Рішення

від 06.02.2023 по справі 916/2731/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2731/21

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» (65059, м. Одеса, вул. Генерала Швигіна, буд.34-В, код ЄДРПОУ - 42566025, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» (65039, м. Одеса, вул. Басейна, буд.5, код ЄДРПОУ - 26472133, електронна адреса: Law@infoxvod.com.ua)

про визнання договору недійсним

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Богомолова В.С.

Представники сторін:

Від позивача: Сторожук Д.І. - на підставі ордера серії ВН №1064073 від 03.09.2021р.;

Від відповідача: Токарєва Н.В. - на підставі довіреності №1051 від 23.02.2022р.

В засіданні брали участь:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: Токарєва Н.В. - на підставі довіреності №1051 від 23.02.2022р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» (далі - ТОВ «ІНФОКС») про визнання недійсним типового договору №10338 з колективним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/2731/21 від 08.12.2021р. (суддя Гут С.Ф.) позовні вимоги ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» задоволено: визнано недійсним типовий договір №10338 з колективним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, стягнуто судові витрати.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2022р. рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/2731/21 від 08.12.2021р. скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.09.2022р. рішення Господарського суду Одеської області від 08.12.2021р. та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2022р. у справі №916/2731/21 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2022р. справу №916/2731/21 передано на розгляду судді Господарського суду Одеської області Рога Н.В.

Ухвалою суду від 19.10.2022р. справу прийнято до провадження суддею Рога Н.В., підготовче засідання призначено на 10.11.2022р. Протокольною ухвалою від 10.11.2022р. відкладено підготовче засідання на 29.11.2022р. о 09:30. Підготовче засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.11.2022р. №916/2731/21 на 29.11.2022р. о 09:30, не відбулося у зв`язку з відсутністю електропостачання в приміщенні Господарського суду Одеської області, у зв`язку з чим ухвалою суду від 29.11.2022р. повідомлено учасників справи про відкладення підготовчого засідання на 20.12.2022р.

Протокольною ухвалою суду від 20.12.2022р. відкладено підготовче засідання на 23.01.2023р. Протокольною ухвалою суду від 23.01.2023р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.02.2023р.

06 лютого 2023р. представником позивача на електронну адресу суду подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із перебуванням в іншій області України за своєю професійною діяльністю. Додатком до клопотання є копія квитка, згідно якого прибуття потягу має відбутися 06.02.2023р. о 13:56, що унеможливлює прибуття у судове засідання, призначене на 06.02.2023р. об 11:00.

Дане клопотання судом залишено без задоволення, адже, дату та час судового засідання щодо розгляду справи №916/2731/21 по суті було узгоджено з представником позивача - адвокатом Сторожук Д.І. в ході судового засідання, яке відбулося 23.01.2023р. Крім того, до клопотання про відкладення розгляду справи представником позивача не надано доказів того, що перебування в іншій області України, що мало наслідком неявку у судове засідання, призначене Господарським судом Одеської області на 06.02.2023р. об 11:00, пов`язане з професійною діяльністю адвоката Сторожук Д.І.

Позивач - ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111», позовні вимоги підтримує, просить суд задовольнити позов з підстав, зазначених у позовній заяві, відповіді на відзив, що надійшла до суду 05.11.2021р., запереченнях на пояснення, що надійшли до суду 28.11.2022р.

Відповідач - ТОВ «ІНФОКС», позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 04.10.2021р., поясненнях, що надійшли до суду 02.11.2022р.

Позивач у справі зазначає, що відповідно до розділу 4 «Цілі та предмет діяльності товариства» Статуту ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111», затвердженого рішенням установчих зборів товариства, оформленого протоколом від 04.09.2018 №1, основною метою та предметом діяльності підприємства є господарська діяльність, направлена на задоволення потреби населення в житлових послугах, забезпечення утримання і експлуатації житлового фонду, належного його використання, контроль за дотриманням правил експлуатації і користування житловими, нежилими приміщеннями і прибудинковою територією відповідно до вимог чинних законодавчих актів.

ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» вважає, що воно є управителем, та не є колективним споживачем у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», але 03.07.2020р. між ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» (Споживач) та ТОВ «ІНФОКС» (Виконавець) укладено Типовий договір з колективним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення №10338, за умовами п.1.1 якого виконавець зобов`язується своєчасно надавати колективному споживачеві послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (далі послуги), а колективний споживач зобов`язується оплачувати надані послуги за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у порядку, строки та на умовах, передбачених договором.

Позивач зазначив, що у зв`язку із укладенням зазначеного Типового договору порушуються його законні права та інтереси, що полягає у понесення збитків у вигляді оплати за спожиті послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, якими сам позивач не користується.

Як зазначає позивач, згідно ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач; управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб; колективний договір про надання комунальних послуг - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.

При цьому, позивач звернув увагу на те, що ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмежовує споживачів (індивідуальні та колективні), управителів, виконавців комунальних послуг.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.14 Закону за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме:

2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою;

Згідно ч.4 зазначеної статті колективний договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем такої послуги особою, уповноваженою на це співвласниками, від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку. Такою уповноваженою особою може бути, зокрема, управитель багатоквартирного будинку.

Таким чином, позивач дійшов висновку про те, що типовий колективний договір укладається лише з управителем.

Позивач зазначає, що рішення співвласників про обрання ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» як уповноваженої особи на укладання такого Договору від імені співвласників будинку з виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення відсутнє, у зв`язку із чим у нього відсутні обов`язки та повноваження щодо укладання договорів від імені споживачів, які мешкають в будинку №26 по вул. Спиридонівській, будинку №30 по вул. Заболотного, будинку №10/12 по вул. Коблевська, будинку №34-Б по вул. Генерала Швигіна.

Зазначене, на думку позивача, вбачається з протоколів загальних зборів: співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Швигіна, буд. 34-Б, від 18.01.2020р., оформленого Протоколом №1/2020; загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Одеса, вул. Заболотного, буд. 30,від 08.02.2020р., оформленого протоколом №4/2020, загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Одеса, вул. Коблевська, буд. 10/12, від 25.01.2020р., оформленого протоколом №3/2020, загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м.Одеса, вул. Спиридонівська, 26 від 25.01.2020р., оформленого протоколом №2/2020.

Крім того, позивач зазначив, що відповідно до ч.4 ст.23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з централізованого водопостачання надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ч.3 ст.24 зазначеного Закону послуга з централізованого водовідведення надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Враховуючи викладене, посилаючись на положення ч.1-5 ст.203, ч.1,3 ст.215 Цивільного кодексу України позивач вважає, що Типовий договір з колективним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення №10338 має бути визнаний судом недійсним, як такий, що суперечить положенням Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Також, ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» зазначає, що при укладанні Договору №10338 ТОВ «ІНФОКС» ввело його в оману та замість укладання Типового колективного договору було надано для укладення Типовий договір з колективним споживачем, яким позивач не є.

Відповідач - ТОВ «ІНФОКС», проти позову заперечує, посилаючись на те, що між ТОВ «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» та ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» існували правовідносини на підставі договору №02930/1 від 23.05.2019, згідно якого позивач отримував послуги з водопостачання та водовідведення, термін дії якого сплив 31.01.2020р.,у зв`язку з чим, 27.01.2020р. позивач звернувся із заявою до ТОВ «ІНФОКС» про продовження терміну дії зазначеного Договору, а відповідач, як виконавець комунальної послуги, який займає монопольне становище на ринку, не в праві був відмовити в укладенні відповідного договору споживачеві. Зазначені правовідносини ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» не оспорювались.

Саме тому, у зв`язку із закінченням строку Договору №02930/1 від 23.05.2019р. та змінами законодавства з питань надання житлово-комунальних послуг, ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» листом від 23.01.2020р. звернулося до ТОВ «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» щодо продовження тимчасового Договору №02930/1 від 23.05.2019р. та позивачу було запропоновано укласти Договір з колективним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Таким чином, відповідач вважає, що укладення Типового договору №10338 від 03.07.2020р. є логічним продовженням вже існуючих правовідносин щодо надання ТОВ «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» послуг з водопостачання та водовідведення, які надавалися безперервно.

Відповідач зазначає, що ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» добровільно було підписано Типовий договір №10338 від 03.07.2020р., який виконувався сторонами та який позивач вважав дійсним, що підтверджується, зокрема, листом від 29.04.2021р. за №23, направленим позивачем на адресу відповідача з метою внесення змін до цього Договору.

При цьому, відповідач вважає, що назва оспорюваного Договору відповідає його змісту, умови Договору викладено коротко, лаконічно та не двозначно. При підписанні Договору ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» погодилося з його умовами, підписало Договір без протоколу розбіжностей, вчинило дії, пов`язані з виконанням зобов`язань за договором, що свідчить про усвідомлення позивачем на момент укладення Договору його правової природи та юридичних наслідків.

Докази виконання позивачем своїх зобов`язань за Типовим договором №10338 від 03.07.2020р., на думку відповідача, свідчать про подальше схвалення позивачем цього Договору, навіть у випадку підписання його неповноважною особою.

Відповідач також, із посиланням на положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зазначив, що колективний споживач - це юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги, а договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

За приписами ч.2, ч.4 ст.13 зазначеного Закону виконавець комунальної послуги, який займає монопольне становище на ринку, за наявності у нього технічних можливостей надання комунальної послуги не вправі відмовити в укладенні відповідного договору споживачеві чи іншій особі, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, якщо інше не передбачено законом. З пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Згідно ст.19 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та/або централізованого водовідведення водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності; індивідуальними і колективними споживачами житлово-комунальних послуг, визначеними Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що оспорюваний Договір був укладений з ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» як з управителем будинків, розташованих у м.Одеса за адресами: вул. Заболотного, 30, вул. Спиридонівська, 26, вул. Генерла Швигіна, 34-Б, вул. Коблевська, 10/12, адже листом від 14.04.2021р.за №16 ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» повідомило ТОВ «ІНФОКС» про те, що воно є балансоутримувачем (управителем) зазначених житлових будинків відповідно до акту прийняття -передачі основних фондів від 22.10.2018р. та станом на дату складання листа та відповідно до ст.24 Житлового кодексу України ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» надає комунальні послуги у вищезазначених будинках.

Крім того, відповідач зауважив, що повернення сторін у попереднє становище є неможливим у зв`язку із неможливістю повернути спожиті послуги з водопостачання та водовідведення, які надавалися та продовжують надаватися мешканцям будинків.

Також, відповідач зазначив, що він неодноразово надавав позивачу роз`яснення щодо процедури переходу на індивідуальні договори та пропонував надати певний пакет документів для цього, чого ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» зроблено не було.

Виходячи з матеріалів справи, судом встановлено, що відповідно до Акту прийняття-передачі основних фондів від 22.10.2018 та протоколу зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «УЖГ» по м. Одесі від 23.04.2018 №1/2012, з 23.10.2018 ТОВ «УЖГ» по м. Одесі, податковий номер 41058701, реорганізовано в ТОВ «Експлуатаційник-111», податковий номер 42566026, здійснено передачу житлових будинків з ТОВ «УЖГ» в ТОВ «Експлуатаційник-111», який є його правонаступником. Згідно вказаного Акту ТОВ «УЖГ» передав: житловий будинок по вул. Ак.Заболотного, 30, житловий будинок по вул. Коблівська, 10/12, житловий будинок по вул. Спиридонівська, 26 та житловий будинок по вул. Ген.Швигіна, 34б.

Відповідно до п.4.1 Статуту ТОВ «Експлуатаційник-111» основною метою діяльності підприємства є господарська діяльність, направлена на задоволення потреби населення в житлових послугах, забезпечення утримання і експлуатації житлового фонду, належного його використовування, контроль за дотриманням правил експлуатації і користування житловими, нежитловими приміщеннями і прибудинковою територією відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно п.4.2 Статуту предметом діяльності Товариства є, зокрема, організація експлуатації і технічного обслуговування жилого фонду; обслуговування і експлуатація об`єктів, що є на балансі товариства, інженерних внутрішньобудинкових мереж і устаткування, а також своєчасне вживання заходів по усуненню аварій, несправностей і неполадок в їх роботі.

Крім того, згідно з п.3.2, п. 7.1.1 Статуту для виконання завдань та досягнення цілей, передбачених цим Статутом, в межах встановлених чинним законодавством, Товариство має право укладати всякого роду угоди та інші юридичні акти з юридичними і фізичними особами для здійснення своєї господарської та іншої діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» 23.01.2020р. звернувся до ТОВ «ІНФОКС» із заявою про проведення обстеження об`єкту: Генерала Швигіна, 34-В, та продовження тимчасового договору про надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення від 23.05.2019 №02930/1.

В подальшому, 03.07.2020р. між ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» (Споживач) та ТОВ «ІНФОКС» (Виконавець) укладено Типовий договір з колективним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення №10338, за умовами п. 1.1 якого Виконавець зобов`язується своєчасно надавати колективному споживачеві послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а колективний споживач зобов`язується оплачувати надані послуги за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у порядку, строки та на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 2 Договору Виконавець забезпечує якість питної води відповідно до вимог державних та санітарних норм і правил з тиском питної води відповідно до параметрів, встановлених державними будівельними нормами, на межі централізованих інженерно-технічних систем постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку.

Відповідно до п. 3 Договору послуги надаються колективному споживачеві безперервно, крім перерв, визначених частиною першою ст.16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Сторони у п. 56 Договору домовилися, що він укладається строком на один рік. Якщо за місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на один рік.

Матеріали справи станом на дату розгляду справи по суті не містять доказів розірвання Типового договору №10338, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку про те, що договір є діючим.

Звертаючись з позовом до суду про визнання недійсним Типового договору №10338, ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» послалося на дві підстави: невідповідність даного Договору нормам законодавства та введення Товариства в оману шляхом надання для підписання укладення Типового договору з колективним споживачем, яким позивач не є.

Суд вважає за необхідне зауважити, що невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/5425/18).

Крім того, необхідно розрізняти такі поняття, як недійсний, нікчемний та неукладений договір. Вказані поняття не є тотожними та мають різні правові наслідки для сторін.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій ст. 215 Цивільного кодексу України , висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У той же час, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України ).

При цьому, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору (постанови Верховного Суду від 22.06.2020р. у справі №177/1942/16-ц, від 24.11.2021р. у справі №754/10279/18).

При цьому, питання надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення регулюються низкою законодавчих актів, зокрема Цивільним кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019р. №690 тощо.

Так, відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (п.5 ч.1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 6 вказаного Закону законодавцем визначено, що споживачі поділені на індивідуальні та колективні.

Стаття 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» регламентує три види договорів, які можуть бути укладені для надання житлово-комунальних послуг, зокрема: індивідуальний, колективний та з колективним споживачем.

У свою чергу, колективний договір про надання комунальних послуг - це договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

А колективний споживач - це юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (п.9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 14 вказаного Закону договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.

Згідно ч.2 ст. 12 даного Закону договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Відповідно до ч.2 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги, який займає монопольне становище на ринку, за наявності у нього технічних можливостей надання комунальної послуги не вправі відмовити в укладенні відповідного договору споживачеві чи іншій особі, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, якщо інше не передбачено законом. З пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).

У свою чергу Законом України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» на підставі договору з:

- підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням;

- підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення;

- об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та/або централізованого водовідведення водовідведення на підставі укладених ними договорів;

- власниками будинків, що перебувають у приватній власності;

- індивідуальними і колективними споживачами житлово-комунальних послуг, визначеними Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (абзаци 1, 6 ч.1 ст. 19).

Водночас у ст. 20 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» закріплено, що договір про надання послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення має містити такі умови: режим надання послуг; обсяги питного водопостачання за нормативами питного водопостачання; порядок надання послуг з водовідведення; розмір та порядок оплати послуг централізованого водопостачання і водовідведення; права та обов`язки сторін договору; відповідальність сторін договору.

У договорі про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення повинні бути зроблені посилання на нормативні документи, на підставі яких здійснюватиметься питне водопостачання та/або водовідведення.

За згодою сторін договору про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення у ньому можуть бути зазначені інші умови.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019р. №690 затверджено Правила надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (далі - Типовий договір), які, зокрема передбачають типові договори з індивідуальним споживачем, з колективним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

З огляду на викладене, у даному випадку договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною третьою ст. 184 Господарського кодексу України закріплено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Водночас ст.ст. 14, 15 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачені порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку.

Таким чином, враховуючи все викладене вище, Верховний Суд у своїй постанові від 29.09.2022р. у даній справі дійшов висновку, що у розумінні вищенаведених норм, управитель багатоквартирного будинку може вважатись колективним споживачем, адже є юридичною особою, що об`єднує споживачів у будівлі, а відтак має право на укладення типового договору з колективним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Виходячи з зазначеного, суд дійшов висновку проте, що позивачем у справі - ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» не доведено невідповідність Типового договору №10338 в момент його укладення положенням чинного законодавства.

Що стосується посилання позивача у справі - ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» у якості підстави визнання недійсним Типового договору №10338 на введення його в оману шляхом надання для підписання Типового договору з колективним споживачем, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки й обману передбачені ст.ст. 229, 230 Цивільного кодексу України.

Тлумачення ст. 230 Цивільного кодексу України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми ст. 230 та ст. 203 Цивільного кодексу у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 16.03.2016р. №6-93цс16, від 27.04.2016р. №6-372цс16, від 01.08.2018р. у справі №445/1011/17, від 11.01.2019р. у справі №761/22687/17, від 04.06.2019р. у справі 3911/1171/18.

Позивачем у справі не доведено наявності умислу в діях ТОВ «ІНФОКС» істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019р. №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним Типового договору №10338 з колективним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, укладеного між ТОВ «ІНФОКС» та ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» 03.07.2020р.

Витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача згідно ст. 129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНИК-111» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» про визнання недійсним типового договору №10338 з колективним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення від 03.07.2020р. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Повний текст рішення складено 16 лютого 2023 р.

Суддя Н.В. Рога