликається на те, що спірну земельну ділянку незаконно вилучили та незаконно змінили її цільове призначення без прийнятого у законному порядку рішення про таке.

12.01.2021 до суду надійшли додаткові пояснення прокурора.

01.02.2021 до суду надійшли додаткові пояснення прокурора, який просив долучити копію висновку експерта №122-к за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по матеріалах кримінального провадження №12019140250000359, складеного 21.01.2021, оскільки такий неможливо було долучити під час подання позову.

29.03.2021 прокурор подав до суду заяву про зміну сторони, а саме просив замінити орган прокуратури, який звернувся з позовом із Золочівської місцевої прокуратури на Стрийську окружну прокуратуру.

30.03.2021 надійшли додаткові пояснення представника відповідача ОСОБА_1 , яка вказала, що матеріали лісовпорядкування, на які посилається прокурор, суперечать даним з Державного земельного кадастру, подані без прив`язки до державної геодезичної мережі, будь-які підстави виготовлення таких матеріалів відсутні, як відсутні і погодження меж лісового фонду органами місцевого самоврядування. Вважає, що висновок №83 від 02.07.2020, виготовлений Інститутом Екології Карпат НАН України про стан рослинного покриву, наявність ознак лісогосподарського чи сільськогосподарського використання земельної ділянки як доказ належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду братися до уваги не повинен. Оскільки проведені геодезичні знімання були зроблені під час огляду місця події 28.04.2020 у рамках кримінального провадження №120190250000359, внесеного до ЄРДР 08.08.2019, за участі ОСОБА_1 та його представника, а будь-які висновки, зроблені з використанням наведених замірів не можуть бути доказом у справі. Крім того, вказала, що спірна земельна ділянка довгий час ніким не використовувалася, тому могла заліснитися.

Вказана цивільна справа перебувала у провадженні судді ОСОБА_3 .

Згідно з розпорядженням керівника апарату Миколаївського районного суду Львівської області №80 від 18.06.2021, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку відповідно до рішення Вищої Ради Правосуддя №1311/0/15-21 від 10.06.2021, призначено повторний автоматизований розподіл справи №447/2521/20, провадження №2/447/90/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2021 судова справа №447/2521/20 надійшла у провадження судді Головатого А.П.

Ухвалою суду від 22.06.2021 справу за позовом заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Стрийське лісове господарство» до Миколаївської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права на землю прийнято до свого провадження, постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.

22.09.2021 керівником Стрийської окружної прокуратури було подано заяву про збільшення позовних вимог. У вказаній заяві прокурор покликається на те, що у ході судового розгляду спору з`ясовано, що 08.04.2021 між відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, яка є предметом позову у даній справі. На підставі вищевказаного правочину відбулася державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 . Тому, враховуючи, що на даний час власником спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 08.04.2021 є ОСОБА_2 , тому з метою можливості поновлення порушених прав та інтересів держави прокурор просить залучити останнього у якості співвідповідача у справі. Крім того, 27.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», внаслідок чого до профільного законодавства було внесено зміни, якими повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою лісового призначення надано обласним державним адміністраціям, у даному випадку Львівській обласній державній адміністрації. Окрім цього, прокурор вважає ефективним способом захисту також зобов`язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,12 га з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020 по АДРЕСА_1 , шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації з правом постійного користування державного підприємства «Стрийське лісове господарство» із незаконного володіння іншої особи, покликаючись при цьому на позицію ВП ВС від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц. Прокурор просить змінити предмет позову, зокрема, шляхом доповнення позовної заяви вимогою про усунення вищевказаних перешкод у здійсненні розпорядником права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом її повернення на користь держави із незаконного володіння іншої особи. Бездіяльність Львівської ОДА прокурор пояснює тим, що починаючи з 27.05.2021, тобто, моменту державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку не вжито жодних дієвих заходів щодо усунення порушень вимог законодавства шляхом ініціювання в судовому порядку скасування такої реєстрації права власності та зобов`язання відповідача повернути таку в державну власність у розпорядження Львівської ОДА. На листи окружної прокуратури інформаційно-спонукального характеру щодо вжиття Львівською ОДА заходів реагування шляхом вступу у справу №447/2521/20 відповіді не надано та жодних заходів реагування не вжито, що змушує прокурора втручатися з метою захисту державних інтересів. На повторний лист окружної прокуратури до Львівської ОДА, останніми повідомлено щодо недоцільності вступу їх у справу №447/2521/20 та запропоновано Стрийській окружній прокуратурі здійснювати представництво інтересів держави в особі Львівської ОДА шляхом залучення в якості позивача.

20.01.2022 на електрону пошту суду надійшла заява представника позивача Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, у якій такий просив проводити розгляд справи за відсутності їх представника. Позовні вимоги підтримав та просив такі задоволити.

15.08.2022 постановлено ухвалу щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

30.09.2022 на електронну пошту суду та 04.10.2022 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області про залишення позову без розгляду, а також про відкладення судового засідання.

15.11.2022 прокурор подав заперечення на клопотання щодо залишення позову без розгляду.

12.01.2023 та 13.02.2023 на електронну пошту суду надійшло клопотання представника позивача Львівської ОДА, у якій така просила проводити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала повністю.

13.02.2023 від представника ДП «Стрийське ЛГ» надійшла заява, у якій такий просить розглядати справу за його відсутності, позов повністю підтримав, просить задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

У судове засідання не з`явилися відповідачі, причин неявки суду не повідомили.

Водночас, представник відповідача Миколаївської міської ради адвокат Буй Б.В. 01.02.2023 та 13.02.2023 на електронну пошту суду надіслав клопотання про відкладення судового засідання (т. 2 а.с. 186-187, 193-194).

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Як докази поважності неявки у судове засідання адвокат Буй Б.В. додав копію розкладу проведення екзаменів для студентів ОС «Магістр» спеціальності «Менеджмент ІТ-сфери» факультету економіки та менеджменту Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Гжицького, оскільки він є студентом І курсу та складатиме іспити.

Судом було взято таке до уваги та 02.02.2023 відкладено розгляд справи на 16:00 год. 13.02.2023, з урахуванням того, що адвокат об 11:00 год. 13.02.2023 складе іспит.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні ЄСПЛ від 06.09.2007 у справі «Цихановський проти України», суд констатував, що національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Частинами 1, 2 та 5 ст. 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного та обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Наведене узгоджується із правовою позицією, висловленою ВС у постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18, провадження №61-22682св19.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області є органом місцевого самоврядування, у межах затверджених нею структури і штатів створений та функціонує юридичний відділ, відтак, вони були в змозі забезпечити участь їх представника у судовому засіданні. Водночас, ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце цього засідання, не з`явився у судове засідання, призначене з урахуванням часу на складання таким іспиту в університеті, зважаючи на можливість проведення судового засідання у режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів, у порядку передбаченому ст. 212 ЦПК України у разі об`єктивної неможливості прибуття у судове засідання, тривалість розгляду справи, суд вважає за можливе проводити розгляд справи за наявними у справі матеріалами та ухвалити рішення у справі.

У судових засіданнях прокурор просив задоволити позов з підстав у ньому викладених. Вказував, що позов заступника керівника прокуратури не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Набуття ОСОБА_1 права власності та користування на спірну земельну ділянку внаслідок винесення оскаржуваних дій та вибуття з користування лісових земель всупереч встановленому законодавством порядку порушує права та інтереси держави в особі Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства та ДП «Стрийське лісове господарство», адже з державної власності протиправно вибули землі вказаної категорії, у зв`язку з чим, державу в особі компетентних органів позбавлено права користування землею, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 ЗК України. Зазначав, що повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду та набуття їх у власність порушує права та інтереси держави в особі Львівської обласної державної адміністрації розпоряджатись і використовувати спірну земельну ділянку. Окрім цього, вилучення з порушенням земельного та лісового законодавства земель лісогосподарського призначення у ДП «Стрийське лісове господарство», зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі ДП «Стрийське лісове господарство» використовувати спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення. Відтак, спірна земельна ділянка має бути повернута у власність держави на користь Львівської ОДА та у постійне користування ДП «Стрийське лісове господарство».

Суд встановив:

26.09.2018 на 43-тій черговій сесії 7-го скликання Миколаївською міською радою Миколаївського району Львівської області прийнято рішення №1112, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1200 га для ведення індивідуального садівництва по АДРЕСА_1 на підставі ст. 112, 116, 118, 121 ЗК України та п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» (т. 1 а.с. 48).

Рішенням Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області, прийнятого на 47-мій позачерговій сесії 7-го скликання 11.12.2018 «Про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки у приватну власність для індивідуального садівництва», ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення по АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер: 4623010100:01:020:0020, з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва. Вказану земельну ділянку безоплатно передано у приватну власність ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 24).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №221667575, сформованої 27.08.2020, 17.12.2018 державним реєстратором Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Данилком І.І. на підставі рішення Миколаївської міської ради Львівської області №1127 від 11.12.2018 внесено запис про реєстрацію земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, цільове призначення: для індивідуального садівництва, у формі приватної власності за ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 25).

З копії проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з цільовим використанням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4623010100:01:020:0020, розробленого інженером-землевпорядником ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Гео-Транс» на підставі договору №321/84ф від 09.10.2018 (т. 1 а.с. 27-49), вбачається, що даний проект землеустрою розроблявся на підставі рішення Миколаївської міської ради №1112 від 26.09.2018 (т. 1 а.с. 27).

У пояснювальній записці проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 у розділі 3 міститься інформація, що земельна ділянка, за рахунок якої передбачається відведення, розташована у межах населеного пункту АДРЕСА_1 , категорія земель за основним цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, склад угідь рілля, на місцевості земельна ділянка межує із землями міської ради (кадастрових номерів не визначено) (т. 1 а.с. 27).

У розділі 5 пояснювальної записки вищенаведеного проекту землеустрою вказано, що після затвердження проекту землеустрою, запроектована земельна ділянка буде віднесена до складу угідь багаторічні насадження (т. 1 а.с. 29).

У копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 міститься: викопіювання з генерального плану м. Миколаєва (т. 1 а.с. 36); схема спостережень (т. 1 а.с. 37); план території земельної ділянки, згідно якого земельна ділянка, площею 0,12 га, розташована у безпосередній близькості до лісу (т. 1 а.с. 38); відомість вирахування площі земельної ділянки (т. 1 а.с. 39); креслення меж контурів угідь (т. 1 а.с. 40); експлікація земельних угідь (т. 1 а.с. 41); план території земельної ділянки (т. 1 а.с. 42); кадастровий план земельної ділянки №4623010100:01:020:0020, площею 0,12 га (т. 1 а.с. 43); акт встановлення та погодження меж землекористування ОСОБА_5 з суміжними землекористувачами від 11.10.2018, відповідно до якого суміжні землекористувачі відсутні, проте, розташовуються землі міської ради (т. 1 а.с. 44); акт прийому-передачі межових знаків на зберігання (т. 1 а.с. 45); схема прив`язки межових знаків до об`єктів і контурів місцевості (т. 1 а.с. 46); висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 16.11.2018 №10004/82-18, наданий експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, згідно якого погоджено проект землеустрою, оскільки такий відповідає чинному земельному законодавству та прийнятий відповідно до нормативно-правових актів (т. 1 а.с. 47); витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, площею 0,12 га (т. 1 а.с. 49).

ГУ Держгеокадастру у Львівській області на запит заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури про надання оцінки відповідності законодавству України розробленого ТОВ «НВП «Гео-Транс» проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального садівництва у АДРЕСА_1 22.05.2020 повідомило, що у вказаному проекті землеустрою відсутнє погодження меж проектованої земельної ділянки із землями ДП «Стрийське ЛГ» Роздільського лісництва, проте, інформація про реєстрацію прав останнього на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня. Крім того, місце розташування земельної ділянки, зазначене у долученій копії проекту землеустрою, не відповідає місцю розташування погодженому висновком експерта від 16.11.2018 №10004/82-18 ОСОБА_6 . Таким чином, вказаний проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України (т. 1 а.с. 127-129).

На запит Миколаївського відділу Золочівської місцевої прокуратури ДП «Стрийське лісове господарство» надало копії планшету №3 лісовпорядкування 2010 року Роздільського лісництва ДП «Стрийського лісгоспу», викопіювання з планшету №3, копію таксаційного опису лісових насаджень Роздільського лісництва (т. 1 а.с. 50-62).

Згідно наведених планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, земельна ділянка з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, відведена ОСОБА_1 , розташована у виділі 15 кварталу 39 (т. 1 а.с. 51-58).

Відповідно до копії таксаційного опису лісових насаджень Роздільського лісництва (т. 1 а.с. 59-62), виділ 15, площею 1.5 га, є біогалявиною: відкриті простори з поодинокими деревами, тип лісу: ДЗГД дуб звичайний, волога грабова діброва (т. 1 а.с. 59). Суміжні виділи, а саме 16, 17, 19 є відповідно такою ж біогалявиною, як і виділ 15, ділянкою з лісовими культурами (дуб червоний, дуб звичайний та береза повисла) з наявністю вартих уваги пам`яток, та ділянкою з відкритими просторами без дерев (кордон лісовий) (т. 1 а.с. 59-60).

Згідно карти-схеми розташування території 39 кварталу Роздільського лісництва ДП «Стрийське ЛГ» та меж земельної ділянки з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, наданого Львівською державною лісовпорядною експедицією Українського державного проектноголісовпорядного виробничогооб`єднання на запит Миколаївського відділу Золочівської місцевої прокуратури (т. 1 а.с. 64 (т. 2 а.с. 135)), межі спірної земельної ділянки входять то меж таксаційних виділів та, відповідно, меж 39 кварталу Роздільського лісництва.

Висновком №83 про стан рослинного покриву, наявність ознак лісогосподарського чи сільськогосподарського використання земельної ділянки з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, що знаходиться на південно-західних околицях м. Миколаїв Львівської області від 02.07.2020, підготованого Інститутом екології Карпат Національної академії наук України на підставі звернення Золочівської місцевої прокуратури, встановлено, що розташування спірної земельної ділянки у виділі 15 кварталу 39 Роздільського лісництва ДП «Стрийське ЛГ» відносно наявних територій державного лісового фонду легко ідентифікується з використанням просторової прив`язки до наявного у кварталі 39 об`єкта природно-заповідного фонду ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Дендрарій радів». Спірна земельна ділянка розташована в межах земель лісового фонду й цей статус не змінювався щонайменше останні 60 років, про що свідчать матеріали лісовпорядкування та наявність на суміжних територіях об`єкту природно-заповідного фонду. З позицій лісогосподарської діяльності, зазначена ділянка належить до лісових ділянок, які, через мозаїчність лісових природних комплексів, належать до постійно не вкритих лісом. Згідно з матеріалами лісовпорядкування, чинними на час складення висновку, спірна земельна ділянка належить до біогалявин. Унаслідок відведення земельної ділянки у приватну власність за рахунок земель держлісфонду відбулося порушення природного рослинного покриву територій, що зайняті лісовими комплексами природної та природно-похідної рослинності й унеможливило використання цієї території у лісогосподарських цілях упродовж тривалого часу (т. 1 а.с. 72-84).

Крім наведеного, за результатами натурного обстеження виявлено, що на аналізованій земельній ділянці з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020 відсутні ознаки активної діяльності щодо садівницва, натомість присутні ознаки формування інфраструктури ділянки, орієнтованої на рекреаційне призначення, що чітко вбачається з вищевказаного висновку та матеріалів фотозйомки, відображеної у висновку (т. 1 а.с. 72-84).

На підтвердження позовних вимог та доводів, прокурором долучено також копію положення про ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Дендрарій Радів» (т. 1 а.с. 86-89), копію схеми пам`ятки природи місцевого значення «Дендрарій Радів» у кварталі 39 вид. 3, 6 (т. 1 а.с. 90), копію карти-схеми пам`ятки природи місцевого значення «Радів», площею 3.4 га (т. 1 а.с. 91), копію охоронного зобов`язання ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Дендрарій Радів», площею 3.4 га, розташованої у кварталі 39, виділ 3, 6 Роздільського лісництва від 15.10.1998 (т. 1 а.с. 92-93) та від 29.09.2008 (т. 1 а.с. 94-95). З наведеного вбачається, що у кварталі 39 зображено виділ 15, у межах якого на момент виникнення спірних правовідносин та на даний час знаходиться спірна земельна ділянка.

Згідно копії проекту формування території і встановлення межі Миколаївської міської ради Миколаївського району Львівської області від 10.02.1992, розробленого відповідно до складання проектів, затверджених Держкомземом України 30.10.1991, встановлено, що на території Миколаївської міської ради розміщене Роздільське лісництво Стрийського ДЛГ площею 1338 га. Межі міської ради обстежені в натурі, проходять по границі кварталів лісу №47, 56, 55 Роздільського лісництва на віддалі 1, 2 кварталів по суміжності з Роздільською селищною радою, по границі кварталів лісу №55, 44 Роздільського лісництва по суміжності з Крупською сільською радою, по границі кварталів лісу №44, 43, 39 Роздільського лісництва на віддалі 2,1 км по суміжності з Веринською сільською радою, по границі кварталів лісу №38, 37 Роздільського лісництва на віддалі 1,6 км по суміжності з Розвадівською сільською радою (т. 1 а.с. 130-145). У вказаному проекті село (хутір) Прийма не передбачено.

Наведене також стверджується викопіюванням з Публічної кадастрової книги, долученим до позову, що міститься у матеріалах справи.

Відповідно до копії лісорубного квитка № НОМЕР_1 , виданого 22.05.2013 Роздільському лісництву, на підставі виробничо-фінансового плану надається дозвіл провести вирубку за рахунок лісосічного фонду 2013 року, зокрема, у виділі 15 кварталу 39 (т. 1 а.с. 96), що у свою чергу підтверджує, що спірна земельна ділянка, відносилася до земель лісогосподарського призначення.

Згідно копії відповіді ДП «Стрийське ЛГ» на заяву ОСОБА_1 від 20.05.2019, встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ДП «Стрийський лісгосп» із заявою щодо погодження меж виділеної йому спірної земельної ділянки, на що директор державного підприємства повідомив, що їх не повідомляли про виконання робіт щодо закріплення меж вказаної земельної ділянки в натурі, а надана земельна ділянка знаходиться у межах земель державного лісового фонду. Вилучення земельної ділянки із земель держлісфонду у встановленому законом порядку не проводилося (т. 1 а.с. 98).

Листом Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства від 19.09.2019 повідомлено про те, що ОСОБА_1 не звертався в обласне управління із заявою про погодження меж спірної земельної ділянки, жодної документації із землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га, з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, вони не погоджували (т. 1 а.с. 99, 126).

Відповідно до копії висновку експерта №122-к за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 21.01.2021, виконаної на підставі постанови від 23.04.2020 про призначення експертизи, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, відведена ОСОБА_1 площею 0,12 га, знаходиться у межах кварталу 39, площею 87 га, земель лісового фонду, що перебувають у користуванні ДП «Стрийське ЛГ» (т. 1 а.с. 208-231).

Крім того, вищевказаним висновком встановлено, що фактичне місце розташування спірної земельної ділянки на місцевості не відповідає (не співпадає) з межами даної земельної ділянки, що визначені у землевпорядній документації.

Також, висновком експерта №122-к від 21.01.2021 під час огляду на місцевості встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на західних околицях м. Миколаїв Львівської області, знаходиться на окраїні населеного пункту м. Миколаїв, огорожа відсутня, безпосередній доступ до об`єкту дослідження здійснюється з під`їзної дороги, на земельній ділянці розташовано тимчасову споруду металевий вагончик.

28.07.2020 заступник керівника Золочівської місцевої прокуратури звертався до Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства та ДП «Стрийське ЛГ» з приводу встановлення місцевою прокуратурою підстав для вжиття заходів реагування шляхом звернення адресатів до місцевого суду із позовом про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради №1227 від 11.12.2018 про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га у приватну власність для ведення садівництва по АДРЕСА_1 та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, площею 0,12 га, по АДРЕСА_1 , оскільки вказана земельна ділянка передана останньому з порушенням вимог Земельного та Лісового кодексів України та незаконно вилучена із земель лісогосподарського призначення (т. 1 а.с. 100).

Листами від 17.03.2021 та 06.07.2021 керівник Стрийської окружної прокуратури та т.в.о. керівника Стрийської окружної прокуратури зверталися до Львівської обласної державної адміністрації, згідно яких просив вирішити питання щодо вступу Львівської ОДА цивільну справу №447/2521/20 на стадії підготовчого провадження у якості третьої особи із самостійними вимогами (т. 2 а.с. 27-29, т. 2 а.с. 30-31).

Львівською обласною державною адміністрацією 30.07.2021 сформовано відповідь на лист Стрийської окружної прокуратури від 06.07.2021, згідно якого вважають за доцільне не вступати у справу якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, а прокуратурі здійснювати представництво інтересів держави в особі Львівської ОДА (т. 2 а.с. 32).

Представником відповідача ОСОБА_1 до відзиву долучено викопіювання з Публічної кадастрової карти та генерального плану міста Миколаїв (т. 1 а.с. 150).

Згідно Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про розширення меж міст Миколаєва і Старого Самбора Львівської області» від 23.10.1989, встановлено, що села Прийма і Радів Миколаївської міськради загальною площею 28 га включено у межі міста Миколаїв Львівської області (т. 1 а.с. 150 (зворот), 162-163).

Відповідно до копії відповіді на адвокатський запит, відділ у Миколаївському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області 21.10.2020 повідомив, що ДП «Стрийський лісгосп» користується земельними ділянками площею 1338,0 га. Роздільське лісництво Стрийського ДЛГ знаходиться за межами населеного пункту, долучено викопіювання з проекту роздержавлення і приватизації земель Миколаївської міської ради (т. 1 а.с. 151, т. 1 а.с. 151 (зворот)).

Відповідачем Миколаївською міською радою також долучено викопіювання з проекту роздержавлення і приватизації земель Миколаївської міської ради (т. 1 а.с. 160) та викопіювання з генерального плану м. Миколаєва (т. 1 а.с. 161).

З викопіювання з проекту роздержавлення і приватизації земель Миколаївської міської ради вбачається, що квартал 39 охоплює земельну ділянку, що надана ОСОБА_1 .

Поряд із наведеним, відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.04.2021, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юрчук І.А., зареєстрованого у реєстрі за №351, ОСОБА_1 (продавець) передав у власність (продав) ОСОБА_2 (покупцю) у власність земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 4623010100:01:020:0020, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для індивідуального садівництва (т. 2 а.с. 33-36).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №275281687, сформованої 17.09.2021, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.04.2021, зареєстрованого у реєстрі за №351, приватним нотаріусом Львівського МНО Юрчук І.А. внесено запис про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, у формі приватної власності за ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 37-38).

Згідно вищевказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.04.2021, у розділі 4 міститься інформація про те, що продавець ОСОБА_1 свідчить, що від покупця ОСОБА_2 не приховано обставин, як мають істотне значення, а також про те, що відносно земельної ділянки судові спори відсутні (т. 2 а.с. 34).

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, суд застосовує матеріальні норми, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частинами 3 та 1 статей 12 та 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо підстав представництва прокурора інтересів держави суд вважає за необхідне вказати таке.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з ч. 3 та ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно ч. 3, ч. 4 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У рішенні Конституційного Суду України № 4-р(II)/2019 від 05.06.2019, вказано, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19).

Представниками відповідача Потурая А.В. та Миколаївської міської ради подавалися клопотання щодо залишення без розгляду позову у зв`язку з відсутністю у прокурора підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Стрийське лісове господарство», Львівської ОДА, оскільки прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права громадянина України, іноземця чи особи без громадянства та держави, й не наділений здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права як державні компанії.

Натомість прокурор зазначає, що у вказаній справі він захищає права та інтереси не конкретного державного органу чи державного підприємства, а інтереси держави. Оскільки розпорядником спірної земельної ділянки згідно ст. 12, п. 4 ч. 1 ст. 31 ЛК України та ч. 5 ст. 122 ЗК України є Львівська обласна державна адміністрація, а тому останню залучено у якості позивача. Крім цього, щодо представництва ДП «Стрийське лісове господарство» прокурор вказує, що поняття «державне підприємство» та «державна компанія» не є тотожними, визначення терміну «державна компанія» в чинних нормативно-правових актах відсутнє, що не перешкоджає прокурору звернутися з даним позовом до суду.

Держава, надаючи у постійне користування державним підприємствам земельні ділянки лісогосподарського призначення, забезпечує ефективне використання лісів, їх охорону та захист. Згідно статуту ДП «Стрийське ЛГ», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України №539 від 27.09.2019, Стрийський лісгосп це підприємство, засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України та створено з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання і відтворення лісів, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду території мисливських угідь, наданих у користування підприємству. ДП «Стрийське лісове господарство» є таким спеціалізованим лісогосподарським підприємством, яке уповноважене державою на реалізацію правомочностей щодо володіння та користування спірними об`єктами права державної власності з метою забезпечення у процесі лісокористування збереження життєздатності лісового середовища та його біологічного різноманіття, збереження лісів, що становлять природоохоронну цінність, постійне, невиснажливе лісокористування, раціональне та ефективне використання лісових ресурсів.

Спірна земельна ділянка перебуває у державній власності. При цьому, правомочності з користування, володіння та правообов`язку щодо охорони земельної ділянки (використання її з урахуванням інтересів суспільства взагалі та територіальних громад зокрема) перейшли до ДП «Стрийське лісове господарство». У свою чергу, Львівська обласна державна адміністрація залишається розпорядником спірних земель (право розпорядження).

Жоден із позивачів самостійно до суду з позовами не звернувся, на повідомлення прокуратури щодо виявлених фактів порушень чинного законодавства не реагували належним чином, нездійснення вказаних у листах заходів, на думку прокурора, свідчить про неналежний захист інтересів держави та про наявність підстав для представництва таких інтересів прокурором.

На підтвердження зазначених обставин прокурор, серед іншого, надав листи, надіслані позивачам у даній справі (т. 1 а.с. 100, т. 2 а.с. 27-29, т. 2 а.с. 32).

Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства, ДП «Стрийське лісове господарство», Львівська ОДА наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в їх особі в суді не оскаржували, заперечень проти представництва прокурором не висловлювали.

У матеріалах справи знаходиться заяви представників позивачів, у яких такі підтримують позовні вимоги, викладені прокурором, та просять такі задоволити (т. 2 а.с. 75, т. 2 а.с. 195, т. 2 а.с. 196).

Представники позивачів ДП «Стрийське ЛГ» та Львівської ОДА з`являлися у судові засідання, позовні вимоги підтримували та просили такі задоволити.

Враховуючи, що прокурором у позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог та запереченнях на клопотання представників відповідачів щодо залишення позову без розгляду наведено підстави для представництва інтересів держави, обґрунтувано, у чому полягає порушення цих інтересів, суд прийшов висновку, що прокурор при поданні цього позову не замінює позивача та не є його альтернативою, виконує субсидіарну роль, спрямовану на захист порушених інтересів держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом. Участь прокурора в цій справі, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великої кількості громадян.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі №6-1376цс16, та у постанові ВС у справі №924/674/21 від 15.06.2022.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, §35).

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення клопотань щодо залишення справи без розгляду.

Щодо правового статусу спірної земельної ділянки суд зробив такий висновок.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель», об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статтями 19, 20 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського та лісогосподарського призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст. 4, 5 ЛК України (тут і надалі у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (ч. 2 ст. 5 ЛК України).

Статтею 55 Земельного кодексу України, визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, та окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Статтею 92 ЗК України, встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною другою вищевказаної статті ЗК України передбачено хто саме набуває права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЛК України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЛК України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Згідно ст. 94 ЛК України, державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.

Згідно Наказу Державного агентства лісових ресурсів України №401 від 12.11.2012, Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства підпорядковується Держлісагентству України та є його територіальним органом. Відповідно до наданих повноважень, зокрема, затверджує матеріали лісовпорядкування, надає висновок та погоджує зміну цільового призначення земельних лісових ділянок для їх використання в цілях не пов`язаних з веденням лісового господарства. Завданням Управління є реалізація повноважень Держлісагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці у сфері лісового та мисливського господарства.

Таким чином, на Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства покладено обов`язок щодо державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а ДП «Стрийське лісове господарство» передано у постійне користування земельні ділянки лісового фонду на відповідній територіальній одиниці.

Отже, у силу положень ст. 19, 55, 84 ЗК України та ст. 5 ЛК України, спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Статтями 45, 47, 48, 54 ЛК України передбачено, що облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

У матеріалахлісовпорядкування даєтьсяякісна ікількісна характеристикакожної лісовоїділянки,комплексна оцінкаведення лісовогогосподарства,що єосновою длярозроблення назасадах сталогорозвитку проектуорганізації тарозвитку лісовогогосподарства відповідногооб`єкталісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ЛК України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, суд вважає, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 01.07.2015 у справі №6-50цс15 та від 24.12.2014 у справі №6-212цс14.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020 розташована на землях лісогосподарського призначення, а саме у виділі 15 кварталу 39 Роздільського лісництва ДП «Стрийське ЛГ», що стверджується планово-картографічними матеріалами, наведеними у мотивувальній частині цього рішення.

Враховуючи наведене, судом встановлено, що надана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка, яку він відчужив на підставі договору купівлі-праодажу ОСОБА_2 , відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Стрийське лісове господарство», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради Львівської області №1227 від 11.12.2018 про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва по АДРЕСА_1 у приватну власність належить вказати наступне.

Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і надалі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 12 ЗК України регламентовано повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Згідно ст. 149 ЗК України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

На підставі ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», серед делегованих повноважень до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження зі здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Пунктом «г» ч. 4 ст. 83 ЗК України передбачено заборону передачі земель лісогосподарського призначення у приватну власність, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України).

Відповідно до ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно ч. 7 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок, зокрема, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЗК України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

У порушення вимог ст. 20 ЗК України та ст. 57 ЛК України погодження зміни цільового призначення земельних ділянок, що вибули із користування ДП «Стрийське лісове господарство» не надавалось, що підтверджується листами Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства та ДП «Стрийське лісове господарство».

Згідно ч. 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Крім цього, положеннями ст. 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Серед наслідків порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, передбачених ст. 12 ЗК України, передбачено визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки (висновок Верховного Суду України у постановах від 19.06.2013 у справі №6-57цс13, від 01.07.2015 у справі №6-319цс15).

Враховуючи наведене, суд вважає, що встановлені обставини переконливо свідчать про те, що Миколаївська міська рада Львівської області всупереч вищезазначеним вимогам законодавства передала у приватну власність земельну ділянку, яка відноситься до земель лісового фонду за відсутності згоди землекористувача з порушенням порядку зміни її цільового призначення, що вказує про перевищення передбачених законом повноважень.

Такі висновки суду знаходять підтвердження у матеріалах справи, а саме відсутня згода землекористувача на вилучення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки на час передачі у власність відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки та відсутністю відповідних рішень уповноваженого органу про проведення такого вилучення та зміну цільового призначення.

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.04.2021, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу спірної земельної ділянки площею 0,12 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1726885946230) слід вказати таке.

В основу своєї позиції про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки прокурор покликається, що такий було укладений під впливом обману та до такого підлягають застосуванню положення ст. 230 ЦК України (наслідки вчинення правочину під впливом обману).

Суд у даному випадку не може погодитися з наведеними доводами, оскільки при вирішенні даної справи таке обґрунтування є недоречним, відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем, яким може виступати лише особа, яка діяла під впливом обману, факту обману. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18) зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Згадані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

У пункті 75 постанови у справі №488/502/14-ц від 07.11.2018 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17.12.2014 у справі №6-140цс14).

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні даної позовної вимоги, оскільки така є неефективним способом захисту порушеного права.

Щодо позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом її повернення на користь держави із незаконного володіння ОСОБА_2 суд вважає за необхідне зазначити таке.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належать до земель лісового фонду.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України закріплено загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Главою 29 ЦК України передбачено, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у ч. 3 ст. 152 ЗК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18).

Зокрема, зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду, які визначаються виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Аналогічні висновки зроблені, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18 (провадження № 61-12012св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21).

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц висловила правові висновки про те, що набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Таким чином, зайняття земельних ділянок з обмеженим оборотом (землі водного фонду, лісогосподарського призначення, природо-заповідного фонду) з порушенням вимог чинного законодавства треба розглядати як негаторний позов не пов`язане з позбавленням володіння права власності держави.

У цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено на підставі статті 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

Указане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.05.2022 у справі №372/4154/18 (провадження №61-666св21), від 18.05.2022 у справі №469/649/17 (провадження №61-1467св21), які прийняті у зв`язку з обов`язковим врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, а також правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

Таким чином, прокурором обрано ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом повернення земельної ділянки з посиланням на статтю 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, площею 0,12 га по АДРЕСА_1 суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктами 51, 52 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26.10.2011 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №484 від 06.06.2018) визначено, що внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав.

У разі коли в Державному реєстрі прав відсутні записи про речові права, їх обтяження, що підлягають автоматичному поновленню, а відомості про такі речові права, їх обтяження, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, містяться у реєстрах (кадастрах), поновлення записів про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором шляхом внесення з відповідних реєстрів (кадастрів) відомостей про такі права, обтяження, передбачених пунктами 30-32 цього Порядку.

Оскільки за наведеними вище нормами наслідком скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно є автоматичне поновлення запису про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, тобто, відновлення прав власника майна у разі встановлення підстав для такого, розпорядження своїм правом на захист є одним із основоположних принципів цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові ВС у справі №363/4852/17 від 03.06.2020, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ВС вказав, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Отже, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Щодо скасування рішення про державну реєстрацію, то відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі №914/1201/19 також зроблено висновок, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Статтею 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником. Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

Таким чином, встановлення судом незаконності володіння спірним майном та/або правомірності вимог щодо його витребування, повинно мати наслідком найшвидше (незалежне від строку подання заінтересованою особою заяви) скасування державної реєстрації прав. Саме у такий спосіб відбувається найбільш ефективний захист прав позивача та забезпечується стабільність цивільного обороту.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю відображено у п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, згідно якого особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

Відповідні приписи стосовно охорони зазначеної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості є підставами для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Тобто, у практичному аспекті задоволення вказаної позовної вимоги зможе забезпечити й гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже спроможна надати такому ефективний захист його прав.

Отже, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте, наведені положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах.

Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (заява № 19336/04), § 166-168)).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті першої Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011, «Кривенький проти України» від 16.02.2017).

Порушення статті першої Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатується, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий, та навпаки: встановлюється відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27.11.2007 у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив, що втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§77).

Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§80).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. У цій справі не тільки прокурора, Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Стрийське лісове господарство», але й Миколаївської міської ради Львівської області та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позиції відповідачів ОСОБА_1 та Миколаївської міської ради Львівської області, наведені у поданих відзивах, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, суд враховує приписи законодавства, наведені у мотивувальній частині рішення. Відтак, аргументи про недопустимість доказів, використаних для встановлення факту віднесення земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення, та доводи щодо недоведеності такого віднесення суд вважає необґрунтованими й відхиляє такі.

Спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача (ДП «Стрийське лісове господарство») у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, а зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась.

Поділ земель державного лісового фонду на квартали є сталим і не може бути змінений довільно без спеціальної реєстрації. При цьому межі виділів можуть змінюватися у ході чергових лісовпорядних робіт.

Земельна лісова ділянка може не мати постійного вкриття деревною рослинністю, що зумовлено неоднорідністю лісових природних комплексів, зокрема, наявністю тимчасових або постійних галявин та середлісових лук, що формуються у природний або антропогенно-історичний спосіб.

Згідно висновку №83 про стан рослинного покриву, наявність ознак лісогосподарського чи сільськогосподарського використання земельної ділянки з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, що знаходиться на південно-західних околицях м. Миколаїв Львівської області від 02.07.2020, підготованого Інститутом екології Карпат НАН України, виділ 15 кварталу 39 Роздільського лісництва ДП «Стрийське ЛГ» належить до такого типу ділянок.

Наведений висновок підготований на підставі матеріалів детальних натурних обстежень території самої ділянки та прилеглих територій держлісфонду та природного-заповідного фонду області, аналізу картографічних матеріалів, матеріалів лісовпорядкування, чинних на час підготовки висновку, актуальних та ретроспективних космічних фотознімків земної поверхні, що знаходяться у вільному доступі за 2004-2019 роки. Натурне обстеження проведено за наявності активної вегетації рослинного покриву. Крім цього, використано дані актуального геодезичного знімання, проведеного під час огляду ділянки.

Підстав не довіряти висновкам експертів у суду немає, оскільки такі є належними та допустимими доказами у справі, відповідачами не подано висновків, що б спростовували доводи прокурора, клопотань про призначення експертиз протягом усього часу розгляду справи не заявляли, також не надали належних доказів на підтвердження власних позицій.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позов підлягає до задоволення частково, судовий збір, за вирахуванням 908,00 грн. за пред`явлення позовної вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки така не підлягає до задоволення, у розмірі 8431,24 гривень слід стягнути порівну з відповідачів на користь Львівської обласної прокуратури.

Керуючись ст. 13, 14, 19, 131-1 Конституції України, ст. 11, 15, 16, 334, 391 ЦК України, ст. 1, 4, 5, 8, 12, 17, 31, 45, 47, 48, 54, 57, 94, п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, ст. 1, 19, 20, 55, 57, 83, 84, 92, 122, 149, 152, 155, 164 Земельного кодексу України, ст. 25, 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 2, 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 2, 3, 4, 12, 13, 44, 56, 81, 141, 223, 264, 265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов задоволити частково.

Визнати недійсним рішення Миколаївської міської ради Львівської області №1227 від 11.12.2018 про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки у приватну власність площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва по АДРЕСА_1 .

Скасувати державну реєстрацію з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020, площею 0,12 га, по АДРЕСА_1 , номер запису про право власності в державному реєстрі прав 41399469 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57537249 від 08.04.2021), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1726885946230).

Усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,12 га з кадастровим номером 4623010100:01:020:0020 по АДРЕСА_1 , шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації з правом постійного користування державним підприємством «Стрийське лісове господарство» із незаконного володіння ОСОБА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 810 (дві тисячі вісімсот десять) гривень 42 копійки на користь Львівської обласної прокуратури.

Стягнути з Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області судовий збір у розмірі 2 810 (дві тисячі вісімсот десять) гривень 42 копійки на користь Львівської обласної прокуратури.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 810 (дві тисячі вісімсот десять) гривень 42 копійки на користь Львівської обласної прокуратури.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Стрийська окружна прокуратура, місцезнаходження: вул. Шевченка, 89, м. Стрий, Львівська область, 82400, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02910031.

Позивачі:

- Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства, місцезнаходження: вул. Яворницького, 8-б, м. Львів, 79054, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 35227669;

- Державне підприємство «Стрийське лісове господарство», місцезнаходження: вул. Лесі Українки, 11, с. Лотатники, Стрийський район, Львівська область, 82460, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 0992415;

- Львівська обласна державна адміністрація, місцезнаходження: вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79008, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00022562.

Відповідачі:

- ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області, місцезнаходження: вул. Володимира Великого, 6, м. Миколаїв, Стрийський район, Львівська область, 81600, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26411657;

- ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст рішення складено 13.02.2023.

Суддя Головатий А.П.