Рішення

від 14.02.2023 по справі 333/2670/22

КОМУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

РІШЕННЯ

Іменем України

14 лютого 2023 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: судді Дмитрієвої М.М., за участю секретаря Сідорової А.В.,

справа № 333/2670/22

провадження № 2/333/415/23

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду

м. Запоріжжя, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу про визнання договорів купівлі продажу квартири, садового будинку та земельної ділянки недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

Адвокат Леліков С.О. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу квартири, садового будинку, земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначене наступне.

18.11.2019 року між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, було укладено: договір купівлі-продажу квартири, АДРЕСА_1 ; договір купівлі-продажу садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,0600 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 2322188600:02:001:2503. Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д. та вказані договори зареєстровані в реєстрі.

При цьому пунктами 2.1. кожного Договору було передбачено визначену вартість об`єкту нерухомості та те, що Позивач одержала від Відповідача кошти до підписання договорів.

Як підставу звернення до суду позивач зазначає те, що ОСОБА_1 не мала наміру продавати власну нерухомість, а лише бажала, щоб ОСОБА_3 доглянула її до смерті. ОСОБА_3 зі свого боку не передавала кошти в якості оплати за придбання, а фактично доглядала ОСОБА_1 , при цьому вищевказане майно було передано в її володіння в якості подяки за її дій.

Проте, з початком військових дій в лютому 2022 року ОСОБА_3 покинула Україну та не має намірів повертатися й, відповідно, не може здійснювати догляд за ОСОБА_1 у відповідності до домовленості.

Можливості розірвати договори або вчинити угоди по поверненню майна від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 також не має через те, що вони не можуть прибути в одне місце для посвідчення угоди, яка повинна бути оформлена нотаріально.

При цьому позивач є особою похилого віку, потребує сторонньої допомоги і відповідно єдине, що має це вищевказане нерухоме майно, в якому вона продовжує мешкати та використовувати для власних потреб.

З позиванням на зазначене та вимоги ст.ст. 203, 215, 229 ЦК України, позивач просила визнати недійсними договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 ; договір купівлі-продажу садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0.0600 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 2322188600:02:001:2503.

Згідно з ч. 2 ст. 174 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Інших заяв по суті від сторін не надходило.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 29 липня 2022 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду справи по суті.

Позиція сторін по справі, заяви (клопотання) учасників справи.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просила суд задовольнити позовні вимоги, додатково пояснивши, що через свій похилий вік та стан здоров`я потребувала стороннього догляду. З ОСОБА_3 знайомі давно. Оскільки відповідач допомагала їй та доглядала за позивачем, вони вирішили оформити це офіційно. Позивачу не було принципово який буде укладений договір довічного утримання чи договір купівлі продажу аби був дешевше. Коли вони прийшли до нотаріусу для оформлення угоди, вона не пам`ятає чи роз`яснювала їй нотаріус щось, оскільки це було дуже давно. Однак, вона розуміла, що вони з ОСОБА_3 укладають не договір довічного утримання, а саме договір купівлі продажу. Вони обох вирішили, що так буде вигідніше з фінансової точки зору. Зазначає, що від відповідача грошових коштів вона не отримувала. На теперішній час відповідач у зв`язку з воєнним станом в України поїхала до іншої держави та не здійснює догляд за позивачем. Позивач же залишилась і без стороннього догляду і без свого майна, через що змушена звернутися до суду з цим позовом.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач, повідомлена належним чином в судове засідання не з`явилася. Попередньо суду надано заяву про визнання позовних вимог в повному обсязі, просила розгляд справи здійснювати у її відсутності оскільки прийняти участь у судовому засідання змоги не має через перебування за межами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Щодо заяви відповідачки про визнання позову, то суд оцінює її критично, оскільки заява надійшла на електронну адресу суду, поряд з цим є майже нечитабельною. Також до заяви, окрім іншого, додано копію документа, з фото особи, однак даний документ в неналежній якості, складений іноземною мовою через, що його розуміння є неможливим. Щодо того, що заява підписана ЕЦП, то суд зазначає, що підписання позовної заяви електронним підписом відповідача не може вважатися доказом належного волевиявлення саме ОСОБА_3 . Окрім того, відповідач у судовому засіданні участі не приймала. Не скористалася своїм правом взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзвязку, у зв`язку з чим суд був позбавлений можливості роз`яснити їй наслідки визнання позову.

З огляду на це, ухвалою суду від 14 лютого 2023 року, занесеною в протокол судового засідання від 14 лютого 2023 року, відмовлено у прийнятті визнання позову відповідачем ОСОБА_3 .

Суд, заслухавши думку учасників судового засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов наступних висновків.

Установлені судом фактичні обставини справи

18 листопада 2019 року ОСОБА_1 , як продавець, та ОСОБА_3 , як покупець, уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає належну продавцю квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , і сплачує за неї визначеною домовленістю сторін грошову суму.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 2183.

Згідно п. 2.1 зазначеного договору за домовленістю сторін купівля-продаж здійснюється за 367500,00 грн. Зазначену суму ОСОБА_1 продавець, одержала від покупця повністю до підписання договору, будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунку за продану квартиру, до покупця не має. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт розрахунку та укладення договору та відсутність по відношенню до покупця будь-яких претензій.

18 листопада 2019 року ОСОБА_1 , як продавець, та ОСОБА_3 , як покупець, уклали договір купівлі - продажу, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає належний продавцю садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 95,0 кв.м, житловою площею 37,7 кв.м., і сплачує за неї визначеною домовленістю сторін грошову суму.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 2184.

Згідно п. 2.1 зазначеного договору за домовленістю сторін купівля-продаж здійснюється за 171000,00 грн. Зазначену суму ОСОБА_1 продавець, одержала від покупця повністю до підписання договору, будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунку за продану квартиру, до покупця не має. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт розрахунку та укладення договору та відсутність по відношенню до покупця будь-яких претензій.

18 листопада 2019 року ОСОБА_1 , як продавець, та ОСОБА_3 , як покупець, уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає належну продавцю земельну ділянку, загальною площею 0,0600 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , надану для індивідуального садівництва. Кадастровий номер земельної ділянки 2322188600:02:001:2503.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 2185.

Згідно з п. 2.1 зазначеного договору за домовленістю сторін купівля-продаж здійснюється за 15000,00 грн. Зазначену суму ОСОБА_1 продавець, одержала від покупця повністю до підписання договору, будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунку за продану квартиру, до покупця не має. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт розрахунку та укладення договору та відсутність по відношенню до покупця будь-яких претензій.

Відповідно до довідки ОСББ «Щаслива оселя Новокузнецька» від 27 червня 2022 року ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , з 18.11.2019 року по теперішній час.

Зі змісту довідки вих. № 45 від 27 червня 2022 року Голови садівничого товариства «Войковець 1» вбачається, що ОСОБА_1 є членом садівничого товариства «Войковець-1» с. Растуще Степненської сільської ради Запорізької області і має присадибну ділянку АДРЕСА_4 , площею 0,06 га.

Підставою звернення до суду стала те, що ОСОБА_1 не мала наміру продавати власну нерухомість, а лише бажала, щоб ОСОБА_3 доглянула її до смерті. ОСОБА_3 зі свого боку не передавала кошти в якості оплати за придбання, а фактично доглядала ОСОБА_1 , при цьому вищевказане майно було передано в її володіння в якості подяки за її дій

Позиція суду та нормативно правове обґрунтування

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно норми ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ст.ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як підставу звернення до суду позивач зазначає ст.ст. 203, 215, ч.1 ст. 229 ЦК України.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.

Відповідно до ч .1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

За змістом статей 203, 655ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 07.04.2021року №356/412/18дійшов висновку, що наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору купівлі-продажу замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору купівлі-продажу та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору купівлі-продажу.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача та стан її здоров`я; наявність у позивача іншого житла, крім спірного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу покупцеві та продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору купівлі-продажу.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору купівлі-продажу замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору купівлі-продажу та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за іншими вищеперерахованими обставинами.

Доводи позивача щодо того, що вона фактично не отримувала грошових коштів за продаж спірного майна належними і допустимими доказами не підтверджено. Так, згідно зазначених договорів купівлі-продажу, грошові кошти за договорами повністю сплачені до їх укладання, ОСОБА_1 , відповідно до умов договорів (п.2.1 кожного з договорів), своїм підписом під ними підтвердила факт розрахунку та укладення договору та відсутність по відношенню до покупця будь-яких претензій. Доказів того, що такі умови п.2.1 договорів (отримання коштів до укладання договорів та відсутність претензій) сторонами не виконано, суду не надано.

Окремо, суд враховує, що особа, на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з підстав, визначених статтею 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення, однак позивач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення та не довів наявність помилки щодо правової природи укладених з відповідачем договорів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, то судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2-5,11-13, 141, 279,3 52, 354, 430 ЦПК України, суд --

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 провизнання договорівкупівлі продажу квартири,садового будинкута земельноїділянки недійсними залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 15 лютого 2023 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя М.М. Дмитрієва