Постанова

від 09.11.2022 по справі 372/1652/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

Справа № 372/1652/18

Провадження № 14-115цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А.,Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (далі - позивачі) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (далі - ТОВ «Побутрембудматеріали», власник нафтобази), Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (далі - ТОВ «Укртралінсол-2009», поклажодавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (далі - ТОВ «Парком Транс», орендар) про відшкодування моральної шкоди

за касаційними скаргами позивачів ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 (представник позивачів - адвокат Лупейко Олександр Васильович) і ТОВ «Побутрембудматеріали» (представник - адвокат Томчишин Андрій Ігорович) на рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 травня 2019 року, ухвалене суддею Кравченком М. В., і постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Кулікової С. В., Олійника В. І. й Ігнатченко Н. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

У червні 2015 року на території нафтобази поблизу сіл Кобці та Крячки Васильківського району Київської області виникла пожежа, яка тривала 12 діб та у гасінні якої було задіяно значну кількість пожежників, дехто з яких отримав тілесні ушкодження, а деякі загинули при виконанні службових обов`язків з гасіння пожежі.

Особливістю цієї цивільної справи є те, що позивачами, яких було дванадцять осіб, є пожежники та члени сімей пожежників, які загинули при виконанні службових обов`язків. Зазначені особи просили відшкодувати моральну шкоду, спричинену втратою здоров`я, а члени сімей загиблих - завдану смертю їх близьких.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив частково, стягнув певні суми відшкодувань на користь одинадцяти позивачів виключно з власника нафтобази. Вважав, що відсутні підстави для відповідальності орендаря нафтобази та поклажодавця.

Велика Палата Верховного Суду, при перегляді справи за касаційними скаргами власника нафтобази та позивачів мала, зокрема, відповісти на такі питання: 1) чи пов`язані відносини з відшкодування моральної шкоди, завданої смертю та ушкодженням здоров`я пожежників, із відносинами щодо здійснення цим особам компенсаційних виплат державою (роботодавцем)? 2) чи заподіяли відповідачі моральну шкоду позивачам спільними діяннями, внаслідок чого несуть солідарну відповідальність?

Короткий зміст позовної заяви

14 червня 2018 року до суду звернулися позивачі, які просили стягнути солідарно з відповідачів на користь:

ОСОБА_6 - 15 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої його травмуванням;

ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - 10 000 000,00 грн кожному на відшкодування моральної шкоди, спричиненої травмуванням кожного з них;

ОСОБА_10 (батька) та ОСОБА_10 (матері) - 20 000 000,00 грн кожному на відшкодування моральної шкоди, спричиненої травмуванням першого і загибеллю їхнього сина;

ОСОБА_3 - 20 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю сина;

ОСОБА_9 - 10 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої його травмуванням;

ОСОБА_8 і ОСОБА_7 - 20 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю чоловіка та батька відповідно;

ОСОБА_1 - 20 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю чоловіка.

Мотивували вимоги так:

08 червня 2015 року у Васильківському районі Київської області поблизу сіл Кобці та Крячки о 17 год 00 хв на нафтобазі, яка належить ТОВ «Побутрембудматеріали», розпочалася широкомасштабна пожежа, яка тривала до 10 год 00 хв 20 червня 2015 року.

Пожежа на нафтобазі виникла через явне недотримання її власником, орендарем, а також поклажодавцем правил експлуатації об`єкта підвищеної небезпеки, який експлуатували з грубими порушеннями. Це підтвердив результат перевірки вказаного об`єкта. Крім того, нафтобаза частково не була введеною в експлуатацію.

Вважали, що моральна шкода спричинена внаслідок аварії на об`єкті підвищеної небезпеки з вини відповідачів. Позивачі втратили спокій, переживали хвилювання, тривогу, страх, інші моральні страждання.

Зокрема, ОСОБА_1 внаслідок цієї пожежі втратила чоловіка ОСОБА_13 . Загибель чоловіка після 15 років спільного життя завдала важкої емоційної травми та мук. Вважала, що за загибель чоловіка відповідачі обов`язково мають понести відповідальність.

ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , які як пожежники були в епіцентрі техногенної катастрофи, зазнали важких термічних опіків, тривалий час лікувалися, до сьогодні відчувають фізичний біль та страждання, а саме: ОСОБА_4 отримав опіки рук та обличчя ІІ і ІІІ ступеня; ОСОБА_5 близько десяти днів унаслідок опіків перебував у реанімації; ОСОБА_6 , у якого обгоріло 60 % тіла, встановлена І група інвалідності.

ОСОБА_3 09 червня 2015 року втратила сина ОСОБА_14 , який брав участь у гасінні пожежі. Через це зазнала моральної травми, від якої потерпає до цього часу, перебуває у постійній депресії, втратила сенс життя.

ОСОБА_8 09 червня 2015 року внаслідок пожежі втратила чоловіка ОСОБА_15 та залишилася сама зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_7 , 2011 року народження. Втрата чоловіка та батька відповідно є трагедією їхнього життя та психологічною травмою, яка до сьогодні спричиняє біль.

ОСОБА_9 брав участь у гасінні пожежі, отримав важкі термічні опіки, ускладнені алергічною реакцією, тривалий час проходив лікування, відчував фізичний біль і жах пережитих подій. Його моральне страждання ускладнене втратою у 2016 році онкохворої доньки, якій він через отриманні при гасінні пожежі травми не зміг адекватно допомогти.

ОСОБА_10 та його син ОСОБА_16 як пожежники брали участь у гасінні пожежі серед інших залучених працівників спеціальних підрозділів. ОСОБА_10 отримав важкі опіки, а син загинув. Подружжя ОСОБА_17 втратило сенс життя та переживає душевні муки через загибель єдиного сина.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

20 травня 2019 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково: стягнув з власника нафтобази на відшкодування моральної шкодина користь ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 - 15 000 000,00 грн кожному; на користь ОСОБА_10 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - 10 000 000,00 грн кожній; на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 - 5 000 000,00 грн кожному; відмовив в іншій частині вимог; стягнув з власника нафтобази на користь держави судовий збір у сумі 105 655,00 грн. Мотивував рішення так.

На час передачі об`єкта оренди за договором оренди майна від 01 травня 2015 року, який власник нафтобази уклав з її орендарем, існували недоліки, що могли бути небезпечними та призвести до негативних наслідків. Власник нафтобази не зазначив про недоліки об`єкта оренди відповідно до пункту 6.1.3 цього договору. За умовами останнього власник нафтобази взяв на себе обов`язок щодо можливих форс-мажорних обставин як під час експлуатації об`єкта, так і відшкодування наслідків настання цих обставин. Тому саме власник нафтобази як володілець джерела підвищеної небезпеки є відповідальною особою за спричинення шкоди внаслідок пожежі, тобто є належним відповідачем.

За відсутності доказів, які підтверджують сукупність і взаємопов`язаність дій відповідачів, об`єднаних спільними намірами, немає підстав для покладення на них солідарної відповідальності за завдану позивачам моральну шкоду відповідно до статті 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Діяльність щодо володіння й експлуатації нафтобази підпадає під ознаки джерела підвищеної небезпеки. Тому до спірних правовідносин застосовується презумпція вини володільця такого джерела згідно із частиною другою статті 1167 ЦК України. Моральна шкода завдана позивачам каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Тому позовні вимоги ґрунтуються на законі.

Порушені гарантії статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на сукупність доказів, масштаб надзвичайної ситуації, тривалий час гасіння пожежі, внаслідок чого частина позивачів втратила здоров`я у результаті значних опіків, а частина втратила чоловіків, синів, враховуючи глибину душевних страждань позивачів, їх психологічний та емоційний стан, значний стрес, пов`язаний з очевидною загрозою для життя та здоров`я їх самих і членів їхніх сімей.

Саме внаслідок діяльності власника нафтобази частині позивачів завдано моральної шкоди внаслідок ушкодження їхнього здоров`я, яке зумовило інвалідність та захворювання. Крім того, близькі родичі окремих позивачів загинули під час гасіння пожежі .

Доводи відповідачів про отримання позивачами матеріальної допомоги від окремих державних органів через загибель членів сім`ї або ушкодження здоров`я при виконанні службових обов`язків є необґрунтованими і такими, що не мають суттєвого юридичного значення для спірних правовідносин.

Так само необґрунтованими є доводи відповідачів про відсутність чинних судових рішень про визнання вини посадових осіб відповідачів у вчиненні діянь, які призвели до надзвичайної ситуації і тяжких наслідків (пожежа, загибель і травмування людей). У цій справі у спричиненні моральної шкоди позивачам встановлено обставини, які зумовлюють цивільно-правову відповідальність саме власника нафтобази: його неправомірна поведінка, її наслідки у вигляді завданої позивачам моральної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між такою поведінкою і шкодою, вина.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд урахував матеріальний стан власника нафтобази, зокрема те, що він є юридичною особою, яка має у власності значну кількість об`єктів нерухомого майна, розташованих на території України, а саме нафтобази та автозаправні комплекси. Тому власник нафтобази спроможний реально відшкодувати заподіяну позивачам моральну шкоду в достатньо значному та співмірному із глибиною і тривалістю страждань позивачів обсязі. Крім того, суд урахував обставини, що характеризують ставлення винної особи до вчиненого та потерпілих після настання наслідків пожежі (відмову в наданні допомоги; відсутність ознак турботи про травмованих пожежників і близьких тих із них, хто загинув; невжиття будь-яких реальних заходів для добровільного відшкодування шкоди; фактичну відмову протягом чотирьох років хоча б висловити співчуття сім`ям загиблих і травмованим).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

30 жовтня 2019 року постановою Київського апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін. Зазначено, що висновок останнього відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, встановленим обставинам справи, характеру й обсягу моральних страждань, яких зазнали позивачі, матеріальному становищу відповідача, його ставленню до потерпілих після настання наслідків пожежі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 листопада 2019 року власник нафтобази подав касаційну скаргу через порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

29 листопада 2019 року позивачі подали до Верховного Суду касаційну скаргу. Скаржилися на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Просили скасувати постанову суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

06 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивачів.

16 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою власника нафтобази.

25 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, якою призначив справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

02 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Вважав, що у справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Йдеться про те, чи має володілець об`єкта підвищеної небезпеки відшкодовувати моральну шкоду особам, які при виконанні трудових (службових) обов`язків зазнали ушкоджень під час усунення наслідків аварійної ситуації на об`єкті підвищеної небезпеки, а також членам сімей загиблих рятувальників незалежно від того, чи виплатив відповідні компенсації та відшкодування роботодавець.

Мотивував виключну правову проблему тим, що Конституційний Суд України у Рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 20-рп/2008 зробив висновок, що право громадян на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) передбачене статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Позивачі звернулися з вимогами про відшкодування моральної шкоди до безпосередніх володільців і користувачів об`єкта підвищеної небезпеки, оскільки саме внаслідок допущених ними численних порушень вимог Правил пожежної безпеки в Україні, Правил улаштування електроустановок на нафтобазі сталася пожежа, гасіння якої було ускладнене тими порушеннями.

Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, що позивачі зазнали моральної шкоди з вини роботодавців пожежників або внаслідок необережних чи умисних дій самих пожежників під час гасіння ними пожежі.

Згідно зі статтею 16 Закону України від 18 січня 2001 року № 2245-III «Про об`єкти підвищеної небезпеки» (далі - Закон № 2245-III) і пунктами 21, 23 частини першої статті 20, частини третьої статті 55 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) у випадку, зокрема, аварії, що сталася на об`єкті підвищеної небезпеки, незалежно від вини суб`єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого перебуває об`єкт підвищеної небезпеки, шкода відшкодовується суб`єктом господарської діяльності всім постраждалим особам у повному обсязі.

Держава не забезпечила дієвого й ефективного контролю діяльності небезпечного об`єкта, незважаючи на неодноразове виявлення численних порушень у сфері пожежної безпеки, не запобігла виникненню негативних наслідків діяльності нафтобази, що призвело до катастрофічних наслідків. Тому необхідно визначити, чи є держава відповідальною за невиконання взятих на себе обов`язків.

29 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу про прийняття справи для продовження розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Позивачі мотивували касаційну скаргу так.

Суди безпідставно відмовили в задоволенні вимог про солідарне стягнення з усіх відповідачів відшкодування завданої ними спільно моральної шкоди. Вина всіх відповідачів у цьому доведена. Нафтобазу та небезпечні речовини на ній одночасно та спільно експлуатували три відповідачі: власник нафтобази, її орендар та поклажодавець, який зберігав бензин і паливно-мастильні матеріали на нафтобазі. Всі вони знали, що нафтобаза не введена в експлуатацію, знали про її небезпечний техногенний стан і свідомо ігнорували цей факт, системно порушували правила техногенної та пожежної безпеки. Зокрема, на нафтобазі за допомогою кустарних електроагрегатів виготовляли фальсифікати бензину шляхом нерегламентованих технологічних процесів.

Суди неправильно застосували частину другу статті 780 ЦК України, виснувавши, що орендарі не знали і не могли знати про недоліки об`єкта, який орендували. До спірних правовідносин необхідно застосувати приписи статей 767 і 1190 ЦК України. Діяльність усіх відповідачів є джерелом підвищеної небезпеки, бо пов`язана з використанням, зберіганням та утриманням механізмів і обладнання, використанням, зберіганням хімічних вибухо- і вогненебезпечних речовин, що створюють підвищену небезпеку для необмеженої кількості людей. Тому помилковим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що передання нафтобази в оренду орендареві без повідомлення її власником про недоліки цього об`єкта виключає відповідальність орендаря.

Суд першої інстанції безпідставно надав преюдиційне значення обставинам, встановленим у справі № 911/3782/16, у якій страхова компанія зверталась із вимогою до власника й орендаря нафтобази. У тій справі суд не досліджував договірні відносини відповідачів і їх діяльність на нафтобазі, а також не досліджував докази, які є у справі № 372/1652/18, зокрема акт проведення спеціального розслідування нещасних випадків (аварії) за формою Н-5 від 19 листопада 2015 року, затверджений головою Державної служби України з питань праці25 листопада 2015 року (далі - Акт за формою Н-5).

Суди попередніх інстанцій не розглянули вимог ОСОБА_7 . Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, безпідставно не врахували висновків спеціалістів-психологів, визнавши їх недопустимими доказами.

ТОВ «Побутрембудматеріали» мотивувало касаційну скаргу так.

Суди попередніх інстанцій помилково виснували про наявність вини власника нафтобази у виникненні пожежі. Вину можна підтвердити обвинувальним вироком щодо посадових осіб вказаного товариства, а не будь-якими документами, зокрема, не тими, які зазначив суд першої інстанції (звітом Урядової комісії, створеної відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09 червня 2015 року № 583-р, про результати ліквідації наслідків надзвичайної ситуації на території нафтобази, що виникла 08 червня 2015 року у Київській області, Актом за формою Н-5, приписом про усунення порушень, висновком судової пожежно-технічної експертизи у кримінальному провадженні). Обвинувальний вирок будь-кому з посадових осіб власника нафтобази відсутній.

Позивачі зазнали шкоди не внаслідок виникнення пожежі на нафтобазі, а внаслідок порушень, допущених під час її ліквідації. Тому дії власника нафтобази не могли спричинити шкоди позивачам. Він не може відповідати за процес ліквідації пожежі та за шкоду, завдану внаслідок допущених під час цього процесу порушень. Обов`язок із відшкодування шкоди, завданої позивачам, слід покласти на Державну службу України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС). Дії посадових осіб ДСНС, які організовували та проводили перевірку додержання вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням пожежі, настанням тяжких наслідків і її поширенням усією територією нафтобази. Тому положення статей 1187 і 1167 ЦК України не застосовуються.

Держава забезпечує повне фінансування та відшкодування завданої шкоди під час виконання службових обов`язків працівниками ДСНС згідно зі статтею 118 КЦЗ України. Позивачі відповідну компенсацію вже отримали.

Розміри задоволених вимог про відшкодування моральної шкоди не відповідають засадам розумності, виваженості та справедливості, порушують баланс між правами власника нафтобази й інтересами позивачів. Зокрема, безпідставним є присудження відшкодування моральної шкоди ОСОБА_12 який, на думку особи, яка подала касаційну скаргу, не надав доказів про спричинення йому моральної шкоди. Урахування висновків спеціалістів-психологів суперечить вимогам статей 76 і 103 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, безпідставно відхилив: а) клопотання власника нафтобази від 02 жовтня 2019 року № 02/1 про призначення судово-психіатричної експертизи, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди на власний розсуд, без висновку спеціаліста у відповідній галузі про інтенсивність, глибину та тривалість моральних страждань; б) клопотання від 17 вересня 2019 року № 17/1 про витребування доказів, а саме матеріалів кримінального провадження за фактом порушення службовими особами ДСНС правил безпеки під час гасіння пожежі; в) заяву від 02 вересня 2019 року № 02/1 про допит свідків, а саме позивачів, стосовно порушення правил безпеки під час гасіння пожежі.

Позиції інших учасників справи

Інші учасники справи відзивів на касаційні скарги не подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Щодо співвідношення компенсаційних виплат та відшкодування моральної шкоди

Позивачі - пожежники та члени їх сімей - просили суд стягнути з відповідачів солідарно відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я та смертю членів сім`ї через аварію на нафтобазі. Суди обох інстанцій частково задовольнили позовні вимоги та стягнули відшкодування моральної шкоди лише з власника нафтобази. Вказали, що відносини з приводу відшкодування такої шкоди, завданої пожежникам і членам їх сімей внаслідок пожежі на нафтобазі, не стосуються трудових відносин пожежників із їхнім роботодавцем (державою).

Власник нафтобази у касаційній скарзі зазначив, що держава згідно зі статтею 118 КЦЗ Україниповністю профінансувала та відшкодувала шкоду, у тому числі моральну, завдану працівникам ДСНС під час виконання ними службових обов`язків. Тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди за вимогою позивачів.

Спір виник з приводу відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки відповідачів унаслідок аварії на нафтобазі. Він не стосується здійснення державою (роботодавцем) компенсаційних виплат постраждалим і відшкодування нею (ним) моральної шкоди, завданої порушенням прав пожежників. Тому Велика Палата Верховного Суду частково погоджується з мотивами рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що виключна правова проблема полягає в тому, чи має власник нафтобази відшкодувати моральну шкоду позивачам, якщо роботодавець виплатив пожежникам і членам їх сімей відповідні компенсації згідно зі статтею 237-1 КЗпП України.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (частини перша та пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Основним нормативним актом у сфері цивільного захисту є КЦЗ України(тут у далі - редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною першою статті 1 КЦЗ України він регулює відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

У статті 2 КЦЗ України визначено низку термінів.

Небезпечна подія - подія, у тому числі катастрофа, аварія, пожежа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, епіфітотія, яка за своїми наслідками становить загрозу життю або здоров`ю населення чи призводить до завдання матеріальних збитків.

Небезпечний чинник - складова частина небезпечного явища (пожежа, вибух, викидання, загроза викидання небезпечних хімічних, радіоактивних і біологічно небезпечних речовин) або процесу, що характеризується фізичною, хімічною, біологічною чи іншою дією (впливом), перевищенням нормативних показників і створює загрозу життю та/або здоров`ю людини.

Пожежа - неконтрольований процес знищування або пошкодження вогнем майна, під час якого виникають чинники, небезпечні для істот та навколишнього природного середовища.

Пожежна безпека - відсутність неприпустимого ризику виникнення і розвитку пожеж та пов`язаної з ними можливості завдання шкоди живим істотам, матеріальним цінностям і довкіллю.

Надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Сили цивільного захисту - аварійно-рятувальні формування, спеціалізовані служби та інші формування цивільного захисту, призначені для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій.

Пожежна охорона - вид діяльності, який полягає у запобіганні виникненню пожеж і захисті життя та здоров`я населення, матеріальних цінностей, навколишнього природного середовища від впливу небезпечних чинників пожежі.

Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації - проведення комплексу заходів, що включає аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, які здійснюються у разі виникнення надзвичайної ситуації і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров`я людей, а також на локалізацію зони надзвичайної ситуації.

Постраждалі внаслідок надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру - особи, здоров`ю яких заподіяна шкода внаслідок надзвичайної ситуації.

У частині першій статті 8 КЦЗ України передбачено, що забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту здійснюється єдиною державною системою цивільного захисту, яка складається з функціональних і територіальних підсистем та їх ланок.

У частинах першій та другій статті 22 КЦЗ України перелічено склад та основні завдання сил цивільного захисту.

До сил цивільного захисту належать: 1) оперативно-рятувальна служба цивільного захисту; 2) аварійно-рятувальні служби; 3) формування цивільного захисту; 4) спеціалізовані служби цивільного захисту; 5) пожежно-рятувальні підрозділи (частини); 6) добровільні формування цивільного захисту.

Основними завданнями сил цивільного захисту є: 1) проведення робіт та вжиття заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від них; 2) проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт; 3) гасіння пожеж;4) ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій в умовах екстремальних температур, задимленості, загазованості, загрози вибухів, обвалів, зсувів, затоплень, радіоактивного, хімічного забруднення та біологічного зараження, інших небезпечних проявів.

Пожежна охорона створюється з метою захисту життя і здоров`я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на підприємствах, установах, організаціях і в населених пунктах.

Основними завданнями пожежної охорони є: 1) забезпечення пожежної безпеки;2) запобігання виникненню пожеж та нещасним випадкам під час пожеж; 3) гасіння пожеж, рятування населення, а також надання допомоги у ліквідації наслідків інших надзвичайних ситуацій (частини перша та друга статті 58 КЦЗ України).

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 80 КЦЗ України пожежно-рятувальні підрозділи виїжджають для гасіння будь-яких пожеж, за винятком пожеж на підземних спорудах (крім діючих станцій метрополітену).

Фінансування заходів у сфері цивільного захисту здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів суб`єктів господарювання, інших не заборонених законодавством джерел (частина перша статті 93 КЦЗ України).

Стаття 101 КЦЗ України передбачає, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

У Положенні про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593, зокрема у пункті 1розділу «Загальні питання» вказано, що у ньомувизначається порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та регулюються питання, пов`язані з перебуванням громадян України у добровільному порядку в резерві служби цивільного захисту.

Відповідно до пункту 2 названого Положення служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка забезпечує пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, вживає заходів до запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідації їх наслідків у мирний час та в особливий період.

За своїм змістом перебування на службі у підрозділах пожежної охорони є одним з видів трудових правовідносин, тому вказані правовідносини субсидіарно регулюються КЗпП України.

У частині першій статті 115 КЦЗ України вказано, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів. Цепідтверджує можливість застосування до трудових правовідносин рядового і начальницького складу державної служби цивільного захисту норм КЗпП України.

У частині першій статті 118 КЦЗ України зазначено, що в разі загибелі (смерті) особи рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту під час виконання службових обов`язків сім`ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності - його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога у розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого (померлого) за останньою посадою, яку він обіймав, у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У разі травми або поранення, заподіяного особі рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту під час виконання службових обов`язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що стався у період проходження служби, пов`язаного з виконанням службових обов`язків, залежно від ступеня втрати працездатності такій особі виплачується одноразова грошова допомога у розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності особою рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту у період проходження служби у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства (частина друга статті 118 КЦЗ України).

У всіх випадках розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) особи рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту не може бути меншим за стократний розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на час виплати допомоги (частина третя статті 118 КЦЗ України).

11 липня 2007 року постановою Кабінету Міністрів України № 908 затверджений Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Порядок № 908).

Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі загибелі (смерті) осіб рядового і начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту під час виконання службових обов`язків сім`ям загиблих (померлих), а за відсутності сім`ї батькам та утриманцям таких осіб виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблих (померлих) за останніми посадами, які вони займали.

Право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) осіб рядового і начальницького складу мають особи, визначені відповідно до статей 30 і 31 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При цьому батьки і дружина (чоловік) мають право на отримання зазначеної допомоги незалежно від віку та працездатності.

Особи рядового і начальницького складу вважаються такими, що виконують службові обов`язки, під час:

- перебування на території органу, підрозділу, організації, установи, навчального закладу, в яких вони проходять службу (далі - підрозділ), протягом часу, визначеного розпорядком (розкладом занять), включаючи перерви, якщо це зумовлено службовою необхідністю;

- прямування на службу або із служби, а також під час службової поїздки і повернення до місця служби;

- перебування поза територією підрозділу, якщо це пов`язано з виконанням обов`язків особи рядового і начальницького складу або наказу відповідного начальника;

- виконання державного обов`язку, зокрема не пов`язаного із службою, а також обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання службової дисципліни та охорони правопорядку.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 908 грошова допомога виплачується:

1) особам рядового і начальницького складу у разі травми або поранення, захворювання без настання інвалідності, пов`язаного з виконанням службових обов`язків, у розмірі, який визначається з урахуванням ступеня втрати працездатності у відсотках трирічного грошового забезпечення;

2) особам рядового і начальницького складу у разі настання інвалідності в період проходження служби та особам, звільненим із служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення, а якщо інвалідність настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, незалежно від строку, який минув після звільнення із служби, у розмірі:

48-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи;

42-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи;

36-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи;

3) особам рядового і начальницького складу та особам, звільненим із служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання службових обов`язків у розмірі:

60-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи;

54-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи;

48-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи.

Розмір одноразової грошової допомоги визначається, виходячи з окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, посадового окладу за останньою посадою, яку займала особа рядового або начальницького складу на день загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання, установлення інвалідності, а особа, звільнена із служби, - на день звільнення (пункт 3 Порядку № 908).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 908 підрозділ подає ДСНС висновок щодо можливості виплати грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 4 і 5 цього Порядку, а також довідку про грошове забезпечення та копію документа, що свідчить про обставини загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання, захворювання чи нещасного випадку, який трапився з особою рядового або начальницького складу.

Служба приймає на підставі поданих документів рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги та надсилає його разом із зазначеними документами підрозділу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога виплачується не пізніше ніж протягом двох місяців з дня прийняття відповідного рішення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі, шляхом її перерахування на рахунок в установі банку, відкритий отримувачем допомоги.

За вимогами пункту 7 Порядку № 908 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги: можуть звернутися до підрозділу для її виплати протягом трьох років з дня загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи настання інвалідності; за наявності підстав для здійснення також інших передбачених законами виплат у зв`язку із загибеллю (смертю), травмою або пораненням, захворюванням чи інвалідністю осіб рядового або начальницького складу мають право лише на одну з таких виплат за їх вибором.

Якщо особа рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту або члени її сім`ї одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цією статтею, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановленої іншими законами, виплата відповідних грошових сум здійснюється за однією з підстав (частина четверта статті 118 КЦЗ України).

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Чинним законодавством, що регулює порядок проходження державної служби у службі цивільного захисту, тобто КЦЗ України, Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, питання відшкодування моральної шкоди не врегульовані, а тому при їх вирішенні необхідно застосовувати загальні норми ЦК України та КЗпП України як спеціального законодавчого акта.

Глава 82 «Відшкодування шкоди» підрозділу другого розділу третього книги п`ятої ЦК України регулює питання відшкодування майнової шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Згідно з частиною восьмою статті 36 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин (далі - Закон № 1105-XIV) відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Можна зробити висновок, що виплати, передбачені, зокрема, КЦЗ, іншими Законами, Порядком № 908 за своєю правовою природою є компенсаційними виплатами.

Такі компенсаційні виплати не є відшкодуванням моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню окремо, незалежно від реалізації потерпілими свого права на отримання компенсаційний виплат.

При цьому Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що позивачі ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 (батько), ОСОБА_9 зазнали фізичних травм у зв`язку з виконанням обов`язків з гасіння пожежі, а позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_10 втратили рідних, які загинули під час виконання службових обов`язків.

Виплата потерпілим пожежникам та членам сімей загиблих пожежників одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 118 КЦЗУкраїни, не включає відшкодування моральної шкоди вказаним особам, оскільки за своїм правовим змістом вказані виплати не є однаковими.

Відшкодування моральної шкоди за нормами КЗпП та ЦК України

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з вимогами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом(частина друга статті 1167 ЦК України).

Зазначена норма встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також інших умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку між такою поведінкою і завданою шкодою та вини заподіювача(крім випадків відповідальності без вини).

У частині другій статті 1168 ЦК України вказано, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган (частина друга статті 153 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини третьої статті 153 КЗпП України умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку (стаття 173 КЗпП України).

За статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Тобто відповідні правовідносини регулюються статтею 237-1 КЗпП України, статтями 1166, 1167, 1168 ЦК України, що слугують підставою для стягнення з роботодавців коштів на відшкодування заподіяної внаслідок ушкодження здоров`я або в разі смерті працівника моральної шкоди.

За обставин справи пожежники та члени їхніх сімей не заявляли вимог про відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав. Стверджували, що не мають відповідних претензій. Однак у разі, якщо б роботодавець порушив права цих потерпілих, чим заподіяв би їм моральної шкоди, то вони мали б право на отримання від нього відповідного відшкодування.

У разі якщо роботодавець завдав моральну шкоду потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей, відшкодування такої шкоди не охоплюється страховими виплатами (частина сьома статті 36 Закону № 1105-ХІV). Крім того, відшкодування роботодавцем тієї моральної шкоди, яку він завдав працівникові порушенням прав останнього (стаття 237-1 КЗпП України), не звільняє від обов`язку її відшкодувати інших осіб, діями чи бездіяльністю яких тій самій особі теж завдано такої шкоди, зокрема від обов`язку, передбаченого у статті 16 Закону № 2245-III у редакції, чинній на час пожежі.

Чи пов`язані відносини з відшкодування моральної шкоди, завданої смертю та ушкодженням здоров`я пожежників, із відносинами щодо здійснення цим особам компенсаційних виплат державою (роботодавцем)

Щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,необхідно враховувати, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частини друга та п`ята статті 1187 ЦК України).

Об`єкт підвищеної небезпеки - об`єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об`єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру(абзац третій частини першої статті 1 Закону № 2245-III у редакції, чинній на час пожежі).

Аварія на об`єкті підвищеної небезпеки - небезпечна подія техногенного характеру, що виникла внаслідок змін під час експлуатації об`єкта підвищеної небезпеки (наднормативний викид небезпечних речовин, пожежа, вибух тощо) і яка спричинила загибель людей чи створює загрозу життю і здоров`ю людей та довкіллю на його території і/або за його межами (абзац восьмий частини першої статті 1 Закону № 2245-III у редакції, чинній на час пожежі).

Шкода (у тому числі моральна), заподіяна фізичним чи юридичним особам внаслідок аварії, що сталася на об`єкті підвищеної небезпеки, незалежно від вини суб`єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого перебуває об`єкт підвищеної небезпеки, відшкодовується суб`єктом господарської діяльності цим особам у повному обсязі, крім випадків, коли аварія виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого (стаття 16 Закону № 2245-III у редакції, чинній на час пожежі).

Отже, за обставин цієї справи моральну шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, зобов`язані відшкодувати всі особи, які на праві власності, оренди володіли об`єктами, використання, зберігання або утримання яких створює підвищену небезпеку, тобто нафтобазою та паливом. Таку шкоду вони зобов`язані відшкодувати незалежно від їхньої вини. Звільнення від обов`язку відшкодування можливе тільки за умови доведеного факту завдання шкоди внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.

У разі загибелі (смерті) особи рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту під час виконання службових обов`язків сім`ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності - його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога у розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого (померлого) за останньою посадою, яку він обіймав, у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі травми або поранення, заподіяного особі рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту під час виконання службових обов`язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що стався у період проходження служби, пов`язаного з виконанням службових обов`язків, залежно від ступеня втрати працездатності такій особі виплачується одноразова грошова допомога у розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України (частина перша, речення перше частини другої статті 118 КЦЗ України).

З огляду на зміст вказаних приписів КЦЗ України заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків (частина друга статті 84 КЦЗ України), зокрема вказана одноразова грошова допомога постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації (стаття 118 КЦЗ України), не охоплюють відшкодування особами, які на праві власності, оренди володіли об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (стаття 16 Закону № 2245-III у редакції, чинній на час пожежі), а також не охоплюють відшкодування моральної шкоди роботодавцем (стаття 237-1 КЗпП України).

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі обставини.

08 червня 2015 року близько 17 год 00 хв на нафтобазі виникла пожежа, яка тривала до 10 год 00 хв 20 червня 2015 року, про що вказано в акті про пожежу від 08 червня 2015 року. Під час її гасіння загинули: чоловік позивачки ОСОБА_8 та батько ОСОБА_7 - ОСОБА_15 , чоловік позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_13 , син позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_14 , син позивачів ОСОБА_10 та ОСОБА_10 - ОСОБА_16 . Інші позивачі, які брали участь у гасінні пожежі, отримали важкі термічні опіки.

Урядова комісія у звіті встановила, зокрема, таке: порушення містобудівного законодавства, правил технічної, пожежної та екологічної безпеки; функціонування нафтобази як аварійно-небезпечного об`єкта; негативні наслідки пожежі для довкілля; загрозу від пожежі для життя людей кількох населених пунктів через близькість нафтобази до складу боєприпасів. Комісія вказала, що гіршого варіанта розвитку подій вдалося уникнути лише внаслідок самовідданих дій пожежників під час гасіння пожежі.

Підставою позову є протиправна поведінка відповідачів, яка зумовила пожежу та моральні страждання позивачів, завдані каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Під час допиту позивачів як свідків вони вказали, що отримали передбачені компенсаційній виплати від держави. Тому претензій до неї та роботодавця у них немає.

Кабінет Міністрів України відреагував на пожежу, видавши розпорядження від 15 червня 2015 року № 715-р «Про виділення коштів для проведення заходів з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, що виникла 08 червня 2015 року у Київській області», зокрема: 1160 тис. грн - для надання одноразової грошової допомоги постраждалим і сім`ям осіб, які загинули під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, з розрахунку 200 тис. грн - за кожного загиблого члена сім`ї та 70 тис. грн - на кожного постраждалого; 46 585,05 тис. грн - для відшкодування витрат, пов`язаних з ліквідацією наслідків надзвичайної ситуації.

Позивачі підтвердили, що не мають претензій стосовно відшкодування моральної шкоди ні до держави загалом, ні до ДСНС зокрема. Вони звернули свої вимоги до відповідачів, які на праві власності, оренди володіли, а також використовували для зберігання об`єкти, використання, зберігання або утримання яких створювало підвищену небезпеку. Стверджували, що ці особи спільно відповідальні за моральну шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я та смертю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Вказане не виключає відповідальності держави за шкоду, яку вона могла завдати потерпілим. Кримінальні провадження щодо службових осіб ДСНС, які керували гасінням пожежі, не завершені. Крім того, не всі постраждалі є працівниками ДСНС (частина - працівники пожежних структур Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця»). Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент власника нафтобази про те, що відповідну моральну шкоду позивачам має відшкодовувати тільки держава (роботодавець).

Здійснення пожежниками професійної діяльності очевидно пов`язане з підвищеними ризиками для їх життя та здоров`я. Інакше кажучи, під час виконання трудових обов`язків пожежники ризикують своїм життям і здоров`ям заради життя та здоров`я інших осіб. Прогнозований ризик є невід`ємною складовою цієї професії. Однак це не означає, що держава (роботодавець), а також інші особи не можуть завдати пожежникам шкоду під час виконання їхніх обов`язків. Правила, які регламентують відповідальність за завдання такої шкоди державою (роботодавцем) й іншими особами, істотно різняться. Виконання державою (роботодавцем) її обов`язку з відшкодування завданої шкоди не звільняє інших осіб (зокрема тих, які на праві власності, оренди володіють чи використовують об`єкт, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку) від обов`язку відшкодуватишкоду, у тому числі завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.Тому реалізація позивачами права на відшкодування відповідачами моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, не залежить від соціальних та інших виплат, отриманих, зокрема, від роботодавця, у ряді випадків яким є держава.

Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи власника нафтобази про те, що позивачі зазнали моральної шкоди, про відшкодування якої вони просять, через порушення, допущені самими пожежниками під час гасіння пожежі, та через неналежний нагляд з боку держави за дотриманням вимог пожежної безпеки на нафтобазі. Тим самим власник нафтобази опосередковано заперечує факт аварії внаслідок власних дій та бездіяльності на належному йому об`єкті підвищеної небезпеки. За змістом абзацу восьмого частини першої статті 1 Закону№ 2245-III у редакції, чинній на час пожежі, такою аварією була подія техногенного характеру, що виникла на відповідному об`єкті внаслідок змін (пожежі) під час його експлуатації та спричинила, зокрема, загибель людей чи створює загрозу життю і здоров`ю людей. Інакше кажучи, якщо аварія на об`єкті підвищеної небезпеки має місце, то це завжди подія, що а) пов`язана з експлуатацією цього об`єкта та б) спричиняє зазначені наслідки.

Суди встановили порушення правил пожежної та техногенної безпеки під час експлуатації нафтобази як об`єкта підвищеної небезпеки, який не був зданий в експлуатацію, споруджений з порушенням встановлених ДБН вимог та експлуатувався, використовувався з порушенням норм щодо користування такими об`єктами. Наслідки цих порушень проявилися у пожежі, що спричинила загибель і ушкодження здоров`я людей. Тому ризики експлуатації цього об`єкта несе насамперед його власник, а також особи, яким він передав цей об`єкт в оренду і які за договором із власником або орендарем зберігали, утримували на нафтобазі вогненебезпечні речовини. Саме вони є відповідальними за моральну та іншу шкоду, завдану через аварію на цьому об`єкті.

Враховуючи предмет і підстави позову, які визначили позивачі, суд, вирішуючи цей спір, не має повноважень встановлювати обставини можливого цивільного правопорушення з боку держави (роботодавця), на яке вказав власник нафтобази.

Чи заподіяли відповідачі моральну шкоду позивачам спільними діяннями, внаслідок чого несуть солідарну відповідальність

Позивачі (пожежники та члени їх сімей) просили стягнути з відповідачів відшкодування моральної шкоди солідарно. Суди обох інстанцій стягнули таке відшкодування лише за рахунок власника нафтобази, вважаючи, що відсутні визначені статтею 1190 ЦК України підстави для солідарної відповідальності всіх відповідачів. Велика Палата Верховного Суду із цим висновком судів не погоджується.

За змістом пункту 1 частини другої статті 1167, частин першої, другої та п`ятої статті 1187 ЦК України моральну шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (тобто внаслідок діяльності, пов`язаної із використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням вибухо- і вогненебезпечних речовин, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб), незалежно від вини відшкодовують усі юридичні особи, які на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, зокрема право оренди) володіють об`єктами, використання, зберігання або утримання яких створює підвищену небезпеку, якщо тільки вони не доведуть, що шкоди завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (частини перша та друга статті 1190 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1190 ЦК України спільність діяння є у випадку його неподільності між кількома особами, а також, коли неможливо встановити, яка їхня дія та в якій мірі спричинила настання наслідку у вигляді завданої шкоди. У випадку завдання шкоди третім особам джерелом підвищеної небезпеки спільність діяння можлива не лише власника нафтобази, але й інших юридичних осіб, які на відповідній правовій підставі використовують, зберігають або утримують цей об`єкт чи використовують, зберігають на ньому вибухо- і вогненебезпечні речовини (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункти 31, 32)).

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (частина друга статті 1188 ЦК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі факти.

Власник нафтобази є власником об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Він же є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:03:005:0001 і цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування нафтобази. Ця ділянка знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, Глевахівська селищна рада.

01 травня 2015 року власник нафтобази та її орендар уклали договір оренди. Згідно з умовами цього договору: власник передав, а орендар прийняв за плату на певний строк у користування нерухоме майно - цілісний майновий комплекс (нафтобазу) - відповідно до акта приймання-передачі; об`єкт оренди належить орендодавцю на праві власності (пункт 1.3); строк дії договору складає 2 роки з моменту передачі об`єкта оренди за актом приймання-передачі (пункт 3.2); одним із обов`язків орендаря є забезпечення належного догляду за об`єктом і його схоронністю, у тому числі пожежною безпекою (пункт 6.3.2).

Згідно з актом приймання-передачі від 01 травня 2015 року власник нафтобази передав, а орендар прийняв зазначений цілісний майновий комплекс; зауважень і претензій щодо якості, кількості та стану об`єкта оренди сторони не висловили.

У паспорті потенційно небезпечного об`єкта «Нафтобаза ТОВ «Побутрембудматеріали» наведені небезпечні технологічні процеси виробництва з небезпечними речовинами та характеристику основних джерел небезпеки підприємства. Відповідальною особою за цей об`єкт є власник нафтобази.

На час передачі орендареві об`єкта оренди існували недоліки, що могли бути небезпечними та призвести до негативних наслідків. Власник нафтобази не зазначив про недоліки об`єкта оренди відповідно до пункту 6.1.3 договору оренди.

Власник нафтобази не довів, що пожежа, яка виникла 08 червня 2015 року на належному йому об`єкті підвищеної небезпеки, сталася внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За змістом Акта за формою Н-5:

- власник нафтобази, її орендар і поклажодавець є експлуатантами нафтобази та зберігачами на ній паливно-мастильних матеріалів. Ці особи допустили такі порушення: будівництво у 2011-2012 роках третьої черги нафтобази з відступленням від проєктної документації; спорудження на обмеженій території нафтобази 8 резервуарів ємністю 900 куб. м, яких проєктна документація не передбачала; порушення на всій нафтобазі встановлених ВБН 2.2-58.1-94 «Проектування складів нафти і нафтопродуктів з тиском насичених парів не вище 93,3 кПа» протипожежних відстаней унаслідок зведення додаткових резервуарів, унаслідок чого весь об`єкт став аварійно небезпечним; власник нафтобази документів дозвільного характеру на будівництво (дозволи на виконання будівельних робіт, сертифікати) не мав, а декларативні документи (повідомлення про початок виконання підготовчих (будівельних) робіт, декларації про початок виконання підготовчих (будівельних) робіт, про готовність об`єкта до експлуатації) в орган державного архітектурно-будівельного контролю не надав; стан устаткування і конструкцій нафтобази (технологічне обладнання, трубопроводи, арматура, саморегулююча апаратура, резервуари) не відповідають нормативам; третя черга нафтобази в експлуатацію здана не була; вся нафтобаза через порушення містобудівельних правил є самочинним будівництвом; на об`єкт не була отримана декларація з безпеки;

- на час початку пожежі жодне порушення не було усунуто; гасіння ускладнило ущільнене розміщення резервуарів з паливом, що означало неможливість її погашення до фактично повного згорання об`єкта;

- основними причинами надзвичайної ситуації були: здійснення операцій технологічного процесу з порушенням вимог нормативних документів; експлуатація обладнання загального призначення (неспеціалізованого, не у вибухозахищеному виконанні) та виробничо-складської бази нафтопродуктів без проєктної та виконавчої документації, без акта готовності об`єкта до експлуатації, без сертифіката відповідності закінченого будівництвом об`єкта проєктній документації, нормативно-правовим актам з охорони праці; недотримання належних відстаней; участь у виробничому (технологічному) процесі осіб, які не мають професійної підготовки;

- безпосередньою і прямою причиною пожежі було здійснення нерегламентованих процесів, які полягали у виготовленні сумішевих бензинів за допомогою електрообладнання, створеного не у заводських умовах;

- ані власник, ані орендар нафтобази, які експлуатували її на момент аварії, не організували проведення ідентифікації об`єкта підвищеної небезпеки та не подали до місцевих органів виконавчої влади декларацію безпеки об`єкта підвищеної небезпеки, чим порушили вимоги статті 10 Закону № 2245-III, підпункт 3.5 Порядку ідентифікації та обліку об`єктів підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 956;

- власник нафтобази передав її в оренду орендареві, а останній прийняв нафтобазу, технологічне обладнання якої не було прийняте в експлуатацію після реконструкції та не відповідало вимогам нормативно-правових актів з питань охорони праці;

- на території нафтобази у резервуарах зберігалося паливо, яке було власністю ТОВ «Укртрансоіл-2009» (попереднього орендаря), згідно з договором зберігання № 01/05/15-ЗБ від 01 травня 2015 року, укладеним із орендарем нафтобази;

- на час настання аварії виробничу діяльність на ній здійснювали орендар нафтобази та працівники поклажодавця (попереднього орендаря).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували частину другу статті 1188 та частину першу статті 1190 ЦК України. Власник нафтобази, її орендар і поклажодавець - попередній орендар спільно завдали моральної шкоди потерпілим внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, тобто внаслідок різних дій з експлуатації нафтобази як об`єкта господарської діяльності із порушенням вимог пожежної та техногенної безпеки, а саме внаслідок:

1) діяльності власника нафтобази, який спорудив її з істотним порушенням вимог чинного законодавства України та всупереч чинному законодавству використовував її для отримання прибутку, передавши об`єкт самочинного будівництва для експлуатації за призначенням орендареві, у тому числі для зберігання палива у резервуарах, розміщення яких не відповідало встановленим нормативам;

2) діяльності орендаря нафтобази, який: а) використовував й утримував обладнання загального призначення (неспеціалізованого, не у вибухозахищеному виконанні) та виробничо-складської бази нафтопродуктів, незважаючи на відсутність проєктної та виконавчої документації, акта готовності об`єкта до експлуатації, декларації безпеки об`єкта підвищеної небезпеки, сертифіката відповідності закінченого будівництвом об`єкта проєктній документації, нормативно-правовим актам з охорони праці; б) здійснював на нафтобазі, що не відповідає нормативним вимогам, виробничу діяльність, у тому числі виготовлення сумішевих бензинів за допомогою електрообладнання, створеного не у заводських умовах; в) зберігав паливно-мастильні матеріали у резервуарах, спорудження яких не відповідало проєктній документації та протипожежним вимогам;

3) діяльності поклажодавця, який був попереднім орендарем тієї самої нафтобази, а тому знав або повинен був знати про всі допущені там порушення, а) з передання належного йому палива на зберігання орендареві нафтобази на її території, де таке зберігання у встановленому законодавством порядку було неможливим; б) зі здійснення на нафтобазі виробничої діяльності зусиллями своїх працівників.

Такі діяння кожного із цих відповідачів, про які зазначили суди попередніх інстанцій, створювали підвищену небезпеку, зокрема, для третіх осіб.Відсутні причини вважати, що пожежа, яка виникла на нафтобазі, не була наслідком спільних діянь власника нафтобази, її орендаря та поклажодавця. Власник нафтобази знав про самочинність її спорудження, однак передав цей об`єкт в оренду, а орендар продовжив експлуатацію нафтобази у виробничій діяльності, зокрема прийняв на зберігання паливо, для зберігання якого на нафтобазі не було визначених законодавством умов. Більше того, орендар, який приймав в оренду нафтобазу для її використання за призначенням, не міг покладатися виключно на те, що власник нафтобази не зазначив про недоліки об`єкта оренди. Здійснюючи виробничу діяльність на нафтобазі, орендар знав або повинен був знати про всі нормативні вимоги до експлуатації такого об`єкта, зокрема і про порушення встановлених ВБН 2.2-58.1-94 «Проектування складів нафти і нафтопродуктів з тиском насичених парів не вище 93,3 кПа» протипожежних відстаней, що унеможливлювало прийняття на зберігання палива. Відповідно до встановлених судами обставин орендар нафтобази, який користувався нею з 01 травня 2015 року, знав про порушення пожежної та техногенної безпеки, оскільки у травні того року відбулася чергова перевірка, за результатами якої внесений припис щодо усунення відповідних порушень. Незважаючи на це, орендар продовжив експлуатувати об`єкт підвищеної небезпеки. Аналогічно поклажодавець, як попередній орендар, передаючи паливо на зберігання орендареві, проявляючи розумну обачність, мав розуміти, що орендар для такого зберігання не мав відповідних потужностей, які відповідають нормативним вимогам. Інший підхід до участі у цивільних відносинах, зокрема до здійснення господарської діяльності, суперечить принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Усі відповідачі, які на відповідній правовій підставі (право власності, право оренди) володіли об`єктами, використання, зберігання або утримання яких створювало підвищену небезпеку (нафтобаза, її резервуари, паливо), спільно діяли неправомірно. Тому зобов`язані солідарно відшкодувати шкоду незалежно від їхньої вини. Суди вказали, що настання пожежі внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілих не доведене. Крім того, суб`єкти господарювання, які експлуатували нафтобазу, були пов`язаними між собою. Тому немає підстав для звільнення відповідачів від відповідальності за завдану позивачам моральну шкоду.

Необґрунтованими є доводи власника нафтобази про необхідність встановлення його вини у завданні моральної шкоди, зокрема, на підставі вироку суду. За змістом пункту 1 частини другої статті 1167, частини другої статті 1188 ЦК України та статті 16 Закону № 2245-III у редакції, чинній на час пожежі, відповідальність настає незалежно від вини особи, у власності або у користуванні якої перебував об`єкт підвищеної небезпеки. Крім того, навіть за наявності потреби у встановленні вини у порушенні цивільних прав та інтересів, тобто невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди (частини перша та друга статті 614 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 55.1)), встановлення вини у вчиненні кримінального правопорушення не є необхідним.

Оскільки у спірних правовідносинах відповідачі зобов`язані відшкодувати позивачам шкоду незалежно від їхньої вини, зокрема і незалежно від її ступеню, а позивачі не просили визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини, відсутні підстави для застосування припису частини другої статті 1190 ЦК України.

Щодо інших доводів касаційних скарг

Власник нафтобази стверджував, що суди, задовольняючи позов, неналежно дослідили його фінансовий стан, участь у долі постраждалих. Однак жодних аргументів, які б спростували відповідні висновки судів, не навів. Більше того, згідно з матеріалами справи він надав судові рішення в інших справах, у яких суди встановили наявність у нього низки об`єктів нерухомого майна.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).

З урахуванням обставин справи, які встановили суди попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що розміри грошового відшкодування позивачам моральної шкоди, які ці суди визначили згідно з відповідними критеріями, є розумними та справедливими.

Власник нафтобази також зазначив, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, безпідставно відхилив клопотання власника нафтобази від 02 жовтня 2019 року № 02/1 про призначення судово-психіатричної експертизи; від 17 вересня 2019 року № 17/1 про витребування доказів та його заяву від 02 вересня 2019 року № 02/1 про допит свідків. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаних клопотань у судовому засіданні 30 жовтня 2019 року, взяв до уваги те, що: а) власник нафтобази не заявляв їх у суді першої інстанції; б) вони спрямовані на збір нових доказів, неможливість подання та витребування яких до суду першої інстанції власник нафтобази в апеляційному суді не обґрунтував.

Згідно з частиною третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку відмову у задоволенні зазначених клопотань правильною.

Крім того, клопотання власника нафтобази про призначення судово-психіатричної експертизи позивачів суд не міг задовольнити без згоди на це самих позивачів.

Інші два клопотання згідно з їх обґрунтуванням спрямовані на з`ясування на підставі матеріалів кримінального провадження та показань позивачів обставин гасіння пожежі для оцінювання правомірності діянь держави в особі ДСНС і пожежників. Такі обставини та засоби їх встановлення можуть мати значення у можливому спорі позивачів із державою щодо відшкодування нею моральної шкоди, проте не стосуються предмета доказування у спорі з власником нафтобази, її орендарем і поклажодавцем.

Суд першої інстанції вважав висновки психологів недопустимими доказамидля доведення страждань потерпілих через невизначеність у ЦПК України статусу таких документів і те, що суд не призначив психологів як спеціалістів, у зв`язку із чим у них відсутній відповідний процесуальний статус. Натомість власник нафтобази стверджував, що урахування висновків спеціалістів-психологів суперечить вимогам статей 76 і 103 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду вважає висновки суду першої інстанції та доводи власника нафтобази неправильними.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи(частина перша статті 76 ЦПК України). Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові докази (пункт 1 частини другої статті 76 ЦПК України). Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

З огляду на вказані приписи навіть за відсутності у психолога процесуального статусу спеціаліста (частина перша статті 74 ЦПК України) чи експерта (частина перша статті 72 ЦПК України) висновок психолога може бути письмовим доказом (пункт 1 частини другої статті 76, частина перша статті 95 ЦПК України), якщо містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема стосовно страждань потерпілих. Крім того, не можна констатувати, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги нижчий рівень емоційних, психічних страждань позивачів, ніж той, який зазначили у відповідних висновках психологи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками судів першої й апеляційної інстанцій і вважає необґрунтованими доводи власника нафтобази про те, що розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_12 є надмірним.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_8 про її позовні вимоги та позовні вимоги її дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути солідарно на їх ( ОСОБА_8 та її дочки ОСОБА_7 ) користь з ТОВ «Побутрембудматеріали», ТОВ «Парком Транс» та ТОВ «Укртрансоіл-2009» на відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю чоловіка та батька ОСОБА_15 , 20 000 000,00 грн (а. с. 172, 173, т. 3).

ОСОБА_7 є малолітньою дочкою ОСОБА_8 .

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 46 ЦПК України цивільна процесуальна правоздатність - здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи; її мають усі фізичні і юридичні особи.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Процесуальним засобом реалізації батьками права на судовий захист своєї дитини, гарантованим статтею 55 Конституції України, є процесуальне представництво. Воно забезпечує участь у цивільному процесі батьків, надає їм можливість використовувати всі передбачені законодавством юридичні можливості для ведення цивільних справ у суді та захисту суб`єктивних прав й інтересів дитини. Батьки мають право виступати представниками дитини, зокрема, у цивільному процесі.

Цивільне процесуальне представництво - це такі юридичні відносини, за якими одна особа - представник - виконує на підставі повноваження, наданого йому, зокрема, законом, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи. Представник у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції - захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво).

Процесуальний представник не заміщає сторону в цивільному судочинстві, а діє поряд з нею, на захист її суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Особиста участь у справі дитини не є перешкодою для участі у цій справі батьків дитини як її законних представників.

У частині першій статті 242 ЦК України закріплено, що законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки (усиновлювачі).

Відповідно до частини другої статті 154 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом (частина третя статті 154 СК України).

Тобто здійснювати захист прав дитини, в тому числі у судах, у першу чергу покликані її батьки. Захист прав та інтересів дитини здійснюється її батьками через відсутність у дитини цивільної процесуальної дієздатності (стаття 47, частина перша статті 59 ЦПК України).

Батьки, які представляють інтереси своєї дитини у суді, можуть вчиняти від її імені усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти дитина як особа, що бере участь у справі (стаття 64 ЦПК України). У цьому випадку батьки повинні захищати права і інтереси дітей, а не свої права і інтереси.

ОСОБА_7 є учасником справи (позивачем), але в силу віку не може самостійно реалізувати свої права. Її інтереси представляє мати ОСОБА_8 .

Враховуючи, що 09 червня 2015 року внаслідок пожежі ОСОБА_8 втратила чоловіка ОСОБА_15 , а малолітня ОСОБА_7 , 2011 року народження, - батька - ОСОБА_15 , що спричинило як матері, так і дитині тяжких моральних страждань, завдало значної психологічної травми, то моральна шкода підлягає відшкодуванню як на користь ОСОБА_8 , так і на користь ОСОБА_7 окремо в особі її матері ОСОБА_8 , яка діє як у власних інтересах, так і одночасно як законний представник своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_7 , про що необхідно зазначити у резолютивній частині судового рішення з урахуванням заявлених позовних вимог ОСОБА_8 , у яких не розділявся розмір майнової шкоди окремо кожній позивачці - ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , та того, що суд визначав розмір відшкодування шкоди на двох осіб.

Інші доводи касаційний скарг не є суттєвими і не впливають на висновки суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги позивачів і власника нафтобази слід задовольнити частково.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 Прикінцевих і перехідних положень цього Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.

Оскільки позивачі та власник нафтобази подали касаційні скарги до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду переглянула судові рішення у касаційному порядку на підставі приписів ЦПК України у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Часткове задоволення касаційних скарг позивачів і власника нафтобази полягає у тому, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуваннюу частині відмови в задоволенні вимог про солідарне відшкодування моральної шкоди відповідачами і щодо цих вимог ухвалюється нове рішення про їхнє часткове задоволення шляхом стягнення відповідних сум відшкодування моральної шкоди солідарно з відповідачів; а також підлягає уточненню рішення суду щодо стягнення відшкодування моральної шкоди на користь як ОСОБА_15 , так і малолітньої ОСОБА_7 , в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

Враховуючи кількість позивачів, які звернулися до суду з вимогами майнового характеру, та розмір заявлених вимог, судовий збір, що підлягав сплаті за подання зазначеного позову, становив 105 720,00 грн.

Відповідно до підпунктів 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви; за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум) (частина четверта статті 6 Закону № 3674-VI).

Таким чином, судовий збір за апеляційний розгляд справи складав 158 580,00 грн, за касаційний перегляд - 211 440,00 грн.

При поданні апеляційної скарг ТОВ «Побутрембудматеріали» судовий збір не оплатило (ухвалою Київського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року відстрочено сплату судового збору, при ухваленні постанови питання про сплату судового збору не вирішено), судовий збір при поданні касаційної скарги у розмірі 211 440,00 грн ТОВ «Побутрембудматеріали» оплатило у повному обсязі.

Оскільки солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено, витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України покладаються на відповідачів порівну.

З огляду на наведене та на те, що позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, то з ТОВ «Побутрембудматеріали», ТОВ «Парком Транс» і ТОВ «Укртрансоіл-2009» на користь держави підлягає відшкодування судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції - по 35 240,00 грн (105 720,00 / 3) з кожного, за здійснення апеляційного перегляду справи - по 52 860,00 грн (158 580,00 / 3) з кожного. За касаційний перегляд стягненню підлягає судовий збір у розмірі по 70 480,00 грн (211 440,00 / 3) з ТОВ «Парком Транс» і ТОВ «Укртрансоіл-2009».

Керуючись статтею 141, частиною четвертою статті 258, пунктом 3 частини першої статті 409, частинами першою та третьою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

п о с т а н о в и л а :

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 травня 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року скасувати у частині відмови у задоволенні вимог про солідарне відшкодування моральної шкоди відповідачами й ухвалити щодо цих вимог нове рішення - про їхнє часткове задоволення.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (код ЄДРПОУ 23585115), Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на відшкодування моральної шкоди 15 000 000,00 грн (п`ятнадцять мільйонів гривень).

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (код ЄДРПОУ 23585115), Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на відшкодування моральної шкоди 5 000 000,00 грн (п`ять мільйонів гривень).

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (код ЄДРПОУ 23585115), Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на відшкодування моральної шкоди 5 000 000,00 грн (п`ять мільйонів гривень).

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (код ЄДРПОУ 23585115), Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на відшкодування моральної шкоди 5 000 000,00 грн (п`ять мільйонів гривень).

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (код ЄДРПОУ 23585115), Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) на відшкодування моральної шкоди 5 000 000,00 грн (п`ять мільйонів гривень).

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (код ЄДРПОУ 23585115), Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) на відшкодування моральної шкоди 15 000 000,00 грн (п`ятнадцять мільйонів гривень).

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (ЄДРПОУ 23585115), Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ) на відшкодування моральної шкоди 10 000 000,00 грн (десять мільйонів гривень).

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (код ЄДРПОУ 23585115), Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 ) на відшкодування моральної шкоди 10 000 000,00 грн (десять мільйонів гривень).

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (код ЄДРПОУ 23585115), Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , в інтересах якої діє як законний представник ОСОБА_8 (місце проживання: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 ), на відшкодування моральної шкоди 15 000 000,00 грн (п`ятнадцять мільйонів гривень).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (код ЄДРПОУ 23585115), Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , місце проживання: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 ) на відшкодування моральної шкоди 5 000 000,00 грн (п`ять мільйонів гривень).

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (код ЄДРПОУ 23585115), Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 ) на відшкодування моральної шкоди 10 000 000,00 грн (десять мільйонів гривень).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» (код ЄДРПОУ 23585115), Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції по 35 240,00 грн з кожного, за здійснення апеляційного перегляду справи по 52 860,00 грн з кожного.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» (код ЄДРПОУ 38510873) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009» (код ЄДРПОУ 38274072) на користь держави судовий збір за касаційний перегляд по 70 480,00 грн з кожного.

В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. В. БританчукЛ. Й. Катеринчук Ю. Л. ВласовГ. Р. Крет І. В. Григор`єваЛ. М. Лобойко М. І. ГрицівК. М. Пільков Д. А. ГудимаО. Б. Прокопенко Ж. М. ЄленінаВ. М. Сімоненко І. В. ЖелєзнийІ. В. Ткач О. С. ЗолотніковС. П. Штелик1.