Рішення

від 09.02.2023 по справі 910/6205/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.02.2023Справа № 910/6205/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Релігійної організації "ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ"

до 1. Благодійної організації "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ"

2. Благодійної організації "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Кабінет Міністрів України

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - державний реєстратор Комунального підприємства "РЕЄСТРАТОР" Гармаш Катерину Борисівну

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіна Юлія Володимирівну

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1

третя особа 5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_2

третя особа 6, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРТОН"

про скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно

Представники сторін:

від позивача: Бондар А.В.

від відповідача 1: Бак В.І.

від відповідача 2: Маковій В.Г.

від третьої особи 1: Костенко В.М.

від третьої особи 2-6: не з`явились

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог.

Релігійна організація "ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Благодійної організації "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ" та Благодійної організації "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ", у якому просить суд:

скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіної Юлії Володимирівни від 27.12.2018 року, індексний номер рішення 44859875, про реєстрацію права власності за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1733228080000, адреса об`єкту нерухомості: АДРЕСА_3;

скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катерини Борисівни від 29.01.2019 року, індексний номер рішення 45271942, про внесення змін до права власності Благодійної організації "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ".

Позовні вимоги мотивує тим, що об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 є будівлею Синагоги за адресою: АДРЕСА_2, власником якої є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та перебуває у безоплатному користуванні позивача.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Разом з позовом Релігійною організацією "ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ" подано заяву вих. №19/2/2 від 09.07.2022 про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 у задоволенні заяви Релігійної організації "ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ" вих. №19/2/2 від 09.07.2022 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.09.2022, залучено до участі у справі третю особу 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кабінет Міністрів України, залучено до участі у справі третю особу 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - державного реєстратора Комунального підприємства "РЕЄСТРАТОР" Гармаш Катерину Борисівну.

19.08.2022 через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшли пояснення по справі.

23.08.2022 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.

02.09.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2 та клопотання позивача про огляд доказу за його місцезнаходженням.

08.09.2022 через відділ діловодства суду від відповідачів 1,2 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 08.09.2022, розглянувши клопотання позивача про огляд доказу за його місцезнаходженням (будівлі синагоги за адресою: АДРЕСА_3 та за адресою: АДРЕСА_2), суд на підставі ст.82 ГПК України, постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні вказаного клопотання з підстав його необґрунтованості.

Протокольною ухвалою від 08.09.2022 суд на підставі ст.119 ГПК України продовжив відповідачу-2 процесуальний строк на подання відзиву на позов (з ініціативи суду) та долучив вказаний відзив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 продовжено підготовче провадження у справі №910/6205/22 на 30 днів, відкладено підготовче засідання у справі на 29.09.2022. Також ухвалою від 08.09.2022 суд клопотання позивача про витребування доказів задовольнив та постановив:

- витребувати у Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) (01044, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36) матеріали реєстраційних справ щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2, в тому числі надати копії документів, що містяться в електронному вигляді в реєстрі та надати копії документів, що містяться в електронному вигляді в реєстрі та надати інформацію про всі реєстраційні дії, які вчинялись із цим нерухомим майном;

- витребувати у Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) (01044, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36) матеріали реєстраційних справ щодо нерухомого майна за адресою: м. Київ, АДРЕСА_3, в тому числі надати копії документів, що містяться в електронному вигляді в реєстрі та надати копії документів, що містяться в електронному вигляді в реєстрі та надати інформацію про всі реєстраційні дії, які вчинялись із цим нерухомим майном;

- витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкобит Станіслава Олександровича ( АДРЕСА_1 ) копію договору пожертви будівлі синагоги за адресою м. Київ, АДРЕСА_3, а також всі документи, на підставі яких цей договір був посвідчений.

29.09.2022 через відділ діловодства суду від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкобит Станіслава Олександровича надійшли витребувані судом документи.

Протокольною ухвалою від 29.09.2022 відкладено підготовче судове засідання на 20.10.2022.

04.10.2022 через відділ діловодства суду від Департаменту з питань реєстрації (КМДА) надійшли копії реєстраційних справ щодо нерухомого майна.

20.10.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі з урахуванням наданих Департаментом з питань реєстрації матеріалів реєстраційних справ та клопотання про залучення третьої особи.

У зв`язку з відсутністю електроенергії у приміщенні суду, судове засідання, призначене до розгляду Господарським судом міста Києва на 20.10.2022, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 підготовче судове засідання у справі призначено на 10.11.2022.

08.11.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи, а саме копія листа КП КМР "КМ БТІ" від 27.10.2022 згідно із яким, за даними реєстрових книг КП "Київське міське бюро технічної інветаризації" реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 відсутня.

09.11.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 залучено до участі у справі третю особу-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Нікітіну Юлію Володимирівну , державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор", відкладено підготовче засідання у справі № 910/6205/22 на 01.12.2022.

01.12.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання від 28.11.2022 №19/8/2 про долучення до матеріалів справи копії технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 та довідки про показники об`єкту нерухомого майна.

У судовому засіданні 01.12.2022 суд на підставі ст.80, 119 ГПК України постановив протокольну ухвалу про поновлення позивачу строку для надання доказів позивачу та задовольнив клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи №19/8/2 від 28.11.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 залучено до участі у справі третіх осіб 4,5,6, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРТОН", відкладено підготовче засідання у справі №910/6205/22 на 15.12.2022.

15.12.2022 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли письмові пояснення щодо призначення експертизи у справі та від відповідача-1 клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника відповідача-1.

У підготовчому засіданні 15.12.2022 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.01.2023.

17.01.2023 через відділ діловодства суду від третіх осіб-4,5 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 18.01.2023 судове засідання по суті відкладено на 09.02.2023.

08.02.2023 через відділ діловодства суду від третіх осіб-4,5 надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

Представники третіх осіб-2,6 у судове засідання не з`явився. Треті особи-4,5 подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

У судовому засіданні 09.02.2023 суд долучив до матеріалів справи надану третьою особою копію постановою КМУ від 26.09.2001 №1242.

У судовому засіданні 09.02.2023 суд продовжив розгляд справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні 09.02.2023 надав пояснення по суті позовних вимог.

Представник відповідача-1 надав пояснення по суті заперечень на позов.

Представник відповідача-2 надав пояснення по суті заперечень на позов, заявив клопотання про застосування строків позовної давності.

Представник третьої особи-1 позовні вимоги підтримав.

У судовому засіданні 09.02.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

На обґрунтування заявленого позову, позивач вказує, що нерухоме майно - нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 є релігійною спорудою - будівлею синагоги, яка є державною власністю, перебуває у постійному користуванні позивача відповідно до постанови Постановою Кабінету міністрів України № 1242 від 26 вересня 2001 року та із державної власності з 2001 року не вибувала.

Позивач зазначив, що у квітні 2022 року йому стало відомо, що представниками Благодійної організації "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ", що вважає себе власником будівлі синагоги здійснено спробу захоплення будівлі синагоги.

У зв`язку із спробою захоплення будівлі синагоги на даний час триває кримінальне провадження № 12022105100000865 від 25.04.2022 року за ст. 356 КК України, орган, який здійснює провадження: Шевченківське РУ ГУ НП у м. Києві.

Так, позивач зазначає, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" зареєстровано право власності державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіною Юлією Володимирівною 27.12.2018 року із відкриттям розділу, індексний номер рішення 44859875, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1733228080000, адреса об`єкту нерухомості: АДРЕСА_3.

У подальшому, 29.01.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катериною Борисівною, індексний номер рішення 45271942, до запису було внесено виправлення.

За твердженнями позивача реєстрація права власності на будівлю синагоги за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" є незаконною, оскільки зареєстрована за адресою, яка ніколи не присвоювалась нерухомому майну.

Водночас, позивач зазначає, що на момент здійснення державної реєстрації прав державним реєстратором було порушено вимоги законодавства про реєстрацію. Так, 27.12.2018 державний реєстратор здійснила державну реєстрацію прав на будівлю синагоги за відповідачем-2 без наявності відповідних документів, що посвідчують право власності. В подальшому 29.01.2019 року іншим державним реєстратором було внесено виправлення до права власності, що полягали у доповненні підстав права власності.

При цьому, позивач вказує, що відповідачу-1 передано за договором пожертви, укладеним із відповідачем-2, будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, право власності на яку в подальшому зареєстровано за відповідачем-1. Наявність запису про право власності відповідача-1 на будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, порушує права Позивача як володільця будівлі синагоги.

Позивачем заявлено вимоги про скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіної Юлії Володимирівни від 27.12.2018 року, індексний номер рішення 44859875, про реєстрацію права власності за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1733228080000, адреса об`єкту нерухомості: АДРЕСА_3; та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катерини Борисівни від 29.01.2019 року, індексний номер рішення 45271942, про внесення змін до права власності Благодійної організації "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2).

Позиція відповідача-1

Відповідач-1 проти позову заперечує, письмового відзиву на позов не надав.

Позиція відповідача-2

Відповідач-2 проти позову заперечив, посилаючись, зокрема, на наступне:

будівля синагоги, яка за твердженням позивача перебуває у його і володінні та користуванні, та будівля, яка була передана за договором пожертви відповідачеві-1, є різними об`єктами нерухомості;

будівля синагоги, що розташована за адресою АДРЕСА_2, не є предметом договору пожертви від 04.05.2019 року;

позивачем не надано жодних доказів: на підтвердження того, що відповідачами вчинено будь-які дії, спрямовані на юридичне чи фактичне обмеження та або припинення прав володіння чи користування будівлею синагоги, розташованою за адресою: АДРЕСА_2; які дали б змогу ідентифікувати, що будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_3, є будівлею синагоги, що перебуває у володінні позивача; наявності у нього будь-яких прав на будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_3;

відсутні порушення прав позивача, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Також відповідачем-2 подано заяву про застосування строків позовної давності до заявлених Релігійною організацією "ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ".

Позиція третьої особи-1

Кабінет Міністрів України зазначає, що відчуження спірного майна відбулось всупереч законодавства, оскільки КМУ не приймав жодних рішень щодо передачі чи відчужень державного майна.

Позиція третіх осіб-4,5

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечили, посилаючись, зокрема на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження право власності або титульного володіння на нерухоме майно, а відтак, на переконання третіх осіб право у позивача на пред`явлення цього позову відсутнє.

Позиція третіх осіб-2, 3, 6

Третя особа-2,3,6 пояснень у порядку ст.168 ГПК України щодо позову або відзивів не надала.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Постановою Кабінету міністрів України № 1242 від 26 вересня 2001 року в безоплатне користування Об`єднанню іудейських релігійних організації України було передано будівлю колишньої синагоги за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до Акту приймання-передачі від 06 листопада 2001 року Об`єднання іудейських релігійних організації України прийняло у безоплатне користування будівлю колишньої синагоги за адресою: АДРЕСА_3.

Розпорядженням Шевченківської РДА у м. Києві від 26.03.2004 №529 будівлі колишньої Галицької синагоги було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2.

19.10.2007 між ТОВ "Будівельна компанія Аркада" та Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2) укладений договір про пожертву (дарування) відповідно до умов якого ТОВ "Будівельна компанія Аркада" передає, а відповідач-2 приймає у пожертву синагогу, літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.12.2018 року державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіною Юлією Володимирівною за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2) зареєстровано право власності із відкриттям розділу, індексний номер рішення 44859875, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1733228080000, адреса об`єкту нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3. Підставою для реєстрації державним реєстратором права власності за відповідачем-2 зазначено: довідка про показники об`єкта нерухомого майна серія та номер 1125444, видана 26.12.2018 року видавник ТОВ "ЕЮБ" "Гривна-Плюс".

29.01.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катериною Борисівною, індексний номер рішення 45271942, до запису було внесено виправлення, а саме: до документів, що є підставою для державної реєстрації, внесено:

довідка серія та номер 12/38, видана 18.10.2007 року, видавник ТОВ "Будівельна компанія Аркада";

протокол загальних зборів учасників серія та номер 07/10-18, виданий 18.10.2007 року, видавник ТОВ "Будівельна компанія Аркада";

договір про пожертву (дарування), серія та номер 975, виданий 19.10.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришин О.П.

04.05.2019 між Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2) та Благодійною організацією "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ" (відповідачем-1) укладений договір пожертви від 04.05.2019 відповідно до умов якого відповідач-2 безоплатно передав у власність відповідачу-1 об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .

04.05.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобит Станіславом Олександровичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №46723448 від 04.05.2019 за Благодійною організацією "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ" (відповідачем-1), зареєстровано право власності об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3. Підставою для держаної реєстрації державним реєстратором права власності за відповідачем-1 зазначено: договір пожертви, серія та номер: 1041, виданий 04.05.2019.

Згідно із наданих Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) матеріалів реєстраційних справи, судом встановлено, що право власності на нежитлову будівлю, літ. "А" (двоповерхова нежитлова будівля, тераса), загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 було зареєстровано за ТОВ "ФОРТОН" 21.09.2017. Підставою виникнення права власності визначено акт про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкта №392 від 07.11.2002, розпорядження про прийняття в експлуатацію будівлі №875 від 06.06.2003, договір на право тимчасового короткострокового користування землею №85-5-00052 від 07.12.1999.

Згідно із наявних у матеріалах справи договору купівлі-продажу 15/100 часток у праві спільної часткової власності від 04.10.2017, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ "ФОРТОН", ОСОБА_1 придбав 15/100 часток у праві спільної часткової власності на будівлю літ. "А" (двоповерхова нежитлова будівля, тераса), загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності на 15/100 часток у праві спільної часткової власності на будівлю, що розташована на нежитлову будівлю, літ. "А" (двоповерхова нежитлова будівля, тераса), загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_1 04.10.2017 на підставі рішення про державну реєстрацію №37408253 від 04.10.2017.

Також між ОСОБА_2 та ТОВ "ФОРТОН" укладений договір купівлі-продажу 85/100 часток у праві спільної часткової власності від 04.10.2017, згідно із яким ОСОБА_2 придбав 85/100 часток у праві спільної часткової власності на будівлю літ. "А" (двоповерхова нежитлова будівля, тераса), загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності 85/100 часток у праві спільної часткової власності на будівлю, що розташована на нежитлову будівлю, літ. "А" (двоповерхова нежитлова будівля, тераса), загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_2 04.10.2017 на підставі рішення про державну реєстрацію №37407379 від 04.10.2017.

Судом встановлено, що згідно із матеріалів реєстраційних справ, право власності на нежитлову будівлю (синагогу), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, зареєстроване 27.12.2018 за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2) та у подальшу, 04.05.2019 за Благодійною організацією "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ" (відповідачем-1).

Одночасно відповідно до листа Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №109-1561 від 10.05.2022 зміни до розпорядження №529 від 26.03.2004 (про присвоєння поштової адреси будівлі колишньої Галицької синагоги) не вносились, а поштова адреса " АДРЕСА_3 " не присвоювалась.

Позивач звертаючись з позовом стверджує, що об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_3, право власності за якою зареєстроване 27.12.2018 за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ", та у подальшому, як вбачається із матеріалів справи, у подальшому - за Благодійною організацією "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ" (відповідачем-1), є будівлею синагоги за адресою: АДРЕСА_2, власником якої є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та перебуває у безоплатному користуванні позивача.

Позивач вказує, що з 2011 року утримував будівлю синагоги у своєму володінні та здійснював обов`язки володільця, на підтвердження чого надає: копію договору про надання комунальних послуг від 01.04.2001, копію договору про надання комунальних послуг від 30.12.2010 з додатковими угодами та рішення Київської міської ради № 290/2865 від 21.04.2005 року, яким затверджено проект відведення земельної ділянки Об`єднанню іудейських релігійних організації України для експлуатації та обслуговування будівлі колишньої Галицької синагоги на АДРЕСА_2.

Однак, за доводами позивача, реєстрація права власності на будівлю синагоги за відповідачем-2 без наявності відповідних документів, що посвідчують право власності та наявність запису про право власності за відповідачем-1 порушує права позивача як володільця будівлі синагоги за адресою: АДРЕСА_2.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Дослідивши зміст підстав заявлених позовних вимог, судом з`ясовано, що позивач пов`язує порушення своїх прав, за захистом яких звернувся до суду, з тим, що відповідач-2 Благодійна організація "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" шляхом зазначення неіснуючої адреси (АДРЕСА_3), а у подальшому відповідач-1 (Благодійна організація "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ") зареєстрував за собою на праві приватної власності ту саму будівлю, власником якої є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та перебуває у безоплатному користуванні позивача, однак за іншою адресою: АДРЕСА_2.

Заявляючи позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіної Юлії Володимирівни від 27.12.2018 року, індексний номер рішення 44859875, про реєстрацію права власності за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1733228080000, адреса об`єкту нерухомості: АДРЕСА_3; та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катерини Борисівни від 29.01.2019 року, індексний номер рішення 45271942, про внесення змін до права власності Благодійної організації "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2) позивач стверджує, що позов є негаторним та спрямований на усунення перешкод у здійсненні права володіння.

Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Європейський суд з прав людини неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" ("Garnaga v. Ukraine", заява № 20390/07, § 29).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, § 75)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

У рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Надаючи оцінку визначеним позивачем підставам пред`явлення позову, суд зазначає, що за загальним правилом, позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права.

Характерними ознаками негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а також протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин:

майно знаходиться у власника або титульного володільця;

інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном;

для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо);

у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Наведені правові висновки викладені у пунктах 62-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, які в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України враховуються господарським судом.

Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Разом з тим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц уточнено правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), зазначивши, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Так, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

При цьому, суд зазначає, що встановлення протиправного характеру реєстраційного володіння відповідачем-1 спірним майном свідчитиме про відсутність у нього права володіння, а відтак про відсутність невід`ємних правомочностей власника, що свою чергу може бути підставою для захисту прав власника у випадку, якщо протиправність діянь відповідача їх порушує.

Виходячи зі змісту правової природи правовідносин, які виникли у цій справі, беручи до уваги викладене та правові позиції, викладені у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, виходячи з підстав та змісту позову, суд вважає, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора є неналежним.

Так, відповідно до положень норм цивільного законодавства, спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, а не визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 по справі №910/17650/19.

Більш того, у справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за відповідачем-2 (Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ").

Однак, як підтверджено матеріалами справи, станом на час звернення позивача до суду та на час розгляду справи, право власності на об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 зареєстроване за Благодійною організацією "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ" (відповідачем-1) на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкобит С.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №46723448 від 04.05.2019.

Разом з тим, 04.05.2019 до Державного реєстру внесено запис про припинення права власності відповідача-2 (Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ"на об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, що також спростовує правомірність звернення позивачем до суду із негаторним позовом, так як відпадала підстава для пред`явлення негаторного позову (наявності порушення).

Пред`явлення позивачем позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора від 27.12.2018 (разом з рішенням про зміни від 29.01.2019) про реєстрацію права власності на нерухоме майно за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ", право власності якої припинено внаслідок внесення 04.05.2019 запису про припинення права власності на об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 не призводить до відновлення прав позивача.

Підсумовуючи наведене, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не відповідає належному способу захисту та не призводить до відновлення його прав і є неефективним.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Оскільки обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту прав є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові, то аргументи сторін, які стосуються суті спору, зокрема, встановлення характеру (правомірного/протиправного) реєстраційного володіння відповідачем-1 спірним майном, не беруться судом до уваги, оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Разом з тим, суд зазначає, що за наявності правових підстав, позивач має право звернутися до суду за захистом своїх прав з позовом визначивши правильний спосіб захисту.

Під час розгляду цієї справи відповідачем-2 подано заяву про застосування позовної давності.

Можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Отже, у цьому випадку відсутні підстави для застосування позовної давності, оскільки відповідно до статті 261 ЦК України позовна давність застосовується за наявності порушеного права особи.

Суд зазначає, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог, а з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Релігійної організації "ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ" про скасування скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіної Юлії Володимирівни від 27.12.2018 року, індексний номер рішення 44859875, про реєстрацію права власності за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1733228080000, адреса об`єкту нерухомості: АДРЕСА_3 та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катерини Борисівни від 29.01.2019 року, індексний номер рішення 45271942, про внесення змін до права власності Благодійної організації "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ".

Судові витрати за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 17.02.2023.

Суддя С. О. Турчин