Постанова

від 13.06.2023 по справі 910/6205/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2023 р. Справа№ 910/6205/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Барсук М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Бондар А.В. (ордер серія АІ №1361693 від 09.03.2023 )

від відповідача 1: Бак В.І. (ордер серія АА №1307329 від 22.05.2023)

від відповідача 2: Маковій В.Г. (ордер серія АА №1146586 від 05.09.2022)

від третьої особи від позивача 1: не з`явився,

від третьої особи на стороні відповідача 2-6: не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Релігійної організації "ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ"

на рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2023

у справі №910/6205/22 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Релігійної організації "ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ"

до 1. Благодійної організації "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ",

2. Благодійної організації "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ",

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Кабінет Міністрів України,

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів державний реєстратор комунального підприємства "РЕЄСТРАТОР" Гармаш Катерина Борисівна,

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів державний реєстратор комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіна Юлія Володимирівна,

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_1 ,

третя особа 5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 ,

третя особа 6, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРТОН"

про скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

Релігійна організація "ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Благодійної організації "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ" та Благодійної організації "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ", у якому просить суд:

скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіної Юлії Володимирівни від 27.12.2018 року, індексний номер рішення 44859875, про реєстрацію права власності за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1733228080000, адреса об`єкту нерухомості: АДРЕСА_2;

скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катерини Борисівни від 29.01.2019 року, індексний номер рішення 45271942, про внесення змін до права власності Благодійної організації "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ".

Позовні вимоги мотивує тим, що об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 є будівлею Синагоги за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та перебуває у безоплатному користуванні позивача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не відповідає належному способу захисту та не призводить до відновлення його прав і є неефективним.

Не погоджуючись з судовим рішенням, Релігійна організація "ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2023 по справі №910/6205/22, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а саме: скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіної Юлії Володимирівни від 27.12.2018, індексний номер рішення 44859875, про реєстрацію права власності Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1733228080000, адреса об`єкту нерухомості: м. Київ, вулиця Жилянська, будинок 97/2; скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катерини Борисівни від 29.01.2019, індексний номер рішення 45271942, про внесення змін до права власності Благодійної організації "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ".

В обґрунтування поданої апеляційної скарги, апелянт зазначив, що відповідачами було зареєстровано право власності на нерухоме майно за неіснуючою адресою та за документами, які не підтверджують право власності. Апелянт вказує, що зареєстроване право власності на будівлю № 97/2 є зареєстрованим правом на будівлю за справжнім № 97А, яка є державною власністю і передана у володіння позивача на підставі постанови КМУ.

Апелянт з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/2350/18(914/608/20) зазначає, що скасування рішень державного реєстратора є самостійним способом захисту порушеного права.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 апеляційну скаргу у справі №910/6205/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Релігійної організації "ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ" на рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у справі №910/6205/22 та призначено до розгляду на 23.05.2023.

12.05.2023 через відділ документального забезпечення суду від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апелянта, рішення просив залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 відкладено розгляд справи на 13.06.2023.

12.06.2023 через канцелярію суду від представника позивача надійшли письмові пояснення у справі.

13.06.2023 через канцелярію суду від представника відповідача 1 надійшли додаткові пояснення у справі.

Також 13.06.2023 через канцелярію суду від представника третьої особи 1 на стороні позивача вдруге надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 13.06.2023, колегія суддів заслухавши думку представників сторін стосовно клопотання про відкладення розгляду справи, ухвалила відмовити його задоволенні, та зазначає наступне.

Згідно з приписами п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст.13 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші

Крім того, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.273 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 202 ГПК України) є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні 13.06.2023р. за відсутності представників третіх осіб 1-6. При цьому, колегія суддів враховує за клопотаннями представників третьої особи 1 та відповідача 1, слухання справи вже відкладалось.

У судовому засіданні 13.06.2023 року представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідачів 1 та 2 заперечили проти доводів апеляційної скарги, вказали, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, що з`явились, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Постановою Кабінету міністрів України № 1242 від 26 вересня 2001 року в безоплатне користування Об`єднанню іудейських релігійних організації України було передано будівлю колишньої синагоги за адресою: м. Київ, вул. ЖИЛЯНСЬКА, 97. (том 3, а.с. 133)

Відповідно до Акту приймання-передачі від 06 листопада 2001 року Об`єднання іудейських релігійних організації України прийняло у безоплатне користування будівлю колишньої синагоги за адресою: м. Київ, вул.. ЖИЛЯНСЬКА, 97. (том 1, а.с. 26)

Розпорядженням Шевченківської РДА у м. Києві від 26.03.2004 №529 будівлі колишньої Галицької синагоги було присвоєно поштову адресу: м. Київ, ВУЛ. ЖИЛЯНСЬКА, 97-а. (том 1, а.с. 28).

19.10.2007 між ТОВ "Будівельна компанія Аркада" та Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2) укладений договір про пожертву (дарування) (том 1, а.с.с 216), відповідно до умов якого ТОВ "Будівельна компанія Аркада" передає, а відповідач-2 приймає у пожертву синагогу, літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.12.2018 (том 2, а.с. 131) державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіною Юлією Володимирівною за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2) зареєстровано право власності із відкриттям розділу, індексний номер рішення 44859875, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1733228080000, адреса об`єкту нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2. Підставою для реєстрації державним реєстратором права власності за відповідачем-2 зазначено: довідка про показники об`єкта нерухомого майна серія та номер 1125444, видана 26.12.2018 року видавник ТОВ "ЕЮБ" "Гривна-Плюс".

29.01.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катериною Борисівною, індексний номер рішення 45271942, до запису було внесено виправлення, а саме: до документів, що є підставою для державної реєстрації, внесено:

довідка серія та номер 12/38, видана 18.10.2007 року, видавник ТОВ "Будівельна компанія Аркада";

протокол загальних зборів учасників серія та номер 07/10-18, виданий 18.10.2007 року, видавник ТОВ "Будівельна компанія Аркада";

договір про пожертву (дарування), серія та номер 975, виданий 19.10.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришин О.П.

04.05.2019 між Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2) та Благодійною організацією "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ" (відповідачем-1) укладений договір пожертви від 04.05.2019 (том 1, а.с. 55), відповідно до умов якого відповідач-2 безоплатно передав у власність відповідачу-1 об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2.

04.05.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобит Станіславом Олександровичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №46723448 від 04.05.2019 за Благодійною організацією "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ" (відповідачем-1), зареєстровано право власності об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2. Підставою для держаної реєстрації державним реєстратором права власності за відповідачем-1 зазначено: договір пожертви, серія та номер: 1041, виданий 04.05.2019. (том 2, а.с. 123)

Згідно із наданих Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) матеріалів реєстраційних справи, право власності на нежитлову будівлю, літ. "А" (двоповерхова нежитлова будівля, тераса), загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ТОВ "ФОРТОН" 21.09.2017. Підставою виникнення права власності визначено акт про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкта №392 від 07.11.2002, розпорядження про прийняття в експлуатацію будівлі №875 від 06.06.2003, договір на право тимчасового короткострокового користування землею №85-5-00052 від 07.12.1999. (том 2, а.с. 101)

Згідно із наявних у матеріалах справи договору купівлі-продажу 15/100 часток у праві спільної часткової власності від 04.10.2017, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ "ФОРТОН", ОСОБА_1 придбав 15/100 часток у праві спільної часткової власності на будівлю літ. "А" (двоповерхова нежитлова будівля, тераса), загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на 15/100 часток у праві спільної часткової власності на будівлю, що розташована на нежитлову будівлю, літ. "А" (двоповерхова нежитлова будівля, тераса), загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 04.10.2017 на підставі рішення про державну реєстрацію №37408253 від 04.10.2017. (том 2, а.с. 20-24)

Також між ОСОБА_2 та ТОВ "ФОРТОН" укладений договір купівлі-продажу 85/100 часток у праві спільної часткової власності від 04.10.2017, згідно із яким ОСОБА_2 придбав 85/100 часток у праві спільної часткової власності на будівлю літ. "А" (двоповерхова нежитлова будівля, тераса), загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності 85/100 часток у праві спільної часткової власності на будівлю, що розташована на нежитлову будівлю, літ. "А" (двоповерхова нежитлова будівля, тераса), загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 04.10.2017 на підставі рішення про державну реєстрацію №37407379 від 04.10.2017. (том 2, а.с. 65-74).

Згідно із матеріалів реєстраційних справ, право власності на нежитлову будівлю (синагогу), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, зареєстроване 27.12.2018 за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2) та у подальшу, 04.05.2019 за Благодійною організацією "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ" (відповідачем-1).

Відповідно до листа Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №109-1561 від 10.05.2022 зміни до розпорядження №529 від 26.03.2004 (про присвоєння поштової адреси будівлі колишньої Галицької синагоги) не вносились, а поштова адреса " АДРЕСА_2 " не присвоювалась. (том 1, а.с. 30)

Позивач звертаючись з позовом стверджує, що об`єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_2, право власності за якою зареєстроване 27.12.2018 за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ", та у подальшому - за Благодійною організацією "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ" (відповідачем-1), є будівлею синагоги за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та перебуває у безоплатному користуванні позивача.

Позивач вказує, що з 2011 року утримував будівлю синагоги у своєму володінні та здійснював обов`язки володільця, на підтвердження чого надає: копію договору про надання комунальних послуг від 01.04.2001, копію договору про надання комунальних послуг від 30.12.2010 з додатковими угодами та рішення Київської міської ради № 290/2865 від 21.04.2005 року, яким затверджено проект відведення земельної ділянки Об`єднанню іудейських релігійних організації України для експлуатації та обслуговування будівлі колишньої Галицької синагоги на вул. ЖИЛЯНСЬКА, буд. 97-А.

Однак, за доводами позивача, реєстрація права власності на будівлю синагоги за відповідачем-2 без наявності відповідних документів, що посвідчують право власності та наявність запису про право власності за відповідачем-1 порушує права позивача як володільця будівлі синагоги за адресою: АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не відповідає належному способу захисту та не призводить до відновлення його прав.

Колегія суддів погоджується з відповідним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

З урахуванням предмета та підстав позову суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №369/10789/14-ц).

Заявляючи позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Нікітіної Юлії Володимирівни від 27.12.2018 року, індексний номер рішення 44859875, про реєстрацію права власності за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1733228080000; та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстратор" Гармаш Катерини Борисівни від 29.01.2019 року, індексний номер рішення 45271942, про внесення змін до права власності Благодійної організації "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" (відповідачем-2) позивач стверджує, що позов є негаторним та спрямований на усунення перешкод у здійсненні права володіння.

Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/18952/20, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18 позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом, статутом чи договором) про усунення порушень, не пов`язаних з позбавленням права володіння. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Характерними ознаками негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а також протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Разом з тим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц уточнено правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), зазначивши, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Так, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

При цьому, встановлення протиправного характеру реєстраційного володіння відповідачем-1 спірним майном свідчитиме про відсутність у нього права володіння, а відтак про відсутність невід`ємних правомочностей власника, що свою чергу може бути підставою для захисту прав власника у випадку, якщо протиправність діянь відповідача їх порушує.

А тому, з огляду на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені вище, оскільки набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, виходячи з підстав та змісту позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора є неналежним.

Так, відповідно до положень норм цивільного законодавства, спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, а не визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 по справі №910/17650/19.

Посилання апелянта на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) та у постанові від 26.01.2021 у справі № 922/1528/15-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки вони є не релевантними для даного спору.

Так, предметом спору у справі № 914/2350/18 (914/608/20) є вимоги про визнання протиправними рішень про прийняття у власність майна, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності (що є предметом іпотеки за іпотечним договором) та рухомого майна (що є предметом застави за договором застави) у зв`язку із відкриттям провадження у справі про банкрутство.

Предметом спору у справі № 522/1528/15-ц є визнання договору поруки припиненим та визнання договору поруки частково недійсним.

Стосовно висновків, наведених у постанові від 21.12.2022 справі № 914/2350/18 (914/608/20), колегія суддів відзначає, що Велика Палата Верховного Суду зазначила, що враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. В той же час, судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

Водночас, в межах справи 914/2350/18 (914/608/20) Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що скасування рішень про державну реєстрацію права власності не є ефективним способом захисту порушених прав позивача.

У даному контексті колегія суддів враховує, що позивач у даній справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за відповідачем-2 (Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ").

В той же час, станом на час звернення позивача до суду та на час розгляду справи, право власності на об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: М. КИЇВ, вул. ЖИЛЯНСЬКА, 97/2 зареєстроване за Благодійною організацією "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД" ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ" (відповідачем-1) на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкобит С.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №46723448 від 04.05.2019.

Разом з тим, 04.05.2019 до Державного реєстру внесено запис про припинення права власності відповідача-2 (Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" на об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. ЖИЛЯНСЬКА, 97/2, що також спростовує правомірність звернення позивачем до суду із негаторним позовом, так як відпадала підстава для пред`явлення негаторного позову (наявності порушення).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, пред`явлення позивачем позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора від 27.12.2018 (разом з рішенням про зміни від 29.01.2019) про реєстрацію права власності на нерухоме майно за Благодійною організацією "ФЕДЕРАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ГРОМАД В СТОЛИЦІ УКРАЇНИ", право власності якої припинено внаслідок внесення 04.05.2019 запису про припинення права власності на об`єкт нерухомості: нежитлова будівля (синагога), літ. "А", загальна площа 657,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. ЖИЛЯНСЬКА, 97/2 не призводить до відновлення прав позивача.

А тому, з цих підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не відповідає належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

А тому, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту прав є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Стосовно заяви відповідача 2 про застосування позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

А тому, оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, підстав для застосування строку позовної давності у даному випадку не має.

Щодо заявленого в апеляційній скарзі клопотання про проведення огляду доказів та витребування технічного паспорту колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 82 ГПК України письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням учасника справи, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки, електронні копії доказів, відеозаписи тощо.

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї, У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Тобто заявляючи клопотання про витребування доказів, стороною, якою заявлено таке клопотання має бути обґрунтовано те, що заявленим до витребування доказом може бути підтверджено обставини, що входять до предмета доказування, те, що у матеріалах справи відсутні інші докази на підставі яких можливо було б встановити фактичні обставини справи, те, що стороною вживались заходи щодо їх отримання, причини неможливості самостійного вчинення зазначених дії та обставини неможливості їх подання до суду першої інстанції.

В той же час, оскільки в матеріалах справи наявні достатні для встановлення дійсних обставин справи, докази, з огляду на обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту прав, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні клопотання апелянта про проведення огляду доказів та витребування технічного паспорту.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником не доведено обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог не надано, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у справі № 910/6205/22, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Судові витрати (судовий збір) за подачу апеляційної скарги на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Релігійної організації "ОБ`ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ" на рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у справі № 910/6205/22 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2023 у справі № 910/6205/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/6205/22 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 23.06.2023.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Барсук

Є.Ю. Пономаренко