Рішення

від 16.02.2023 по справі 918/884/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2023 р. м. РівнеСправа № 918/884/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Керівника Дубенської окружної прокуратури (35600, Рівненська область, м. Дубно, вул. Івана Франка, 10, код ЄДРПОУ 02910077) в інтересах держави в особі Рівненської обласної військової адміністрації (33028, м. Рівне, майдан просвіти,1, код ЄДРПОУ 13986712)

до відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 )

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ДП "Дубенське лісове господарство" (35600, Рівненська область, м. Дубно, вул. Берестецька, 77, код ЄДРПОУ 00992869)

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Демидівська селищна рада Дубенського району, Рівненської області (35200, Рівненська область, Дубенський район, смт. Демидівка, вул. Миру, 21, код ЄДРПОУ 38012494)

про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісами, повернення лісової ділянки та стягнення 10 826 грн. 69 коп..

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третіх осіб: не з`явились;

від органу прокуратури: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної військової адміністрації звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Шепшелея Сергія Степановича в якому просить:

1. Розірвати Договір на право довгострокового тимчасового користування лісами від 28.10.2011, укладений між Рівненською обласною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Шепшелеєм Сергієм Степановичем.

2. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Шепшелея Сергія Степановича повернути Рівненській обласній військовій адміністрації (Рівненській обласній державній адміністрації) за актом приймання-передачі лісову ділянку загальною площею 0,5 га..

3. Стягнути з відповідача на користь Демидівської селищної ради (ЄДРПОУ 38012494, р/р UА858999980314040502000017449, МФО 899998, банк одержувача- ГУК у Рівненській обл./ОТГ Демидівка) плату за довгострокове тимчасове користування лісами в розмірі 10 826,69 грн.

Даний позов обгрунтовує наступним. Між Фізичною особою-підприємцем Шепшелеєм Сергієм Степановичем та Рівненською обласною державною адміністрацією укладено Договір на право довгострокового тимчасового користування лісами від 28.10.2011 (далі - Договір) та Акт приймання-передачі від 19.05.2012 року.

За умовами Договору в користування відповідачу надається лісова ділянка, площею 0,5 га, що розташована на території Дублянського лісництва ДП «Млинівський лісгосп», квартал 23, виділ 29 (на території колишньої Хрінницької сільської ради, з жовтня 2017 року - Демидівської селищної ради Дубенського району Рівненської області). Лісова ділянка надається із земель лісогосподарського призначення без вилучення з постійного користування ДП «Млинівське лісове господарство».

Згідно з пункту 1.1. Договору, адміністрація виділяє, а тимчасовий лісокористувач приймає в строкове платне користування лісову ділянку для використання в культурно-оздоровчих, рекреаційних, виховних, спортивних цілях строком на 15 років.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що на лісовій ділянці, яка передається в довгострокове тимчасове користування відсутні будь-які об`єкти інфраструктури, у т.ч. дороги, майданчики з твердим покриттям, тощо.

Лісова ділянка, яка передається в користування, немає недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню (п. 2.3. Договору).

Керівник прокуратури зазначає, що згідно п. 4.1. договору, тимчасовий лісокористувач за надане даним Договором право користуватися сплачує щорічний збір, встановлений рішенням Рівненської обласної ради від 22.04.2011 № 266 про встановлення ставок збору за спеціальне використання лісових ресурсів місцевого значення у сумі 6340,00 грн. за 1,00 га Хрінницькій сільській раді.

Керівник прокуратури зазначає, що тимчасовий лісокористувач всупереч визначеним у договорі обов`язкам, не сплачує плату за використання лісової ділянки.

Вказане підтверджується листом Демидівської селищної ради Рівненської області від 20.09.2022 № 03-13/1919, відповідно до якого плата за довгострокове тимчасове користування лісами від ФОП Шепшелея С.С. не надходила, та листом ТУ ДПС у Рівненській області від 20.09.2022 № 5261/5/17-00-24-04-06, відповідно до якого ФОП Шепшелеєм С.С. не подавалося декларації з рентної плати за користування лісовими ресурсами та не вносилася плата.

Керівник прокуратури зазначає, що відповідно до розрахунку Дубенської окружної прокуратури в період з 30.09.2019по 30.09.2022 відповідачем не сплачено до бюджету 9 510,00 грн..

Крім того, на суму боргу Керівник прокуратури нарахував Відповідачу втрати від інфляції за період прострочення платежів з 30.09.2019 по 30.09.2022 у сумі 1 316, 69 грн..

Керівник прокуратури вважає, що з відповідача на момент пред`явлення позову підлягає стягненню 10 826, 69 грн., з них основний борг в сумі 9 510,00 грн, інфляційні втрати - 1316,69 гривень.

Також, з огляду на вищезазначене, Керівник прокуратури вважає, що договір довгострокового тимчасового користування лісами підлягає розірванню, а лісова ділянка - поверненню Рівненській обласній військовій адміністрації (Рівненській обласній державній адміністрації).

Ухвалою суду від 31 жовтня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від ДП "Дубенське лісове господарство" надійшов відзив на позов, в якому позовні вимоги підтримує повністю та просить суд розглядати справу без участі його представника.

Ухвалою суду від 20 грудня 2022 року замінено відповідача - Фізичну особу-підприємця Шепшелея Сергія Степановича ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 ) на належного відповідача Шепшелея Сергія Степановича ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 ) та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 24.01.2023 року. Ухвалою суду від 24 січня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судове засідання 14.02.2023 року не з`явились представники позивача та третіх осіб, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представників прокуратури, Рівненської обласної військової адміністрації, надійшли клопотання в яких просять, у зв`язку із неявкою відповідача, розгляд справи провести за їх відсутності.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

До господарського суду від Відповідача повернулась Ухвала суду від 24.01.2023 року з відміткою органу поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема Позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того пунктом сьомим статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Президентом України підписаний Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який підтримано Верховною Радою. Воєнний стан в Україні введено з 5:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2212-IX від 21.04.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2738-IX від 16.11.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 07 листопада 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22.05.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №8419 від 07.02.2023 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 06 лютого 2023 року №58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За приписами ст. 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

При цьому, статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відтак, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін та третіх осіб.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, суд встановив наступне.

Згідно розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації №394 від 08.08.2011 Фізичній особі-підприємцю Шепшелею С.С. надано лісову ділянку для використання в культурно-оздоровчих, рекреаційних, виховних, спортивних цілях строком на 15 років.

28.10.2011 року між Фізичною особою-підприємцем Шепшелеєм С.С., як Тимчасовим лісокористувачем та Рівненською обласною державною адміністрацією, як Адміністрацією, укладено Договір на право довгострокового тимчасового користування лісами (далі по тексту - Договір).

Вказаний Договір зареєстровано у Рівненському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів на право тимчасового довгострокового користування лісами зроблено запис від 04.05.2012 року № 15.

За умовами Договору в користування Фізичній особі-підприємцю Шепшелею С.С. надається лісова ділянка, площею 0,5 га, що розташована на території Дублянського лісництва ДП «Млинівський лісгосп», квартал 23, виділ 29 (на території колишньої Хрінницької сільської ради, з жовтня 2017 року - Демидівської селищної ради Дубенського району Рівненської області). Лісова ділянка надається з земель лісогосподарського призначення без вилучення з постійного користування ДП «Млинівське лісове господарство».

Згідно з пункту 1.1. Договору, адміністрація виділяє, а тимчасовий лісокористувач приймає в строкове платне користування лісову ділянку для використання в культурно-оздоровчих, рекреаційних, виховних, спортивних цілях строком на 15 років.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що на лісовій ділянці, яка передається в довгострокове тимчасове користування відсутні будь-які об`єкти інфраструктури.

Лісова ділянка, яка передається в користування, немає недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню (п. 2.3. Договору).

Судом встановлено, що вказана лісова ділянка з часу укладення договору не використовувалася тимчасовим користувачем за цільовим призначенням для культурно-оздоровчих цілей.

Згідно інформації ДП «Дубенський лісгосп» від 21.09.2022 №770, всупереч вимогам договору, ФОП Шепшелей С.С. не виконує належним чином покладені на нього обов`язки.

Так, з початку дії договору довгострокового тимчасового користування лісами та станом на момент подачі позовної заяви, тимчасовий лісокористувач не приступив до використання наданої йому лісової ділянки, не вживає заходів щодо забезпечення охорони лісової ділянки, захисту та посилення корисних властивостей, не контролює дотримання режиму використання землі, не вживає заходів з метою дотримання правил протипожежної та екологічної безпеки, недопущення її засмічення, підтримання належного санітарного стану, що є порушенням умов укладеного договору.

Статтею 9 Лісового кодексу України визначено, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.

У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Право тимчасового користування земельними ділянками оформляється договором.

У тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди (ч. 1 ст. 10 Лісового кодексу України).

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному Земельним та Лісовим кодексом України (ч. 5 ст. 6 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст. 18 Лісового кодексу України об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року. Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкового платного використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Статтею 20 Лісового кодексу України передбачені обов`язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування, а саме останні зобов`язані: 1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; 2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; 6) не порушувати прав інших лісокористувачів.

Статтею 105 Лісового кодексу України передбачена відповідальність за порушення лісового законодавства, в тому числі за знищення або пошкодження лісу внаслідок підпалу або недбалого поводження з вогнем, порушення інших вимог пожежної безпеки в лісах; знищення або пошкодження лісу внаслідок його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтоплення, осушення та інших видів шкідливого впливу; порушення строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; невнесення плати за використання лісових ресурсів у встановлені строки.

Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором від 28.10.2011 сторони передбачили випадки припинення договору шляхом його розірвання, в тому числі за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, у разі високої пожежної небезпеки, незадовільного стану лісів внаслідок ущільнення ґрунту відвідувачами, виникнення вогнищ, шкідників, хвороб лісу і інших факторів, що призводить до ослаблення природних функцій лісу.

Пунктом 9.4. договору обумовлено, що адміністрація та постійний лісокористувач мають право ставити питання про розірвання договору у разі використання тимчасовим лісокористувачем лісової ділянки не за цільовим призначенням або у разі порушення ним лісового та /або природоохоронного законодавства.

За приписами статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Вказана правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 № 6-1449цс17, постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №908/109/17.

В даному випадку, наявне не лише істотне порушення договору, але й наявна шкода, завдана ним порушенням другою стороною, яка виражена у вигляді реальних збитків, а саме не сплати відповідачем плати за довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою, передбаченої договором, що не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

Крім того, в даному випадку, також наявне істотне порушення договору, яке виражене у невикористанні лісової ділянки за призначенням, що може призвести до значних збитків державі, невиконання заходів щодо забезпечення охорони, захисту лісових насаджень, невиконання заходів щодо збереження об`єктів користуванні від пожеж та явищ, які можуть вплинути на екологічний стан лісової ділянки, не підтримані санітарного стану лісової ділянки та головне не проведенням культурно-оздоровчих та рекреаційних заходів з метою забезпечення масового та індивідуального відпочинку людей, що не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

Натомість, ФОП Шепшелей С.С. з моменту отримання лісової ділянки у користування, упродовж майже 11 років не приступив до використання наданої йому лісової ділянки та не здійснював на ній будь-яку культурно-оздоровчу діяльність.

Таким чином, ФОП Шепшелеєм С.С. порушено умови Договору, вимоги ст. ст. 20, 74 Лісового кодексу України.

Відтак, вимога Позивача про розірвання Договору на право довгострокового тимчасового користування лісами від 28.10.2012, укладеного між Рівненською обласною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Шепшелеєм Сергієм Степановичем є законною, обгрунтованою та підтвердженою матеріалами справи.

Щодо стягнення із Шепшелея Сергія Степановича плати за довгострокове тимчасове користування лісами у розмірі 10 826 грн. 69 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до розрахунку Дубенської окружної прокуратури в період з 30.09.2019 по 30.09.2022 відповідачем не сплачено до бюджету 9 510,00 грн..

Згідно п. 4.1. договору, тимчасовий лісокористувач за надане даним договором право користуватися сплачує щорічний збір, встановлений рішенням Рівненської обласної ради від 22.04.2011 № 266 про встановлення ставок збору за спеціальне використання лісових ресурсів місцевого значення у сумі 6340,00 грн. за 1,00 га Хрінницькій сільській раді.

Так, 19.05.2012 між сторонами складено акт прийому-передачі земельної ділянки.

Однак, тимчасовий лісокористувач всупереч визначеним у Договорі обов`язкам, не сплачує плату за використання лісової ділянки.

Вказане підтверджується листом Демидівської селищної ради Рівненської області від 20.09.2022 № 03-13/1919, відповідно до якого плата за довгострокове тимчасове користування лісами від ФОП Шепшелея С.С. не надходила, та листом ТУ ДПС у Рівненській області від 20.09.2022 № 5261/5/17-00-24-04-06, відповідно до якого ФОП Шепшелеєм С.С. не подавалося декларації з рентної плати за користування лісовими ресурсами та не вносилася плата.

Відповідно до розрахунку Дубенської окружної прокуратури в період з 30.09.2019по 30.09.2022 відповідачем не сплачено до бюджету 9 510 грн - (6340грн х 0,5 га) х 3 роки = 9510 (6340 грн - сума щорічного збору за 1 га, 0,5 га є площею лісової ділянки, що використовується, 3- період, за який стягується заборгованість).

Крім того, на суму боргу Керівник прокуратури нарахував Відповідачу втрати від інфляції за період прострочення платежів з 30.09.2019 по 30.09.2022 у сумі 1 316, 69 грн..

Суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 30.09.2019 по 30.09.2022 у сумі 1 316, 69 грн., встановив, що він арифметично вірний.

Відтак, суд дійшов висновку, що підлягає стягненню 10 826 грн. 69 коп., з них основний борг в сумі 9 510,00 грн, інфляційні втрати - 1316,69 гривень.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно із ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Згідно із частинами 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно із ч. 5 ст. 162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Отже, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави є об`єктивна обставина порушення інтересів держави у зв`язку з невиконанням умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.

Слід наголосити, що як в Основному Законі України, так і інших законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки та умови, за яких таке представництво є можливим.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані і мати законну мету.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

У даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що лісова ділянку забудовано тимчасовим лісокористувачем без жодних підстав, а це, у свою чергу, може призвести до занедбання, захаращення лісової ділянки, погіршення корисних властивостей лісів, та, як наслідок, завдання значних збитків державі.

Як встановлено судом, Дубенською окружною прокуратурою перед пред`явленням даного позову на адресу Рівненської обласної військової адміністрації надіслано лист про намір здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.

Станом на момент укладення договору - 28.10.2011 ОСОБА_1 був зареєстрованим як фізична особа-підприємець.

Разом з тим, станом на день прийняття рішення ОСОБА_1 позбавлений статусу підприємця (з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (ч. 8 ст. 4 Закону

України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Таким чином, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Викладена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України у справах № 338/180/17 (постанова від 05.06.2018), № 904/1083/18 (постанова від 25.06.19).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, та те, що прокуратурою доведено належними та допустимими доказами те, що Фізичною особою-підприємцем Шепшелеєм Сергієм Степановичем порушено умови Договору на право довгострокового тимчасового користування лісами від 28.10.2011, укладеного між Рівненською обласною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Шепшелеєм Сергієм Степановичем, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача, так як спір виник внаслідок його неправомірних дій.

Статтею 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до цієї ж статті датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відтак датою ухвалення даного рішення є дата складення його повного тексту.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Розірвати Договір на право довгострокового тимчасового користування лісами від 28.10.2012, укладений між Рівненською обласною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Шепшелеєм Сергієм Степановичем.

3. Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 ) повернути Рівненській обласній військовій адміністрації (Рівненській обласній державній адміністрації) (33028, м. Рівне, майдан просвіти,1, код ЄДРПОУ 13986712) за актом приймання-передачі лісову ділянку загальною площею 0,5 га..

4. Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 ) на користь Демидівської селищної ради Дубенського району, Рівненської області (35200, Рівненська область, Дубенський район, смт. Демидівка, вул. Миру, 21, код ЄДРПОУ 38012494, р/р UA858999980314040502000017449, МФО 899998, банк одержувача ГУК у Рівненській обл./ОТГ Демидівка) плату за довгострокове тимчасове користування лісами у розмірі 10 826 грн. 69 коп..

5. Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір у сумі 7443 грн. 00 коп..

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.