Рішення

від 06.02.2023 по справі 916/1050/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" лютого 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1050/22

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Дюльгер С.В.,

розглянувши справу № 916/1050/22

за позовом Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРСКРІМ" (02152, м. Київ, вул. Бучми, буд. 5; код ЄДРПОУ 41787054),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, Одеська обл., м. Одеса, вул. Успенська, 83/85; код ЄДРПОУ 44162529),

про стягнення 345 240,04 грн;

представники сторін:

від позивача Садардінова І.В.,

від відповідача Яковенко Д.А. (в режимі відеоконференції),

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Карапиш К.В.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Одеська міська рада, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРСКРІМ" про стягнення 345 240,04 грн.

В обґрунтування позову посилається на використання відповідачем земельної ділянки комунальної власності без укладеного договору оренди, що призвело до порушення права територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради та звернення з даним позовом про стягнення безпідставно збережених коштів.

Ухвалою від 08.06.2022 прийнято позовну заяву (вх. № 1096/22 від 03.06.2022) Одеської міської ради до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1050/22, яку ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.07.2022, запропоновано відповідачу подати відзив.

Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, якому запропоновано надати пояснення по суті спору.

05.07.2022 за вх. № 12283/22 через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого судового засідання.

Протокольною ухвалою від 06.07.2022 відкладено підготовче судове засідання на 27.07.2022.

06.07.2022 за вх. № 12387/22 до канцелярії суду надійшли письмові пояснення Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради.

11.07.2022 від представника відповідача до канцелярії суду надійшли наступні документи:

- заява про поновлення строку для подання відзиву (вх. № 12717/22);

- заява про застосування строків позовної давності (вх. № 12720/22);

- заява про залишення позову без руху (вх. № 12722/22);

- відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач не визнав позовні вимоги та просив відмовити у їх задоволенні (вх. № 12724/22).

18.07.2022 за вх. № 13505/22 до канцелярії суду надійшли пояснення представника відповідача, в яких представник зауважив, що позивачем безпідставно включено до загальної заборгованості суму, нараховану за березень 2020 р.

21.07.2022 від позивача до канцелярії суду надійшли наступні документи:

- відповідь на відзив (вх. № 13939/22);

- заперечення на заяву представника відповідача про залишення позову без руху (вх. № 13942/22);

- заперечення на заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності (вх. № 13946/22);

- заперечення на заяву представника відповідача про поновлення процесуального строку на подання відзиву (вх. № 13948/22).

Протокольною ухвалою від 27.07.2022 підготовче судове засідання відкладено на 29.08.2022.

12.08.2022 за вх. № 16059/22 до канцелярії суду надійшла заява представника відповідача про долучення доказів до матеріалів справи та поновлення строку для подання доказів. У заяві представник підкреслив, що відповідачем за 2019-2021 роки сплачено до бюджету земельний податок за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:35:010:0001 за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 175, площею 1799,0 кв.м 346 156,55 грн. На підтвердження цього просив долучити до справи картку по рахунку 6415 ТОВ «СТАРСКРІМ» з програми 1С за період з січня 2019 по грудень 2021, а також платіжні доручення (Т. 1, а.с. 184-218).

12.08.2022 за вх. № 16045/22 до канцелярії суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою від 29.08.2022 суд, з`ясувавши думку сторін щодо можливості переходу до розгляду справи по суті, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 10.10.2022.

Судове засідання, призначене на 10.10.2022, не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Волкова Р.В. у відпустці з 14.09.2022 по 10.10.2022.

Ухвалою від 11.10.2022 повідомлено сторін про те, що розгляд справи по суті призначено на 31.10.2022.

Протокольною ухвалою від 31.10.2022 оголошено перерву у судовому засіданні до 07.11.2022.

В подальшому судове засідання неодноразово відкладалося у зв`язку з анонімним повідомленням про закладення вибухового приладу в адміністративній будівлі суду та перебоями електропостачання.

23.11.2022 за вх. № 26750/22 до канцелярії суду надійшло клопотання представника відповідача про повернення до підготовчого провадження та долучення доказу. У клопотанні представник зазначив, що ГУ ДПС в Одеській області листом від 08.08.2022 щодо надання інформації про сплачені суми земельного податку повідомило, що Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАРСКРІМ" за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:35:010:0001 за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 175, площею 1799,0 кв.м за період 2019-2021 роки сплачено податку до місцевого бюджету у загальній сумі 333,26 тис. грн, в т.ч.: за 2019 р. 61,26 тис. грн; за 2020 р. 122,00 тис. грн; за 2021 р. 150,00 тис. грн.

Протокольною ухвалою від 26.12.2022 розгляд справи по суті було відкладено на 11.01.2023.

11.01.2023 оголошено перерву до 17.01.2023.

Судове засідання, призначене на 17.01.2023, не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Волкова Р.В. на лікарняному.

Ухвалою від 25.01.2023 повідомлено сторін про те, що судове засідання відбудеться 06.02.2023.

06.02.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиції сторін, викладені в заявах по суті справи.

У позовній заяві позивач вказав, що відповідач є власником нерухомого майна АЗС, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 175, а територіальній громаді міста Одеси в собі Одеської міської ради належить земельна ділянка площею 0,1799 га за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 175, кадастровий номер: 5110137600:35:010:0001, на якій знаходиться належне віповідачу нерухоме майно.

Зазначив, що договір оренди землі між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАРСКРІМ» укладено та зареєстровано так і не було й таким чином, відповідач, будучи власником об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 175, користувався земельною ділянкою за вказаною адресою без укладеного договору оренди, що має наслідком неотримання власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати. На переконання позивача, така поведінка відповідача порушує права територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради як власника земельної ділянки.

З посиланням на ст. 1212 ЦК України позивач вказав, що вимушений звернутися до господарського суду з вимогою про стягнення з власника об`єкта нерухомого майна (TOB «СТАРСКРІМ») безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Зазначив, що у період з 02.04.2019 року (дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно) по 01.02.2022 року TOB «СТАРСКРІМ» без законних підстав, за рахунок власника земельної ділянки, зберегло у себе майно кошти за оренду землі у загальній сумі 345 240,04 грн.

У відзиві відповідач підтвердив, що є власником автозаправної станції (АЗС), яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 175. Державну реєстрацію права власності здійснено 02.04.2019.

Зазначив, що 12.08.2020 звернуся до позивача із заявою про надання земельної ділянки (кадастровий номер 5110137600:35:010:0001) в довгострокову оренду на 49 років та додав, що відповідне рішення Одеською міською радою не приймалось.

Вважає, що у спірний період з 02.04.2019 по 01.02.2022 ТОВ «СТАРСКРІМ» не набуло статусу орендаря земельної ділянки з відповідними правами і обов`язками, а тому право оренди земельної ділянки у нього не виникало у зв`язку з не проведенням державної реєстрації такого права, тому відсутні правові підстави як для нарахування, так і для сплати орендної плати. На його думку, нарахування орендної плати не може відбутися раніше реєстрації права оренди земельної ділянки.

Вказав, що сплачував земельний податок за користування земельною ділянкою.

Звернув увагу, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розміру нормативно-грошової оцінки землі за спірний період й відповідно розміру розрахованої суми.

Заявив, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Крім того, зауважив про відсутність доказів повноважень у підписанта позовної заяви.

У відповіді на відзив позивач звернув увагу, що відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними та навів практику Верховного Суду у даних відносинах.

Надав пояснення щодо розрахунку безпідставно збережених коштів та вказав, що рішенням Одеської міської ради від 29.06.2016 р. № 756-VII затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси, яка застосовується з 01.01.2017. З 01.01.2017 р. до теперішнього часу нормативна грошова оцінка земель м. Одеси не змінювалася, а тому при поданні позовної заяви Позивач правомірно покладався на відомості які містяться у Витязі із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки міста Одеси від 24.12.2020 року № 2093.

Додав, що при здійсненні розрахунку позивачем було враховано сплату відповідачем земельного податку на підставі відомостей ГУ ДПС в Одеській області, що містяться у листі від 06.12.2021 вх. № 01-19/1189.

У запереченнях відповідач звернув увагу, що позивачем при здійсненні розрахунку враховано помилкову суму сплаченого відповідачем земельного податку за 2019-2021 роки, яка насправді складає 346 156,55 грн, а не 313 386,31 грн.

Додатково зазначив, про недоведеність позивачем наявності повноважень у підписанта позовної заяви та пропуск позовної давності.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради у своїх поясненнях зазначив, що відповідач використовує земельну ділянку без належних правових підстав з 02.04.2019. Вказав, що оскільки ТОВ «СТАРСКРІМ» є власником об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 175, та користується спірною земельною ділянкою без належного оформлення права користування, Департаментом розраховано розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5110137600:35:010:0001, за період з 02.04.2019 по 01.02.2022, який складає 345 240,04 грн. Вважає, що у відповідача наявний обов`язок повернути безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою власнику цієї ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Т. 1, а.с. 25-26) відповідач з 02.04.2019 на підставі Договору купівлі-продажу № 539 від 02.04.2019 є власником об`єкта нерухомого майна АЗС, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 175.

Пунктом 1.2. вказаного договору купівлі-продажу (Т. 1, а.с. 28-29), укладеного між відповідачем та ТОВ «ПОЛІСТАР», визначено, що предметом договору є нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 175, загальною площею 0, 1799 га, кадастровий номер земельної ділянки 5110137600:35:010:0001, цільове призначення якої для експлуатації та обслуговування автозаправної станції.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (Т. 1, а.с. 19) територіальна громада міста Одеси в собі Одеської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,1799 га за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 175, кадастровий номер: 5110137600:35:010:0001.

За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122-124 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на АЗС, розміщену на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу). У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

У постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Отже, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (з 02.04.2019) Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАРСКРІМ" як власник такого майна стало фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено майно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідного договору між відповідачем та територіальною громадою укладено не було.

09.12.2021 Управлінням самоврядного контролю за використанням та охороною земель Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради проведено огляд земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 175, кадастровий номер: 5110137600:35:010:0001, та встановлено, що на ній розташовані нежитлові будівлі та споруди, які експлуатуються під розміщення атозаправної станції, та належать ТОВ «СТАРСКРІМ», про що складено Акт обстеження земельної ділянки № 21-0076-09 від 09.12.2021 (Т. 1, а.с. 36-37).

Вищевказані обставини свідчать, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна, зокрема, у період з 02.04.2019 по 01.02.2022 користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею.

Тому, відповідач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

Земельна ділянка з кадастровим номером 5110137600:35:010:0001 за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 175, площею 1799,0 кв.м, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, зареєстрована з 12.01.2006, тобто є сформованою, про що свідчить Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (Т. 1, а.с. 19).

Щодо розміру позовних вимог.

Слід зазначити, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Як вбачається з Витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси № 2093 від 24.12.2020 (Т. 1, а.с. 30) нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:35:010:0001 складає 4 794 853,02 грн.

Саме на підставі цього витягу позивачем проведено розрахунок розміру безпідставно збережених коштів (Т. 1, а.с. 32).

Здійснивши аналіз запропонованого позивачем розрахунку, суд з`ясував, що позивач врахував задекларований відповідачем у 2019, 2020 та 2021 роках земельний податок.

Так, розмір задекларованого податку, як показано у розрахунку, склав 313 386,31 грн.

Водночас суд враховує, що у матеріалах справи наявний лист ГУ ДПС України в Одеській області № 16412/6/15-32-04-06-06 від 08.08.2022 (Т. 2, а.с. 30), в якому управління повідомило, що ТОВ «СТАРСКРІМ» з 2019 по 2021 роки сплачено земельний податок за земельну ділянку з кадастровим номером 5110137600:35:010:0001 у загальній сумі 333,26 тис. грн.

Таким чином, на думку суду, у розрахунку має бути враховано сплачену відповідачем суму земельного податку з 2019 по 2021 року у розмірі 333 260,00 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Здійснивши ґрунтовний аналіз матеріалів справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, та практику Верховного Суду у подібних спорах, з урахуванням сплаченої відповідачем суми земельного податку з 2019 по 2021 року у розмірі 333 260,00 грн, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 325 366,35 грн безпідставно збережених коштів.

Щодо доводів представника відповідача про недоведеність наявності у підписанта позовної заяви відповідних повноважень суд зазначає таке.

Позовну заяву підписано Поповською І.П. (уповноважена особа Одеської міської ради, директор юридичного департаменту Одеської міської ради).

При цьому, у позові зазначено, що Поповська І.П. діє у відповідності до ч. 4 ст. 56 ГПК України на підставі самопредставництва.

На підтвердження повноважень надано копію розпорядження міського голови від 18.05.2020 № 421, відповідно до п. 1 якого самопредставництво Одеської міської ради в судах усіх інстанцій та спеціалізацій без окремого доручення з усіма правами, наданими Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України тощо, здійснюється, зокрема, такими уповноваженими особами - працівниками юридичного департаменту Одеської міської ради: директором юридичного департаменту Одеської міської ради.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Юридичного департаменту Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302537) Поповська Інна Петрівна є керівником цієї юридичної особи.

Положеннями статті 131-2 Конституції України передбачено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

За змістом абзацу 2 підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється с 1 січня 2020 року.

Конституційний Суд України у висновку від 31.10.2019 у справі № 2-248/2019 (5580/19) акцентував увагу на тому, що поняття "надання професійної правничої допомоги" не тотожне поняттю "представництво особі в суді". Надання професійної правничої допомоги здійснюють адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом. З аналізу частини першої статті 131-2 Конституції України у системному зв`язку з її статтею 59 випливає позитивний обов`язок держави, який полягає в гарантуванні участі адвоката у наданні професійної правничої допомоги особі з метою забезпечення її ефективного доступу до правосуддя за рахунок коштів держави у випадках, передбачених законом.

Разом з тим, гарантуючи право особи на професійну правничу допомогу, законодавець не позбавляє її права представляти свої інтереси в суді особисто (самопредставництво).

Питання самопредствництва не закріплені в нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних кодексів.

За змістом частин 1, 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина 4 статті 56 Господарського процесуального кодексу України).

У частині 1 статті 58 цього Кодексу унормовано, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Комплексний аналіз наведених положень законодавства дає підстави стверджувати про чітку відмінність понять "представництво іншої особи) та "само представництво".

Як вбачається зі змісту ст. 59 Конституції України та ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, представництво здійснюється у вигляді професійної правничої допомоги виключно адвокатом, тоді як само представництво є правом особи брати участь в судовому процесі особисто, тобто діяти самостійно та від власного імені (ч. 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2020 р. у справі № 9901/39/20 звернула увагу на те, що з урахуванням положень ст. 55 КАС України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" одним із основних принципів місцевого самоврядування в Україні є судовий захисту прав місцевого самоврядування.

Статтею 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 1 ст. 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Згідно з ч. 4 ст. 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Положення про юридичний департамент Одеської міської ради (нова редакція) затверджене рішенням Одеської міської ради від 03.02.2016 року № 248-VII (далі Положення).

Відповідно до п. 2.2. Положення юридичний департамент є виконавчим органом Одеської міської ради, одними з основних функцій якого є правове забезпечення діяльності міської ради, міського голови, виконавчого комітету міської ради (п. п. 2.2.1), захист прав та представництво інтересів територіальної громади міста Одеси в особі міської ради, міського голови, виконавчого комітету міської ради в судах (п. п. 2.2.2.). Працівники юридичного департаменту є посадовими особами місцевого самоврядування.

Згідно з п. п. 3.2.7. положення директор департаменту, заступники директора департаменту на підставі довіреностей виданих міським головою, підписують позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги, заяви про відкликання апеляційної та касаційної скарги, скарги, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, скарги про перегляд судових рішень за винятковими обставинами, заяви про перегляд заочних рішень, заяви про відмову від позову.

Працівники юридичного департаменту міської ради є посадовими особами місцевого самоврядування.

Таким чином, саме юридичний департамент Одеської міської ради є виконавчим органом, уповноваженим міською радою на захист її інтересів, інтересів виконавчого комітету та міського голови в судах, що відповідно до закону здійснюється в порядку само представництва.

Безпосереднє самопредставництво Одеської міської ради Одеської міської ради в рамках даної справи забезпечується працівниками юридичного департаменту Одеської міської ради, зокрема, відповідно до положення про юридичний департамент Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 03.02.2016 року № 248-VII.

Крім того, п. 1 Розпорядження міського голови від 18.05.2020 № 421 встановлено, що само представництво Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради та Одеського міського голови в судах усіх інстанцій та спеціалізацій без окремого доручення з усіма правами, наданими Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України з процедур банкрутства позивачеві, відповідачеві, третій особі, іншому учаснику судового процесу, кредитору, в тому числі з правом вчинення таких процесуальних дій: підписання та подання позовної заяви, заяв про збільшення або зменшення розміру позовних вимог, заяв про зміну предмету або підстав позову, заяви про видачу судового наказу, заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, зави про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, касаційної скарги, заяв про перегляд судових рішень за ново виявленими або виключеними обставинами, засвідчення копій документів, що підтверджують повноваження, а також інших документів, що подаються до суду, одержання рішень, ухвал, постанов судів та виконавчих документів за посадою здійснюється такими уповноваженими особами працівниками юридичного департаменту Одеської міської ради: директором юридичного департаменту Одеської міської ради; заступником директора юридичного департаменту Одеської міської ради; начальником управління з питань представництва у судах юридичного департаменту Одеської міської ради.

З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Відповідно до пункту 8 частини 3 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо; прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Таким чином, до Єдиного державного реєстру включається інформація щодо осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, та дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи. Водночас у законодавстві відсутня вимога щодо необхідності внесення до Єдиного державного реєстру переліку усіх повноважень таких осіб, які вони можуть вчиняти від імені юридичної особи.

Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Згідно з інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань керівником юридичного департаменту Одеської міської ради є Поповська Інна Петрівна.

Тобто, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань передбачає внесення лише такого статусу, як підписант, чи керівник, а не всіх осіб, які мають повноваження здійснювати самопредставницво відповідної юридичної особи в суді.

При цьому, Поповська І.П. є керівником юридичного департаменту Одеської міської ради, повноваження якої додатково визначено п. 1 розпорядження міського голови від 18.05.2002 № 421

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність повноважень у Поповської І.П. бути представником у судах в порядку самопредставництва й відповідно підписувати позовну заяву.

Щодо доводів представника відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності.

У заяві про застосування строку позовної давності представник відповідача вказав, що позивачем заявлено вимогу про стягнення грошових коштів за межами трирічного термін, який охоплює квітень-травень 2019 року в сумі 39 291,15 грн.

За змістом статей 256-258 цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру» механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст.267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Таким чином, фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому Господарського процесуального кодексу України.

Питання застосування строків позовної давності хоча і залежить в кожній конкретній справі від обстави, проте це питання неодноразово переглядалося судами касаційної інстанції.

Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту

Відповідно до ч. З ст. 75 Господарського кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОУЮ-19 № 211 від 11.03.2020р. на усій території України протягом періоду з 12.03.2020р. по 03.04.2020р. було встановлено карантин, в результаті чого запровадженні деякі обмеження у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

В подальшому, дія карантину, згідно постанов Кабінету Міністрів України, була продовжена із запровадженням нових обмежень з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19. Слід зазначити, що запровадження на території України карантину є загальновідомою обставиною та не потребує доказування

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОУШ-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020 р.) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Ця норма була включена до Цивільного кодексу Законом № 540-ІХ від 30.03.2020 року, який набрав чинності 02.04.2020 року. Карантин же було встановлено із 12.03.2020 року.

Оскільки карантин в Україні все ще триває, строк позовної давності, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів у даній справі за період з 02.04.2019 по 01.02.2022, досі не сплив.

Таким чином, судом відхилено заяву представника відповідача про застосування позовної давності.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору у сумі 4 880,50 грн суд покладає на відповідача, іншу частину сплаченого судового збору на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРСКРІМ" (02152, м. Київ, вул. Бучми, буд. 5; код ЄДРПОУ 41787054), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, Одеська обл., м. Одеса, вул. Успенська, 83/85; код ЄДРПОУ 44162529), про стягнення 345 240,04 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРСКРІМ" (02152, м. Київ, вул. Бучми, буд. 5; код ЄДРПОУ 41787054) на користь Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691) безпідставно збережені кошти у сумі 325 366,35 грн за наступними реквізитами: отримувач ГУК в Одеської області/м. Одеса, код отримувача: 37607526, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Одеська міська ТГ, МФО 899998, номер рахунку UA278999980314080544000015744, код класифікації доходів бюджету 24060300 «Інші надходження».

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРСКРІМ" (02152, м. Київ, вул. Бучми, буд. 5; код ЄДРПОУ 41787054) на користь Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691) 4 880,50 грн витрат зі сплати судового збору (на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради, код 26302537, р/р UA 808201720344250211000034995, ДКСУ м. Київ, МФО 820172).

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 06 лютого 2023 р. Повний текст рішення складено та підписано 16 лютого 2023 р.

Суддя Р.В. Волков