Постанова

від 16.02.2023 по справі 120/7619/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року

м. Київ

справа №120/7619/20-а

адміністративне провадження № К/990/3996/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №120/7619/20-а

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_6

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року (головуючий суддя: Залімський І. Г., судді: Мацький Є.М., Сушко О.О.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 пред`явив позов до ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 (по особовому складу державних службовців) від 11 листопада 2020 року №52, в частині його звільнення зі служби у зв`язку зі скороченням штату державних службовців та реорганізацією на підставі пункту 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»;

- поновити його на посаді головного спеціаліста відділення комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 з 12 листопада 2020 року;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 листопада 2020 року до дати винесення судового рішення у справі;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на його користь моральну (немайнову) шкоду у розмірі: 10000 грн;

- стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі: 5000 грн;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликався на протиправність оскаржуваного наказу, оскільки на дату його звільнення не відбулося реорганізації ІНФОРМАЦІЯ_2 , а посада, яку він займав, не скорочена та не внесено змін в структуру та штатний розпис цього комісаріату.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Під час розгляду справи суд першої інстанції замінив ІНФОРМАЦІЯ_2 на правонаступника: ІНФОРМАЦІЯ_2. Надалі суд замінив ІНФОРМАЦІЯ_2 на іншого правонаступника: ІНФОРМАЦІЯ_6. Крім цього, суд замінив ІНФОРМАЦІЯ_3 на правонаступника: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 2 серпня 2021 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним і скасовано наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу державних службовців) від 11 листопада 2020 року №52 у частині припинення державної служби і звільнення ОСОБА_1 зі служби 11 листопада 2020 року, у зв`язку з скороченням штату державних службовців та реорганізацією, на підставі пункту 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»;

- поновлено ОСОБА_1 з 12 листопада 2020 року у ІНФОРМАЦІЯ_6 на посаді головного спеціаліста відділення комплектування або рівнозначній тій, яку він займав до звільнення;

- стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 листопада 2020 року до 2 серпня 2021 року включно в сумі: 104820,61 грн, з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі: 5000 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

- допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 з 12 листопада 2020 року у ІНФОРМАЦІЯ_6 на посаді головного спеціаліста відділення комплектування або рівнозначній тій, яку він займав до звільнення, а також в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був звільнений без дотримання процедури. У цьому контексті суд зазначив, що в ІНФОРМАЦІЯ_2 відбулося скорочення чисельності працівників на одну одиницю. Водночас суд указав на відсутність доказів, які б свідчили про пропонування позивачу іншої роботи або підтвердили б неможливість здійснення такої пропозиції. Зрештою суд зауважив також про відсутність доказів, які б свідчили про те, що під час звільнення позивача вирішувалося питання про переважне право залишення на роботі. На основі цього суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року задоволені апеляційні скарги відповідачів, скасоване рішення суду першої інстанції від 2 серпня 2021 року й ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. У цьому контексті апеляційний суд зазначив, що на момент звільнення позивача дія норм законодавства про працю на нього не поширювалася, а стаття 87 Закону України «Про державну службу» передбачала право, а не обов`язок роботодавця щодо працевлаштування працівника, який вивільняється.

Крім цього, суд зазначив, що з порівняльного аналізу структури й штатного розпису ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що в ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично відбулися організаційно-структурні зміни, а, отже, були правові підстави для скорочення посад державних службовців.

На цій основі суд апеляційної інстанції констатував, що оскаржуваний наказ виданий з дотриманням вимог закону й без процедурних порушень вивільнення працівника, який має статус державного службовця.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року, просить її скасувати та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 2 серпня 2021 року.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

У цьому контексті скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував норми статті 87 Закону України «Про державну службу» без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 15 липня 2021 року у справі №140/6353/20, від 16 червня 2021 року у справі №440/1964/20, від 16 грудня 2021 року у справі №380/1857/20, від 24 грудня 2021 року у справі №240/4828/20, щодо обов`язку роботодавця пропонувати державному службовцю вакантні посади при звільненні.

Доводи скаржника полягають в тому, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач мав право, а не обов`язок запропонувати йому вакантну посаду при звільненні з державної служби.

У травні 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 подав відзив на касаційну скаргу, просить вимоги скаржника залишити без задоволення, а оскаржувану постанову лишити без змін. У своїх аргументах відповідач послався на доводи, які загалом відповідають мотивам і висновкам, що викладені у постанові, яка оскаржується.

Також у грудні 2022 року відзив на касаційну скаргу подав ІНФОРМАЦІЯ_6. Посилаючись на обґрунтованість висновків апеляційного суду, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення лишити без змін. Додатково зазначив, що після поновлення на роботі на підставі рішення місцевого суду позивач звільнився зі служби 20 жовтня 2021 року за власним бажанням.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

З 10 квітня 2017 року до 11 листопада 2020 року ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста відділення комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 . 27 травня 2020 року позивачу присвоєно 7 ранг державного службовця.

27 серпня 2020 року ОСОБА_1 попередженням №6 від 27 серпня 2020 року повідомлено про те, що у зв`язку з проведенням організаційних заходів скорочується посада, яку він займає. Також зазначено, що при наявності вакантних посад йому буде запропонована інша посада, а у разі відмови, в термін до 31 жовтня 2020 року він буде звільнений за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України « Про державну службу».

Указане попередження позивача було здійснене на виконання наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №103 від 27 серпня 2020 року «Про попередження особового складу про звільнення у зв`язку із скороченням посад», який прийнятий відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 23 грудня 2019 року №Д-322/1/11дск, директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 6 березня 2020 року №4дск, згідно із якими ІНФОРМАЦІЯ_5 до 31 жовтня 2020 року переформовують у ІНФОРМАЦІЯ_2.

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №52 від 11 листопада 2020 року припинено державну службу головного спеціаліста відділення комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 з 11 листопада 2020 року у зв`язку із скороченням штату державних службовців та реорганізацією (пункт 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»).

Вважаючи наказ про звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його оскарження.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (у редакції станом на момент звільнення).

Пункт 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.

Приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

За змістом частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

IV. ОЦІНКА СУДУ

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року касаційне провадження в цій справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Предметом спору є питання правомірності наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №52 від 11 листопада 2020 року, яким позивача звільнено з 11 листопада 2020 року з посади головного спеціаліста відділення комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку із скороченням штату державних службовців та реорганізацією відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

У своїх доводах скаржник поставив під сумнів правильність застосування апеляційний судом приписів статті 87 Закону України «Про державну службу», стверджуючи, що суд помилково не врахував висновки Верховного Суду стосовно її застосування у подібних правовідносинах та, відповідно, необґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Ключовий довід касаційної скарги стосується питання, чи правильно апеляційний суд застосував норми матеріального права у контексті тлумачення повноважень роботодавця при вивільненні державного службовця.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент виникнення спірних правовідносин стаття 87 Закону України «Про державну службу» передбачала право, а не обов`язок роботодавця щодо працевлаштування працівника, який вивільняється.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги щодо подібності правовідносин цієї справи зі справами, на які покликається скаржник, звертає увагу на таке.

У справах №140/6353/20, №440/1964/20 суд касаційної інстанції не прийняв нового рішення, формуючи правові висновки, а передав справи на новий розгляд до суду першої інстанції внаслідок недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з цим, у справі №140/6353/20 державного службовця не було належним чином повідомлено про наступне звільнення. Верховний Суд зазначив про необхідність застосовувати до спірних правовідносин, які виникли після 13 лютого 2020 року, норми Закону України «Про державну службу», а не КЗпП України. Однак, враховуючи задоволення позовних вимог судами попередніх інстанцій та поновлення державного службовця, Верховний Суд вказав про таку можливість роботодавця лише за наявності вакантних посад. Проте така обставина судами першої та апеляційної інстанцій встановлена не була.

Натомість у справі №440/1964/20 позивач мав право на соціальну гарантію у виді збереження за ним місця роботи на весь період лікування як особи, яка хворіє на туберкульоз. А тому пріоритетним у правозастосуванні до спірних правовідносин є не Закон України «Про державну службу», а Закон України «Про протидію захворювання на туберкульоз».

Аналогічний підхід щодо висвітлення обставин у справах №140/6353/20, №440/1964/20 наведений у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20, від 11 серпня 2022 року у справі №640/29405/20.

Отже, висновки Верховного Суду у справах №140/6353/20, №440/1964/20 ґрунтувалися на фактичних обставинах і відповідних їм правовідносинах, які сутнісно відрізняються від тих, які є у справі ОСОБА_1 , а також на іншому (відмінному) правовому регулюванні.

Натомість справи №380/1857/20 і №240/4828/20 характеризуються тим, що спірні правовідносини у них виникли у грудні й жовтні 2019 року відповідно та були врегульовані нормами Закону України «Про державну службу» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, а також приписами статей 40, 49-2 Кодексу законів про працю України. З огляду на це, у вказаних справах Суд погодився з необхідністю застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Натомість у справі ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин норми Закону України «Про державну службу» діяли з урахуванням змін, унесених Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-ІХ, який набрав чинності 13 лютого 2020 року. Також у ситуації ОСОБА_1 стаття 49-2 Кодексу законів про працю Україну діяла з урахуванням змін, унесених Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року №378-IX, який набрав чинності 2 лютого 2020 року.

Зміни, що були внесені у законодавство двома указаними законами, запровадили особливості порядку вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», що суттєво відрізняються від процедур, які були чинні у спірних правовідносинах у справах №380/1857/20 і №240/4828/20. Тож нормативне регулювання у зазначених справах не є подібним зі справою ОСОБА_1 .

З огляду на викладене Суд констатує, що обставини справи і, відповідно, спірні правовідносини у справах №№140/6353/20, 440/1964/20, 380/1857/20, 240/4828/20 та цій справі не є подібними.

У цьому контексті Суд зауважує, що Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року, були внесені зміни, серед іншого, до статті 87 Закону України «Про державну службу», частину третю якої доповнено новим абзацом наступного змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

Верховний Суд сформував правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону від 14 січня 2020 року №440-IX), виклавши його у низці постанов, зокрема від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 30 листопада 2021 року у справі 480/4055/20, від 8 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 28 квітня 2022 року у справі №380/3580/20, від 9 лютого 2022 року у справі №640/10526/20.

Цей висновок полягає в тому, що вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Суд констатував, що із набранням чинності Законом №440-IX від 14 січня 2020 року законодавець надав можливість суб`єкту призначення або керівнику державної служби розірвати трудовий договір з державним службовцем з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу. Водночас аналіз положень Закону України «Про державну службу» свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Указаний висновок є релевантним до цієї справи і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Підстави для відступу від наведеного розуміння/тлумачення частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» відсутні.

З урахуванням наведеного колегія суддів констатує, що у справі ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції здійснив правильне тлумачення приписів статті 87 Закону України «Про державну службу», його висновки є обґрунтованими й такими, що узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду.

Тож, переглянувши оскаржувану судове рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що це рішення ухвалене з додержанням норм матеріального права і підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Оцінюючи решту доводів касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені й проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, яке оскаржується, і їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

Зрештою колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. Водночас доводи й аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувану постанову слід залишити без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду і відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрат не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………………

…………………………………

…………………………………

Н.М. Мартинюк

Л.О. Єресько

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду