Постанова

від 15.02.2023 по справі 905/943/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2023 року м. Харків Справа № 905/943/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Геза Т.Д. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Березки О.М.

позивача не з`явився;

першого відповідача - не з`явився;

другого відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк (вх.№1510Д/1-43) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 30.11.2022 (суддя О.М. Сковородіна) у справі №905/943/22,

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк, м. Дніпро,

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Марфарм, м. Маріуполь, Донецька область,

2. ОСОБА_1 , м. Маріуполь, Донецька область,

про стягнення 518 125,97, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30.11.2022 у задоволенні заяви Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк про забезпечення позову відмовлено.

АТ КБ Приватбанк з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 30.11.2022 у справі №905/943/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву АТ КБ Приватбанк про забезпечення позову та забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачу-2: нежитлові приміщення №22-1 по №22-6, загальною площею: 55,8 кв.м., адреса: м. Львів, вул. Городоцька, будинок 82, транспортні засоби: Skoda Oktavia 2013 р.в. та Mitsubishi Lancer 2007 р.в..

Крім того, апелянт звернувся із клопотанням, в якому просить поновити строк на подання апеляційної скарги, посилаючись на те, що отримав повний текст оскаржуваної ухвали на електронну пошту 06.12.2022.

В обґрунтовування апеляційної скарги позивач зазначає, що існує необхідність у застосуванні заходу забезпечення позову, оскільки відчуження поручителем зазначеного вище майна на користь третіх осіб може унеможливити виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог та безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а отже застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язано із предметом позову.

Враховуючи ухилення Відповідача-1 від свого обов`язку щодо задоволення вимог кредитора, існує реальний ризик ускладнення виконання рішення суду, враховуючи, ведення активних бойових дій за місцезнаходженням позичальника та окупації РФ м.Маріуполь, що об`єктивно зумовлюють виникнення обґрунтованих сумнівів у можливості виконання ТОВ "МАРФАРМ" у подальшому судового рішення за наслідком розгляду спору.

На думку апелянта, застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно поручителя, забезпечить дієвий захист майнових інтересів АТ КБ ПриватБанк як кредитора та мінімізує ризики утворення безнадійної заборгованості ТОВ "МАРФАРМ".

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2022, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Геза Т.Д., суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2022 зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк на ухвалу Господарського суду Донецької області від 30.11.2022 у справі №905/943/22. Встановлено відповідачам строк для подання відзивів на апеляційну скаргу. Витребувано з господарського суду Донецької області матеріали справи №905/943/22.

02.01.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю Марфарм надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9ел.78).

09.01.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суду Донецької області від 30.11.2022 у справі №905/943/22.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк на ухвалу Господарського суду Донецької області від 30.11.2022 у справі №905/943/22 призначего до розгляду на "15" лютого 2023 р. о 14:45 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 132.

Сторони в судове засідання не з`явились, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до Господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Марфарм; до відповідача-2: ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 518 125,97 грн.

Разом з позовною заявою Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк подало до суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд накласти арешт на майно, яке належить відповідачу-2: нежитлові приміщення №22-1 по №22-6, загальною площею: 55,8 кв.м., адреса: м. Львів, вул. Городоцька, будинок 82, транспортні засоби: Skoda Oktavia 2013 р.в. та Mitsubishi Lancer 2007 р.в.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив про неможливість виконання рішення суду, у разі, якщо відповідач-2 здійснить відчуження майна на користь третіх осіб.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30.11.2022 у задоволенні заяви Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, місцевий суд вказав, зі змісту заяви Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк про забезпечення позову не вбачається, що відповідачем-2, як поручителем, вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду. Заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. У матеріалах заяви відсутні докази, які свідчать, що відповідачем-2 вживаються заходи, спрямовані на ухилення від виконання рішення суду у разі задоволення позову, приховання коштів чи майна тощо, не надано доказів на підтвердження скрутного матеріального становища відповідача-2. Доводи заявника, якими мотивовано забезпечення позову, ґрунтуються лише на його припущеннях, доказів, на підтвердження викладеного у заяві про забезпечення позову, заявником не надано.

Колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, з огляду на таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

Виходячи з положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Так, предметом даної справи є майнові вимоги позивача до відповідачів про солідарне стягнення суми грошових коштів у розмірі 518 125,97 грн.

Разом з тим, позивач, з метою забезпечення даного позову, просить суд накласти арешт зокрема на нерухоме майно другого відповідача, однак у такому випадку відсутній зв`язок між вказаним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, оскільки нерухоме майно не належить до предмета спору в даній справі.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 14.02.2020 у справі №916/2278/19, від 26.11.2020 у справі № 911/949/20, від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 при застосуванні такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що другий відповідач вчиняє будь-які дії з підготовки чи проведення відчуження належного йому майна. Тобто в цьому випадку відсутні підтверджені доказами фактичні обставини, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Отже, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 14.06.2018 у справі №916/10/18 та від 25.05.2021 у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20).

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відсутня також інформація щодо вартості визначеного майна, що унеможливлює встановлення судом співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

З урахуванням наведеного вище, та оскільки позивачем не заявлені вимоги зокрема стосовно конкретно визначеного нерухомого майна другого відповідача, колегія суддів не вбачає наявності зв`язку між цим заходом забезпечення позову і предметом заявленої позовної вимоги, а, отже, відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно.

Судова колегія зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При цьому, обов`язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії"), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Отже, в розумінні зазначених положень, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.06.2018 по справі №910/361/18.

Колегія суддів констатує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин ймовірності того, що майно другого відповідача може зникнути шляхом відчуження. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання, тощо). Проте, позивачем не надано відповідних доказів.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Наведена вище правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 25.05.2021 у справі №925/1441/20.

Разом із тим, заява позивача про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого ухилення другого відповідача від виконання рішення суду в даній справі в разі задоволення позову.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем у заяві про забезпечення позову не наведено належних обґрунтувань та не доведено належними доказами того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Наведені позивачем обставини щодо необхідності застосування заходів до забезпечення позову ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені відповідними доказами.

З огляду на наведене вище, підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно другого відповідача судова колегія не вбачає.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що доводи Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк, викладені ним в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного і правового обґрунтування та не спростовують висновків місцевого суду.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що ухвала господарського суду Донецької області від 30.11.2022 у справі №905/943/22 прийнята при належному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні, в зв`язку з чим, апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 30.11.2022 у справі №905/943/22 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку, передбаченому статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.02.2023.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя Т.Д. Геза

Суддя О.І. Терещенко