Постанова

від 25.05.2023 по справі 333/2670/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 25.05.2023 Справа № 333/2670/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/2670/22 Головуючий у 1-й інстанції: Дмитрієва М.М.

Провадження № 22-ц/807/988/23 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Рикун А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Лелікова Сергія Олеговича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2023 року (повний текст судового рішення виготовлено 15 лютого 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, садового будинку, земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2022 року адвокат Леліков С.О. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 18 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено: договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ; договір купівлі-продажу садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,0600 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 2322188600:02:001:2503. Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д. та зареєстровані в реєстрі.

Пунктами 2.1. кожного з вищевказаних договорів було передбачено визначену вартість об`єкту нерухомості та те, що позивач одержала від відповідача кошти до підписання договорів.

При цьому, ОСОБА_1 не мала наміру продавати власну нерухомість, а лише бажала щоб ОСОБА_2 доглянула її до смерті. ОСОБА_2 , зі свого боку, не передавала кошти в якості оплати за придбання, а фактично доглядала ОСОБА_1 , при цьому, вищевказане майно було передано в її володіння в якості подяки за її дії.

Проте, з початком військових дій в лютому 2022 року ОСОБА_2 покинула Україну та не має намірів повертатися й, відповідно, не може здійснювати догляд за ОСОБА_1 згідно домовленості.

Можливості розірвати договори або вчинити угоди по поверненню майна від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 не має можливості внаслідок того, що сторони не можуть прибути в одне місце для посвідчення угоди, яка повинна бути оформлена нотаріально.

При цьому позивач є особою похилого віку, потребує сторонньої допомоги і, відповідно, єдине що має - це вищевказане нерухоме майно, в якому вона продовжує мешкати та використовувати для власних потреб.

Позивач при вчиненні оспорюваних правочинів помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, волевиявлення ОСОБА_3 при вчиненні правочинів не було вільним і не відповідало внутрішній волі, що є підставою для визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсними на підставі ст.ст. 215 ч. 1, 229 ч. 1 ЦК України

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просила суд:

1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д., зареєстровано в реєстрі за № 2183, припинивши право власності ОСОБА_2 на квартиру (номер запису про право власності 34186622, дата державної реєстрації 18.11.2019, державний реєстратор: Тізенберг Д.Д. приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу).

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д., зареєстровано в реєстрі за № 2184, припинивши право власності ОСОБА_2 на садовий будинок (номер запису про право власності 34187623, дата державної реєстрації 18.11.2019, державний реєстратор: Тізенберг Д.Д. приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу).

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,0600 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 2322188600:02:001:2503, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д., зареєстровано в реєстрі за № 2185, припинивши право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку (номер запису про право власності 34188591, дата державної реєстрації 18.11.2019, державний реєстратор: Тізенберг Д.Д. приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу).

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, садового будинку, земельної ділянки відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення та не довела наявність помилки щодо правової природи укладених з відповідачем договорів.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, адвокат Леліков С.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги протягом строку на апеляційне оскарження, в яких, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник ОСОБА_1 зазначає, що під час посвідчення договорів купівлі-продажу передачі коштів не відбулося, позивач продовжує володіти квартирою, в якій мешкає і зараз, садовим будинком та земельною ділянкою. У суду були всі докази, на підставі яких можливо було дати оцінку відносинам, які виникли між сторонами по справі та свідчили про помилку при посвідченні угод купівлі-продажу замість довічного утримання. Крім того, відповідач визнала позов, про що власноруч склала заяву, в якій надала пояснення по суті справи, проте суд першої інстанції безпідставно не прийняв визнання позову ОСОБА_2 .

У доповненнях до апеляційної скарги адвокат Леліков С.О. в інтересах ОСОБА_1 також вказав, що позивача було госпіталізовано 19 жовтня 2019 року, а виписка після проведення операції відбулася 12 листопада 2019 року, при цьому, оскаржувані угоди були укладені 18 листопада 2019 року. І це було саме в той час коли позивач потребувала стороннього догляду. Метою звернення до суду з позовом про визнання недійсними договір купівлі-продажу є повернення власності ОСОБА_1 для того, щоб вона мала можливість нею розпорядитися та мати фінансові можливості для залучення інших осіб для догляду, якого вона потребує.

Від ОСОБА_2 на адресу апеляційного суду надійшла заява про визнання позову та апеляційної скарги ОСОБА_1 , у якій вона просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника - адвоката Лелікова С.О., які підтримали подану апеляційну скаргу за обставинами, викладеними у скарзі, та просили суд її задовольнити, ОСОБА_2 , яка приймаючи участь у розгляді справи в режимі відеоконференції поза приміщенням суду, визнала апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За нормами частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини першої статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Так, у суді першої інстанції позивач пояснювала, що через свій похилий вік та стан здоров`я потребувала стороннього догляду. З ОСОБА_2 вона знайома давно. Оскільки відповідач допомагала їй та доглядала за нею, сторони вирішили оформити це офіційно. Позивачу не було принципово який буде укладений договір - довічного утримання чи купівлі - продажу, аби було дешевше. Коли вони прийшли до нотаріуса для оформлення угоди, вона не пам`ятає чи роз`яснювала їй нотаріус щось, оскільки це було дуже давно. Однак, вона розуміла, що вони з ОСОБА_2 укладають не договір довічного утримання, а саме договір купівлі - продажу. Вони вдвох вирішили, що так буде вигідно з фінансової точки зору. ОСОБА_1 зазначала, що від відповідача грошових коштів не отримувала. На теперішній час ОСОБА_2 у зв`язку з воєнним станом в України виїхала до іншої держави та не здійснює за нею догляд. Позивач залишилась і без стороннього догляду, і без свого майна, через що змушена звернутися до суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18.11.2019 року ОСОБА_1 , як продавець, та ОСОБА_2 , як покупець, уклали договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає належну продавцю квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , і сплачує за неї визначену за домовленістю сторін грошову суму. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д., зареєстровано в реєстрі за № 2183 (а.с. 10-11).

Зазначена квартира, що відчужується, має розмір загальної площі 34,85 кв.м., житлової площі 17.2 кв.м. і належить продавцю на праві особистої приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_4 , державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори, 09.11.2019 року, за реєстровим № 4-1422, та Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Тізенберг Д.Д., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 16.11.2019 року за р.№ 2180.

За домовленістю сторін купівля-продаж здійснюється за 367 500,00 грн. Зазначену суму ОСОБА_1 одержала від покупця повністю до підписання договору, будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунку за продану квартиру, ОСОБА_1 до покупця не має. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт розрахунку та укладення договору, та відсутність по відношенню до покупця будь-яких претензій (п. 2.1 договору).

Крім того, в той же день 18.11.2019 року сторони по справі уклали договір купівлі - продажу садового будинку, за умовами якого ОСОБА_1 (продавець) передає у власність ОСОБА_2 (покупця), а покупець приймає належний продавцю садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 95,0 кв.м, житловою площею 37,7 кв.м., і сплачує за нього визначену домовленістю сторін грошову суму. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д., зареєстровано в реєстрі за № 2184 (а.с. 12-13).

За домовленістю сторін купівля-продаж здійснюється за 171 000,00 грн. Зазначену суму ОСОБА_1 (продавець) одержала від покупця повністю до підписання договору, будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунків за проданий садовий будинок, продавець до покупця не має. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт розрахунку та укладення договору та відсутність по відношенню до покупця будь-яких претензій (п. 2.1 договору).

Також, в той же день 18.11.2019 року сторони по справі уклали договір купівлі - продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 (продавець) передає у власність ОСОБА_2 (покупця), а покупець приймає належну продавцю ділянку, загальною площею 0,0600 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , надану для індивідуального садівництва. Кадастровий номер земельної ділянки - 2322188600:02:001:2503. Договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д., зареєстровано в реєстрі за № 2185 (а.с. 14-15).

За домовленістю сторін купівля-продаж здійснюється за 15 000,00 грн. Зазначену суму ОСОБА_1 (продавець) одержала від ОСОБА_2 (покупця) повністю до підписання договору, будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунків за продану земельну ділянку, до покупця не має. Продавець своїм підписом під договором підтверджує факт розрахунку та укладення договору та відсутність по відношенню до покупця будь-яких претензій (п. 2.1 договору).

Відповідно до довідки голови правління ОСББ «Щаслива оселя Новокузнецька» від 27.06.2022 року, ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , з 18.11.2019 року по теперішній час (а.с. 20).

З довідки голови садівничого товариства «Войковець-1» вих. № 45 від 27.06.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 є членом садівничого товариства «Войковець-1» с. Ростуще Степненської сільської ради Запорізької області і має присадибну ділянку АДРЕСА_4 , площею 0,06 га (а.с. 19).

З відповіді на запит з Департаменту реєстраційних послуг від 29.06.2022 року видно, що за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрована ОСОБА_1 (а.с. 21).

Крім того, з паспорту громадянина України НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною адресою - АДРЕСА_3 , з 18.11.2019 року (а.с. 9), тобто з дня укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу.

До цього часу, з 13.05.2008 року по 18.11.2019 року ОСОБА_1 була зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 9).

Вказану квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, який був укладений 16.11.2019 року, тобто за два дні до укладення оспорюваних договорів. Договір купівлі-продажу від 16.11.2019 року був посвідчений тим же приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д., що і оспорювані договори, зареєстровано в реєстрі за № 2179.

ОСОБА_1 у засіданні апеляційного суду пояснила, що 16.11.2019 року при укладенні договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_5 , вона розуміла, що укладається саме договір купівлі-продажу. Цей договір вона не оспорює, уклала його щоб отримати гроші на лікування.

Ні ОСОБА_1 , ні її представник не змогли назвати апеляційному суду на яких умовах сторони, як вони стверджують, укладали договір довічного утримання (догляду), які були визначені види матеріального забезпечення та догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Більш того, і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 пояснили, що розуміли що 18.11.2019 року укладали саме договори купівлі-продажу.

ОСОБА_2 направила на адресу апеляційного суду заяву про визнання позову та апеляційної скарги ОСОБА_1 , в якій також підтвердила, що сторонами укладалися договори купівлі-продажу з метою скорочення витрат на податки. У заяві відповідач зазначає, що визнає позов «саме з підстав того, що ОСОБА_1 помилилася у формі договору, підписавши шаблонний вид договору».

На підставі ч. 4 ст. 364 ЦПК України судом апеляційної інстанції враховується визнання ОСОБА_2 апеляційної скарги ОСОБА_1 у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

Зміст викладених позивачем обставин, якими вона обґрунтовувала позовні вимоги, зокрема, про те, що мала намір на укладення договору довічного утримання, а не договорів купівлі-продажу, дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 просила визнати недійсними договори купівлі-продажу з підстав наявності в неї дефекту сприйняття дійсної юридичної природи вчинюваних правочинів.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що:

під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення;

під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);

помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить);

поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення оспорюваних договорів замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі (іншому житлі) після укладення оспорюваного договору. Виключно у разі встановлення цих обставин правила частини першої статті 229 та статей 203 і 655 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Проте, лише з`ясування вищевказаних обставин без доведення наявності такої вади волі у продавця як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору купівлі-продажу недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у спірному житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довела, що на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу вона помилялася стосовно правової природи укладених нею правочинів та існували обставини, які зумовлюють визнання договорів купівлі-продажу недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, вона усвідомлювала їх істотні умови і правові наслідки їх укладення. Наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення таких правочинів, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваних правочинів. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач продовжує володіти квартирою, в якій мешкає і зараз, садовим будинком та земельною ділянкою висновків суду не спростовують.

У справі, яка переглядається, суд при ухваленні рішення врахував, що лише з`ясування обставин похилого віку позивача, її стану здоров`я, наявності в неї спірної квартири як єдиної, проживання у квартирі, користування садовим будинком та земельною ділянкою після укладення договорів купівлі-продажу не можуть бути самодостатніми підставами для визнання таких договорів купівлі-продажу недійсним без доведення наявності такої вади волі у продавця як помилки під час укладення оспорюваних договорів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв визнання позову ОСОБА_2 не є підставою для скасування рішення суду.

Так, відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд підставно постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання ОСОБА_2 позову і продовжив судовий розгляд, оскільки визнання відповідачем позову суперечило закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що під час посвідчення договорів купівлі-продажу передачі коштів не відбулося, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Посилання у доповненнях до апеляційної скарги на те, що позивача було госпіталізовано 19.10.2019 року, виписка після проведення операції відбулася 12.11.2019 року, а оскаржувані угоди були укладені 18.11.2019 року, і саме в той час позивач потребувала стороннього догляду висновків суду не спростовують.

На підтвердження своїх доводів позивач надала виписний епікриз із історії хвороби № 4218 стаціонарного хворого КНП "Міська лікарня № 7" ЗМР, з якого вбачається, що ОСОБА_1 з 19.10.2019 року по 12.11.2019 року перебувала на стаціонарному лікуванні у вказаній лікарні. З 04.10.2019 року по 18.10.2019 року знаходилась на стаціонарному лікуванні у 5МЛ, 10.10.2019 року - проведена ендоскопічна операція. Виписана з терапевтичного відділення з поліпшенням стану на амбулаторне лікування (а.с. 119-120).

Оспорювані договори укладені та нотаріально посвідчені 18.11.2019 року, після виписки з лікарні.

Разом з тим, факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні та здійснення ендоскопічної операції не свідчить, що за станом свого здоров`я та віку остання потребувала догляду та сторонньої допомоги, а надані позивачем медичні документи таких відомостей не містять. Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що за станом свого здоров`я на час укладення оспорюваних договорів вона потребувала догляду та сторонньої допомоги, позивачем суду не надано.

Також матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що на момент укладання договорів купівлі - продажу позивач перебувала у безпорадному стані.

Сам по собі факт похилого віку ОСОБА_1 , наявність у неї захворювання та проходження нею лікування не свідчать ні про укладення договорів купівлі - продажу під впливом помилки, ні про перебування позивача у безпорадному стані в момент укладення договорів.

Жодних доказів на підтвердження того, що під час укладення договорів купівлі - продажу у позивача було відсутнє волевиявлення на передачу квартири, садового будинку та земельної ділянки у власність відповідача, й передача нерухомого майна була здійснена за умови здійснення покупцем догляду за ОСОБА_1 позивачем суду не надано.

Установивши, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що на час укладення оспорюваних договорів купівлі - продажу вона мала намір укласти інший договір - договір довічного утримання, та постановивши ухвалу про відмову у прийнятті визнання ОСОБА_2 позову і продовживши судовий розгляд, оскільки визнання відповідачем позову суперечило закону, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для визнання договорів купівлі - продажу недійсними.

У зв`язку із відсутністю підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, відсутні і підстави для задоволення похідних вимог про припинення права власності ОСОБА_2 на квартиру, садовий будинок та земельну ділянку.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів, які на думку позивача спростовують висновок суду про відсутність підстав для визнання договорів купівлі - продажу недійсними.

Разом з тим, докази, на які посилається позивач, були предметом дослідження та оцінки судом під час розгляду справи та додаткового правового аналізу не потребують.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Колегія суддів, застосувавши презумпцію правомірності правочину, не спростовану позивачем у справі, та принцип свободи договору як загальну засаду цивільного законодавства встановила, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу, з підстав визначених статтею 375 ЦПК України, необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанцій без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Лелікова Сергія Олеговича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 05 червня 2023 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: В.Ю. Бєлка

Е.А. Онищенко