Постанова

від 15.02.2023 по справі 917/741/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2023 року м. Харків Справа № 917/741/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Зубченко І.В. , суддя Чернота Л.Ф.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово - торгова компанія «Схід» (вх. №1502 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.11.2022 (повний текст підписано 21.11.2022 у місті Полтава) у справі №917/741/22 суддя Сірош Д.М.

за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, м.Кременчук, Полтавська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово - торгова компанія «Схід», м.Київ

про стягнення безпідставно збережених коштів,

ВСТАНОВИВ:

Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово - торгова компанія «Схід» про стягнення 100 376,18 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 13.07.2019 до 12.07.2022.

Позивач зазначав, що підставою для звернення до господарського суду стало те, що в період з 13.07.2019 до 12.07.2022 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою доходу від орендної плати за землю в сумі 106 376,18 грн, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125 та 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 25.07.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.11.2022 у справі №917/741/22 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово - торгова компанія «Схід» на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області 106 376,18 безпідставно збережених коштів за період з 13.07.2019 до 12.07.2022 та 2 481,00 грн витрат на сплату судового збору.

Рішення господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач не уклав договір оренди земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно та не сплачував орендну плату за її користування, тому відповідач фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно - орендну плату за користування земельною ділянкою комунальної власності, що підлягає відшкодуванню йому на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач, ТОВ «Промислово - торгова компанія «Схід» звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Полтавської області від 21.11.2022 у справі №917/741/22 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що відповідач під час подання відзиву на позов зазначив у ньому обставини, за якими Кременчуцька міська рада Полтавської області ще до набуття відповідачем права власності на земельній ділянці з кадастровим номером 5310436100:03:001:0099 укладала договір оренди цієї земельної ділянки із попереднім власником цієї будівлі, а саме Бабичем Л.В., це підтверджено належними доказами, доданими до відзиву, зокрема, рішенням Кременчуцької міської ради від 27.10.2009 «Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду фізичним та юридичним особам у м. Кременчуці» та витягом із відомостей про оренду (суборенду) згідно з Державним реєстром земель про наявність зареєстрованого права на підставі договору оренди земельної ділянки за гр. ОСОБА_1 , проте суд не звернув жодної уваги на ці доводи відповідача, належної правової оцінки зазначеному доказу та фактам не надав, що може бути розцінюватись як упередженість суду на користь позивача, відсутність об`єктивного судового розгляду, порушення судом норм процесуального права, статті 86 ГПК України щодо оцінки наданих доказів стороною у спорі.

Апелянт стверджує, що виходячи з того, що державні реєстратори, в тому числі й державні та приватні нотаріуси, здійснюють свою діяльність, як особи публічного права, відкрито вносячи інформацію до Державного реєстру речових прав на майно, позивач починаючи з 12.12.2013 року міг дізнатися про володіння земельною ділянкою відповідачем без достатньо правової підстави, а отже і порушення своїх прав та особу, яка їх порушила, а тому, починаючи з 12.12.2013 року позивач пропустив строк позовної давності визначений ст. 257 ЦК України та у відповідності до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України заяви про поновлення такого строку, пропущеного із поважних причин до суду не подавав, що є підставою для відмови у позові.

Також скаржник зазначає, що відповідачем зверталась увага суду першої інстанції та надавались докази того, що придбана відповідачем будівля по вул. Кооперативна, буд. 2-К у м. Кременчуці, зокрема, договір купівлі-продажу від 22.05.2008, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу Татаринцевою І.А. в реєстрі під №1235 не містить інформації про розмір земельної ділянки, на який вона розташована, що її площа складає 1517 кв. м, як зазначив у своєму рішенні суд, а тому і позивач і суд виходили із припущень, що будівля придбана відповідачем розташована на земельній ділянці, площею 1517 кв. м.

Скаржник зазначає, що звертався із клопотання до позивача про передачу в орендне користування земельної ділянки по вул. Кооперативна, буд. 2-К у м. Кременчук і позивач прийняв рішення щодо передачі в орендне користування приміщення промислового цеху ТОВ «ПТК «Схід». Вказане свідчить про добросовісність дій відповідача щодо оформлення права земельної ділянки та недобросовісність у прихованні певної інформації позивачем.

Апелянт зауважує, що відповідно до ст. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Під час розгляду справи відповідач у поданому відзиві посилався на правові позиції та правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №915/672/17, від 17.04.2018 у справі №922/2883/17, від 30.05.2018 у справі №908/1990/17, від 05.06.2018 у справі №920/717/17, від 20.06.2018 у справі №913/661/17, від 27.06.2018 у справі №921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі №904/9027/17, від 04.10.2018 у справі №904/326/18, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18, від 26.11.2019 у справі №917/92/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №668/2908/16-ц від 29.06.2020.

Рішення суду першої інстанції не містить жодної реакції, правової оцінки вказаним постановам, що підтверджує ігнорування судом правової позиції сторони відповідача та нехтування приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2022 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Зубченко І.В., Чернота Л.Ф.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2022 поновлено ТОВ «Промислово - торгова компанія «Схід» процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 21.11.2022 у справі №917/741/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Промислово - торгова компанія «Схід» на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.11.2022 у справі №917/741/22. Розгляд апеляційної скарги ТОВ «Промислово - торгова компанія «Схід» на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.11.2022 у справі №917/741/22 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено строк учасникам справи до 12.01.2023 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання іншим сторонам у справі.

У строк встановлений судом від позивача на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги повністю, залишити рішення суду без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що відповідно до інформації, яка міститься у витягу з Державного земельного кадастру №НВ-0008282952021 від 06.12.2021, земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:03:001:0099 по вулиці Кооперативна, буд. 2-К у м. Кременчуці перебувала у користуванні на підставі договору оренди у ОСОБА_1 у період 26.02.2007 по 01.09.2007 року. В подальшому пролонгації договору не здійснювалось, а тому право оренди у колишнього власника будівлі промислового цеху закінчилось ще у 2007 році.

Позивач також звертає увагу, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Нерухоме майно нерозривно пов`язано із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання будівлі промислового цеху, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цій об`єкт розташований.

Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем будівлею промислового цеху презумується його користування спірною земельною ділянкою.

Враховуючи в сукупності надані документи, є всі підстави вважати, що ТОВ «ПТК «Схід» у період з 13.07.2019 по 12.07.2022 включно використовує земельну ділянку площею 1517 кв. м. (кадастровий номер 5310436100:03:001:0099) для експлуатації та обслуговування будівлі промислового цеху по вул. Кооперативна, 2-К м. Кременчук без виникнення права власності / користування нею без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.126 Земельного кодексу України, тоді як на спростування цього висновку Товариство не надало жодного доказу.

Також, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою площею для експлуатації та обслуговування вказаної будівлі промислового цеху.

Відповідно ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції, зокрема, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

На підставі договору купівлі - продажу від 22.05.2008, реєстраційний номер 1235, Товариство з обмеженою відповідальністю Промислово - торгова компанія Схід з 12.12.2013 є власником будівлі промислового цеху, загальна площа 335,6 кв. м, розташованої по вул. Кооперативній, буд. 2-К у м. Кременчуці, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 30449893 від 08.07.2022.

Будівля промислового цеху розташована на земельній ділянці комунальної власності, площею 1 517 кв. м, кадастровий номер 5310436100:03:001:0099.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0008282952021 від 06.10.2021 земельна ділянка по вул. Кооперативна, 2-К у м. Кременчуці, кадастровий номер 5310436100:03:001:0099 зареєстрована 26.02.2007 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 16.09.2021 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1 517 кв. м складає 1 935 813,36 грн, на 2022 рік - 2 129 397,73 грн.

Так, у період з 13.07.2019 до 12.07.2022 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для експлуатації та обслуговування нежилих приміщень бази, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області доходу від орендної плати за землю в сумі 106 376,18 грн, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125 та 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статями 122, 123 та 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Як убачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також права постійного користування та оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Господарським судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці з 12.12.2013.

При цьому, господарським судом вірно встановлено, що доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Кременчуцькою міською радою та державної реєстрації такого права матеріали справи не містять.

Отже, відповідач користується цією земельною ділянкою без належної правової підстави.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0008282952021 від 06.10.2021 земельна ділянка по вул. Кооперативна, 2-К у м. Кременчуці, кадастровий номер 5310436100:03:001:0099 зареєстрована 26.02.2007 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду, що відповідач, ТОВ Промислово-торгова компанія Схід, як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України, визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Відповідно до розрахунку, поданого позивачем, за період з 13.07.2019 до 12.07.2022 розмір орендної плати мав становити 106 376,18 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду, що відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати), тому відповідні кошти підлягають стягненню з відповідача на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області в порядку статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним доводи скаржника в апеляційній скарзі, що Кременчуцька міська рада Полтавської області ще до набуття відповідачем права власності на земельній ділянці з кадастровим номером 5310436100:03:001:0099 укладала договір оренди цієї земельної ділянки із попереднім власником цієї будівлі ОСОБА_1 , а тому до відповідача, як до власника об`єкту нерухомого майна перейшло і право користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений на умовах, які були встановлені для попереднього землекористувача, оскільки матеріали справи містять витяг з Державного земельного кадастру №НВ-0008282952021 від 06.12.2021, в якому зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5310436100:03:001:0099 по АДРЕСА_1 перебувала у користуванні на підставі договору оренди у ОСОБА_1 у період 26.02.2007 по 01.09.2007 року, а тому право оренди у колишнього власника будівлі промислового цеху закінчилось ще у 2007 році.

Стосовно твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що позивач, починаючи з 12.12.2013 року міг дізнатися про володіння земельною ділянкою відповідачем без достатньо правової підстави, а отже і порушення своїх прав та особу, яка їх порушила, а тому починаючи з 12.12.2013 року пропустила строк позовної давності визначений ст. 257 ЦК України та у відповідності до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України заяви про поновлення такого строку, пропущеного із поважних причин до суду не подавала, що є підставою для відмови у позові, суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Колегія суддів вважає необхідним вказати, що строки позовної давності є матеріальними строками порушених прав та законних інтересів, а також часовими межами існування суб`єктивного права у порушеному стані. Обчислення строків залежить від конкретних обставин і змісту правовідносин, а їх порушення тягне за собою відповідні юридичні наслідки.

Тлумачення частини п`ятої статті 261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог.

Для спірних відносин (стаття 1212 ЦК України) застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Враховуючи, що позивач заявив вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів не з моменту укладення договору купівлі продажу, а за період з 13.07.2019 по 12.07.2022 роки, то строк позовної давності останнім не пропущено.

Твердження скаржника про те, що позивачем не надано доказів використання ним земельної ділянки площею 1 517 кв. м, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами першою - четвертою, дев`ятою статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Як правомірно встановив господарський суд, будівля промислового цеху розташована на земельній ділянці комунальної власності, площею 1 517 кв. м, кадастровий номер 5310436100:03:001:0099.

В силу своєї природи, приналежний відповідачеві впродовж розглядуваного періоду об`єкт нерухомості у розумінні частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України об`єктивно перебував на земельній ділянці, що само по собі свідчить про фактичне використання відповідної земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав.

Крім того, апелянт не надав жодних доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою площею для експлуатації та обслуговування будівлі промислового цеху.

Відповідна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 106 376,18 грн за користування земельною ділянкою площею 1 517 кв. м.

Суд апеляційної інстанції вважає не обґрунтованими твердження скаржника в апеляційній скарзі, що звертався із клопотання до позивача про передачу в орендне користування земельної ділянки по вул. Кооперативна, буд. 2-К у м. Кременчук, позивач прийняв рішення щодо передачі в орендне користування приміщення промислового цеху ТОВ «ПТК «Схід», що, на думку відповідача, свідчить про добросовісність дій останнього щодо оформлення права земельної ділянки та недобросовісність у прихованні певної інформації позивачем, оскільки в матеріалах справи відсутні докази оформлення права користування земельною ділянкою, зокрема, укладання відповідного договору оренди з позивачем та державної реєстрації такого права.

Що стосується посилання скаржника в апеляційній скарзі на правові позиції та правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №915/672/17, від 17.04.2018 у справі №922/2883/17, від 30.05.2018 у справі №908/1990/17, від 05.06.2018 у справі №920/717/17, від 20.06.2018 у справі №913/661/17, від 27.06.2018 у справі №921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі №904/9027/17, від 04.10.2018 у справі №904/326/18, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18, від 26.11.2019 у справі №917/92/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №668/2908/16-ц від 29.06.2020, які не прийняті до уваги судом першої інстанції, колегія суддів зауважує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №910/3040/16).

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів вважає не обґрунтованим посилання скаржника на вищезазначені постанови, оскільки у зазначених скаржником справах, на відміну від цієї справи, предмети спору є різними (про розірвання договору оренди землі; про стягнення збитків упущеної вигоди у вигляді орендної плати; про визнання переважного права на поновлення договору оренди), що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах із справою, що розглядається та свідчить про відсутність підстав для врахування відповідних правових висновків під час вирішення цього спору.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, колегія суддів бере до уваги, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок місцевого господарського суду, рішення господарського суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому повинно бути залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово - торгова компанія «Схід» на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.11.2022 у справі №917/741/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 21.11.2022 року у справі №917/741/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, відповідно до вимог ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.02.2023.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя І.В. Зубченко

Суддя Л.Ф. Чернота