Постанова

від 04.10.2023 по справі 910/6205/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/6205/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Міщенко І. С., Чумак Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Релігійної організації "Об`єднання іудейських релігійних організацій України" - Бондаря А. В.,

Благодійної організації "Федерація єврейських громад в столиці України" - Маковія В. Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної організації "Об`єднання іудейських релігійних організацій України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023

у справі за позовом Релігійної організації "Об`єднання іудейських релігійних організацій України"

до Благодійної організації "Благодійний фонд "Об`єднання іудейських релігійних організацій" та Благодійної організації "Федерація єврейських громад в столиці України",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Кабінет Міністрів України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катерина Борисівна, державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіна Юлія Володимирівна, ОСОБА_1 , ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортон",

про скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У липні 2022 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому просив:

- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіної Юлії Володимирівни від 27.12.2018, індексний номер рішення 44859875, про реєстрацію права власності за Благодійною організацією "Федерація єврейських громад в столиці України", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1733228080000, адреса об`єкту нерухомості: м. Київ, вул. Жилянська, буд. 97/2;

- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катерини Борисівни від 29.01.2019, індексний номер рішення 45271942, про внесення змін до права власності Благодійної організації "Федерація єврейських громад в столиці України".

1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що об`єкт нерухомості за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, буд. 97/2 є будівлею Синагоги за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, буд. 97-А та власником якої є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ). Синагога перебуває у безоплатному користуванні позивача відповідно до Постанови КМУ від 26.09.2001 № 1242 та з державної власності з 2001 року не вибувала, як і з володіння позивача.

1.3. Позивач стверджував, що, здійснюючи державну реєстрацію прав за відповідачем - Благодійною організацією "Федерація єврейських громад в столиці України", державний реєстратор порушив вимоги чинного на той час законодавства про реєстрацію, адже попервах документи, що посвідчують право власності, були відсутні, а внесення реєстратором змін до підстав виникнення права власності законодавство не передбачало.

1.4. Щодо відповідача - Благодійної організації "Благодійний фонд "Об`єднання іудейських релігійних організацій", то, за доводами позовної заяви, наявність запису про право власності за ним порушує права позивача як володільця спірної будівлі. Інша будівля за місцезнаходженням м. Київ, вул. Жилянська, 97-а та 97/2 відсутня.

1.5. На обґрунтування обраного способу захисту порушеного права позивач вказує, що обраний спосіб відповідає чинній на час звернення з позовом редакції абзацу третього частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19; оскільки відповідачі не мають речових прав на будівлю синагоги, не здійснюють володіння синагогою, то такий спосіб є ефективним та забезпечить захист прав позивача.

1.6. Відповідачі наполягали на тому, що будівля синагоги, яка, за твердженнями позивача, перебуває у його володінні та користуванні, та будівля, яка була передана за договором пожертви, є різними об`єктами нерухомості, доказів про те, що відповідачі будь-яким чином порушують права позивача щодо будівлі за адресою м. Київ, вул. Жилянська, буд. 97-А, відсутні.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1242 в безоплатне користування позивача передана будівля колишньої синагоги за адресою м. Київ, вул. Жилянська, 97.

2.2. Розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації у м. Києві від 26.03.2004 № 529 будівлі колишньої Галицької синагоги було присвоєно поштову адресу: м. Київ, вул. Жилянська, 97а.

2.3. 19.10.2007 ТОВ "Будівельна компанія Аркада" та відповідач-2 уклали договір про пожертву (дарування), відповідно до умов якого ТОВ "Будівельна компанія Аркада" передає, а відповідач-2 приймає у пожертву синагогу, літ. "А", загальна площа 657,4 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 97/2.

2.4. Згідно із наданими Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) матеріалами реєстраційних справ, державний реєстратор Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Замфір Олег Миколайович 21.09.2017 здійснив державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю, літ. "А" (двоповерхова нежитлова будівля, тераса), загальна площа 657,4 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, будинок 97А за ТОВ "ФорТон". Підставою виникнення права власності визначений акт про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкта від 07.11.2002 №392, розпорядження про прийняття в експлуатацію будівлі від 06.06.2003 №875, договір на право тимчасового короткострокового користування землею від 07.12.1999 №85-5-00052.

2.5. В подальшому згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіна Юлія Володимирівна 27.12.2018 за Благодійною організацією "Федерація єврейських громад в столиці України" (відповідач-2) зареєструвала право власності із відкриттям розділу, індексний номер рішення 44859875, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1733228080000, адреса об`єкту нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв. м за адресою: вул. Жилянська, 97/2. Підставою для реєстрації державним реєстратором права власності за відповідачем-2 зазначено: довідка про показники об`єкта нерухомого майна серія та номер 1125444, видана 26.12.2018 року, видавник ТОВ "ЕЮБ" "Гривна-Плюс".

2.6. 29.01.2019 державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катерина Борисівна, індексний номер рішення 45271942, внесла до запису виправлення, а саме: до документів, що є підставою для державної реєстрації, внесено: довідка серія та номер 12/38, видана 18.10.2007 року, видавник ТОВ "Будівельна компанія Аркада"; протокол загальних зборів учасників серія та номер 07/10-18, виданий 18.10.2007 року, видавник ТОВ "Будівельна компанія Аркада"; договір про пожертву (дарування), серія та номер 975, виданий 19.10.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришин О. П.

2.7. 04.05.2019 відповідачі уклали договір пожертви, відповідно до умов якого відповідач-2 безоплатно передав у власність відповідачу-1 об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв. м за адресою: вул. Жилянська, 97/2.

2.8. 04.05.2019 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкобит Станіслав Олександрович на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.05.2019 №46723448 за відповідачем-1 зареєстрував право власності об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв. м за адресою: вул. Жилянська, 97/2. Підставою для держаної реєстрації зазначено договір пожертви від 04.05.2019.

2.9. Звертаючись із цим позовом, позивач зазначав, що у наведений спосіб відповідачі незаконно зареєстрували за собою речове право саме на синагогу, яка була передана йому у безоплатне користування постановою від 06.09.2001 та власником якої є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 09.02.2023 відмовив у задоволенні позову.

3.2. Зазначив, що відповідно до встановлених обставин справи та висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та від 09.11.2021 № 466/8649/16-ц, здійснивши державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв. м, за адресою м. Київ, вул. Жилянська, буд. 97/2, відповідачі стали фактичними володільцями спірного майна. Відповідно обраний позивачем спосіб захисту, який ним визначено у відповідності до приписів статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) яка усунення перешкод у користуванні майном, за обставин реєстраційного заволодіння таким майном є неналежним та неефективним. Спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом.

3.3. Водночас суд зауважив, що 04.05.2019 до Державного реєстру речових прав внесений запис про припинення права власності відповідача - Благодійної організації "Федерація єврейських громад в столиці України" на об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв. м за адресою: вул. Жилянська, 97/2. Задоволення позовних вимог, спрямованих до особи, зареєстроване право якої припинено, не призведе до відновлення права, які позивач вважає порушеними.

3.4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 13.06.2023 залишив рішення суду першої інстанції без змін.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. Позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

4.2. Підставою касаційного оскарження позивач визначив:

- пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові ВП ВС від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20), за змістом якого скасування рішення державного реєстратора у сфері реєстрації прав на нерухоме майно може бути самостійним способом захисту порушених прав;

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: відсутній правовий висновок щодо питання застосування положень статей 14 та 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у подібних правовідносинах, тобто, щодо порядку та способу захисту речового права у разі здійснення сторонньою особою реєстрації неіснуючого майна.

4.3. Скаржник зазначає, що метою позову у цій справі є захист речових прав позивача у зв`язку із здійсненням сторонніми особами (відповідачами) реєстрації неіснуючої будівлі за неіснуючою адресою (вул. Жилянська, 97/2). Така реєстрація в подальшому у 2022 році була використана з метою спроби захоплення нерухомого майна, яке перебуває у законному володіння Позивача (вул. Жилянська, 97-А).

4.4. На думку скаржника, суди не врахували правових висновків про те, що ефективним способом захисту є виключно такий спосіб захисту, який однозначно вирішує спір і не потребує повторного звернення до суду чи вчинення складних дій з відновлення порушеного права. Те, що відповідачі незаконно зареєстрували право власності, не може призводити до покладення на позивача надмірного тягаря з відновлення свого права.

4.5. Натомість задоволення віндикаційного позову мало б наслідком витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України неіснуючого нерухомого майна, переоформлення документів про користування на неіснуючу адресу

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Благодійна організація "Федерація єврейських громад в столиці України" просить судові рішення залишити без змін.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. ВП ВС неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови ВП ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).

6.3. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 Земельного кодексу України).

6.4. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

6.5. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

6.6. ВП ВС зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

6.7. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; водночас такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

6.8. При цьому ВП ВС неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

6.9. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 49).

6.10. Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено ВП ВС у спорах щодо витребування майна, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.9).

6.11. ВП ВС неодноразово звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно (див., зокрема, постанови від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

6.12. Підсумовуючи наведене вище, із запровадженням державної реєстрації прав власності на нерухоме майно функцію заволодіння, зокрема функцію оголошення права володіння, виконує саме реєстрація нерухомості.

6.13. Фізичне зайняття особою земельної ділянки, іншого нерухомого майна, користування цими об`єктами, право власності на які зареєстровано за іншою особою (володільцем), не є позбавленням володіння цієї особи. Воно не здатне ані позбавити володільця його володіння, ані створити перешкоди у розпорядженні нерухомим майном, а створює натомість лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном.

6.14. Отже, у таких випадках особа може захищатися від порушення свого права негаторним позовом.

6.15. Водночас щодо позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном (негаторного позову) судова колегія наголошує, що метою такого позову є усунення порушення з боку третіх осіб у здійсненні прав, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. Характерною особливістю цього позову як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачеві майна на праві власності чи іншому титулі.

6.16. Негаторний позов має на меті усувати триваючі порушення правомочностей позивача, а не ті, що мали місце в минулому; тобто, вдаючись до такого способу захисту, позивач захищається від порушень, що мають місце на час звернення із позовом, та від відповідного порушника. Триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов звернення з негаторною вимогою.

Щодо прав та інтересів позивача (релігійної організації)

6.17. Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Отже, закон імперативно встановлює, що держава може розпорядитися таким майном лише шляхом передання культової будівлі у безоплатне користування релігійним організаціям або повернення у власність релігійних організацій. Натомість приватні особи, які мають у власності культові будівлі, можуть розпорядитися ними на власний розсуд.

6.18. Тому релігійна організація, якій культова будівля надана в користування, має інтерес у тому, щоб така будівля залишалась у державній власності і щоб відомості про право власності держави були оголошені, тобто щоб держава залишалась володільцем такої будівлі. Такий інтерес є непрямим, оскільки безпосередній інтерес до майна має власник майна, тобто держава.

6.19. Реєстрація права власності за іншою особою (реєстрація права приватної власності на державну власність), про що стверджує позивач, може порушувати саме право власника (або колишнього володільця) цього майна. Тому належним позивачем за позовом на захист порушеного права власності від незаконного заволодіння є власник (володілець) майна, яким незаконно заволодів відповідач. Оскільки позивач стверджує, що спірне нерухоме майно належить на праві власності державі, то належним позивачем за віндикаційним позовом є держава, чиї права та інтереси як власника порушуються.

6.20. За усталеною практикою ВП ВС належному способу захисту ДЕРЖАВИ як власника майна у разі незаконного заволодінням її майном відповідає вимога про витребування будівлі з чужого володіння.

6.21. Щодо власних прав позивача, то, як встановили суди, позивачу постановою від 06.09.2001 спірна будівля передана у безоплатне користування і правомірність його безоплатного користування будівлею під час вирішення спору під сумнів ніхто не ставив. Але позивач не має права власності на будівлю, а також у матеріалах справи відсутні докази реєстрації ним права володіння спірним майном.

6.22. Водночас, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у квітні 2022 року йому стало відомо, що представники Благодійної організації "Благодійний фонд "Об`єднання іудейських релігійних організацій", що вважає себе власником будівлі синагоги здійснили спробу захоплення будівлі синагоги. У зв`язку із спробою захоплення будівлі синагоги на даний час триває кримінальне провадження № 12022105100000865 від 25.04.2022 року за ст. 356 КК України, орган, який здійснює провадження: Шевченківське РУ ГУ НП у м. Києві.

6.23. Тобто у подібних правовідносинах релігійна організація, яка не є власником нерухомого майна а лише є його постійним користувачем, за умови перешкоджання їй здійснювати користування нерухомим майном, може звертатися з позовом про усунення таких перешкод у користуванні у відповідності до правил звернення з негаторним позовом.

Щодо тлумачення позовних вимог релігійної організації у цій справі

6.24. ВП ВС звертала увагу, що якщо позивач сформулював вимогу так, що вона не відповідає належному способу захисту, але прагнення позивача не викликає сумніву, то суд може розглянути вимогу, яка відповідає належному способу захисту і прагненню позивача.

6.25. Водночас у цій справі наміри позивача зводяться до намагання захистити право власності держави поза відносинами представництва, що виключає можливість суду розглянути вимогу, яка відповідає належному способу захисту і прагненню позивача.

Щодо позовних вимог про скасування припиненого права власності

6.26. Позивач у даній справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за відповідачем-2 (Благодійною організацією "Федерація єврейських громад в столиці України").

6.27. В той же час, суди попередніх інстанцій встановили, що станом на час звернення позивача до суду, право власності на об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 97/2 зареєстроване за Благодійною організацією Благодійний фонд "Об`єднання іудейських релігійних організацій" (відповідачем-1) на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкобит С.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №46723448 від 04.05.2019.

6.28. Суди також встановили, що 04.05.2019 до Державного реєстру внесено запис про припинення права власності відповідача-2 (Благодійна організація "Федерація єврейських громад в столиці України" на об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 97/2.

6.29. Таким чином, пред`явлення позивачем позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора від 27.12.2018 (разом з рішенням про зміни від 29.01.2019) про реєстрацію права власності на нерухоме майно за Благодійною організацією "Федерація єврейських громад в столиці України", право власності якої припинено внаслідок внесення 04.05.2019 запису про припинення права власності на об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 97/2 в будь-якому разі не призводить до відновлення прав позивача, адже стосується порушення, що вже припинило свою дію в часі.

6.30. З цих підстав, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не відповідає належному способу захисту. За усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

7. Щодо підстав касаційного оскарження

7.1. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.2. Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

7.3. Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

7.4. При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

7.5. Так, у постанові від 21.12.2022 справі № 914/2350/18 (914/608/20), на неврахування висновків якої посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту.

7.6. Втім, у справі, що розглядається, між позивачем та відповідачами відсутні договірні відносини, тобто правовідносини у цих справах не є подібними, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про неврахування зазначеного висновку Верховного Суду у контексті розгляду цієї справи.

7.7. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.8. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

7.9. Однак здійснивши загальні посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права, скаржник взагалі не зазначив, яким чином та яка норма права має бути застосована до спірних правовідносин, враховуючи, що підставою відмови у задоволенні позову у цій справі є саме обрання неналежного способу захисту, суди попередніх інстанцій неведених норм не застосовували і колегія суддів не вбачає підстав для їх врахування.

7.10. Отже підстави, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, на які посилається скаржник, не підтвердилися.

8. Висновки Верховного Суду

8.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

8.2. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

8.3. За наведених обставин Касаційний господарський суд, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення у цій справі, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті судові рішення залишити без змін. З цих підстав касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

9. Судові витрати

9.1. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальних частин оскаржуваних рішення і постанови із залишенням без змін їх резолютивних частин, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Релігійної організації "Об`єднання іудейських релігійних організацій України" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі № 910/6205/22 змінити, виклавши їх мотивувальні частині в редакції цієї постанови.

3. В решті рішення та постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді І. Міщенко

Ю. Чумак